Коментар до Євангелія на сьогодні

2 Кр. 9, 6-11. «Нехай дає кожний, як дозволяє серце»

Майже всі ми, коли час до часу задумуємось, що я можу зробити у цьому світі, як я можу перемінити когось, як я можу змінити моральну, політичну чи економічну ситуацію, почуваємось безпорадними. Святі давно дали нам відповідь як це робити, а саме що ми маємо найперше змінювати себе, і тоді все навколо нас зміниться. Як також через зміну себе усвідомимо й те, чого Бог від нас хоче у тій чи тій життєвій ситуації.

У кожній ситуації ми щось здатні зробити, як дозволяє серце. Кожен може зробити щось, що є в його силах, а тоді Бог це помножить. Тому не турбуймося про великі речі. Дивімось, що ми можемо зробити в конкретній ситуації, з конкретною людиною. А ми завжди щось можемо і на щось здатні. Коли зробимо хоч щось, то Бог зуміє це помножити. Стараймось робити малі речі, бо з них неминуче вийдуть великі справи!

Лк. 5, 1-11. «На Твоє слово закину сіті».

У житті, буває, настають хвилини зневіри, відчаю, коли опускаються руки. Часто, коли зустрічаємо людей у відчаї, нам здається, що ми нічого не можемо для них зробити. І, з людського погляду, це часто буває правдою.

Апостоли не зловили риби, це їм не вдалося, однак, замість зневіритись і впасти у відчай, апостол Петро на слово Ісуса Христа знову закидає сіті. Тобто він іде супроти того, що підказує йому людська логіка, а чинить за вірою, довірою до Спасителя. Ми також маємо жити вірою в наших реальних обставинах, навіть якщо ця реальність виглядає безнадійною. І як апостоли довірили цю ситуацію Христові й кинули сіті, тому й зловили багато риби, так і в нашому житті: якщо будемо діяти всупереч обставинам і довіряти Богові, то здобудемо багато!

Йо. 17, 1-13. «Отче святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти мені передав».

Хоча ми знаємо, що Христос об’явив правду про Бога – про Отця, Бог явив нам Сина, але й знаємо також, що людина завжди схильна дивитися на правду суб’єктивно, зі своєї «дзвіниці». І тому це об’явлення про Христа люди починали час від часу трактувати по-своєму, з’являлися єресі, що є і дотепер.

Отці Першого Вселенського собору, яким присвячена сьогоднішня неділя, проголосили певні догми – Символ віри, зокрема його першу частину, щоб окреслити нашу віру: що ми віримо в Бога, в Сина Божого Ісуса Христа, що маємо ту віру, яку Христос нам передав.

Стараймося цю нашу віру пізнавати, щоб могти передавати наступним поколінням Добру Новину, яку явив нам Христос, цю віру, яку досвідчили апостоли й передали іншим учням, а ті – іншим поколінням. Маємо нашу віру знати, щоб її у чистоті передати іншим!

Владика Венедикт (Алексійчук)

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Коментар до Євангелія на сьогодні

24 жовтня Церква згадує св. ап. Филипа, одного з семи дияконів. Прп. Теофана Начертанного, єп. Нікейського і творця канонів. Свв. Отців VII Вселенського Собору. Неділя 18-та по Зісланні Святого Духа.

Святого апостола Филипа, одного з семи дияконів

Тропар, глас 3: Апостольська благодать твоя, Филипе, Самарію здивувала, боговіщанні ж слова твої вельможу врозумили, який вірою осягнувши неосягненного, охрестився і воздав славу Богові, від якого і нам благодать випроси, апостоле, і велику милість.

Кондак, глас 4: Народів ловець пречудний і учеників Христових співбесідник, серед апостолів вибраний, Филип днесь світові зцілень подає багатство, покриває від напастей, хвалячих Його. Тому суголосно зовім йому: спасай всіх молитвами твоїми, апостоле.

Є два святих Филипа: апостол, один з дванадцятьох, його пам’ять вшановуємо 14 листопада, і диякон, пам’ять якого свята Церква обходить сьогодні.

Святий Филип був родом з Кесарії Палестинської, мав жінку і чотири дочки, яким Господь дав дар провидіння. Не знаємо, коли Ісус Христос покликав його до числа своїх учнів, однак відомо, що був він одним із сімдесятьох і що апостоли вибрали його на диякона, другим після св. Стефана і другим серед семи дияконів (див. Ді. 6, 5). Коли після мученицької смерти святого Стефана жиди почали переслідувати вірних, а Христові учні, окрім апостолів, пішли, втікаючи від ненависти фарисеїв, в сусідні землі голосити слово Боже, тоді Филип диякон пішов у Самарію і там, в головному місті Севастії, став проповідувати Христову віру. Ось що розповідають про це Діяння апостолів: “Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. А народ однодушно уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив, бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричали голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала. Радість же була велика в тім місті. А був перед тим у тому місті один чоловік, Симон на ім’я, що займався чаклунством і дивував люд самарійський та видавав себе за щось велике. За ним усі від найменшого до найбільшого слідом ходили, кажучи: «Цей чоловік – сила Божа, що її звуть великою». Отож вони до нього були уважні, бо він довго дивував їх чарами своїми. Та як повірили Филипові, що звіщав їм царство Боже й ім’я Ісуса Христа, хрестились чоловіки й жінки. Увірував тоді й сам Симон і, охрестившись, перебував з Филипом; а бачивши знаки й великі чуда, що робились, дивувався. Довідавшися,^ що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, бо Він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрещені в ім’я Господа Ісуса. Тоді покла-ли на них руки, і вони прийняли Святого Духа” (Ді. 8, 5-17).

