Притча “Ціна людського гріха”

Притча

На небі, біля воріт раю, стояла заплакана душа. Кидалось в очі, що була чимось зворушена.  Очі в сльозах, уста щось шепотіли.

– Чому вона плаче? – спитав Ангел у свого небесного колеги. – Адже всі радіють, хто йде до нас!

– Вона теж радіє. Але розплакалась, що Ісус мусів прийняти таку важку смерть за порятунок всього людства.

Ангели підлетіли поближче.

– Не плач! – ніжно обняв її один з них. – Воно було того варте. Й Ісус зробив би це навіть заради тебе одної.

«Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!» (1Кор.6. 20)

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча “Ціна людського гріха”

24 листопада Церква згадує свв. мчч. Мини, Віктора й Вінкентія. Св. мч. Стефаніди. Прп. й ісп. Теодора Студита.

Святого мученика Мини

Тропар мучеників, глас 4: Господи слави і всіх Сотворителю,* ти явив у світі страстотерпців і мучеників,* прикрашених добрими ділами,* що приймають непереможну перемогу.

Кондак Мини, глас 4: Взявши з дочасного війська,* показав тебе, страстотерпче Мино,* нетлінним небесним спільником Христос Бог наш,* Який є нетлінним вінцем для мучеників.

Святий мученик Мина жив у часи гонителів Диоклетіяна і Максиміяна. Родом він був з Єгипту і служив у війську під проводом тисячника Фирмиліяна в місті Котуан, у Фригії. А що був він ревним християнином, то мусив покинути свою службу, бо його заставляли переслідувати християн. Святий пішов у гористу пустелю, де в постах і молитвах служив Богу.

У місті Котуані погани дуже урочисто почали святкувати якийсь свій поганський празник, що тривав кілька днів. Святий слуга Божий знав, що у поганських розпусних забавах не буде гріха, яким би погани не зневажили Господа Бога, тому він пішов до міста, став посеред поганського натовпу і почав закликати до покаяння та проповідувати віру в Христа Спасителя. Староста Пиррос наказав кинути Мину до в’язниці, а наступного дня поставив перед судом. Святий Мина голосно визнав свою віру в Христа Спасителя і радо віддався в руки катів. Вони жорстоко сікли його тіло воловими жилами, потім шматували гострими гаками, волочили по гострих каміннях і роздирали його рани, били олов’яними кулями, а під кінець стяли мечем і тіло його кинули у вогонь. Святий Мина прийняв мученицьку смерть близько 304 року.

Мощі святого, а радше їх останки, вірні зібрали і перенесли до Єгипту, де їх чесно поховали. Пізніше їх перенесли до Олександрії, де на честь святого мученика зведено було прекрасний храм. Сюди приходили вірні зі всіх сторін, бо Бог прославив мощі святого численними чудами.

__________

“Св. Віктор”Роман Василик, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Страждання святих мучеників Віктора і Стефаниди

Святий Віктор був родом з Киликії. Вірний слуга і Божий воїн він був також вірним воїном земного імператора Антоніна і служив під началом воєводи Єгипту Севастіяна. Коли ж воєвода довідався, що Віктор є християнином, то погрозами намагався змусити його, щоб приніс жертву ідолам. Та відважний воїн був не з лякливих, він витерпів найтяжчі муки, під час яких вголос прославляв Христа Спасителя. Кати ламали йому пальці рук, палили його свічками, кинули у вогонь, але Господь Бог силою своєю укріпив святого мученика і дав йому стійкість перенести всі катування і в чудесний спосіб зберіг йому життя, навіть тоді, коли мучитель велів дати Вікторові найсильнішої отрути. Коли ж поганський жрець, що приправляв ту отруту, побачив, як видимі чуда оберігають святого мученика, тоді він повірив у Христа Спасителя і спалив усі свої поганські книги. Але Севастіян, хоч у серці мав би бути переконаний, що Христова віра є правдива, та вголос все-таки казав, що Віктор чарами утримується при житті. І він наказав святого мученика кинути в гарячу олію, а потім здирати з його тіла шкіру.

Під час тих страшних мук одна християнка на ім’я Стефанида (Стефанисса; одне і друге слово означає “увінчана вінцем”) почала вголос прославляти Христа Спасителя. Її схопили і поставили перед судом. На суді вона сказала, що є дружиною воїна, має 15 літ і 8 місяців, та заміжня вже півтора року. Севастіян змилосердився над її молодістю та красою і став лагідно вмовляти святу діву, щоб вона зреклася Христової віри. Однак він лиш пізнав те, що віра Христова однаково сильна і стійка як у загартованого воїна, так і в молоденької жінки. Тоді мучитель наказав прив’язати Стефаниду до верхівок двох молодих фінікових дерев, яких нагнули аж до землі, і коли верхівки тих дерев відпустили, то вони роздерли святу мученицю надвоє. А потім сокирою зарубали і святого Віктора. Згідно з грецькими джерелами, святі Віктор і Стефанида постраждали в Дамаску 11 листопада 158 р. Інше передання стверджує, що мученицьку смерть вони прийняли в Тиваїді, поблизу Ликополя. Натомість латинські джерела подають, що постраждали святі мученики в Італії. Це лиш свідчить про те, що їх культ поширився у багатьох краях. А сьогодні вони моляться до Бога, щоб весь світ дав свідчення Христової віри, за яку вони принесли в жертву своє життя.

__________

У той самий день

Святого мученика Вікентія, диякона

Святий Вікентій був родом з Іспанії, з міста, що тоді називалося Августополь, а тепер – Сарагоса. Батько його, Евтицій, був одним з найзнаменитіших міщан. Він довірив виховання свого сина єпископові Валерію, а той прищепив у молодому серці Вікентія Божі чесноти, а з часом, молодого ще літами, висвятив на диякона.

Та прийшли часи страшного переслідування християн за правління Максиміяна і Диоклетіяна, які дали наказ мучити насамперед духовенство і палити церковні книги. Тоді намісник краю Датіян велів ув’язнити єпископа Валерія та диякона Вікентія і привести їх до міста Валентії, де їх спочатку, закованих у кайдани, кинули до в’язниці і морили голодом. Минув якийсь час, і Датіян велів поставити їх перед собою. Єпископ Валерій був дуже слабкий, тому замість нього став промовляти Вікентій, голосно величаючи Христа Спасителя. Розлючений, Датіян наказав замкнути Валерія у в’язниці (пізніше, здається, його відпустили на волю або відправили у заслання), а Вікентія передав на найстрашніші, найнечуваніші муки. І, як каже святий Августин, що возвеличив святого Вікентія в п’ятьох похвальних проповідях: “Виділи всі суддю, що казився зі злости, немилосердного ката, та мученика Вікентія, непереможного, що силою Христовою переніс найтяжчі муки”. Його поклали на мучилищі так, що. всі члени тіла повиходили з суглобів, а хребет його шматували залізними гаками. Та обличчя святого мученика серед тих мук світилося радістю, а Датіян велів бити катів, бо думав, що вони надто легко мучать слугу Божого. Усе тіло святого мученика було одною суцільною раною. Мучитель став намовляти страждальця, щоб сказав, де заховано церковні книги, а за це він відпустить його на свободу і дасть йому високий уряд, та святий Вікентій замість відповіді просив катів, щоб ще сильніше його мучили, бо хоче якнайбільше страждати задля Христа.

