03 грудня Церква згадує прп. Григорія Декаполіта. Св. Прокла, архиєп. Царгородського. Передсвяття Введення у храм Пресв. Богородиці.

Передсвяття Введення в храм Пресвятої Богородиці

Тропар передсвяття, глас 4: Радість усім передвіщає нині Анна,* родивши супротивний печалі плід – єдину приснодіву,* яку і приводить, як сущий храм Бога Слова і Матір чисту,* молитви діючи,* днесь із радістю у храм Господній.

Кондак передсвяття, глас 4: Днесь радістю сповнилася* вся вселенна* у славетному празнику Богородиці,* зовучи: Вона є тінь небесна.

“Нині боговмістима святиня – Богородиця, приводиться до храму Господнього, і Захарія Її приймає; нині «святеє святих» радується, і ангельський хор таїнственно ликує. З ними і ми святково з Гавриїлом заспіваймо: Радуйся, благодатна! З Тобою Господь, що має велику милість”.

Так співає свята Церква в день передсвяття завтрашнього свята. Ми кожної хвилини, кожної години маємо згадувати Пресвяту Богородицю; як дитина до матері спрямовує всі свої думки, так і ми повинні їх звертати до Пречистої, бо хто про Марію думає, серця того не заплямує жодна грішна думка; хто словами величає Марію, слова того завжди будуть чисті; хто кожне діло посвятить на славу Марії, той напевно до свого діла не додасть гріха. І добре знаємо, хто побожно зверне очі свої до ікони Богородиці, душу того пройме новий струмінь ласки, втіхи і нової любови до Пренепорочної Матері нашої. І тому де лиш можемо, там поміщаємо Її ікону, щоб вона промовляла до нашого серця, щоб нагадувала нам вічно, що поряд з Нею ми не є сиротами, – вона наша Матір, сильна і могутня, яка про нас дбає, яка нас любить і заступається за нас і якій вічну славу і честь ми повинні воздавати.

Перед кожним Богородичним празником ми закликаємо всіх очистити свою душу. Чому так чинимо? Ідіть завтра до церкви і погляньте, скільки там народу молиться, слухає проповіді, а нераз і плаче. Та, однак, скільки серед того народу є такі, які прийшли до церкви обтяжені численними тяжкими гріхами? Ці люди або не розуміють і не знають, в якому стані їх душа, або їм це байдуже, вони мають віру, вони хочуть бути спасенні, та нічого не роблять для цього, хіба що ходять до церкви, але не переймаються тим, що днями, тижнями, місяцями, а нераз і роками живуть у тяжких гріхах, а життя може закінчитися навіть і завтра. Про таких людей можна сказати, що вустами вони почитають Марію, але серце їх далеко від Неї. Тому ми постійно пригадуємо, що добре є перед святом приглянутися до власної совісти. Бо насправді не любить, не славить і не почитає Пречистої Діви той, хто грішними вустами Її призиває і ранить Її душу, якщо в гріхах голосить Її славу.

__________

У той самий день

Святого преподобного Григорія Декаполита

Тропар Григорія, глас 3: Образом був єси повздержності, Божественним Духом просвітив усе: правовір’я біг звершив єси, ученням світ просвітив єси і зловірних помисли викрив ти, отче преподобний Григоріє, Христа Бога моли щоб дарував нам велику милість.

Кондак Григорія, глас 3: Світлим сонцем тебе Церква визнає, яке красою чеснот і променями зцілень просвіщає всіх, угодниче Христа. Тому й святкуємо чесну пам’ять твою і почитаєм подвиги твої, всеблаженний отче премудрий Григоріє.

Преподобний Григорій, званий Декаполитом, народився в Іринополі, місті, що належало до ісаврійського Декаполя. Вже в молодому віці він вирішив покинути світ і стати монахом. Святий ходив з місця на місце і навчав усюди, бо були це часи іконоборської єресі. Близько 814 р. він вибрався до Царгорода. У Солуні Григорій узяв з собою Йосифа Піснеписця та Иоана, свого учня, і прибув до столиці. Тут усі троє проповідували і закликали віддавати честь іконам. Звідси святий Григорій вислав святого Йосифа до Риму, до папи Лева III (795-816), однак той не доїхав, бо його ув’язнили іконоборці і кинули до в’язниці на острові Крит. Згодом преподобний Григорій пішов в околиці гори Олімп, де проживав якийсь час. Потім знову повернувся до Царгорода, там дивував усіх святістю життя і безстрашністю в обороні Христової віри. Помер перед 820 р., мощі його упокоїлися в церкві святого Йоана Золотоустого. Житіє святого описав Ігнатій, митрополит Нікеї, творець канонів, який жив у IX столітті.

__________

У той самий день

Святого Прокла, патріярха Царгородського

Тропар Прокла, глас 4: Божественним началом премудрості, страхом Господнім утверджуючись, із нього священними сходженнями зійшов єси в учнівство Златоуста, і архиєрейського престолу його достойним був єси чистоти чеснотами, апостольське правило образом маючи, не для себе жив, а для Христа і стада твого. Тому у нетлінне життя як апостоли вселився єси, ієрарше Прокле, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак Прокла, глас 4: Достойно днесь святкує всіх міст чесніше воістину у чесному переставленні твоєму, отців отче, Прокле мудрий.

Святий Прокл був улюбленим учнем святого Йоана Золотоустого. У 426 р. патріярх Сисиній поставив його єпископом Кизика, але жителі того міста вибрали собі іншого владику (здається, єретика), тож Прокл повернувся до Царгорода і тут прилюдно у проповідях виступав проти єресі тодішнього патріярха Несторія. У 434 р., після смерти патріярха Максиміяна, святий Прокл обійняв патріярший престол, а життя його сяяло великою святістю. Його стараннями було перенесено з Коман до Царгорода мощі святого Йоана Золотоустого. У 430 р., коли в місті стався страшний землетрус, патріярх Прокл з усіма мешканцями міста совершав хресні обходи; за його служіння було введено в богослуження пісню: “Святий Боже”. Після себе святий залишив багато проповідей, серед них дві глибокі похвали на честь Пресвятої Богородиці і чотири науки на Різдво Христове, в яких він повчає про дві природи Христа Спасителя. Помер святий Прокл у великій святості восени 446 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 03 грудня Церква згадує прп. Григорія Декаполіта. Св. Прокла, архиєп. Царгородського. Передсвяття Введення у храм Пресв. Богородиці.

02 грудня Церква згадує св. прор. Авдія. Св. мч. Варлаама. {Свщмч. Івана Слезюка.}

Святого пророка Авдія

Тропар пророка, глас 2: Пророка Твого Авдія пам’ять, Господи, празнуємо.* Тому молимо Тебе: Спаси душі наші.

Кондак пророка, глас 1: Великий Авдій, божественними сяяннями ум світловидний надбавши прорікає майбутнє, Духом святим віщаючи, його днесь благочестиво й мудро почитаючи, пам’ять його священну звершуємо, яка серця просвіщає.

Святий Авдій (Авдій – означає “слуга Божий”) був ровесником пророків Осії, Амоса і Міхея. Так стверджує святий Єронім. За деякими, несправдженими, джерелами, Авдій сховав сто пророків від гніву Єзавелі, жінки безбожного короля Ахава; він також впросив пророка Іллю, щоб той в час тривалої посухи став перед Ахавом і вимолив у Бога дощу. Згодом, за царя Ахазії, він покинув двірську службу і став учнем пророка Іллі.

Пророцтво святого Авдія має лишень одну главу, що містить двадцять один стих. Він провіщає народу Едома Божу кару за кривди, який вони завдали ізраїльтянам, а цим останнім провіщає прихід царства Божого. Жив пророк за вісімсот років до приходу Христа Спасителя.

__________

У той самий день

Святого мученика Варлаама

Тропар Варлаама, глас 4: Мученик Твій, Господи, Варлаам,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.

Кондак Варлаама, глас 4: Явився єси предивний кріпостю, як ладан благовонний всепалення себе приніс єси, як жертву Христові, і вінець почесті прийнявши Варлааме, завжди молися за нас, страднику.

Пам’ять святого мученика Варлаама похвальним словом вшанували в Кесарії Кападокійській Василій Великий, а в Антіохії — Йоан Золотоустий. Із їх промов довідуємося про подвиги цього Божого слуги.