Святий Филип був лишень дияконом і не міг уділяти охрещеним святої тайни миропомазання, тому уділити його прийшли святі Петро і Йоан. А коли вони повернулися до Єрусалиму, тоді: “Ангел же Господній промовив до Филипа, кажучи: «Встань та піди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалиму в Газу; вона безлюдна». І встав він і пішов. Аж ось етіопський муж, скопець, вельможа Кандаки, етіопської цариці, що був над усім її скарбом та що прийшов був в Єрусалим на прощу, – він повертався, сидячи на своїй колісниці й читаючи пророка Ісаю. Сказав Дух до Филипа: «Підійди і пристань до цієї колісниці». Підбіг Филип і почув, що той читав пророка Ісаю, і сказав до нього: «Чи розумієш, що читаєш?» А він відповів: «Та як можу, коли ніхто мене не наставить?» І попросив Филипа зійти й сісти біля нього. Місце ж Писання, що той читав було це: «Його вели на заріз, мов овечку, мов те ягнятко перед тим, хто стриже його, безголосне; так Він не відкриває рота свого. В Його приниженні відмовили Йому суд. Рід Його хто може оповісти? Життя бо Його від землі вирвано». Озвався скопець і мовить до Филипа: «Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?» Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому. А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: «Он вода! Що забороняє мені охреститись?» Сказав же Филип: «Коли віриш з усього серця, – можна». Відповідаючи, сказав: «Вірю, що Він є Син Божий». І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва – Филип та скопець – зійшли у воду і він охрестив його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній пі- рвав Филипа, і скопець не бачив його більше; він їхав, радіючи, дорогою своєю” (Ді. 8, 26-39).

Згідно зі святим Єронімом, той скопець згодом став апостолом Етіопії. “Дивіться, – каже святий Йоан Золотоустий, – як той високий урядник палав спрагою спізнати правду, яку нам Бог об’явив. Навіть у дорозі він читає Святе Письмо, і то найзнаменитіші пророцтва Ісаї, – читає, хоч і не розуміє їх. А побачивши бідного Филипа, не соромиться, а просить його пояснити і навчити. Однак і вчинок святого Филипа гідний подиву; він не закидає скопцеві, що той читає те, чого не розуміє, він не схиляється перед його багатством, а все пояснює і приводить його до Христа”.

Та повернімося до Діянь апостолів. Коли охрещений етіоп втратив з поля зору святого диякона, якого забрав ангел Божий, тоді “Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав Євангелію всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію ” (Ді. 8, 40). У Кесарії він також проповідував слово Боже. Зі Святого Письма знаємо, що святий Павло під час своєї подорожі, прибувши до Кесарії, зупинився в домі Филипа благовісника, одного з семи дияконів, у якого “було… четверо дочок-дівчат, які пророкували” (Ді. 21, 9).

Згідно з переданням, апостол Павло висвятив Филипа і настановив його єпископом у лідійському місті Тралії, в Малій Азії, де той утверджував Христову науку численними чудами і де закінчив свій земний подвиг. Святий Єронім пише, що в кінці IV ст. свята Павла бачила в Кесарії дім, в якому жив святий Филип, а в тому домі маленькі кімнатки, де мешкали його дочки. Пам’ять про них у Кесарії тоді була ще жива.

__________

У той самий день

Преподобного отця нашого Теофана Начертанного, єпископа Нікейського і творця канонів

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Теофане премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші.

Кондак, глас 2: Возгласивши Христове Божественне воплочення, безплотних ворогів дощенту викрив єси, чудний Теофане. Тому всі вірно і благочесно кличемо до тебе: моли неустанно за всіх нас.

Святі Теодор і Теофан були синами святого Йони пресвітера (житіє його див. 22 вересня). Вони обидва прийняли монаше життя в монастирі святого Сави в Єрусалимі, а згодом, осягнувши досконалість, були висвячені на священиків. Коли безбожний Лев Вірменин став переслідувати вірних, які почитали ікони, тоді святі брати пішли до Царгорода і там перед імператором боронили Христову віру. За це їх жорстоко побили у кинули до в’язниці в Понті, і лиш після смерти лукавого імператора повернулися до Царгорода. Однак за ревність у наверненні іконоборців їх знову кинули до в’язниці. Імператор Теофіл, безбожний єретик, наказав їх жорстоко мучити, а потім замкнути у в’язниці на острові Афусія. Через два роки їх поставили перед імператором, роздягли і били по лиці, по плечах і грудях, а вони голосно молилися до Господа Бога і Богородиці. Під кінець на лицях їх вирізали на шкірі такі рядки:

Всім, хто приходить до того града, де ж ноги Божі стояли, / Подаючи світові відраду. / Там і ції себе показали, блуду посудини погані. / І коли були великим гріхам віддані, невірними були розбещені уди. / Як злодії, звідти вигнані. / Вони ж до царського тут граду приставши, не перестали зло чинити всюди. / Тим знаменням їм лиця начертавши, прогнали знову злих зле і звідусюди.”