Датіян наказав прив’язати святого до залізної решітки, подібної до борони, під решіткою запалити вогонь, а на груди мученика покласти розпечені бляхи і посипали рани сіллю. Та святий Вікентій і посеред цих мук вголос молився до Бога. Тоді святого кинули до темної в’язниці, діл якої викладено було гострими черепицями, які ще більше роздирали його рани. В скорому часі Датіян вдруге зробив спробу добротою підлеститися до святого мученика, він велів покласти його на розкішне ложе і перев’язати йому рани. Однак святий Вікентій став голосно нарікати, що його забрали до в’язниці, черепиці якої були м’якші від цих подушок, і з ревною молитвою на вустах передав свою душу в руки Христа Спасителя.

Мучитель наказав тіло святого кинути на корм диким звірам; та коли німе сотворіння пошанувало мощі мученика, тоді Датіян наказав мощі святого Вікентія зав’язати у шкіряний мішок, причепити до них жорно і кинути в море. Однак тіло святого, за допустом Божим, виплило і християни його чесно поховали. Пізніше над гробом святого мученика звели величаву церкву. Святий Вікентій постраждав 303 р. “Злість і жорстокість Датіяна мали свій кінець, – каже святий Августин, – і кінець мали муки святого Вікентія; та натомість мука Датіяна триває і нині, як і слава святого Вікентія”.

Мощі великого Божого подвижника св. Вікентія пізніше було перенесено до Риму.

У той самий день

Преподобного отця нашого й ісповідника Теодора Студита

Тропар преподобного, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику,* монахів богонатхненна прикрасо, Теодоре премудрий,* ученням твоїм ти все просвітив, сопілко духовна.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак преподобного, глас 2: Рівноангельське й подвижницьке життя твоє,* завершив подвигом страждання,* і оселився ти разом з ангелами, богоблаженний Теодоре.* З ними не переставай молитися до Христа Бога за всіх нас.

Преподобний Теодор, син побожних і багатих батьків Фотина і Теоктисти, народився в Царгороді близько 760 р., в часи правління безбожного єретика іконоборця Копронима. Батьки святого подбали про його високу освіту, однак душа юнака змалку прагнула жити побожно, і він, молодий віком, засяяв багатьма чеснотами. Пізніше батьки Теодора вступили до монастиря: Фотин – до чоловічого, а Теоктиста – до жіночого. Вихованням Теодора, а також його братів Йосифа і Євтимія, зайнявся їхній дядько, брат матері, Платон, ігумен монастиря на Символах. Після смерти Костянтина Копронима і нетривалого правління Лева Хазара державою, від імени неповнолітнього сина Костянтина VI стала управляти його мати Ірина, яка багато причинилася до скликання Сьомого Вселенського собору (787р.). По завершенні цього Собору преподобний Платон у селі, поблизу Саккудіону, недалеко від Царгорода, заснував монастир, в якому преподобний Теодор і його брати прийняли монаший постриг. Невдовзі святий Теодор засяяв такими великими чеснотами, що подивляв усіх, хто спостерігав його досконале життя, усе в молитвах, постах, умертвленнях тіла і добрих ділах. Святий Тарасій, патріярх Царгорода, висвятив його на священика, а святий Платон у 794р. змусив його прийняти ігуменство над монастирем.

Строгий до себе і повний любови до братів, він дбав про те, щоб монаше правило свято дотримувалося. Після Святого Письма, він з найбільшою охотою читав писання святого Василія Великого, отця і засновника монашого життя. Та прийшов час тривалого переслідування, яке насамперед зачепило монастир Саккудіон, а опісля впало і на всю Церкву. Костянтин VI, обійнявши престол, не дозволив Ірині, своїй матері, займатися ділами держави. Свою законну жінку Марію він заслав у монастир, а натомість одружився з Теодотією, своячкою преподобних Платона і Теодора. Цей шлюб був незаконний, тому патріярх Тарасій викляв священика Йосифа, який за гроші допустився святотатства, повінчавши імператора, хоч добре знав, що це вінчання неважне. Однак упімнення святого Тарасія не допомагали, цісар пригрозив, що відновить єресь іконоборства, і патріярх мусив замовкнути, аби не стягнути на Церкву ще більшого нещастя. Але не замовк преподобний Теодор. Він розіслав до всіх монастирях послання, щоб монахи на богослуженнях не споминали імператора явногрішника. Тоді Костянтин золотом хотів підкупити преподобного Теодора, та коли йому це не вдалося, він наказав святого і всіх монахів його обителі жорстоко бичувати, а потім заслав їх до Солуня. Уже з вигнання преподобний Теодор повідомив про все папу Лева III (795-816). Цілий рік він прожив у вигнанні, аж до смерти Костянтина VI, якого з престолу скинула його матір Ірина (йому викололи очі і він помер). Ірина повернула святого Теодора до Царгорода, де його врочисто прийняв патріярх Тарасій і все місто, а звідти він повернувся до свого монастиря в Саккудіоні. Та невдовзі, коли агаряни стали чинити набіги на ті околиці, преподобний Теодор, разом з братами свого монастиря і стареньким преподобним Платоном, перебрався до Царгорода, до Студійського монастиря. Монастир той близько 463 р. заклав багатий римлянин Йоан Студій і передав його монахам, які називалися “неусипаючими”, бо, міняючись, безнастанно, день і ніч, служили церковне правило в монастирській церкві святого Йоана Предтечі. В часи лукавого Костянтина Копронима єретики прогнали монахів студійського монастиря. За цариці Ірини спасалося якихось дванадцять монахів того монастиря. Коли ж преподобний Теодор обійняв тут ігуменство, то число монахів уже невдовзі значно збільшилося. Святий Теодор написав для них правило, яке було набагато важче від правила, яким керувалися інші монахи. У монастирі, окрім молитви, всі мусили працювати своїми руками, монахи дуже рідко, лиш у конечній потребі, виходили за межі монастиря, а навіть найменше занедбування правила каралося відповідною покутою. Цей устав, який назвали студійським, перейняло багато інших монастирів. Та недовго тривав спокій. На престолі сів безчесний Никифор і змусив патріярха Никифора, щоб той повернув назад до клиру священика Йосифа, виклятого за те, що вінчав Костянтина VI з Теодотією. Патріярх Никифор мусив підкоритися царській сваволі, але преподобний Теодор і всі монахи виступили проти царського насильства. За це Никифор велів кинути святого Теодора, його брата святого Йосифа (згодом єпископа Солунського) і святого Платона до в’язниці на островах коло Візантії. Не довгим, однак, було правління Никифора, сповнилося провіщення преподобного Теодора, імператора було вбито на війні з болгарами, а святі в’язні могли повернутися до Царгорода. Та через два роки, коли слава про студійський монастир поширилася про всіх усюдах, настали часи найлютішого переслідування за правління лукавого єретика Лева Вірменина, який відновив іконоборство. Коли патріярх Никифор з усім духовенством хотів привести до розуму імператора, а той пінився в затятій злості, тоді преподобний Теодор сміливо сказав йому, щоб дрижав перед гнівом Божим, бо царю належить уряд державою, але у справи святої Церкви йому не вільно втручатися. У відповідь імператор вислав на вигнання патріярха Никифора і багатьох інших владик, тоді преподобний Теодор безстрашно захищав почитання ікон, а посланцям царя, які схиляли його до єресі, сказав, що радше дасть язик собі відрізати, ніж перестане захищати Христову віру. У Квітну неділю він, разом з іншими монахами і численними вірними, вийшов хресним ходом з церкви, несучи ікони і співаючи пісень: “Пречистому Твоєму образу покланаємося, Благий”. Розлючений імператор заслав святого Теодора до Мисії і наказав кинути його до страшної в’язниці Месопа, поблизу Аполонії, в найнездоровішій, болотистій місцині. У 815р. преподобного Теодора перевезли до Анатолії, у в’язницю у Вонита, де він страждав разом зі своїм учнем Миколаєм. Кілька разів імператор посилав сюди свого посіпаку, вельможу Анастасія, щоб той власноруч завдавав святому Теодорові і Миколаєві по сто ударів, а якось, коли преподобний навернув одного клирика-єретика, то Анастасій так побив обох святих ісповідників, що тіло їх відпадало від костей. Напівживих мучитель покинув їх посеред двору на сильному морозі. Миколай, прийшовши до тями, знайшов ще в собі сили, аби повернути до життя святого Теодора, він обмив рани своєму вчителеві, причому мусив ножем відрізати клапті тіла слуги Божого.