Святий Варлаам був звичайним хліборобом, неписьменним мовчазним чоловіком. Народився в Антіохії Сирійській, постраждав у 304 р. в Кесарії Кападокійській від мучителя Саприкія. На суді святий Варлаам так ясно і переконливо захищав Христову віру, що всі дивувалися мудрості старця. Саприкій велів святого мученика бити, шматувати живе тіло аж до костей, а кості ламати. Під кінець наказав йому простягнути праву руку над вогнем жертовника, а в долоню покласти тліючу вуглину, посипану кадилом, аби святий мученик з болю стряс кадило до вогню, бо тоді бодай про око погани тішилися б тим, що християнин приніс богам жертву.

Але святий Варлаам тримав руку так довго над вогнем, аж вона згоріла і впала у вогонь, після чого святий старець віддав Богу свою душу. Так, за словами святого Василія, “десниця мученика подолала вогонь, перед силою якого поступається залізо, мідь і твердий камінь”. У роковини смерти святого Варлаама до його гробу в Кесарії приходила велика сила народу, а близько 418 р. в Антіохії на його честь було зведено храм.

__________

У той самий день

Святих отців Варлаама та Йоасафа індійських

Діялося це в індійській землі, до якої, згідно зі старовинним переданням, перші промені Христової віри приніс святий апостол Тома. Жив у тій землі цар Авенір, який гнобив християн, зокрема монахів і священиків, і ті змушені були переховуватися у диких хащах. А коли в лютого царя народився син Йоасаф, то поганські волхви провістили, що ця дитина колись прийме християнську віру, яку так жорстоко гнобить цар. Наляканий, Авенір повелів виховувати сина у палаті, ізольованій від усіх людей, і не вільно було навіть згадувати при дитині, що на світі є бідні люди і що люди взагалі вмирають.

Але з часом життя царевича на самоті припинилося, а цар подбав, щоб далі він зростав у найбільших розкошах, та велів показати синові усю державу. Під час подорожі до царевича наблизився один християнський священик і монах, що називався Варлаам, і той навернув царевича до святої віри й охрестив його, а сам повернувся в пустелю. Коли цар довідався, що його син прийняв Христову віру, то проханнями і погрозами, підступом і намовами до грішного життя хотів сина схилити до відступництва, але все було намарно. Він відступив Йоасафові половину свого царства, а під кінець і сам прийняв Христову віру. Після цього Авенір прожив ще чотири роки і помер на руках свого сина.

Йоасаф завів новий порядок у своїй державі, і значну частину своїх підданих навернув до Христової віри. А згодом він призначив царем на своє місце побожного християнина, що називався Варахій, а сам, під плач вірного народу, на двадцять п’ятому році життя пішов на пустелю, де подвизався довгі літа разом з Варлаамом, замкнув очі святому, який помер, проживши майже літ сто, а з них сімдесят п’ять у пустелі. Преподобний Йоасаф прожив у пустелі на самоті тридцять п’ять років, і там свято й побожно помер. Варахій переніс його тіло до однієї з церков, зведених святим Йоасафом. Діялося це близько 750 р. Про життя святих преподобний Йоан Дамаскин написав книгу у сорока главах.

Подібна легенда, що сягала набагато пізніших часів, збереглася і серед поган індійського краю. Тому знайшлися й такі, що заперечували існування преподобних Варлаама і Йоасафа та стверджували, що це лиш поганська легенда. У Христовій церкві не один, а десятки царевичів і королівських синів кидали престоли та йшли в пустелю. Щодо самого святого Йоасафа, то, можливо, що в описах його життя і справді є багато легендарного. Однак саме життя так подібне до житія святих. А крім того, такий учений чоловік, як святий Йоан Дамаскин, напевно вмів відрізнити байку від правди, бо Церква в почитанні святих була дуже обережна. Тому справою учених було б висловити думку про подібність поганської легенди до правдивої християнської дійсности, але ніколи не заперечувати речі, які спираються на дуже поважні старовинні джерела.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

__________

У той самий день

Блаженний Священномученик Іван Слезюк

Священномученика Івана Слезюка

Блаженний Священномученик Іван Слезюк (14.01.1896 – 02.12.1973)

Народився у с. Живачів на Станіславівщині. Священник-катехит у школах та гімназіях Галичини. Висвячений 1945 р. на єпископа владикою Григорієм Хомишиним у передчутті арештів ієрархії УГКЦ. Заарештований 2 червня 1945 р., звільнений після 10 річної каторги у воркутинських таборах, повторно заарештований у липні 1962 р. Підпільний єпископ Івано-Франківської єпархії протягом 8 років. Помер після чергового виклику до КДБ у Івано-Франківську. Мощі блаженного вшановуються у катедральному соборі Воскресіння ГНІХ у Івано-Франківську.

Cимвол воднораз благості у вірі та крицевої у ній незламності, вироблених через усе життя, дякуючи діянню невидимої Божої благодаті, яку живо відчував усім своїм єством, та «завдяки» морозному кліматові азійського Сибіру, в умовах якого, стараннями безбожницького режиму, впродовж цілого десятка років мав змогу вдосконалювати свою волю – справжній зразок Христового апостола, що доповнюючи власними стражданнями страждання Богочоловіка і Його Церкви, переможно перетерпів до кінця, щоб прийняти вінець перемоги.

Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 02 грудня Церква згадує св. прор. Авдія. Св. мч. Варлаама. {Свщмч. Івана Слезюка.}

01 грудня Церква згадує свв. мчч. Платона й Романа.

Святого мученика Платона

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 3: Свята твоя пам’ять вселенну звеселяє, скликаючи всіх вірних в пречесний храм твій, у якому нині зібравшись радісно, оспівуємо в піснях і світлостях. Тому, Платоне, зовемо тобі: від нашестя іноплеменних ізбав місто твоє, святий.

Святий Платон був родом з Анкири Галатійської. Ще юнаком він роздав усе своє майно бідним, а сам жив лишень задля Бога та служіння Йому. Він удостоївся прийняти мученицьку смерть за Христову віру. Святий перед мучителем Агрипином явно визнав Христа, за що дванадцять катів буками немилосердно били його по всьому тілі. Через сім днів, проведених у в’язниці, Платона вдруге поставили на суді. Його поклали на розпечену решітку і розпеченими бляхами припікали йому боки, а потім живцем шматували його тіло. А через вісім днів мучитель на судилищі проголосив вирок смерти, за яким святого Платона посеред молитви, повного душевної радости, 18 листопада 306 р. було стято мечем. Його тіло поховали вірні.

На VII Вселенському (другому Нікейському) соборі 787 р. було проголошено чуда, вчинені за посередництвом святого Платона. А одне чудо описав святий Ніл, учень святого Йоана Золотоустого, – як святий Платон врятував одного монаха із поганської неволі. Імператор Анастасій І (491-518) побудував у Царгороді церкву на честь святого мученика Платона, яку пізніше відновив імператор Юстиніян.

__________

У той самий день

Святого мученика Романа і отрока Варула

Житіє святого Романа подаємо на основі похвальної проповіді святого Йоана Золотоустого, яку він виголосив на честь святого мученика. Святий Роман був дияконом у Кесарії Палестинській, однак постраждав в Антіохії. Він перебував у місті саме тоді, коли лукавий намісник Асклипіяд змушував християн зректися Христової віри і руйнував Божі церкви. Тоді святий Роман став перед Асклипіядом і пригрозив йому Божим гнівом. Після судилища він переніс жорстокі муки, його били палицями, обливали розплавленим оловом і шматували його тіло, та серед тих страждань святий диякон голосно прославляв Господа, хоч тіло його дерли залізом аж до костей.

Під час тих мук святий Роман побачив маленького християнського хлопчика Варула (Варала) і сказав мучителеві, що таке мале дитя осоромить поган, бо знає про Бога більше, ніж вони. Асклипіяд наказав привести дитину і запитав, чи знає вона, скільки є богів, а дитина на те відповіла, що Бог один – християнський. Плюгавий мучитель на очах у матері наказав дитину жорстоко сікти різками, а воно жодним словом, жодним стогоном не виявило свого болю. Потім велів дитину зарубати мечем. Мати сама понесла на руках свого сина на місце страти і в її запаску впала голівка маленького мученика.

Святого Романа засудили на спалення живцем, та рясний дощ погасив вогонь. Тоді його поставили перед самим імператором, а той наказав відрізати святому язик. Але Бог прославив свого слугу, бо святий Роман, уже без язика, не то, що жив, але плавно і виразно говорив, так, що всі у цьому побачили велике чудо. А мучитель наказав кинути його, закованого в колоду, до в’язниці, і там 17 листопада 303 р. святого мученика задушили мотузкою. Мощі святого Романа згодом перенесли до Царгорода, де вони спочили у церкві, яку на його честь побудувала цариця свята Олена.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 01 грудня Церква згадує свв. мчч. Платона й Романа.

30 листопада Церква згадує св. Григорія, єп. Неокесарійського, чудотворця.