До такого звірства опустився імператор, який називав себе християнином. Святого Теодора замкнули у в’язниці в Апамеї Витинській, де він помер від ран на сам празник святого первомученика Стефана, у 833 р. Святий Теофан уклав пісню, в якій прославив подвиги свого брата. За правління Михаїла III (840-867) святого Теофана відпустили на волю і поставили єпископом Нікеї. Він уклав багато канонів, серед інших канон на честь відновлення почитання ікон, пам’ять якого Христова Церква вшановує в першу неділю Великого посту, у Неділю православ’я.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 24 жовтня Церква згадує св. ап. Филипа, одного з семи дияконів. Прп. Теофана Начертанного, єп. Нікейського і творця канонів. Свв. Отців VII Вселенського Собору. Неділя 18-та по Зісланні Святого Духа.

23 жовтня Церква згадує свв. мчч. Євлампія і Євлампії.

Святих мучеників Євлампія і Євлампії, сестри його

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 3: Хоробрих мучеників і братів по плоті, * мудрого Євлампія і Євлампію вшануймо: * вони бо пребеззаконних лукаві вчинки посоромили силою Розп’ятого; * тому і явилися мучеників славою і похвалою.

Діялося це в Никомидії, в часи Максиміяна, лютого мучителя християн. Мов водицю проливав він християнську кров, все нові мученики віддавали своє життя за Христа Спасителя, затерпали руки катів від їхньої бісівської роботи, а число вірних росло, з кожної краплі невинно пролитої християнської крови народжувалися нові слуги Христової віри.

Багато християн ховалися в недоступних місцях, і добре робили. Бо одне іти на муки з примусу, тоді Господь Бог дає свою силу і поміч, а що інше добровільно наражатися на них, не маючи певности, чи вистачить сили знести всі тяжкі страждання. “Дух бадьорий, але тіло кволе!” (Мр. 14, 38), – сказав сам Спаситель. Були випадки, коли святі мученики добровільно ставали перед судом поган, як, наприклад, свята Євлампія, але діялося це з Божого натхнення. Серед тих, що переховувалися поблизу Никомидії, були Євлампій, юнак славного роду, і його сестра Євлампія.

Одного дня прийшла черга Євлампія іти за хлібом. Коли на брамі міста він побачив царський наказ мучити християн, то зірвав його, а погани, які це бачили, накинулися на нього і повели його до мучителя Максима. Той хотів облесними словами схилити юнака, щоб він зрікся святої віри, і велів завести його до поганської божниці. Коли святий Євлампій став у божниці, глянув на бовванів й ознаменував себе хресним знаменням, сказавши голосно: “Іменем Христа Спасителя, падайте на землю і розбийтеся в порох!”

В ту ж хвилю поганські боввани впали і розбилися, а багато з поган стали кричати: “Великий є Бог християнський!” Розлючений мучитель наказав тоді жорстоко побити святого Євлампія. А святий мученик переносив усі муки терпеливо і молився до Бога, щоб дав йому силу довести до кінця цей славний подвиг.

Враз перед мучителем стала сестра Євлампія і, пригорнувшись до свого брата, сказала: “Чи не одної матері ми діти? Не одна грудь нас викормила? Чи в не одного Бога навчила нас вірити наша мати? Тоді чому, коли ти страждаєш, я маю бути обділена цього щастя? Та ж і я хочу вмерти за Ісуса, бо я християнка!”

Здивувався натовп, почувши ці слова з вуст молодої слабосилої дівиці. Мучитель наказав їх стяти мечем. Коли мучеників привели на місце, де вони мали віддати своє життя за Ісуса, тоді свята Євлампія припала на коліна і в ту хвилю душа її разом з молитвою полетіла до неба. А святий Євлампій нахилив свою голову від меч, і так двоє святих мучеників отримали вінець вічної слави. Сталося це близько 303 р. їхня смерть навернула близько двісті поган, вони прилюдно визнали свою віру в Ісуса Христа і всі прийняли мученицьку смерть.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 23 жовтня Церква згадує свв. мчч. Євлампія і Євлампії.

22 жовтня Церква згадує св. ап. Якова Алфеєвого.

Св. ЯківДанило Мовчан, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святого апостола Якова Алфеєвого

Тропар, глас 3: Апостоле святий Якове,* моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.

Кондак, глас 2: Того, що твердо в душі благочестивих догмати мудрости вложив,* похвалами всі звеличаймо Якова благовісника,* бо він предстоїть владичному престолові слави і з усіма ангелами радується,* молячися неустанно за всіх нас.

Святий апостол Яків Алфеїв був рідним братом святого євангелиста Матея і сином Алфея. Не слід його плутати з Яковом Зеведеєм, братом Йоана Богослова, і з Яковом, братом Господнім та одним із сімдесяти апостолів і першим єпископом Єрусалиму (пам’ять його відзначаємо 23 жовтня). Святі євангелисти Матей (10, 3), Марко (3, 18) і Лука (6, 15) називають святого Якова Алфеєвого в числі дванадцяти апостолів. Після Зішестя Святого Духа апостол Яків Алфеїв навчав у Юдеї, Едесі, Газі, Тирі, Елевтерополі і в сусідніх містах, а найдавніші пам’ятки подають, що він проповідував також і в Персії. Світло Божої віри святий Яків Алфеїв приніс і до Єгипту, а в приморському місті Острацині, на кордоні з Палестиною, прийняв мученицьку смерть. Розіп’ятий на хресті, він отримав вінець вічної нагороди. У Мінеях імператора Василія Багрянородного подано, що юдеї забили його палицями до смерти. Перед хресною смертю, вірогідно, він переніс бичування. Житіє св. Якова Алфеєвого у IX ст. описав Микита Давид, пафлагонянин.