Упродовж трьох місяців життя святого Теодора було під великою загрозою, а коли з часом він набрався сил, тоді його та Миколая перевезли до Смирни, де Анастасій дав їм ще по сто бичів. Преподобний Теодор сам зняв свою одежу з плеча і сказав мучителеві, що прагне лиш одного, аби все тіло його відпало від костей, бо тоді душа полетіла б до Господа і Творця свого. У 820р., в навечір’я Різдва Христового, Лев Вірменин загинув у церкві, коли співав тропар. Його вбили збунтовані воїни. На престолі сів Михаїл II, який, хоч і був єретиком, однак не переслідував вірних. І настала радість у Церкві Христовій, з в’язниць вийшло багато ісповідників, а серед них і преподобний Теодор.

“Треба радіти, – писав він, – бо ось загинув новоявлений великий змій, що спустошив велику частину вселенної і кипів богохульством: загинув той, що був посудиною гніву, повнотою безчестя, гонителем Христа, ворогом Богородиці, супротивником усіх святих. Хай возвеселяться небеса і хай радується земля. Нехай з гір скрапує солодкість, а з горбів – правда. Упав ворог, повержено нашого мучителя, замкнулися уста, що говорили несправедливо, загинув жорстокосердий фараон. Саме такою смертю судилося загинути відступникові віри; син пітьми мав знайти смерть вночі; той, що оголював Божі престоли, мав побачити оголені мечі, причому у Божій церкві; той, що руйнував Божі престоли, не міг при престолі отримати пощади, треба, щоб було відтято йому руку, яка піднеслась проти Бога, аби пролилася кров того, хто пролив стільки невинної крови”.

Преподобний Теодор повернувся до Царгорода. Однак він не міг дивитися на те, що в церквах було заборонено ставити ікони, бо хоч імператор заборонив виступати проти їх почитання, та водночас не можна було ставати і в їх обороні. Хоч як святий Теодор намагався навернути царя до пізнання правди, однак йому це не вдалося. Тому він покинув Царгород і перебрався до Акрит, поблизу Никодимії, де мешкав з кількома учнями при церкві святого Трифона. Бог об’явив йому день і годину смерти. Він попрощався зі своїми учнями, поблагословив їх і просив заспівати біля його ложа псалми на відхід душі, а при словах “Блаженні непорочні в дорозі, що ходять законом Господнім” – сам промовив: “…повік не забуду наказів Твоїх” – і віддав свою чисту душу в руки небесного Отця. Помер преподобний Теодор 826р. у віці близько шістдесят шість років.

Церква завдячує святому Теодорові, окрім правила для студійських монастирів, появу численних наукових послань, у яких слуга Божий розвінчував блуди єретиків-іконоборців, багатьох пісень, стихир і великопосних трипіснців, пояснення Літургії Передосвячених Дарів тощо. А його листи сповнені сили і краси. Ось, наприклад: “Прийдіть, браття, і ще до кінця свого гляньмо на порох нашого тіла і зрозуміймо неміч єства нашого. Проникнімо [думкою] в могилу. І де тая слава? Де краса? Де язик велемовний? Де брови, де очі? Все порох, все тінь.

Спасителю наш, пощади нас!” “Чому обдурює себе чоловік і возносить себе похвалами? Чому не пам’ятає чоловік, що він є порох?” Ось лиш маленький фрагмент з листа святого.

Мощі преподобного Теодора через вісімнадцять років після його смерти святий Методій патріярх переніс до Царгорода і разом з мощами його брата преподобного Йосифа поховав у церкві студійського монастиря, поряд з преподобним Платоном. Господь Бог прославив мощі слуги свого численними чудами.

Студійське правило прийняли багато монастирів Сходу. Коли святі Антоній і Теодосій у Печерській лаврі на берегах Дніпра у Києві збирали навколо себе перші зав’язі руського монашества, тоді з Греції прибув монах Михаїл, котрий приніс записане студійське правило. І це правило святий Теодосій запровадив у Печерській лаврі. А через віки у нас, на Галичині, це правило відновив митрополит Андрей Шептицький, заклавши перший студійський монастир у Скнилові, під Львовом.

Нині обходимо також пам’ять преподобного Йосифа, брата Теодора Студита. Святий Йосиф після довгих років страждань, про які ми частково вже згадали, став єпископом Солуня. Він написав багато канонів, які у церковних книгах підписано “Кир Йосифа”, щоб відрізнити їх від канонів святого Йосифа Піснеписця, підписаних “Творіння Йосифа”. Помер близько 845 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 24 листопада Церква згадує свв. мчч. Мини, Віктора й Вінкентія. Св. мч. Стефаніди. Прп. й ісп. Теодора Студита.

Притча “Вітер і Листочок”

Притча

Старий Вітер гуляв по лісі. Схопивши жмут листя, кинув на землю.

– Для чого цей непотріб? – бушував злісно.

Один Листочок на мить затримався на дереві. Цієї миті йому вистачило, щоб дати відповідь Вітриськові.

– Ти не розумієш життя, Вітре!

– Ну, ти вже розумієш, – відповів той зухвало. – Для чого ти живеш? – запитав.

– А ти для чого?

– Я збираю сміття, розганяю хмари, обтрясаю в саду груші. А от для чого така пляма, як ти? Ніяк не розумію.

– Я? Я спочатку був ніжною травневою брунькою, бо була весна на порі. «О, сади незабаром цвістимуть», – раділи всі. Потім смарагдовим листочком, бо було зелене літечко. Нарешті, парадувався жовтим багрянцем на дереві, бо прийшла осінь. А зараз впаду, залишивши голим чорне віття, бо прийде зима.