Во святих отця нашого Григорія, єпископа Неокесарійського, чудотворця

Тропар, глас 8: В молитвах чуваючи, робив ти багато чудес,* за що і названо тебе Чудотворцем.* Молися ж до Христа Бога, отче Григоріє, просвітити душі наші,* щоб не заснули ми на смерть.

Кондак, глас 2: Звершивши багато чудес,* страшними знаками налякав ти демонів,* і недуги людські відганяв, премудрий Григоріє.* Називають тебе за ділами твоїми Чудотворцем.

Святий Василій Великий у похвальній проповіді, яку виголосив на честь святого Григорія Неокесарійського, каже: “Він прийняв таку велику ласку для навернення поган, що не знайшовши в Неокесарії більше як сімнадцять християн, відзискав для Бога весь народ міста й околиць. Він змінив плин річок, наказуючи їм всемогутнім Іменем Ісуса. Він висушив один став, який був предметом сварні між захланними братами. Провіщення майбутнього, яким наділив його Господь, подивляли не менше, як провіщання давніх пророків. Навіть вороги правди називали його другим Мойсеєм, бо коли сила небесна, що наповнювала його серце всередині, виходила назовні, благодать оживляла все, що він творив та говорив, і проливала на все щось на зразок світла. Його подивляли всі мешканці того краю. Пам’ять про його чесноти все ще жива у всіх церквах, бо забуття віків не могло її ослабити”.

Святий Василій, як і святий Григорій Ниський, його брат, ще з молодих літ знали про життя святого Григорія, бо про нього розповідала їм бабуся, свята Макрина, яка була родом з Неокесарії. Вони, а також святий Єронім та інші письменними святої Церкви, докладно описали житіє Григорія Неокесарійського. А найліпше свою молодість описав сам святий Григорій у похвальній проповіді на честь свого учителя Оригена, яку він виголосив, коли прощався з ним.

Народився Григорій в Неокесарії, у багатих батьків. Коли йому виповнилося чотирнадцять років, він втратив батька, у тому ж році юнак пізнав Христову віру. І хоч ні він (до хрещення його ім’я було Теодор), ані його брат Атинадор, згодом єпископ одного з міст у Понті, а за грецькими джерелами – мученик, не прийняли зразу ж святого хрещення, однак почали провадити надзвичайно побожне життя. Григорій ревно вивчав право, але коли в Кесарії Палестинській (там жила його сестра, жінка місцевого старости) він зустрівся зі славним Оригеном, християнським мудрецем і учителем, то став одним з найліпших його учнів. Він вивчав поганську філософію, а потім пояснення Святого Письма і богословські науки. Через вісім років прийняв святе хрещення, і вже тоді його душа палала спрагою служити Богу і цілковито посвятити себе самітницькому життю. Він повертається в рідний край, але оселяється не в місті, а в селі. Однак невдовзі єпископ Амасії Федин під послухом змушує Григорія, хоча той і переховувався в пустелі, прийняти уряд єпископа Неокесарії. Святий Григорій, обійнявши владичий престол, застав всього лиш сімнадцять християнських душ. Але життя його було таке святе, а навчання так сповнене любови, що погани громадами наверталися, бо бачили вони численні чуда, якими Господь прославив свого вірного слугу.

І так, коли одного разу заскочений блискавицями мусив ховатися від зливи, він увійшов до поганської божниці, де молився цілу ніч – як це робив завжди, бо спав лиш дві години, – а вранці ідоли самі попадали і розбилися вщент, а жрець їх навернувся до Христової віри. Ріка Ликос, що вийшла з берегів і заливала навколишні поля, враз змінила русло, і то в напрямку, який вказав їй своєю палицею святий Григорій. Коли два брати сварилися через рибний став, то за словом святого вода у ставі враз пропала. Вороги Христової віри (як згадують численні джерела, то були жиди) якось вирішили посміятися зі святого, один розпластався на землі, удаючи покійника, а інші просили святого Григорія, який тут проходив, щоб подав на похорон. Коли ж він кинув на лежачого свій плащ, то вони стали сміятися, що святий дав себе ошукати. Не сміявся лиш лежачий на землі, бо приятелі його знайшли неживим.

Пророчим духом він провістив пошесть – і провіщення це сповнилося. В часи переслідувань християн за правління Деція святий Григорій з багатьма вірними переховувався в пустелі, бо, як свідчив св. Григорій Ниський, він казав, що “ліпше сховатися і чекати Божого покликання на муки, а також небесної помочі, як у самонадійності на свої сили піддатися спокусі і зректися віри”. Бог тим часом у чудесний спосіб оберігав його від гонителів. Святий Григорій побудував одну з перших церков, яку не зруйнували і в часі наступних переслідувань. Григорій Ниський писав, що вона стояла ще за його часів, а святий Єронім каже, що під час страшного землетрусу лиш та одна церква з усіх будівель залишилася ціла.

Святий Григорій провістив свою смерть і під кінець життя радів, що в місті тепер вже залишилося ледве сімнадцять поган. В найбільшій убогості і в найбільшій святості святий помер у 270р. Поховано його в згаданій церкві. Окрім проповіді на честь Оригена, він залишив після себе записаний “Символ віри” (за переданням, його продиктував йому святий Йоан Євангелист у присутності Пресвятої Богородиці, які явилися святому в пустелі), “Канонічне послання ” і “Тлумачення Еклезіяста”.

Тут кількома словами мусимо згадати про Оригена. Він народився 185р. в Олександрії. Першими його учителями були його батько Леонід, потім Климентій Олександрійський і Аммоній Сакас. Уже в юному віці він став начальником катехитичної школи в Олександрії, одної з найперших і найславніших. Згодом він перебрався до Кесарії Палестинської, тут у 228р. його висвятили на священика, тут він заснував власну славнозвісну школу. В часи переслідувань за правління Максиміяна Ориген два роки переховувався в Кападокії. За правління Деція його було ув’язнено і віддано на муки, і хоч згодом його відпустили на волю, у 254р. він помер від перенесених мук. Ориген був мужем надзвичайної вчености, залишив після себе багато мудрих книг, та – хто знає – чи не мимоволі впав у деякі блуди, що противилися чистоті Христової віри, а пізніше навіть постала єресь Оригена. Однак, найвірогідніше, свідомо він не виступив проти правд віри, святі Василій Великий, Григорій Ниський і Григорій Назіянзин величають його як мужа глибокої вчености, а великі церковні письменники Євсевій і Руфин гаряче боронили його правовірність.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Блаженний Григорій Лакота (31.01.1883 – 12.11.1950)

Народився у с. Голодівка (Задністряни) на Львівщині. Доктор богослов’я, ректор Перемиської Духовної семінарії, єпископ Перемиської єпархії. Заарештований НКВС 25 червня 1946 р. засуджений до 10 років ув’язнення. Помер 5.11.1950 в таборі с. Абезь. Мощі Блаженного вшановуються у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Львові.

Мабуть, не один господар рясно скроплених кров’ю невинних жертв мурів радянських катівень відчував душевне сум’яття, знущаючись над тим, очам якого ніколи не вдалося би приховати ніжної душі непоправного ідеаліста, а поступування якого незмінно видавало ту приязність і доброту, що її таїло велике серце розумного і розважливого душпастиря. Ці ж самі очі, о диво!, одночасно випромінювали і стійку впевненість у правоті сповідуваних переконань, і непідкупність, і відразу до зради. Воістину блаженні ті, чий зір навик споглядати Божественне…

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 30 листопада Церква згадує св. Григорія, єп. Неокесарійського, чудотворця.

29 листопада Церква згадує св. ап. і євангелиста Матея. Тиждень 24-ий по Зісланні Святого Духа.

“Євангелист Матвій”Юрій Гречин, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святого апостола і євангелиста Матея

Тропар, глас 3: Ти щиро від митниці пішов слідом за Владикою Христом,* що з-за доброти з’явився людям на землі і покликав тебе.* Як вибраний апостол і голосний благовісник Євангелія вселенній з’явився ти.* Ради того почитаємо чесну пам’ять твою, Матею богогласний.* Моли Христа Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим.

Кондак, глас 4: Митарства ярмо відкинувши,* запряг ти себе в ярмо правди* і з’явився ти, як купець найособливіший,* принісши багатство – з висоти премудрість.* Від тоді-то проповідував ти слово істини* і возвиг єси душі млявих, написавши час суду.