__________

У той самий день

Преподобного отця нашого Андроника і жінки його Атанасії

За правління імператора Теодосія Великого (379-395) в Антіохії жив дуже побожний золотар Андроник. Жінка його називалася Атанасія. Бог благословив їх діточками; син Йоан мав дванадцять літ, а донька Марія – десять. За допустом Божим, їх діти тяжко захворіли, і хоч батьки молилися до Бога і роздавали милостиню, однак вони померли. Як праведний Йов, Андроник пожертвував свій біль Богові – Господь дав, Господь взяв, і нехай буде Ім’я Його благословенне. А оскільки всі дуже шанували Андроника й Атанасію за їх взірцеве і святе життя, то сам патріярх з духовенством, за численного збору вірних, поховав їх дітей у церкві святого мученика Юліяна.

Однак годі було вгамувати біль матері, бо ж серце материнське ріки сліз проливає над гробом дітей. Сльози жалю освятив сам Христос, коли заплакав над гробом Лазаря; і сліз тих нема чого соромитися. Людський біль мусить вилитися. Інша річ впадати у розпач, та в благочестивої Атанасії не було й сліду цього. І коли після похорону дітей бідна матір усю ніч у сльозах молилася при їх гробі, тоді Бог удостоїв її небесного видіння: перед нею став святий Юліян й утішив її тим, що її діти тепер у Бога, в небесній славі моляться за своїх батьків.

І тепер виявилося, що біль її був святий, бо зраділо її серце, коли довідалася, що діти її у славі небесній, і висохли сльози матері. Вона прийшла додому, розповіла все чоловікові і стала просити його, щоб тепер, коли вже не мають жодних обов’язків, вони обоє посвятилися цілковито служінню Богові і дбали лиш про спасіння своїх душ. Андроник також думав про це, однак він учинив дуже розсудливо, дав жінці сім днів, щоб добре зважила своє рішення. Обоє щиро молилися, щоб їхнє рішення було згідне з Божою волею. А через сім днів святий Андроник частину майна роздав убогим, а решту віддав під опіку свого тестя, попросивши його, щоб за ті гроші він побудував шпиталі для хворих і притулки для подорожніх.

Самі ж подалися до Єрусалиму, там вклонилися святим місцям і пішли аж до Олександрії, щоб помолитися при мощах святого мученика Мини (пам’ять його вшановуємо 11 листопада). З Олександрії вони вирушили в пустелю, до лаври, ігуменом якої був єромонах Даниїл. За його благословенням подруги попрощалися і розійшлися в цьому житті з надією, що зустрінуться в небі, де Бог з’єднає їх з діточками. Атанасія вступила в Тавенський жіночий монастир (в горішній Тиваїді, заснований преподобним Пахомієм, пам’ять якого вшановуємо 15 травня), а Андроник залишився при ігумені Даниїлі, в його лаврі, що називалася “Скит”.

Через дванадцять років Андроник ще раз подався до Єрусалиму, а дорогою зустрів монаха Атанасія (це була його жінка, але він не впізнав її, бо її лице змінилося від постів та інших трудів; вона ж упізнала його, однак не призналася). Так обоє вони йшли мовчки всю дорогу, не промовивши жодного слова. Також разом вони повернулися з Єрусалиму і за благословенням ігумена Даниїла вирішили жити в одній келії поблизу скиту, неподалік від Олександрії, і проводити час у мовчанні. Дванадцять років вони нічого не говорили між собою, лиш спільно молилися. Упродовж цього часу преподобний Андроник не знав, хто такий брат Атанасій, звідки він; вони вважали себе братами у Христі, подорожніми, для яких життя – це коротка подорож до вічности.

Та одного разу преподобний Андроник дав знати ігумену Даниїлові, що брат Атанасій тяжко захворів на пропасницю. Ігумен прийшов до келії, вділив умираючому святі тайни і той у великому благочесті помер. Коли підняли тіло з голої землі, то знайшли лист, з якого дізналися, що перед ними мощі Атанасії, жінки Андроника.

Через сім днів після її смерти помер преподобний Андроник. Їх поховали в одному гробі. А свята Церква донині прославляє їх за святість і за ту ангельську чесноту, якою служили Богу; померли для світу ще за життя, стали німими, багато перетерпіли, щоб заслужити собі на життя вічне. Померли близько 431 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 22 жовтня Церква згадує св. ап. Якова Алфеєвого.

21 жовтня Церква згадує прп. Пелагії. Прп. Андроніка і жени його Атанасії.

Преподобної матері нашої Пелагії

Тропар, гл. 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом* і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобна Пелагіє, дух твій.

Кондак, глас 2: Тіло твоє постами виснаживши, бдінними молитвами Творця умолила єси за діяння твої, щоб прийняти досконале відпущення, яке й отримала єси, мати, явно, показавши шлях покаяння.

В Антіохії, близько 453 р., жила молода, прекрасна тілом і широко відома своїм злим і грішним життям акторка Пелагія, яку за красу ще називали Маргариток, що означає – “перла, бісер”. Була вона поганкою, маєтки мала величезні, а життя провадила в розпусті і гріхах.

Одного разу архиєпископ Антіохії запросив кількох єпископів на нараду. Серед них був і святий Нон, єпископ Іліополя (до цього він був монахом Тавенни), який серед інших навернув також до тридцяти тисяч сарацинів та охрестив їх. Коли єпископи, прибувши до Антіохії, пішли до церкви святого мученика Юліяна, зустріли юрбу молодих дівиць і чоловіків. Серед них була Пелагія, одягнена зі смаком у дорогі одежі, вся сяюча золотом і дорогоцінним камінням, від якої поширювався чарівний аромат дорогих олій. Єпископи опустили очі додолу, лишень святий Нон довго і пильно супроводжував її поглядом, а потім сказав єпископам такі слова: “Бачите ту невісту? Колись на суді Бог поставить її коло нас і судитиме разом з нею. Скільки годин вона щодень трудиться, аби якнайкраще зодягнути своє тіло? А ми, які покликані служити Богові, як мало робимо, щоб прикрасити добрими ділами і чеснотами свою Душу!