– Ну і що з того? – запитав Вітер.

– Ти не зрозумів головного: у кожного з нас своє призначення.

 Бо, як твердить Біблія, кожен у цьому житті посланий Богом для певної мети, і наш прихід на цей світ завжди щось означає та має певне призначення. Треба тільки уважно розглядати Божі знаки, щоб не пропустити жодного з них і виконати те, що маємо виконати.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча “Вітер і Листочок”

23 листопада Церква згадує свв. апп. Ераста, Олімпа, Родіона і тих, що з ними. Тиждень 25-ий по Зісланні Святого Духа.

Святих апостолів Ераста, Олімпія, Родіона, Сосипатра, Терція і Кварта

23 листопада - апостолів Ераста, Олімпа, Родіона і тих, що з ними —  Християнський портал КІРІОС

Тропар, глас 3: Апостоли святі, моліть милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.

Кондак, глас 2: Божественним світлом просвітивши розум,* хитромудрі вигадки зруйнували.* І народи всі уловивши, привели їх до Владики, апостоли славні,* навчаючи славити Тройцю Божественну.

“Вітає вас Ераст, скарбник міський, і брат Кварт” (Рим. 16, 23). З цих слів апостола Павла зрозуміло, що святий Ераст був скарбником міста Коринта. Згодом він став проповідувати слово Боже, а святий Павло “послав у Македонію двох із своїх помічників, Тимотея й Ераста” (Ді. 19, 22). Коли апостол Павло був вдруге ув’язнений в Римі, тоді “Ераст зоставсь у Коринті” (2 Тим. 4, 20). Згідно з латинськими джерелами, апостол Павло поставив його єпископом у Филиппах, де святий Ераст помер мученицькою смертю. За грецькими джерелами, був він економом і дияконом єрусалимської церкви, а опісля єпископом Панеади в Палестині.

Святого Кварта Святе Письмо згадує лиш один раз, цей фрагмент ми вже навели вище. Згідно з переданням, він був єпископом Бейруту, в Фінікії, де багатьох навернув до Христової віри, пережив переслідування з боку жидів і поган та помер природною смертю.

Святий Олімпій був учнем святого Павла, апостол згадує його у своєму Посланні до римлян (див. Рим. 16, 15). Святий Терцій також був учнем святого Павла, це він під диктовку верховного апостола писав Послання до римлян: “Вітаю вас у Господі я, Терцій, що написав цього листа” (Рим. 16, 22). Згодом він став наступником на єпископському престолі святого Сосипатра, житіє якого ми подали 11 травня (28 квітня). Про святого Родіона згадки у Святому Письмі немає. Згідно з переданням, святі Олімпій, Терцій і Родіон постраждали в Римі того самого дня, коли свій подвиг мученицькою смертю закінчив апостол Павло.

Усі вони проповідували слово Боже, не злякалися трудів і переслідувань та власного кров’ю і святим життям запечатали свою науку. Нині вони моляться за нас у небі і просять Господа, щоб Його ласка зворушила гріховний камінь, який нас гнітить, щоб і ми відродилися для правди та стали жити для Бога і для спасіння душ наших.

У той самий день

Преподобного отця нашого Теостирикта, що в Символах

Про життя преподобного Теостирикта знаємо дуже мало. Був він монахом і письменником, йому приписують канон Пресвятій Богородиці: “Многими опанований напастями…” В часи іконоборської єресі багато терпів за почитання ікон і, ймовірно, був замучений єретиками на смерть. Помер 826 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 23 листопада Церква згадує свв. апп. Ераста, Олімпа, Родіона і тих, що з ними. Тиждень 25-ий по Зісланні Святого Духа.

Притча “Відвідини Тата”

Притча

Один чоловік пережив інсульт. Час – добрий лікар, тому скоро почав поправлятися: спочатку потроху ходив по хаті, потім по вулиці, а ще пізніше виходив в село. Якось помер сусід. Пішов на похорон: негарно бо, все ж таки сусід! «Та й що люди скажуть!» – подумав. Пішов. Через деякий час повернувся додому.

– Та вже був на цвинтарі, відбув таку велику відправу, то міг і до церкви піти! – зауважила жінка.

– Ай, та міг! – погодився чоловік – Але вже так собі подумав, як раз піду, то вже мушу постійно ходити, бо все думатимуть, що вже зміцнів.

Бог – наш батько. Церква – його дім. То хіба так важко зайти в гості до близької нам людини?

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча “Відвідини Тата”

22 листопада Церква згадує свв. мчч. Онисифора й Порфирія. Прп. Матрони. Прп. Теоктисти, що з Лезви. Неділя 24-та по Зісланні Святого Духа.

Мученики Онисифор и Порфирий. Православный календарь на 22 ноября

Святих мучеників Онисифора і Порфирія

Тропар мучеників, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак мучеників, глас 2: Мучеників двійця сильно постраждавши,* ворожу гординю на землю поклали,* просвітившись благодаттю несотвореної Тройці,* славний Онисифоре й Порфиріє, моліться неустанно за всіх нас.

Святі мученики Онисифор і Порфирій постраждали в часи правління імператора Диоклетіяна. Вони сміливо визнали перед судом Христа Спасителя, за це їх жорстоко побили, потім припікали їм боки, клали на розпечені ліжка. А під кінець, коли і найтяжчі муки не змусили їх відступитися від святої віри, тоді кати прив’язали мучеників до коней, які поволочили їхні тіла по майдані. Останки мощей святих християни позбирали і поховали у селі Пангіян.

__________

У той самий день

Преподобної матері нашої Матрони

Тропар преподобної, глас 8: В тобі, мати, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, ти пішла слідом за Христом* і ділом навчала ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобна Матроно, дух твій.

Кондак преподобної, глас 2: Заради любові Господньої зненавиділа ти бажання спокою, преподобна Матроно.* Постом дух твій просвітивши, сміливо звірів перемогла ти.* Молитвами ж твоїми ворожі наміри зруйнуй.

Преподобна Матрона народилася в Пергії Памфилійській. Уже з дитинства її душа прагнула служити одному Богові, однак, за волею батьків, вона вийшла заміж за достойника Домитіяна, а Бог дав їм донечку, яку вони назвали Теодотією. Тоді вони перебралися до Царгорода. Кожну вільну хвилину Матрона перебувала в церкві на молитві, а ревність її зросла ще більше, коли вона зустрілася з посвяченою Богу дівою, що звалася Євгенія. Та чоловік Матрони злим оком дивився на те, що його жінка шукає насамперед церкви і молитви, він докоряв їй, а потім взагалі почав ставитися до неї по-звірськи, навіть бив її. Вона терпеливо все це зносила, але коли у видінні пізнала явну Божу волю, яка визначила їй шлях монашого життя, тоді свята довірила свою донечку одній діві на ім’я Сузанна, яка жила при церкві святих Апостолів, а сама переодягнулася в чоловічий одяг і, назвавшись Вавилом, просила прийняти її в монастир, яким управляв преподобний Васіян (згідно з іншими джерелами – Касіян).