Святий апостол Матей був родом з Галилеї, з міста Капернаума. Батько його називався Алфей, і мав він брата Якова Алфеєвого. Матей, за жидівським звичаєм, мав ще й друге ім’я – Леві, і був він митарем, тобто стягав податки з людей, бо римляни, що володіли тоді жидівською землею, віддавали стягання податків в оренду. Митарів народ ненавидів, бо вони зазвичай обдирали людей до нитки. І ось одного із тих митарів Христос Спаситель покликав до себе, щоб показати, як далекі є суди Божі від судів людських. Про покликання апостола Матея однаково розповідають він сам (див. Мт. 9, 9-13), євангелист Марко (див. Мр. 2, 14-18) і євангелист Лука, який каже, що Христос “побачив митника, Леві на ім’я, що сидів на митниці, і сказав до нього: «Ходи за мною!» І той, кинувши все, встав і пішов за ним” (Лк. 5, 27-28). Матей запросив Христа Спасителя на обід, на якому були також інші митарі. Коли ж це побачили фарисеї, то стали гіршитися і картати учнів, що Христос їсть із грішниками. “Ісус у відповідь сказав їм: «Не ті, що при добрім здоров’ї, потребують лікаря, лише – хворі. Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних»” (5, 31-32). “Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних” (Мт. 9, 13).

Христос Спаситель покликав Матея на одного з дванадцятьох своїх апостолів, а він, згадуючи про це, в покорі називає себе: “Матей, митар” (Мт. 10, 3), тим часом як інші євангелисти називають його коротко: Матей або Леві.

Після Зішестя Святого Духа він навчав у Єрусалимі і в Юдеї, не зважав на заборони злобних книжників, переніс бичування та інші переслідування й наруги. Коли ж апостоли розійшлися проповідувати Євангеліє, тоді Матей пішов до Етіопії і Персії, де голосив слово Боже, а сам, – як згадує Климентій Олександрійський, – провадив дуже строге життя, споживав лиш ярину, а м’яса не їв ніколи. Згідно з найдавнішим переданням, апостол Матей прийняв мученицьку смерть в Єраполі Сирійському, де його було замучено вогнем. Святий Матей перший написав своє Євангеліє, він хотів довести жидам, що Христос насправді Син Божий і обіцяний Месія, на якому сповнилися всі старозавітні пророцтва. За одними джерелами, він написав своє Євангеліє через вісім років після Вознесення Христа Спасителя, згідно з іншими – через п’ятнадцять років. Євангеліє від святого Матея було перекладене з арамейської на загальновживану тоді книжну, грецьку, мову, вірогідно, під наглядом самого автора. Це святе Євангеліє було дуже поширене на Сході, у третьому столітті проповідники Христової віри знайшли його в Індії, куди його приніс святий апостол Вартоломей. Євангеліє від святого Матея починається з переліку поколінь, з якого походить Христос як чоловік.

Опубліковано в категорії: Uncategorized | Коментарі Вимкнено до 29 листопада Церква згадує св. ап. і євангелиста Матея. Тиждень 24-ий по Зісланні Святого Духа.

З Різдвяним постом!

Сьогодні починається Різдвяний піст. Дуже хочеться з усією любов’ю нагадати вам, друзі, піст – це не спосіб схуднути і не одна з придуманих дієт !!! Піст – це перш за все утримання в злих справах своїх! А тому, будьте пильні до себе! Тримайте свої думки на короткому повідку, язик за зубами, справи робіть добрі і не чекайте за них подяк. Відкладіть суєтні клопоти і відгукніться на заклик про допомогу, навіть якщо цей заклик буде безсловесний!

Харчуючись однією капустою, але створюючи навколо себе негатив, ми втрачаємо благодать і призначення посту! Не гнівіть Бога, постіть серцем і душею !!! Бажаю всім гарного настрою, любові та успіхів в справах ваших добрих !!!

Привітання на Різдвяний піст 2020 – вірші, картинки, проза
Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до З Різдвяним постом!

Коментар до Євангелія на сьогодні

Еф. 2, 4-10. «Мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом»

У різних життєвих ситуаціях ми зустрічаємось зі своєю слабкістю, обмеженістю, безпомічністю, не знаходимо в собі сили, спроможності когось змінити, на щось вплинути. Це властиве кожній людині, що у складних ситуаціях вона почувається обмеженою, слабкою, гріховною. І це – правда, що самі ми нічого не можемо, тільки в Бозі.

Важливо пам’ятати, яку силу ми отримали в особі Ісуса Христа, що в Бозі все стає можливим. Бо Бог став людиною, щоб привести людину до божественного життя. Саме в Господі, в Ісусі Христі, для людини зникають будь-які обмеження. Однак маємо жити церковним життям, щоб бути придатним інструментом, через який Бог зможе легко діяти.

Лк. 8, 26-39. «Побачивши Ісуса, закричав, припав Йому до ніг і сказав голосом сильним: ”Що мені й Тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене!”»

Ми аж ніяк не бачимо з цього євангельського уривку, щоб Ісус Христос мучив цього чоловіка. Господь просто собі йшов, але позаяк Він був Богом, а світло з темрявою не може співіснувати, то в присутності Бога злі духи так себе виявляють.

Тому для освячення, переміни нашого суспільства, потрібні святі особи, в яких перебуває Бог. Саме вони є тим, що змінює всіх і все навколо себе, вони є тією закваскою, яка змінює суспільство. Отці Церкви кажуть, що коли ти змінишся сам, то біля тебе зміняться тисячі. На цю обставину ми дуже мало звертаємо уваги, але насправді саме це найкраща євангелізація і катехизація. Коли змінюємося ми, то в геометричній прогресії відбуваються зміни навколо нас.

Святі, які жили колись, дотепер змінюють суспільство, долаючи історичні та географічні простори.

Найкраще, що можемо зробити для суспільства, – це наблизитися до Бога! Змінюймо себе – це найкраще, що можемо зробити для зміни наших ближніх! Ставаймо ближчими до Господа, і тоді Він буде через нас змінювати все довкола нас!

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Коментар до Євангелія на сьогодні

28 листопада Церква згадує свв. мчч. й ісповідників Гурія, Самона й Авіва. Початок Різдвяного посту. Неділя 23-тя по Зісланні Святого Духа.

Святих мучеників та ісповідників Гурія, Самона й Авіва, диякона

Тропар, глас 5: Чудеса святих твоїх мучеників* – стіну непоборну нам дарував, Христе Боже.* Їх молитвами поганські зборища розжени,* Царства скіпетри укріпи,* як єдиний благий і чоловіколюбець.

Кондак, глас 2: З висоти благодать прийнявши, мудрі,* стоїте з тими, що у спокусах, всехвальні.* Тому й отроковицю від смерті гіркої визволили, святі.* Ви бо воістину Едеси слава і радість для світу.

Діялося те за імператорів, мучителів християн, Диоклетіяна і Максиміяна. Поблизу міста Едеси на самоті, в молитвах і постах жили два мужі, Гурій і Самон. Вони приводили до Христа Спасителя багатьох поган, і чутка про них дійшла до старости міста Едеси Антонія (Антоніна), який наказав обох слуг Божих ув’язнити. Разом з ними перед судом поставили багато інших християн, яких староста наказав бичувати і відпустити на волю, а святих Гурія і Самона велів кинути до в’язниці, і тримати там аж до приїзду намісника того краю Музонія. А коли той приїхав, тоді слуг Божих передали на муки. їх повісили на дереві за одну руку, а до ніг прив’язали важкий камінь. У таких жорстоких муках святі мученики висіли п’ять довгих годин. Потім ноги святих мучеників забили в колоди і кинули до темної в’язниці, де тримали їх понад місяць. А 10 листопада їх віддали на нові муки. Святий Гурій був такий слабкий, що не міг сам навіть стояти, бо ноги погнили від тяжкої колоди. Його залишили у в’язниці. Святого Самона прив’язали стрімголов за одну ногу до високого дерева, а все його тіло обвішали такими тягарями, що всі члени повиходили із своїх суглобів.

Через п’ять днів, ще до світанку святих принесли до мучителя, а той пообіцяв їм, що випустить їх на свободу, якщо зречуться Христа Спасителя. Та, осоромлений, він наказав їх негайно ж, коли все місто ще спало, стяти мечем. Мученицьку смерть святі Гурій та Самон прийняли 15 листопада 304 р. їх тіла християни чесно поховали.