Господи Ісусе Христе, прости мене, грішного і недостойного. Одяг цієї жінки, що любить красу свого тіла, перевищує одяг моєї душі. Яким лицем я гляну на Тебе? Як мені виправдатися перед Тобою? Затаїти душі своєї перед Тобою не можу; Ти бо знаєш усі тайни. Горе мені, грішному! Стану перед Тобою, а душа моя не матиме тої прикраси, якої Ти домагаєшся. Блудниця постановила, що подобатиметься людям, і дотримує своєї постанови. Я обіцяв догодити Тобі і обманув Тебе в безпорадності своїй. Нагий я перед небом і землею, бо не сповнюю заповідей Твоїх. І нема у мене надії на діла мої, є лишень надія на Твоє милосердя, і лиш у ньому моє спасіння”.

А потім, проливаючи гарячі сльози, святий єпископ став молитися і за явногрішницю Пелагію, щоб Господь подав їй ласку покаяння, щоб її краса не стала причиною згуби для багатьох душ, а щоб причинилася до прославлення Сина Божого.

Наступного дня, у неділю, святий Нон розповів Якову, що бачив уві сні, як на початку Божественної літургії біля престолу літала чорна голубка, вся осквернена брудом, і щойно після возгласу: “Оглашенні вийдіть”, – вилетіла з церкви. А коли після Служби Божої він виходив з церкви, то голубка враз з’явилася над ним, і то так близько, що він схопив її рукою і кинув у посудину зі священною водою (у хрестильницю). За хвилю голубка, вже сніжно-біла, вилетіла з води і піднеслась до неба.

Коли обидва владики прийшли до церкви, єпископ Антіохії попросив святого Нона виголосити проповідь. Святий проповідник говорив про пекло так переконливо, що його слова проникли до серця кожного присутнього.

Цю проповідь чула також Пелагія, котра з цікавости прийшла до церкви. Зворушена, стривожена, в сльозах, вона прийшла додому і написала до святого Нона листа, щоб він не відкинув її, а привів до пізнання правди і до покаяння. Єпископ відповів невісті, що у церкві, в присутності інших єпископів готовий говорити з нею. Пелагія тут же прийшла до церкви святого Юліяна і, припавши до ніг владики Нона, стала просити про хрещення. Єпископ відповів, що Церква не може уділяти тайни хрещення явногрішниці, доки не матиме певности, чи вона буде в змозі витривати у добрі. Та Пелагія, не встаючи із землі, голосно сказала до єпископа: “Ти даси за мене звіт перед судом, якщо не охрестиш мене зараз, а я повернуся знову на дорогу гріха!”

Побачивши сильну віру невісти і її глибоке розкаяння, єпископи веліли покликати дияконису Роману, а коли та прийшла, то Пелагія, навчена головних правд Христової віри, визнала прилюдно, що гріхів у неї більше, як піщинок на березі моря, і прийняла святе хрещення.

Сім днів Пелагія перебувала в домі Романи, тут вона вела тяжку боротьбу з диявольськими спокусами, але, з Божою поміччю, подолала їх. А коли добігав кінця восьмий день і новоохрещені складали білі одежі, які отримали після хрещення, тоді Пелагія потай одягнулася у волосяницю та чоловічу одежу і зникла з Антіохії. Диякониса Романа плакала за нею, як за рідною сестрою, та святий Нон заспокоїв її і сказав, що Пелагія вибрала добру і спасенну дорогу. Треба ще додати, що всі її маєтки і скарби було роздано убогим, слугам, невільникам і невільницям вона дала свободу і, обдарувавши їх щедро, заохочували пізнати Христову віру. А під кінець попрощалася словами: “Дай Боже, щоб усі ми зустрілися в царстві небесному”.

Через чотири роки диякон попросив єпископа Нона благословити його на прощу до Єрусалиму. Владика, уділивши благословення, доручив йому відвідати в Єрусалимі побожного затворника Пелагія, який має келію в печері під Гетсиманією. Прибувши до Єрусалиму, Яків довідався від монахів, що той Пелагій провадить дуже строге життя. Вхід до своєї печери він заклав камінням, а добрі люди подають йому хліб через маленьке віконце. “Я знайшов його келію, – розповідає Яків, – постукав у вікно. Вона (насправді це була преподобна Пелагія, переодягнена на чоловіка) відчинила віконце і впізнала мене, але я не пізнав її. Годі мені було впізнати ту, яку я колись бачив у всій її красі. Тепер вона висохла і почорніла від вічних постів, а її очі глибоко запалися. Вона запитала мене: «Звідки тебе, брате мій, Господь веде?» Я відповів їй, що єпископ Нон прислав мене. «Нехай владика молиться за мене, бо він справді святий чоловік», – відповіла вона, зачинила вікно і стала співати псалми. Я молився біля стін її келії і відійшов з переконанням, що бачив ангела. Через кілька днів я вдруге прийшов до її келії, стукав і кликав, однак ніхто не відізвався. Тоді через три дні я знову прийшов, але Пелагія не відчинила віконця. І мені спало на думку, що вона або покинула келію, або померла. Тоді я проламав вікно і побачив її вже неживу. Я поспішив до Єрусалиму і дав знати по монастирях, що монах Пелагій помер. Усі збіглися до його келії, бо уважали затворника святим. А коли тіло, за звичаєм, хотіли намастити оліями, тоді виявилося, що Пелагій – жінка. Увесь зібраний народ став славити Бога словами: «Слава Тобі, Господи Ісусе, що у Тебе є затаєні угодники на землі, не тільки мужі, але й жінки». Чутка про смерть преподобної Пелагії поширилася дуже швидко, монахи зі всіх навколишніх обителей, від Йордану і Єрихону, зібралися і з почестями поховали тіло святої”.