Уже невдовзі всі монахи почали подивляти нечувану строгість життя молодого Вавили, але Васіян дізнався, що Вавило є жінкою. А коли на його гостре упімнення Матрона припала до його ніг і розповіла життя своє, то він благословив її на дальший подвиг, але в чоловічому монастирі вона не могла залишатися в жодному разі. Тоді Матрона якийсь час потай перебувала у Сузанни. У цей час померла її доня Теодотія. Коли ж вона довідалася, що чоловік всюди шукає її, і навіть був уже в монастирі Васіяна, тоді свята вирушила до Ємеси і там вступила до жіночого монастиря. У тому часі там було знайдено голову святого Йоана Хрестителя, з якої витікало благовонне миро.

Преподобна Матрона разом з іншими монахинями прийшла поклонитися святині і набрала в посудину трохи мира. А коли тим миром помазала очі одному сліпому, якого зустріла на дорозі, то він нараз прозрів. Слава про те чудо поширилося далеко-далеко, а з нею й ім’я преподобної Матрони. При цьому люди довідалися, що вона певний час подвизалася в чоловічому монастирі. Вістка про це дійшла аж до Царгорода, і її чоловік прибув до Ємеси, щоб забрати її, але преподобна Матрона, яка тоді вже була ігуменею монастиря, потай залишила місто і пішла до Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям. Але й там шукав її Домитіян, тому вона пішла на гору Синай, а коли і сюди за нею прийшов чоловік, тоді вона подалася до Вириту і там, знайшовши запущену поганську божницю, замешкала в ній. Життя її було так сповнене чеснот, що Бог наділив її ласкою творити чуда. Так, за її молитвою зі скали потекло джерело доброї води. Біля неї почали збиратися побожні жінки, а деякі під її проводом стали жити черницями. Приходили до неї і поганки; так, Матрона, серед інших, навернула дівицю Софронію, яка прийняла святе хрещення і залишилася з преподобною.

А коли свята Матрона навернула жрицю поганських ідолів, що називалася Євхе, тоді погани зворохобилися і вже хотіли спалити дім, де преподобна зі своїми вісьмома посестрами проживала, та Господь Бог охоронив слугинь своїх від загибелі.

Пройшли роки. Свята Матрона повернулася до Царгорода і оселилася поблизу монастиря преподобного Васіяна. Домитіян, її чоловік, на той час уже помер. Чутка про святе життя Матрони швидко поширилася Царгородом, бо Бог і тут прославив свою святу силою оздоровляти хворих. Так, вона молитвою оздоровила жінку одного вельможі (він звався Споракій, а його жінка – Євфимія), а в знак подяки він побудував на славу Божу жіночий монастирець, до якого ігуменя Матрона спровадила своїх сестер-монахинь з Вирита. Крім того, жінка імператора Лева І дуже шанувала преподобну Матрону і часто поручала себе її молитвам. Свята Матрона померла у глибокій старості близько 522 р., прожила вона сто років.

__________

У той самий день

Преподобної Теоктисти, що з Лезвії

Преподобна Теоктиста народилася на острові Лезвія в селі Митимні. Вже замолоду, у вісімнадцятирічному віці, за волею родичів вона вступила до жіночого монастиря. Але невдовзі на той монастир напали араби з острова Крит, під проводом свого ватажка Низира. Вони спалили монастир, а монахинь забрали в полон, щоб їх продати як бранок. Коли ж нападники, пливучи морем, пристали до берега на безлюдному острові Парос, то преподобній Теоктисті вдалося, з Божою допомогою, втекти з рук невірних. Вона сховалася в пущі, а араби, не знайшовши її, поплили далі.

На цьому острові колись жили люди, і то християни, бо свята натрапила там на запустілу кам’яну церкву. Коли Теоктиста завдяки Божому чуду спаслася від рук ворогів, тут не було нікого, окрім оленів та інших диких звірів. І тут, у безлюдній місцині, вона прожила тридцять п’ять літ, молилася Богу і співала по пам’яті псалми. Харчувалась вона корінцями і зернами рослини, яку у нас називають лубень. З часом її одежа розлізлася, вона страждала від спеки та холоду, цілковито підкорила своє тіло духові і чекала хвилі, коли Господь Бог покличе її до себе.

Одного разу ловці, що жили коло приморської гори Єввеї, вирушили на цей острів на лови. Один з них пішов у бік старої церкви, помолився, а коли хотів продертися через гущавину, враз почув голос: “Стій, слуго Божий, кинь мені свою верхню одежу, щоб я могла стати перед тобою”.

Наляканий стрілець зробив так, як велів голос. А за хвилю перед ним стала преподобна Теоктиста. Стрілець не вірив своїм очам, чи то людина перед ним, чи то лишень її тінь, таким висохлим було тіло святої посниці. Після спільної молитви преподобна розповіла ловцеві про своє життя і попросила, щоб наступного року він приїхав ще раз і привіз їй Святі Тайни, бо це було її найзаповітніше бажання – ще хоч раз перед смертю прийняти Ісуса Христа у святому причасті. У ті часи вірні, яким було далеко до церкви, зберігали Пресвяту Євхаристію у себе вдома і брали з собою в далеку дорогу. їх життя було таке святе і невинне, що кожну хату сміло можна було вважати за церкву. Тож через рік той ловець дістав від священика маленьку посудину зі Святими Дарами і прибув на острів Парос, де у старій церкві знайшов преподобну Теоктисту. Невимовною радістю сповнилася свята, коли могла поклонитися перед Господом і Богом своїм. Вона припала на молитву, а ловець вийшов з церкви. Коли ж через якийсь час він повернувся, то знайшов святу Теоктисту вже неживу. Вона лежала на землі зі складеними на грудях руками. Ловець поховав тіло святої, а повернувшись додому, усім розповів про її життя і подвиги. Преподобна Теоктиста померла близько 881 р. Її мощі, згідно з одними джерелами, залишилися на острові Парос, а згідно з іншими – їх забрали з собою ікарійці. У 902 р. один старий священик розповів про життя преподобної святому Метафрастові, який і описав її житіє.

__________

У той самий день

Преподобного отця нашого Йоана Колова

Колов – означає “малий”. І справді, преподобний Йоан був малий зростом, але великий духом і чеснотою. Він спасався в Єгипті, у Скитській пустелі, і був деякий час духовним наставником преподобного Арсенія Великого. Він мав особливий дар від Господа навертати грішних на дорогу чесноти і покаяння. Під кінець свого земного подвигу преподобний Йоан довгі роки перебував на самоті у дикій пустелі поблизу сучасного міста Суеца. Помер близько 430 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 22 листопада Церква згадує свв. мчч. Онисифора й Порфирія. Прп. Матрони. Прп. Теоктисти, що з Лезви. Неділя 24-та по Зісланні Святого Духа.

Притча “Монета”

Притча

З одного гаманця випала Монета. Д овго котилася вулицею міста, аж раптом її ногою зупинила циганка.

– О, гроші! – вигукнула радісно. – Це ж треба: нічого не робила, а вже заробила! – подумала, йдучи на центральну площу міста.