Минуло років п’ятнадцять, і ось злобний Ліциній почав останнє з ряду переслідування християн. В Едесі начальником був Лисаній, він доніс імператорові, що в місті проживає диякон Авив, який багатьох навертає до Христової віри. Ліциній наказав ув’язнити слугу Божого. Святий Авив сам здався в руки воїнів, які шукали його. Після тяжких мук, під час яких залізними гаками шматували його тіло, мучитель наказав спалити святого живцем. Тоді святий Авив попрощався з матір’ю і вірними та з молитвою на вустах ступив у вогонь. Мученицьку смерть він прийняв 15 листопада 320р. Його мощі поховали поряд з мощами святих мучеників Гурія і Самона, а над їхньою спільною могилою згодом було зведено величну церкву.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 28 листопада Церква згадує свв. мчч. й ісповідників Гурія, Самона й Авіва. Початок Різдвяного посту. Неділя 23-тя по Зісланні Святого Духа.

27 листопада Церква згадує св. і всехв. ап. Филипа.

Святого і всехвального апостола Филипа, одного з дванадцяти

Тропар, глас 3: Прикрашується вселенна, Етіопія ликує,* наче вінцем красується, через тебе просвітившись,* світло торжествує пам’ять твою, богогласний Филипе.* Всіх бо вірувати в Христа навчив ти і біг життя довершив ти достойно Євангелія.* Тому сміливо простягається етіопська рука до Бога;* Його моли дарувати нам велику милість.

Кондак, глас 8: Ученик, і друг Твій, і наслідувач страстей Твоїх* вселенній Тебе, Бога, проповідував богогласний Филип.* Його молитвами від ворогів пребеззаконних* Церкву Твою і всякий град Твій, Богородиці ради, збережи,* Многомилостивий.

Святий апостол Филип (не слід плутати його зі святим Филипом дияконом – див. 24 (11) жовтня) походив з міста Витсаїди в Галилеї. Він був жонатий і, як стверджують найстаріші церковні письменники, мав кілька дочок, яких виховав у страсі Божому. “Але журба про хліб насущний і домашні турботи, – як пише святий Йоан Золотоустий, – не перешкоджали йому в читанні Святого Письма. І він молився гаряче в чеканні приходу Месії”.

Був він одним з перших, яких покликав Христос Спаситель. Ось як описує це євангелист Йоан. “Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися»” (Йо. 1, 43-46).

А через рік, коли Христос “покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до Нього. І Він призначив дванадцятьох, щоб були при Ньому, та щоб їх посилати із проповіддю” (Мр. 3, 13- 14), то серед тих дванадцятьох апостолів знаходимо і Филипа. Коли Христос навчав п’ятитисячний натовп народу біля Тиверіядського озера і хотів усіх присутніх там нагодувати, то щоб при цій нагоді укріпити віру апостола Филипа, “каже до Филипа: «Де хліба нам купити, щоб оцим дати їсти?» Мовив же так, іспитуючи його, знав бо сам, що має робити” (Йо. 6, 5-6). Святий Филип відповів, що і двісті динаріїв не вистачить на хліб, а за хвилю бачить, як Христос Спаситель чудесним способом помножує п’ять хлібів і дві риби та чує, як люди “заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ»” (Йо. 6, 14).

На Тайній вечері, коли Христос став навчати учнів, що Він є дорога, і правда, і життя, і що ніхто не прийде до Отця, як тільки через Нього, тоді “Филип Йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас». «Скільки часу я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені?»” (Йо. 14, 8-10). Цими словами Спаситель утвердив в апостолові Филипі та в інших апостолах віру в те, що є Він єдиносущний Отцю, “що я в Отці, й Отець у мені” (Йо. 14, 11).

Після Зішестя Святого Духа апостол Филип спочатку навчав у Витсаїді, своєму рідному місті, а з Галилеї пішов проповідувати до Еллади, Партії та Аравії. В Африці навчав в Етіопії, Опісля морем прибув до Азоту, а відтак до Єраполя, що в Сирії. Там він навернув багато поган, а одного з новонавернених на ім’я Іра поставив єпископом. Тут, як і всюди, він утверджував свою проповідь численними чудами. Перейшовши через Сирію, Азію горішню, Ливію і Мисію, він зійшовся зі святим Вартоломеєм (див. 24 (11) червня) і в супроводі своєї сестри святої Маріямни (див. 2 березня (17 лютого)) прибув до міста Єраполя в Фригії. Давній церковний історик Никифор (Калліст Ксантопул) розповідає, що в Єраполі погани почитали як божка змію, яку апостоли убили списом, а потім навернули багато поган, а серед них і жінку воєводи міста Никанора. За це їх схопили і поставили перед судом. Суд виніс вирок святих апостолів розіп’яти. Святому Филипові пробили обидві п’яти ніг, просунули через них мотузку і повісили головою вниз. Та враз землю почало трясти, перелякані погани звільнили святого Вартоломея і відпустили його на волю. А святий Филип помер мученицькою смертю і до останньої хвилини просив Господа, щоб простив засліпленим катам.

Тіло святого апостола Филипа поховали святий Вартоломей і свята Маріямна. Його мощі згодом перенесли до Риму (1204 р.), а частина їх упокоїлася в Царгороді, у церкві Пресвятої Богородиці. На честь святого апостола було зведено дві церкви. Мощі святого Филипа є у Флоренції, Парижі, Празі і Трирі. Згідно з одними джерелами, апостол Филип постраждав 54 р., а згідно з іншими – 90 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 27 листопада Церква згадує св. і всехв. ап. Филипа.

26 листопада Церква згадує св. Йоана Золотоустого, архиєп. Царгородського.

Во святих отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Царгородського

Тропар, глас 8: Уст твоїх благодать засяявши, як світлість вогню, вселенну просвітила,* не сріблолюбства скарби світові придбала,* висоту смиренномудрія нам показала,* але, твоїми словами навчаючи, отче Йоане Золотоустий,* моли Слово, Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 6: З небес прийняв ти божественну благодать* і твоїми устами навчаєш усіх поклонятися в Тройці єдиному Богу,* Йоане Золотоустий, всеблаженний, преподобний, достойно хвалимо тебе,* бо ти є наставник, тому що божественне являєш.

Святий Йоан, якого завдяки силі і красі його слова світ назвав “Золотоустим” (Хризостомом), і якого називають також “устами Христа”, “устами Божими”, народився в Антіохії Сирійській близько 347р. Його батько Секунд був начальником міста, але помер передчасно і залишив Йоана сиротою. Та Господь Бог дав йому матір, якої можна бажати всім християнським дітям, на ім’я Антуса. Вдовою вона залишилася на двадцятому році життя. І тоді Антуса не думала про життя в розкошах; вона цілковито посвятила себе Богу і вихованню своєї дитини. А Бог прийняв жертву доброї матері: син її став славою святої Церкви, став учителем вселенної, став “другим святим Павлом”, став стовпом і утвердженням Церкви; і доки світити сонцю, доки текти всім рікам світу, доти славити й величати і молитвами почитати буде світ святого Йоана Золотоустого і доти в творах його знайде невичерпне джерело Божої науки.

Уже в молодому віці Йоан був правдивою скарбницею мудрости. Недарма Антіохія славилася своїми школами, та, на жаль, більшість учителів були погани, бо християнські школи Юліян Відступник закрив, а їхні учителі прийняли вінець мучеників. Коли поганин Ливаній, один з найбільших учителів філософів, в присутності великої кількости вчених прочитав гимн, який написав Йоан на честь правлячих імператорів, то сам у найбільшому піднесенні вигукнув: “Щасливий письменник, який зумів так звеличити імператорів; та щасливі й вони, що правлять в часи, коли світ дає таких письменників!” А через кілька років Ливанія на смертному ложі запитали, кого б він хотів бачити своїм наступником, і філософ сказав: “Йоана, але його вже взяли до себе християни”.

Багатий з роду, святий Йоан уже юнаком не любив розкошів і жодного блиску. “Я не люблю ніякого блиску, – пише він, – ані розкоші, якої не може схвалити ані розум, ані наука отців Церкви, ані слово Боже, яке каже: «Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений»” (Лк. 14, 11). Він шукав дружби з чесними юнаками і знайшов таких. Його друзями були Теодор, згодом єпископ Мопсуестійський, Максим, єпископ Селевкії Ісаврійської, а особливо Василій, єпископ Ратанський. Вже у вісімнадцять років він став адвокатом, а його слово, правдиво золоте, всіх захоплювало. Однак душа Йоана була далеко від світу, в ній кожна чеснота прагнула осягнути найбільш можливу досконалість; молитва і піст, умертвлення тіла, читання Святого Письма – це ті звичайні дороги, якими слуга Божий прямував до своєї мети. Він рад був цілковито віддатися самітницькому життю, та сльози матері утримували його від такого рішення. Вона просила сина, щоб свій намір від відклав до її смерти. Та святий Йоан і в своєму домі жив немовби в пустелі, він весь віддався розважанню і навчанню, готуючись до таїнства хрещення, яке, за тодішнім звичаєм, приймали у зрілому віці. Він цілковито віддався духовному проводові тодішнього єпископа Антіохії святого Мелетія, який і охрестив Йоана у 367р. Чин читця святий Йоан прийняв 370 р.