__________

У той самий день

Преподобної матері нашої Таїсії

У Єгипті жила одна жінка, яка не тільки сама провадила блудне й нечисте життя, але й звела на дорогу вічної згуби, на дорогу нечистоти і свою дочку Таїсію. Не може бути більшої злоби, ніж тоді, коли матір власну дитину, свою кровинку, веде на погибель й убиває в ній душу. Та Господь Бог змилосердився над грішною донькою, яку до гріха звела рідна мати, і дозволив їй очистити свою душу через покаяння. Монах Пафнутій, який випадково зустрів Таїсію, так вразив її своїми словами, що вона залилася слізьми правдивого жалю і стала просити його, щоб спасав її від вічної погибелі. Усе своє майно, яке накопичила впродовж злого життя, – а було того добра, як кажуть, сорок фунтів золота, – спалила, бо диявольське було те золото, гріхом і ганьбою надбане. А потім пішла за Пафнутієм до одного жіночого монастиря, де він оселив її в окремій келії і велів проживати там у постах і молитвах. І сказав він Таїсії таке: “Ти не гідна нечистими вустами призивати Імени Господнього, ані возносити очі і руки до неба, тому клади лишень земні поклони і промовляй такі слова: «Ти, що мене сотворив, помилуй мене!»”.

Три роки минуло з того часу. Скільки сліз розкаяння вона пролила, скільки поклонів зробила, скільки спокус поборола – те лиш один Бог знає. Через три роки Пафнутій прийшов до преподобного Антонія Великого і став просити його про молитви за каяницю Таїсію. Святий Антоній велів усім монахам щиро молитися за неї. І серед молитви один з монахів, преподобний Павло Препростий (його пам’ять вшановуємо 7 березня), побачив, як три діви тримали на воздусі невимовної краси вінець. Він був упевнений, що той вінець призначений для преподобного Антонія, однак почув голос, який сказав: “Вінець цей призначений для каяниці Таїсії”.

Святий Павло розповів про видіння святому Антонію, і так усі дізналися, що Господь прийняв покаяння Таїсії, очистив її душу, дозволив стати на дорогу чесноти і привів до великої святости. Бо смирення сягає небес, а плач каяника доходить до Божого престолу.

Пафнутій прийшов до келії преподобної Таїсії і велів їй замешкати разом з іншими сестрами. П’ятнадцять днів вона прожила спільнотним монастирським життям, а потім занедужала і через три дні тихо та свято пішла по вічну нагороду до Того, який сотворив її, помилував та відмив від гріха й нагородив вічним життям.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 21 жовтня Церква згадує прп. Пелагії. Прп. Андроніка і жени його Атанасії.

20 жовтня Церква згадує свв. мчч. Сергія і Вакха.

Свв. Сергій і ВакхОльга Поломана, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святих мучеників Сергія і Вакха

Тропар, глас 5: Окраса Христових страстотерпців, * і очі Христової Церкви, * просвітіть очі душ наших, Сергіє многостраждальний і Вакху преславний; * моліться до Господа, щоб уникнути нам темряви гріховної, * і явитися причасниками світла невечірнього, * молитвами вашими, святі.

Кондак, глас 2: Озброївши мужньо розум свій проти ворогів, * всю оману їхню зруйнували ви, * перемогу з висоти прийнявши, мученики всехвальні, однодумно взиваючи: * “Добре і гарно, з Богом перебувати”.

Святі Сергій і Вакх були знамениті полководці і дворяни імператора Максиміяна. Обоє походили з Риму. Хоч імператор їх дуже любив, однак, коли довідався, що вони християни, не пожалів їх, а став змушувати до того, щоб вони зреклися святої віри. Коли ж вони голосно стали прославляти Христа Спасителя, тоді Максиміян наказав зняти з них усі знаки їх почестей, одягнути в жіночі одежі і з ланцюгами на шиї водити на сміх і сором по місті. Потім відіслав їх до Варвалисо над Євфратом, де був відомий мучитель Антіох, який обом мученикам завдячував високим становищем.

Той наказав їх кинути до в’язниці, а на другий день, возвівши на судилищі, велів святого Вакха простягнути на землі і бити так жорстоко, що серед тої муки святий мученик передав свою душу в руки небесного Отця. Вночі він у великому сяйві явився Сергієві й утішив його тим, що і він удостоїться постраждати за Христа Спасителя.

Наступного дня мучитель наказав одягнути на ноги святого Сергія чоботи, в яких були набиті цвяхи, і вести за собою до Тетрапиргії, а звідти до Росафи, міста в Сирії, що лежить над Євфратом. Там святого Сергія вбили мечем.