Але в натовпі циганка вигубила Монетку. В кінці дня, в стоптаній траві, підняв її жебрак. Неохайно жбурнув до решти нажебраних копійок. Але й тут вона довго не затрималася, бо шапку з грошима, які бідолаха напросив, поцупив невідомий.

Той же, краденим грошам швидко знайшов призначення – віддав борг, який був винен цареві.

– Яка цікава Монета! – звернув свою увагу монарх, перераховуючи гроші. – Треба покликати нумізмата, він таке любить!

Колекціонер пильно розглядав її під лупою, потім сказав:

–         Я в тебе її куплю.

Цар любив грошенята. Залюбки погодився на пропозицію. Замість однієї маленької копійки отримав більшу купку грошей.

Вдома нумізмат почистив Монету, акуратно відполірував і поклав ще один безцінний експонат до своєї колекції.

– Ти пройшла через віки! Тому твоє місце тут! –  шанобливо промовив чоловік.

Інколи цінність речей залежить від того, в чиїх руках вони знаходяться.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча “Монета”

Собор св. архистратига Михаїла та інших безплотних сил.

“Архистратиг Михаїл”Микола Бідняк, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Собор святого архистратига Михаїла й інших безплотних сил

Тропар, глас 4: Небесних воїнств архистратиги,* молимо вас завжди ми, недостойні,* щоб ви вашими молитвами огородили нас,* покровом крил духовної вашої слави,* охороняючи нас, що усильно припадаємо і кличемо,* від бід ізбавте нас,* як чиноначальники вишніх сил.

Кондак, глас 2: Архистратиги Божі, служителі божественної слави,* ангелів начальники і людей наставники,* корисного нам просіть і великої милості,* як безплотних архистратиги.

Нині Христова Церква святкує торжество святого архистратига Михаїла і всіх Божих ангелів. Ангели – це чисті духи, яких сотворив Господь Бог на те, щоб Йому покланялися і Йому служили. Серед сотворінь ангели займають перше місце, вони набагато досконаліші від людей і сильні Божою ласкою (див. Пс. 8, 6; 103(102), 20-21; 2 Пт. 2, 11). Вони є святі (див. Мт. 25, 31), уже тепер вони є образом тої досконалости, якої ми лиш намагаємося осягнути і до якої впритул наблизилися Божі святі (див. Лк. 20, 36; Мт. 22, 30). Ангели близько до Бога, вони Його оточують і предстоять перед Його престолом (див. 1 Цар. 22, 19; Іс. 6, 2-3; Дан. 7, 10; Мт. 18, 10; Лк. 1, 19).

Ангели не є відділені від нас нездоланною межею. Вони, як і святі в небі, як душі в чистилищі і як вірні на землі, також є членами того великого тіла, головою якого є Христос, “бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене” (Кол. 1, 16). Тому-то апостол Павло голосить усім християнам: “…ви приступили до Гори Сіону й міста Бога живого, до небесного Єрусалиму, до безлічі ангелів” (Євр. 12, 22).

Божі ангели як мудріші, сильніші і досконаліші істоти охороняють і оберігають нас. Тому-то натхненний цар Давид співає: “Ангел Господній стоїть на варті навкруг тих, що його бояться і їх визволяє” (Пс. 34(33), 8). Господь велів ангелам своїм оберігати людину на всіх дорогах її. “Бо ангелам своїм Він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах. І на руках тебе носитимуть, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь” (Пс. 91(90), 11-12). Ангел Божий виводить Лота праведного з Содоми (див. Бут. 19); ангел Господній захищає пророка Даниїла від левів (див. Дан. 14, 31-43)”. Ангел Божий є помічником, хоронителем і провідником у дорозі молодого Товія (див. Тов. 4-12); ангел укріпляє хлібом пророка Іллю (1 Цар. 19, 5-8); ангел виводить апостола Петра з темниці (див. Ді. 12, 7-10).

Ангел, за волею Господа, карає злих (див. 2 Цар. 19, 35), ангел є благовісником найбільших тайн і посланцем Божим, ангели моляться до Бога за нас, вони допомагають наверненню невірних до святої віри (див. Ді. 8, 26-40; 10, 1-6) і невимовною радістю тішаться наверненням кожного грішника. А Спаситель сам свідчить: “Отак, кажу вам, буває між ангелами Божими радість над одним грішником, що кається” (Лк. 15, 10). За посередництвом ангелів Бог дав був Мойсеєві Старий Завіт (див. Ді. 7, 53; Гал. З, 19; Євр. 2, 2); ангели благовістили людям прихід Ісуса Христа, законодателя Нового Завіту (Мт. 1, 20; Лк. 1, 26-38; 2, 9-15).

То ж не дивно, що Святе Письмо називає ангелів: “…служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння” (Євр. 1, 14), бо вони справді служать нашому спасінню охоче й з любов’ю, як сини Божі (див. Йов 1, 6; 2, 1; 38, 7), а не як раби; вони палають спрагою воздати славу Господеві і цілий світ навернути на дорогу святого, боговгодного життя. Ангели підносять наші молитви на небо і представляють їх перед Богом. “Отож, коли ти з Сарою молився, я заносив ваші молитви перед славу Господню. І як ти ховав мертвих, я чинив так само” (Тов. 12, 12), – говорить Рафаїл; “Я – Рафаїл, один із сімох ангелів, що завжди стоять приявні (перед Богом) й мають доступ до Господньої слави” (Тов. 12, 15). А святий Йоан Євангелист у видінні бачив, як “ангел інший прийшов і став при жертовнику, маючи золоту кадильницю, і дано йому тиміяму множини, щоб поклав з молитвами всіх святих на жертовник золотий, що перед престолом. І піднісся дим тиміяму з молитвами святих, від руки ангела, перед Богом” (Од. 8, 3-4).

Число ангелів безмірне. Там, перед престолом Господа, споконвіку “тисячі тисяч Йому служили, і силенна безліч перед Ним стояла” (Дан. 7, 10). Святе Письмо часто згадує про воїнство небесне (див. Лк. 2, 13; 1 Цар. 22, 19; 2 Хронік. 18, 18) “Число ангелів є більше, як число звізд на небі, зерен піску в морі і листя на деревах”, – каже святий Діонісій Ареопагіт. Усі ангели діляться на дев’ять чинів, чини діляться на три розряди по три чини в кожному, а саме на розряд вищий, середній і нижчий. До вищого розряду належать серафими, херувими і престоли. Слово “серафими” з гебрейської означає “палаючі, вогненні”, бо горять вони найбільшою любов’ю до Бога; про них то цар псалмопівець каже: “Вітри своїми посланцями учиняєш, полум’я вогненне – слугами своїми” (Пс. 104(103), 4). “Херувими” – означає “многоокі”, бо вони стоять близько престолу Божого і набагато більше від інших пізнають Божі тайни. “Престоли” називаються так, бо на них сидить Бог як на престолі і вирікає суди свої. До середнього розряду належать: господьства, які наставляють, рядять нижчими чинами ангелів; сили, які мають особливу силу сповняти Божі накази, давати вибраним Божим силу творити чуда, вони ж дають страждальцям силу до стійкости і розраду; власті, яким дана велика влада над дияволами. А до нижнього розряду належать: начала, які є правителями і хоронителями земних держав; архангели – посланці Божі й благовісники; і, врешті-решт, ангели, які найближчі до нас, людей, бо саме вони заохочують нас до доброго, втішають, остерігають і моляться за нас.