Коли ж святого Мелетія заслали на вигнання, то під тим тяжким ударом об’єдналися в Антіохії всі мужі, посвячені Богу, щоб ще ревніше боронити святу віру. Тоді бажання цілковито посвятити себе пустельному життю набрало у святого Йоана найбільшої сили, але він добре усвідомлював, що велить йому любов до матері, тому залишився біля неї. У той час єпископи вирішили Йоана і його друга Василія поставити єпископами, але Йоан, від страху перед таким високим урядом, утік, а Василій мусив підкоритися явній Божій волі і прийняв той великий уряд.

І ось Бог покликав матір святого Йоана до себе. Усе своє майно Йоан роздав бідним, а сам пішов у пустельні гори, поблизу Антіохії, де прожив чотири роки під проводом загартованого в монашому житті інока Сиріяна. І тут, поряд з молитвами та постами, провадячи строге життя, він написав багато зі своїх книг. Наступні два роки він проживає вже сам в одній печері, а потім, обезсилений і слабкий здоров’ям, повертається до Антіохії, де святий Мелетій, близько 381р., висвячує його на диякона. Флавіян, наступник Мелетія, у 386р. висвятив Йоана на пресвітера і доручив йому проповідувати в Антіохії, що в ті часи робили зазвичай лишень єпископи. І попливла Божа наука, попливла чистим золотом із уст святого Йоана. І не знали люди, що більше подивляти, чи глибоку силу, чи смирення тої проповіді. “Чи це правда, – говорив у своїй першій проповіді святий Йоан, – що мені передано такий тяжкий уряд, що мене, бідного юнака, вознесено на таку висоту проводу? Та, однак, це сталося і збулося, хоча й досі не йму цьому віри, і місто, таке велике й велелюдне, жадібно оглядає моє безсилля, сподіваючись почути від мене щось велике і надзвичайне. Готуючись уперше промовляти в церкві, я хотів би початок вступної бесіди, її первоплоди, посвятити Богу, який дав нам язик, бо не лишень перші плоди, але й перші слова треба посвятити Слову, бо той плід і нам більше властивий і миліший Богу. Ягоди і початки хліба родить земля, а обробляють її руки хлібороба, а священну пісню родить благочестя душі, виховує добра совість і Бог приймає її до небесної житниці… Моліться, нехай з небес зійде на мене велике підкріплення; якщо й раніше мені треба було помочі, то тепер потребую безнастанно ваших молитов, щоб міг я в цілості повернути Господу Богу дану мені запоруку, а віддати її в той день, коли всі, що отримали талан, будуть покликані і приведені, щоб дати звіт”.

Упродовж дванадцяти років проповідував святий Йоан. Антіохія налічувала тоді близько двісті тисяч мешканців, і всіх дотикала могутність його слова. А якось під час його проповіді одна жінка, пройнята силою слів святого, вголос скрикнула: “Учитель духовний Йоан! Золоті уста, глибоке твоє слово і слабкий наш ум пойняти його не може!” І з того часу весь народ став називати святого Йоана “Золотоустим”. А святий Йоан, коли почув, як усі вихваляють його проповіді, так сказав у церкві: “Ви хвалите моє слово, але похваліть його добрими ділами, бо лиш такої хочу я похвали!” Та коли треба було, його проповідь ставала громом. “Не припиняються нещастя, що гноблять святу Церкву, – говорив він, – вони тепер ще більші, ніж були раніше. Я вже не кажу про ворожбитство і чари та сотні інших речей, якими грішать християни. Я шукаю серед овець словесного стада правдивих християн – і не знаходжу їх. Чи є бо такі, які не злословлять брата свого, не приховують заздрости, не піддаються ненависті і помсті, які не грішать скупістю або нечистотою? Яке страшне зіпсуття серед молоді, яке недбальство серед стариків. Ніхто не хоче займатися вихованням дітей. Погани пильно спостерігають за нами; святість нашого життя має приводити їх до Бога і спонукати до ліпшого життя, але на ділі виходить воно інакше! Як можуть вони навернутися з блудів поганства, коли бачать у нас ті ж самі пожадання, ті ж самі пристрасті, що й у них, коли ми зовсім не поступаємося їм у славолюбстві, і з такою ж самою спрагою ганяємося за почестями й земними достоїнствами. Що може їх спонукати до прийняття християнської віри, коли вони бачать, що ти, при ліпшій вірі, провадиш таке саме земне, повне проступків життя, так само любиш багатство, прагнеш розкошів життя, а дрижиш лишень у голоді і при смерті. Як мало ми виявляємо довготерпіння у нещастях, які падають на нас, у хворобах та всіх інших невигодах земного життя? Чи не так само купаються християни в нечистоті, як і вони? Чи вони можуть повірити в ті Божественні правди, коли бачать наше грішне життя? Що їх переконає? Чуда? Але й чуда тепер трапляються рідко. Чи наверне їх святість звичаїв? Але у нашому житті її майже нема. Чи наверне їх велич нашої любови? Але наші душі опустіли, там і сліду нема тої великої чесноти. І так ми є причиною нечестивости поган, і здамо за це звіт перед Богом, за перешкоду в їх наверненні, бо тою перешкодою є наші зіпсовані і грішні звичаї. Ах, увійдімо в себе самих, прокиньмося з глибокого сну, почнімо життя небесне і борімося, як борці життя вічного!”

Особливо заохочував він усіх до якнайбільшого милосердя. Бо ж в Антіохії, за його підрахунками, було двадцять тисяч людей дуже багатих, шістдесят – середнього достатку, вісімдесят — що ледве зводять кінці з кінцями, а двадцять тисяч цілком бідних, з яких Антіохійська Церква підтримувала лиш три тисячі. Святий Йоан усе, що мав, роздавав убогим, а його слово і його приклад спонукали до наслідування багатьох інших.

І прийшов для Антіохії страшний день; народ, зворохоблений непосильним стяганням податків, заворушився, скинув на землю погруддя імператора Теодосія і волочив його по всьому місті. А вслід за цим поширилася чутка, що імператор виправляє військо, аби пустити місто з вогнем, а завдану зневагу змити кров’ю його мешканців. І серед смертельного страху, коли день і ніч змішалися для народу, святий Йоан своїми науками скріплював той народ, а старий єпископ Флавіян поїхав до імператора і вимолив у нього прощення для міста – і цісар простив. На сам Великдень Флавіян повернувся з радісною вісткою, а святий Йоан звеличив цю хвилю прекрасною наукою.

З 389р. святий Йоан почав пояснювати Святе Письмо. Він виголошував в Антіохії проповіді, в яких пояснював книгу Буття, псалми, Євангеліє від святого Матея, Євангеліє від святого Йоана, Послання до римлян, Послання до коринтян, Послання до галатів, Послання до Тимотея. Крім того, проповіді про Лазаря, про покаяння, проповіді в часі повстання в Антіохії, проповіді проти жидів і багато інших. Слава тих творів широко рознеслася по всьому світі.

У 397р. в Царгороді помер Нектарій, наступник святого Григорія Богослова, й імператор Аркадій (395-408), за порадою свого дворянина Евтропія, наказав намісникові Сходу Астерію майже силоміць привезти святого Йоана до Царгорода, де його поставлено архиєпископом після Нектарія. Сталося це 25 лютого 398 р. Цьому спротивився патріярх Олександрійський Теофіл, чоловік (як побачимо) великої злоби, бо він мав намір посадити на владичому престолі священика, свого поплічника Ісидора, однак на Теофіла ніхто не зважав, а весь народ з нечуваним піднесенням прийняв святого Йоана.