Пам’ять святих мучеників перших століть була у великій пошані на Сході, в Єгипті і на Заході. В часи Костянтина Великого мощі святого Вакха були перенесені до Росафи і складені при мощах святого Сергія, а над їхнім гробом збудовано величаву святиню. З усіх сторін прочани горнулися до їх гробу, шукаючи допомоги й оздоровлення. Навіть погани з великою пошаною ставилися до святих Сергія і Вакха, а місто Росафу перейменовано було в Сергіополь. Коли перський цар Хозрой І у 544 р. взяв місто в облогу, жителі готові були віддати все, що мали, аби лиш зберегти мощі святих, і Хозрой змушений був відступити, бо на мурах міста побачив величезне військо, на чолі якого було два мужі, одягнені у світлі одежі, верхи на білих конях.

Імператор Юстиніян Великий пожертвував для церкви в Сергіополі дорогоцінний хрест, а в Царгороді звів величавий храм на честь святих мучеників. До цього храму із Сергіополя було перенесено голови святих Сергія і Вакха.

Вони постраждали близько 295 р., за іншими джерелами – у 305 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 20 жовтня Церква згадує свв. мчч. Сергія і Вакха.

19 жовтня Церква згадує св. і славного ап. Томи.

“Св. ап. Тома”Іванка Демчук, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святого апостола Томи

Тропар, глас 2: Учеником Христовим бувши, божественного собору апостольського співучасник,* невірством звістивши Христове воскресення* і Його пречисту страсть діткненням ствердивши, Томо всехвальний,* і нині нам проси миру і великої милости.

Кондак, глас 4: Премудрости благодаттю сповнений* Христовий апостол і служитель істинний* у покаянні кликав до Тебе:* Ти єси Бог мій і Господь.

Святий апостол Тома, на прізвисько Близнюк, був рибалкою з Галилеї. Його покликав Ісус і зарахував до дванадцятьох апостолів. Тома всюди йшов за своїм Учителем, слухав Його науки, бачив Його чуда. Велика була його любов до Ісуса. Коли Христос незадовго до своїх страстей ішов до Юдеї воскресити Лазаря, а учні стали відраджувати Спасителя, бо жиди хотіли Його каменувати, “тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з Ним, щоб разом умерти»” (Йо. 11, 16).

Коли на Тайній вечері, серед тої пречудесної, до глибини душі зворушливої науки, яку голосив Спаситель апостолам, Він сказав: “«Куди ж я йду – ви знаєте путь». «Господи, – каже до Нього Тома, – не знаємо, куди Ти йдеш. І як нам знати тую путь?» Ісус до нього: «Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене»” (Йо. 14, 4-6). Святі Отці навчають, що цими словами Ісус хотів дати науку не лишень Томі, але й усім вірним, що Він є найбільшим і найпершим взірцем для нас, на який ми повинні завжди звертати наш погляд, щоб Його наслідувати. Він є найбільший Учитель, якого ми маємо слухати, якщо не хочемо заблукати; Він є найласкавіший податель благодаті, яка нас освячує в цьому житті, і податель того щастя, яке чекає нас у небі; а найголовніше, що Він єдиний посередник між нами та Богом, що Він заслужив для нас усі ласки і що на Нього маємо покласти все наше уповання, аби осягнути вічне блаженство.

Як і інші апостоли, святий Тома, коли побачив, як воїни в Гетсиманському саду схопили Спасителя, утік. Він був до такої міри переляканий, що вже після Воскресення, коли Спаситель явився апостолам, і вони розповіли про це Томі, він не йняв їм віри: “Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, – не повірю!” (Йо. 20, 25). Безперечно, що Тома через брак віри согрішив, адже він бачив стільки чуд Христа Спасителя і чув Його заповіт про Воскресення. Однак Тома був усього лиш людиною, і не нам його судити, бо ж і Христос його не осудив. “Христос вдруге являється апостолам, щоб не дати загинути в безвір’ї своєму учневі” (св. Августин). Спаситель стає посеред апостолів і каже: “«Мир вам!» А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» І відказав Тома, мовивши до Нього: «Господь мій і Бог мій!» І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!»” (Йо. 20, 26-29).

А в тому вигуку: “Господь мій і Бог мій!” – виявилася вся віра і любов апостола Томи до свого Спасителя. “Тома, – каже святий Йоан Золотоустий, – який був охолов у вірі, тепер злякався свого гріха і вголос визнав Христа”. А за словами святого Григорія Великого, “невіра Томи допомогла нам більше, як віра всіх решти апостолів. Бо невірство Томи, від якого він: зцілився, торкнувшись ран Спасителя, укріпило нас у вірі, що Христос воскрес у тому самому тілі, яке страждало, і що ми так само у тому тілі, в якому живемо, станемо в день воскресення на суді”. Апостол Йоан розповідає, що Тома був разом з Петром і Йоаном та з іншими тоді, коли Христос після Воскресення явився їм при Тиверіядському морі.

Після Зішестя Святого Духа “святий Тома, – як каже святий Йоан Золотоустий, – той Тома, який раніше був слабший у вірі, ніж інші апостоли, став, завдяки Божій благодаті, сильніший, ревніший і невтомніший від своїх друзів, так, що обійшов з проповіддю Божого слова мало не всю землю і не боявся голосити його навіть найдикішим народам”. Він проповідував у Палестині та Месопотамії. Про його проповіді партянам згадують найраніші церковні письменники; святий Йоан Золотоустий стверджує, що апостол Тома голосив святу віру в Етіопії, а про те, що він проповідував в Індії, пишуть святий Григорій Богослов, святий Григорій Великий та інші, про це ж свідчить і давнє передання, що побутує в тих краях.