Кожна людина має свого ангела хоронителя. “Великою є Божа любов до нас і невимірна його турботливість. Він послав ангелів опікуватися нами і зробив це для возвеличення тої любови, яку має до нас” (св. Августин). “Така велика є гідність кожної людської душі, що з Хвилини народження кожен має ангела, призначеного до його охорони” (св. Єронім). “Немовби твій комірник, ангел мешкає у твоїй душі” (св. Вернард). “Святі ангели хоронителі охороняють нас, як пастир своє стадо” (св. Василій). Та пам’ятаймо і те, що навіть “коли людина не йде за голосом свого ангела хоронителя, то той не припиняє його остерігати” (св. Августин). Тому ми повинні зважати на високу гідність свого ангела хоронителя, на його любов до нас і “щиро, гаряче любити ангелів, як наших майбутніх співжителів небесних, як наших оборонців, призначених нам Отцем небесним. Чого нам боятися, якщо маємо таких оборонців? Вони, що охороняють всі дороги наші, не можуть бути ошукані і введені в блуд, і самі також нікого в блуд не введуть, бо вони вірні, второпні. і могутні. Тож коли бачиш, що на тебе нападає тяжка спокуса, що журба велика притискає твою душу, тоді приклич свого оборонця, свого учителя, свого помічника – ангела хоронителя” (св. Августин). У кожну годину свого життя повторяймо такі слова: “Я маю ангела Божого, хоронителя мого тіла, і той збереже мене неушкодженим” (св. Амвросій).

Коли архангел Рафаїл привів молодого Товію з тривалої подорожі додому, тоді старий його батько Товит “сказав йому: «Моя дитино! Гляди, щоб ти дав платню чоловікові, що ходив з тобою в дорогу, та щоб додав йому щось поверх неї»” (Тов. 12, 1). А яку нагороду ми можемо дати нашому ангелу хоронителю? Любов за любов; ідімо за його голосом і стережімося гріха, бо “гріх проганяє ангела хоронителя так, як дим проганяє бджіл” (св. Василій). Віддаймо йому честь, молімо його, щоб заступався за нами, і напевно чистими з його допомогою пройдемо через усе життя, і там, перед Божим судом, він не стане нас звинувачувати, а ревно заступатиметься за нас.

Над усіма ангелами цілого неба, неначе вождь, поставлений святий архангел Михаїл. Господь Бог сотворив ангелів своєю всемогутністю і наділив їх великою досконалістю. Але, як це пізніше зробив із людиною, Він і ангелів піддав випробуванням. І багато з них згрішили гордістю, забажавши могутністю своєю дорівнятися до самого Бога. На чолі збунтованих став ангел, що звався Люцифер. Але тоді усе воїнство небесне, всі ангели, що залишилися вірні Богові, з архангелом Михаїлом на чолі (“Михаїл” – означає “хто як Бог”), кинулися на бунтівників і скинули їх в прірву пекельну, бо “Бог не пощадив ангелів, які були згрішили, а кинув у пекло й передав їх до темної безодні” (2 Пт. 2, 4), і так вони, створені для найбільшого достоїнства, стали дияволами. Святий Михаїл був опікуном вибраного Богом жидівського народу. Це він сховав тіло святого Мойсея Боговидця і він при кінці світу стане ще раз до переможного бою з дияволом.

Почитання святого архистратига Михаїла у Христовій Церкві сягає найдавніших часів, ще апостольських, доказом чого є спомин про чудо в Хонах, пам’ять якого відзначаємо 19 (6) вересня. Прославилася чудами церква святого Михаїла, яку побудував Костянтин Великий. У Римі в 590 р., за папи Григорія Великого, під час лютої пошести, коли у всіх церквах люди вимолювали Божої милости, над замком Адріяна з’явився святий Михаїл і вклав свій меч у піхви. В ту ж хвилю пошесть припинилася, а замок той названо “Замком ангела”.

Нинішнє свято називаємо Собор святого архистратига Михаїла та інших безплотних сил, щоб віддати шану всім ангелам і звеличити ту годину, коли вони стали до битви проти сатани.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Собор св. архистратига Михаїла та інших безплотних сил.

Притча про камені

Притча про камені

Три людини рухали камені. 

Одного з них запитали:

– Що ти робиш?

Він витер піт з чола і відповів:

– Гарую тяжко.

Підійшли до другого і запитали:

– А ти що робиш?

Він закатав рукава і діловито сказав:

– Гроші заробляю.

Запитали у третього:

– А що робиш ти?

Він подивився вгору і сказав:

– Церкву будую.

Мораль історії: життя наповнене сенсом тільки у того, хто переслідує велику мету.

 Нехай і Ваше життя буде наповнене великою метою!

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча про камені

20 листопада Церква згадує свв. тридцяти трьох мчч., що в Мелітині. Прп. і чудотворця. Лазаря, що постив на Галисійській горі. {Прп. Йосафати Гордашевської.}

“Блаженна Йосафата”Тарас Новак, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Блаженної Преподобної Йосафати (Гордашевської)

Тропар Йосафати, глас 4: Преподобна Йосафато,* твоїм духом молитви і служіння,* ти навчаєш нас відновляти й підносити серце людське* всюди, де б’ється воно.* Служити, де найбільша потреба,* все на славу Божу.

Кондак Йосафати, глас 4: Преподобна Йосафато,* Співзасновнице Служебниць Непорочної Діви Марії.* Ти почала свою місію в Україні для свого народу,* принесла світло в темноту його опущення.* Виховуючи дітей і молодь,* ти дала батькам нову силу і надію.* Ти піклувалася хворими і бідними,* бачила в них образ Божий.* Ти старалась про красу Божого храму,* даючи людям відчути красу богослужби.* Господь привів тебе до святости дорогою терпіння,* ти є жінкою всіх часів.

Цій смиренній монахині з Божого Провидіння судилося стати справжнім первістком зрощеного на наших рідних землях зерна Христової науки, плід якого, виплеканий впродовж довгих років її славного життя, принесено в офіру Богові через щоденне свідчення торжества всеохопної Божої Любови.