Для святого Йоана почалася тут нова доба життя. Він став навчати і приводити до Бога, сам жив ангельським життям, споживав лиш ячмінний хліб, молитва була його кормом і відпочинком. Повний любови до всіх, він дбав про чистоту святої віри і звичаїв, рішуче виступив проти частини духовенства, що вела грішне, зле і згіршуюче інших життя. Так само виступив він проти багатьох багатих удовиць міста, яких про око зачисляли до дияконис, а життя їх не відзначалося святістю. Під його проводом зібралася невеличка громада правдиво святих жінок, які цілковито віддалися життю, що провадило до досконалости. Серед них мусимо згадати святу Олімпіяду, життя якої ми описали 7 серпня (25 липня). Святий Йоан старався, щоб вірні всюди при роботі співали псалми і побожні пісні, бо, як пише при поясненні 41 псалма, “ніщо так не підносить і окрилює душу, не відриває її з такою силою від землі і не звільняє від усіх пут тіла, ніщо так не готує її до любомудрости і не підносить понад усе земне, як гармонійний стих і свята пісня, умно складена. Природа наша любується в стихах і співі, вона так споріднена з ними, що й немовлят, коли вони плачуть і марудять, ми присипляємо піснею. Часто посеред спеки подорожній осолоджує собі дорогу піснею. І хлібороби співають при своїй роботі, і моряки, коли гребуть веслами, не забувають про спів, так само й жінки-ткалі, окремо чи разом, співають. І всі так чинять, щоб піснею підсолодити свою працю, бо при її звуках душа легше знесе і труд, і журбу. Тому-то ми маємо псалми, співання яких є і милим, і корисним; а люди, співаючи їх, не гіршаться численними злими піснями. Бо світські пісні приносять багато зла і згіршення, усе те, що є в них злого, проникає в душу, ослаблює її і псує. А духовні пісні – це джерело освячення, провідники до мудрости, бо слова їх очищають серця і Святий Дух сходить в душу того, хто їх співає, а Його благодать освячує і серця їх, і вуста. Я кажу це не лиш для того, щоб вас заохотити до співання псалмів, але й щоб і ви заохочували до цього і жінок, і дітей”.

Науки Йоана Золотоустого чуда діяли, народ наповнив церкви, а раніше вони були напівпорожні, натомість цирки і театри переповнені. Чутка про його працю ширилася далеко, і поза межі Царгорода. Стараннями святого Йоана багато скитів і ґотів покинули блуди аріянської єресі, а велике число поган з Фінікії прийняло святу віру. “Він усюди поборював блуди, – говорив святий Прокл (учень Йоана Золотоустого, а згодом єпископ Царгорода), – в Ефесі подолав єресь, у Фригії – поганство, в Кесарії – згіршуюче, розпусне життя, в Сирії – жидівські божниці, в Персії посіяв слова благочестя – всюди він насаджував корінь правовірности”.

Святий Йоан Золотоустий скоротив і змінив Божественну літургію святого Василія Великого, і нині цю службу Йоана Златоустого відправляють цілий рік, окрім кількох днів, коли служиться Божественна літургія Василія Великого. Наслідок його трудів, як пише Палладій, був такий: “Духовенство влаштоване, симонія (купування духовних гідностей, як дияконство, священство або приходи) подолана, єресі поборені, бідні і слабкі забезпечені, монахи, діви і вдовиці представляли образ досконалости. Навіть і ті, які жили лишень для світу, для яких єдиною пристрастю були цирки і театри, відступили нарешті перед невтомною ревністю і проникливим словом святителя, перестали ходити в театри, а пішли до церкви. Одним словом, Царгород досконало перемінився, і все це зробив один чоловік, натхнений любов’ю, озброєний всепереможним даром красномовного слова”.

Але ненависть не спить. Потай росло також і число ворогів, а серед них покарані за зле життя священики, деякі злого життя багаті жінки і придворні, яких святий Йоан жорстко картав за їх грішне життя. Вони перетягнули на свій бік цісареву Євдоксію, бо сказали їй, що архиєпископ картає і її цілком далеке від святости життя. Вона пожалілася на святого чоловікові слабосильному і тупоумному імператорові Аркадію, а також послала скаргу до самого святого Йоана. Але святий відповів посланцям так: “Я не можу не чути голосу ображених і плачучих, я не можу не картати тих, що грішать, я – єпископ, і мені довірено пильнувати душі. Я мушу недремним оком за всім дивитися, прийняти всяке прохання, всіх учити, а тих, що не каються, упоминати, бо я знаю, яка то страшна річ не карати беззаконня. Якщо я буду мовчати на беззаконня і неправду, то заслужу на звинувачення пророка, «отак священиків ватага вбиває на шляху сихемськім» (Ос. 6, 9), а сам апостол учить: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою» (2 Тим. 4, 2). Я картаю не тих, що зле роблять, а саме зло, нікого не називаю, але всіх навчаю не чинити зла, не ображати ближнього. Якщо ж кого совість непокоїть, то він нехай не на мене, а на себе самого гнівається – і нехай старається виправити своє життя. Якщо цісарева не знає зла за собою, то не має чого гніватися; вона повинна радше тішитися, що я підданих її на добро веду. Я не перестану говорити правди, бо маю більше Богу вгодити, як людям”.

Це озлобило горду і лукаву Євдоксію. Вона потай змовилася з Теофілом, патріярхом Олександрійським, і добилася в Аркадія, щоб той доручив Теофілові скликати суд над святим Йоаном. У 402 р. в Халкедоні Теофіл зібрав сорок п’ять прихильних до себе єпископів, і знайшлися обвинувачі, які донесли на святого Йоана, що він не є милостивий до бідних, а сам все їсть і нікого не просить до себе, що є знаком гордости і скупости, що він відсторонив кількох єпископів та ін. У Царгороді тим часом зібралося сорок єпископів, мужів побожних і почитателів святого Йоана, і ті вирішили, що халкедонське зборище не має жодної влади, бо архиєпископа може судити лишень Вселенський собор або папа. Але імператор стояв на боці явних ворогів святого Йоана і засудив його на вигнання.

Коли вістка про це поширилася серед народу, тоді тисячі людей збіглися й оточили церкву, щоб боронити свого пастиря. Сторожу, яка прийшла за святим Йоаном, народ прогнав і дві доби не рушився з місця. Але через два дні св. Йоан сам вирішив здатися в руки сторожі, бо боявся, щоб у замішанні не дійшло до кровопролиття. А до народу він промовив так:

“Сильні є хвилі, жорстока буря! Та я не боюся втонути, бо стою на скалі. Нехай казиться море, воно каменя не зрушить. Нехай біснуються хвилі, вони не можуть пожерти корабля Христового. Скажіть, чого боятися мені? Чи, може, смерти? «Для мене бо життя — Христос, а смерть – прибуток» (Флп. 1, 21). Чи прогнання? «Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці» (Пс. 24(23), 1). Чи втрати маєтку? «Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо» (1 Тим. 6, 7). Не боюся я погроз цього світу і сміюся з його благ. Не боюся убожества, не бажаю багатства, не боюся смерти і не бажаю життя, хіба лишень для вищого добра. Тому я говорю про теперішні мої обставини, тому звертаюся до вас, щоб вас заспокоїти. Ніхто не може нас розлучити. Що Бог поєднав, того чоловік не розділить. Якщо не можна розірвати подружжя, то тим більше не можна розділити Церкви. Нічого нема сильнішого від Церкви. Скільки то тиранів кидалось на неї і нічого не вдіяли. Де тепер ті вороги? Про них ніхто не говорить, вони забуті. А Церква? Вона сяє ясніше, ніж сонце. Якщо християни залишалися непереможними, коли їх було мало, то чи можна їх здолати тепер, коли вся вселенна сповнена благочестя? Не тривожтеся тим, що зараз діється, покажіть мені вашу любов в одному – в непорушній вірі. Я маю запорукою Господа і не розраховую лиш на власні сили. Я маю Його Святе Письмо. Воно мені опора, воно мені кріпость, воно мені спокійна пристань. Нехай уся земля хвилюється; у мене є Святе Письмо, я його читаю, а його слова мені є стіною і оплотом. Які слова? – «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Христос зі мною, кого мені боятися? Нехай піднімаються на мене хвилі, і море, і могутність сильних, для мене все це слабше від павутини. Ви одні утримуєте мене своєю любов’ю. Я завжди молюся: «Хай буде воля Твоя, Господи!» Не так, як хоче той чи той, але так, як Ти хочеш! Ось це моя кріпость, мій камінь непорушний, моя твердиня. Якщо Богу вгодно, нехай буде так. Якщо Йому вгодно залишити мене тут, я буду вдячний Йому. І дякуватиму Йому буду, де б Він не захотів мене поставити. Тому не журіться, єднаймося в молитві: де я, там і ви, а де ви, там і я. Ми одне тіло. А тіло від голови, як і голова від тіла не розділяється. Нас розділить місце, але любови нашої навіть смерть не розлучить. Хоч і вмре моє тіло, але душа моя буде жива і буде згадувати вас, бо ви рідні мої, ви моє життя, ви моя слава – як я можу забути про вас? Я готовий тисячу разів покласти душу за вас, все перетерплю за любов мою до вас, і тому зроблю все, щоб ви залишилися в безпеці, щоб ніхто чужий не увійшов у моє стадо і щоб воно збереглося непорочним”.

Тієї ж ночі святого Йоана під вартою перевезли до Витинії. Народ, довідавшись про це, став бунтувати й, оточивши царські палати, домагався повернення архиєпископа. А вночі стався землетрус, і всі голосно кричали, що то кара Божа. Сама цісарева написала листа до святого Йоана і молила його, щоб він повернувся. Святий Йоан повернувся, але перед Царгородом затримався і не хотів вступити до міста, доки новий собор не оголосить про його невинність. Але змушений був зважити на прохання і сльози народу й урочисто був введений до владичого храму святої Софії, де, поблагословивши народ, промовив: “Благословен Бог, який забрав мене звідси, і благословен Він, що повернув мене сюди. Благословен Бог, який наслав на мене бурю, і благословен Бог, який усмирив її. Я кажу це, щоб схилити вас бути вдячними Богу. Прийшло щастя, дякуй Господеві – і щастя буде тривке; прийде журба, дякуй Богу – і журба минеться”.

Невдовзі зібрався собор із сімдесяти владик, який засудив халкедонське зборище. Однак злоба Євдоксії не минулася. Коли святий Йоан став у проповідях картати всяку сваволю і безбожні забави, за те, що в часі Богослуження натовп народу гуляв і співав перед погруддям Євдоксії, розміщеним напроти дверей церкви, то Євдоксія заприсяглася святому вічну помсту. І ось знову з допомогою Теофіла святого Йоана засудили за те, що він повернувся на владичий престол, не виправдавши себе перед халкедонським зборищем, учасники якого після повернення Йоана повтікали, боячись гніву народу. Звісно ж, Євдоксії не йшлося про право, їй розходилося в тому, щоб помститися. У Страсну суботу святий Йоан отримав наказ від імператора, щоб не виходив зі своєї палати. На це святий Йоан відповів так: “Мені Бог довірив уряд цією церквою, і я церкви не залишу, а цар може мене вивести з неї силою, бо інакше не вільно мені з церкви вступатися”. І справді, увечері до церкви увірвалося чотириста воїнів і вчинили страшну різню тих, хто готувався до святого хрещення. Купіль, в якій мали їх хрестити, забагряніла від крови, Чесні Дари потоптали ногами. Святого Йоана схопили і замкнули в його помешканні, де він перебув під вартою два місяці, а потім, 20 липня 404 р., його кораблем було доправлено до Витинії. Тієї ж ночі страшна пожежа знищила храм святої Софії і багато будинків. Вороги архиепископа оголосили, що підпал учинили прихильники святого Йоана, і багатьох безвинних переслідували, як це ми читали у житії святої Олімпіяди.

А тим часом святого Йоана заслали у Вірменію, в містечко Кукус, що лежало в найдикішій і найнездоровішій, при кінці світу розміщеній місцевості, на яку постійно нападали дикі .ісавряни, так, що ніхто не був тут певний життя. Місце це, як найгірше в усій державі, вибрала Євдоксія, і це була її остання помста, вона через три місяці померла. Дорога до Кукус – як знаємо з листів Йоана Золотоустого до Олімпіяди – це була одна довга мука, бо дорогою зустрічалися прихильники Теофіла, а в містах Анкирі Галатськім і в Кесарії Кападокійській, де владикою був негідник Фаретрій, святому Йоанові погрожували смертю. А святий Йоан був тяжко хворий, і так упродовж сімдесяти днів, у безнастанній подорожі, крім хвороби він терпів усякі негаразди, а втіхою йому було лишень те, що народ всюди збігався, плакав і просив благословення, В Кукусі прийняли його з великим захопленням, і святий Йоан замешкав в домі побожного мужа Діоскора. Сюди прибула також і його тітка, диякониса Савиніяна, яка, попри доволі старечий вік, поспішила, щоб бути поряд зі святим. А він, лиш трішки набравшись сил, став і тут навчати та творити милостиню, бо багато з його прихильників або особисто приїжджали відвідати його, або присилали йому значні суми грошей, які святий тратив на допомогу бідним. Святий Йоан знав, що багато єпископів, священиків і вірних страждають у в’язницях за те, що залишалися йому вірні. Він писав до них листи, сповнених розради і любови. Він звернув свій погляд на Персію, де лютий Сапор майже під корінь винищив християнство, і зробив для того краю стільки, що його назвали апостолом Персії. Так само посилав він проповідників до скитів, опікувався християнами Фінікії; усюди посилав свої листи, і хоч сам перебував у вигнанні, інших приводив до правди.

У Римі папа Інокентій І (402-417) знав – як і від самого святого Йоана, так і від єпископів, які стояли в обороні ісповідника, – про все, що відбувалося. Папа сам писав до імператора Аркадія, писав також Гонорій, брат Аркадія і правитель західної частини держави, щоб імператор скликав Вселенський собор, аби осудити справу проти святого Йоана. П’ять єпископів і більше священиків поїхало з тими листами до Аркадія, але щойно вони прибули в Царгород, як їх ув’язнили і відвезли до в’язниці в місцевості Атира, в Тракії, і лиш чудом вони спасли своє життя.

Святий Йоан страждав у Кукусі три роки, але під кінець 406р. мусив сховатися від набігів ісаврян в Арабиській фортеці, на горі Таврі. Яке було життя там святого Йоана, можна дізнатися з його листа, в якому він пише: “Я не маю постійного житла; мешкаю то в Кукусі, то в Арабиській фортеці, або переховуюсь серед гір і лісів, або в печерах пустелі. Все тут у руїнах й у вогні, багато міст спалено, а люди убиті, мучені страхом, ми безнастанно змінюємо наші нічліги, кожної хвилини очікуємо смерти. Фортеця, що служить мені в’язницею, також не є убезпечена від набігів варварів”.

Та ворогам святого Йоана було ще замало його страждань. Вони постаралися про те, щоб імператор наказав перевезти святого в містечко Питиунт, в Колхиді, на північному березі Чорного моря, по сусідству з сарматами. До нього приставили двох катів-урядників, один з яких в нечуваний спосіб знущався зі святого Йоана. Навіть під час бурі вони не припиняли подорожі, для нічлігів навмисно вибирали пустинні місця або занедбані села, де мучений тяжкою хворобою святий Йоан не міг навіть знайти води, щоб вгамувати спрагу. А святий дякував Богу, що дав йому страждати задля Його Імени. До містечка Еомани в Понті він добрався геть вже без сил. За містом, у церкві святого мученика Василиска (пам’ять його 4 червня (22 травня)), вони зупинилися на нічліг. Святий Йоан всю ніч пробув у молитві. І тут явився йому святий Василиск, який сказав: “Не журися, брате Йоане, вже завтра ми будемо разом”. Вранці святий Йоан попросив, щоб дозволили йому залишитися тут ще кілька годин, але сторожі погнали вмираючого далі. Вони навіть милі не пройшли, як він цілком підупав на силі, і вони мусили назад вернути до церкви святого Василиска. Тут святий Йоан став на молитву, а опісля одягнув на себе світлі ризи, віддав тим, хто був поряд усе, що мав, прийняв Найсвятіші Дари і зі словами: “Слава Богу за все!” спокійно передав свою мученицьку душу в руки небесного Отця. Сталося це 14 вересня 407 р. “На вістку про його смерть, – пише Паладій, – зі всіх сторін зібралося стільки народу, що здавалося, наче б там зібралися всі вірні Киликії, Понту, Вірменії та інших країв. Були тут вірні з Царгорода й Антіохії”. Його мощі поклали поряд з мощами святого Василиска, а через тридцять років їх урочисто перенесли до Царгорода, як ми описали це 9 лютого (27 січня), бо цього дня свята Церква вшановує пам’ять перенесення його мощей. Згідно зі старовинним описом, Йоан Золотоустий був тілом слабкий, малий і лисий.

Його листи – неоціненний скарб мудрости. Великий почитатель апостола Павла, Йоан Золотоустий силою своєї науки і палкою вірою та любов’ю був дуже подібний до святого апостола. До його найкращих творів (крім згаданих) належать: «Про священство», «Про дівицтво», багато проповідей на честь святих і мучеників. Його авторитет як Отця Церкви є незвичайний і таким буде завжди у всій Церкві. У невеличких і слабких науках, долучених до нашої книги, немає майже жодної, де б ми не посилалися на вислів святого Йоана Золотоустого.

Як сонце ясне і світле, так світлий він для святої Церкви. Лишень що прийде день, коли сонце потьмяніє і згасне, а там, у небі, перед престолом Спасителя завжди буде сяяти той, хто у вогні Божої любови запалав неначе сонце – все буде вінчатися блиском слави – святий Йоан, “учитель духовний, Золотоустий”.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 26 листопада Церква згадує св. Йоана Золотоустого, архиєп. Царгородського.