Народилася Михайлина (пізніше сестра Йосафата) 20 листопада 1869 року в багатодітній родині. І хоча її батьки були звичайними незаможними міщанами, вони змогли прищепити дитині те найбільше знання, що його не придбаєш за ніякі статки, — невгасне й жагуче бажання Бога. Ще в ранньому дитинстві запалилося ним дівоче серце, і той шляхетний душевний порив за допомогою Божої благодати незабаром вилився у нестримний потік чеснот, якими, неначе вінком, прикрасила вона ціле своє життя. Та голос Господній кликав і кликав, і не було сил, щоби противитись цьому незримому покликові любови, який манив її все більше, віддаляючи від суєти світу та зносячи до висот Богопізнання. Саме в цей час у невеличкому селі Жужелі з ініціятиви ревного душпастиря о. Кирила Селецького для служіння українській спільноті через католицьку освіту й виховання молодого покоління постає нове монаше згромадження, яке, підкорюючись духові власної харизми й всеціло віддаючись під покров Божої Матері, прибирає ймення Служебниць Пречистої Діви Марії. Михайлині після ретельного духовного вишколу в латинському монастирі сестер Феліціянок було доручено очолити цю новоутворену спільноту. “Яке щастя мати так багато сестер! Моїм обов’язком є молитися “за кожну з них”, — ці слова Йосафата зробить своїм життєвим кредо. Її гаряча молитва, мудрий провід монастирського життя та приклад особистого самозречення вже в короткому часі здобули для монастиря славу справжньої обителі Божих душ, які присвятили своє життя служінню Христові. Невдовзі по всій Україні, а потім і далеко за її межами постають все нові і нові монастирі згромадження, все більше і більше сестер включається у виконання своєї великої місії — катехизувати, просвічувати людей, привертати душі до Бога. І кожну з них молитовно поручає дбайливій Господній опіці блаженна подвижниця. До кінця своїх днів стоїть вона і чуває над своїми співсестрами, та й після свого блаженного переставлення не покидає їх, залишаючись вірною своїй обітниці..

У чому ж феномен її святости, у чому особливість її свідчення, у чому велич її душі? Таке питання ставимо собі ми, християни третього тисячоліття, перед очами яких — великі подвиги славних мужів віри, Христових свідків у мучеництві та ісповідництві власної крови. А відповідь на це питання полягає, мабуть, у геройському виконанні блаженною Йосафатою тієї програми життя, яку вона намітила собі в тишині монастирської келії і про яку не забувала серед суєти і клопотів сповненого служінням ближньому дня: “Намагатимуся якнайкраще виконувати свої щоденні обов’язки, пам’ятаючи, що Бог дивиться на мене, і старатимуся віднайти ласку в Його очах”. Це подиву гідне сповнення нею своїх постанов і є тим найкращим свідченням єдности її душі з Христом, яке ставить її в один ряд з иншими мучениками-свідками нашої Церкви XX століття.

Під час пастирського візиту Святішого Отця Івана Павла II в Україну було беатифіковано українських новомучеників і преподобну сестру Йосафату Гордашевську. Празник преподобної призначено святкувати 7 листопада (за григоріянським стилем 20 листопада) .

__________

о. Роман Тереховський

__________

У той самий день

Святого мученика Єрона і тих, що з ним в Мелитині

Тропар мучеників, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак мучеників, глас 8: Лик мучеників ясний, полк світлоносний,* зійшов до нас духовно,* Церкву сьогодні просвітив чудними зорями.* Тому святкуючи чесну пам’ять їх, просимо Тебе, Спасе наш:* Їх молитвами від бід ізбави нас, бо співаємо Тобі – Алилуя.

Діялося це в часи правління Диоклетіяна. Коли цей окаянний імператор почав переслідувати християн, то вислав до Вірменії Агриколая, а до Кападокії — Лисія, щоб прилюдно мучили християн, а молодь забирали в рекрути. В Кападокії, у селі, що називалося Тіяни, жив юнак, християнин, на ім’я Єрон. Він був заможним господарем, займався хліборобством, на його утриманні була старенька, вже сліпа, матір на ім’я Стратоніка. Коли він працював на полі, на нього несподівано напали вояки Лисія, щоб забрати в рекрути. Та дарма, що їх було багато, а він сам один. Єрон схопив орчик і всіх їх прогнав.

Потім він сховався в одній печері і постановив не датися напасникам в руки. Та один приятель, на ім’я Киріяк, відрадив його від цього, бо ж сили й насправді були нерівні. І сам Єрон зрозумів, що тепер його чекає найкраща дорога, дорога, що провадить до мученицької смерти. Він попрощався зі старенькою матір’ю та здався воякам, а ті відпровадили його до міста Мелитини. Там його кинули у в’язницю, де вже сиділо тридцять двоє (а згідно з іншими джерелами – тридцять один) християн.

Наступного дня, ще до суду жорстокого Лисія, вони голосно визнали свою віру у Христа Спасителя.

Лисій наказав відтяти Єронові праву руку, а решту ув’язнених християн велів жорстоко побити, після чого їх усіх знову кинули до в’язниці. Святого Єрона відвідали два земляки, Антоній і Матроніян, і святий попросив їх заопікуватися його старенькою ненькою і передати частину майна його сестрі. Через кілька днів усіх святих мучеників вдруге поставили перед судом. І знову їх жорстоко бичували, а під кінець Лисій наказав усіх стяти мечем. Сталося це 298 р. Антоній і Матроніян пішли до Лисія і стали просити мучителя видати їм тіло святого Єрона, але той зажадав за нього стільки золота, скільки заважить голова святого мученика. Та знайшовся один побожний муж на ім’я Хрисатій, який дав стільки золота, і поховав святого Єрона на тому місці, де святі мученики прийняли смерть, а згодом ще й побудував там прекрасний і величний храм. Тіло святого Єрона християни поховали разом з тілами інших святих мучеників. Відтяту праву руку мученика обидва земляки Єрона віднесли до Тіяни і передали його старенькій матері, а вона поховала її на місці, що звалося Ватісана. З тих святих мучеників, які постраждали разом зі святим Єроном, на ім’я відомі лиш такі: Ісихій, Никандр, Атанасій, Никон, Лонгин, Теодор, Валерій, Теодул, Євгеній, Епіфаній, Теодот, Аникит, Іларіон.

У той самий день

Преподобного чудотворця Лазаря, що постив на Галисійській горі

Тропар преподобного, глас 8: Молитовними чуваннями, потоками сліз стовп змочив ти,* і зітханнями з глибини стократно приніс плоди,* і був ти пастирем, всім подаючи прощення, преподобний отче наш, Лазаре.* Молися Христу Богові, щоб спаслися душі наші.

Кондак преподобного, глас 4: Як великого світильника,* Церква Христова славить тебе з радістю псалмами.* Тому не переставай молитися до Христа* і подавати всім прогрішень прощення.

Преподобний Лазар був родом з Магнезії. Уже молодим він покинув рідню і пішов до Єрусалиму, де відвідав святі місця, а потім вступив у монастир святого Сави. Там у безнастанних молитвах, постах, послуху і смиренні перебував він десять літ. Ставши священиком, Лазар пішов ще далі в пустелю, де провадив самітницьке життя, а потім перебрався на пустельну Галисійську гору, поблизу Ефесу і Смирни.

Тут одної ночі у видінні він побачив вогненний стовп і почув ангельські голоси, що милозвучно співали пісню: “Нехай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його”. Святий Лазар на тому місці звів церкву Воскресення Христового. Біля церкви преподобний поставив для себе стовп, на якому прожив стовпником багато літ. Господь наділив його силою творити чуда і дав йому духа пророцтва: багато самітників горнулися до нього, щоб спастися під його мудрим проводом. Помер святий Лазар на сімдесят другому році життя, а на його мощах сталося багато чуд.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 20 листопада Церква згадує свв. тридцяти трьох мчч., що в Мелітині. Прп. і чудотворця. Лазаря, що постив на Галисійській горі. {Прп. Йосафати Гордашевської.}