Ось що розповідає нам передання про побут апостола Томи в Індії: Правитель того краю послав до Єрусалиму одного купця, щоб знайшов там будівничого, котрий зміг би побудувати для нього величний палац. Апостол Тома, почувши про це, сказав, що він – будівничий, і поїхав до Індії. Правитель дав йому необхідні гроші, а святий апостол роздав їх бідним і став проповідувати Христову віру. Коли правитель довідався про це, наказав кинути Тому у в’язницю. Та невдовзі брат правителя, що тяжко хворів, мав видіння. Ангел показав йому прекрасну небесну палату, яку побудував для нього в небі святий Тома. Хворий розповів правителеві про своє видіння, а той велів покликати ув’язненого Тому. Апостол навчив правителя правд віри і розповів про те, що добрими ділами ми будуємо у небі найчудеснішу палату вічного щастя. Після цього правитель і його двір прийняв святе хрещення, а апостол Тома продовжив проповідувати Христову віру.

Інше передання голосить, що апостол Тома спізнився на три дні на похорон Пресвятої Богородиці, та конче хотів раз ще побачити Її святе тіло. Коли гріб відкрили, то знайшли його порожнім; Спаситель возніс на небо свою Пренепорочну Матір.

Святий Тома прийняв мученицьку смерть в Індії, де навертав до Христової віри у всіх кінцях цієї величезної країни. У східній частині Індії, в Маніпурі, він навернув до святої віри Тертіяну, жінку тамтешнього правителя, та її сестру Мигдонію, за це погани накинулися на святого і вбили п’ятьма списами. Коли 1500 р. португальці вперше прибули до Індії, то в Маніпурі знайшли християн, які з передання знали, що їх предки прийняли Христову віру від апостола Томи та його учнів, а саме місто Маніпур ще років сто назад називали “Місто святого Томи”. Мощі святого апостола Томи спочили в Індії, якусь їх частину було перенесено до Едеси і Риму.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 19 жовтня Церква згадує св. і славного ап. Томи.

18 жовтня Церква згадує св. мч. Харитини. Тиждень 18-ий по Зісланні Святого Духа.

Святої мучениці Харитини

Тропар, глас 4: Агниця твоя, Ісусе, Харитина,* кличе великим голосом,* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царювати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* Її молитвами як милостивий спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Кріпким умом, Харитино, душу утверджуючи вірою, борителя ворога явно посоромила єси, перед Христом представши, всеблаженна, в багряницю крові твоєї одягнена, і завжди з Ангелами радуючись, моли за нас, страстотерпице.

Свята Харитина в дитинстві стала круглою сиротою. Змилосердився над нею благочестивий чоловік Клавдій, що жив в Амисі, над Чорним морем, узяв її до себе, виховав, і полюбив її як рідний батько. А Харитина виросла прекрасна тілом і присвятила себе святому життю. Вона пожертвувала Христу Спасителеві своє дівицтво, цілими днями перебувала в молитві і в читанні Святого Письма. Багато людей приходило до неї на молитву, зокрема і погани, подивляючи її чесноти, приймали Христову віру. Таке чесне і святе життя Харитини було для всіх великим взірцем для наслідування.

Коли ж за імператора Диоклетіяна почалося люте переслідування християн, тоді староста того краю Домитіян послав воїнів, щоб схопили святу діву і привели на суд. Злякався Клавдій, коли побачив вояків у своєму домі, він намагався захистити Харитину, але вояки взяли її силою. А свята втішала Клавдія тим, що вона йде по вінець вічної слави. Тоді Клавдій став просити її, щоб перед Божим престолом вона вимолила також і для нього цю ласку, щоб Бог прийняв його до вічного життя.

Коли свята діва на суді явно і сміливо визнала, що є християнкою, тоді мучитель наказав її жорстоко побити. У тих муках свята дівиця віддала свою душу в руки свого Нареченого, Ісуса Христа, яка піднеслась до неба по вічну нагороду за своє святе, сповнене чеснот життя і за мученицьку смерть. Постраждала свята Харитина 304 р. Тіло її, зав’язавши у мішок, кинули в море, але через три дні хвиля винесла його на берег, а Клавдій чесно поховав мощі святої мучениці

__________

У той самий день

Преподобного отця нашого Аммона

Преподобний Аммон (Аммун – означає “діловодець”) народився в Єгипті. З молодих літ його душа бажала служити Богу, і коли приневолений своєю родиною він одружився з однією дівицею, тоді молодята вирішили провадити життя чисте, безвинне, і так у дівицтві вони прожили разом вісімнадцять літ. Потім його жінка заснувала у себе вдома жіночий монастир, а Аммон пішов у Нитрійську пустелю.

У пості і молитві він прожив там двадцять два роки. За тринадцять днів ходу від Нитрій- ської гори жив у пустелі св. Антоній Великий. Святий Аммон, перш ніж почати життя самітника, просив у святого Антонія благословення, і потім зрідка ходив на спільну молитву до цього великого подвижника. Бог благословив подвиги преподобного Аммона і дав йому дар бачити речі приховані та оздоровляти хворих. Так одного разу батьки привели до нього свого сина, якого покусав скажений пес.

“Навіщо ви привели його сюди? — спитав святий Аммон. — Віддайте бідній удовиці вола, якого ви вкрали у неї, і Бог помилує вас”.

Засоромлені, батьки визнали свій блуд, покаялися й пообіцяли, що виправлять кривду, і за молитвами святого хлопець був оздоровлений. Іншого разу преподобний попросив двох мужів, які прийшли до нього по благословення, щоб на своїх верблюдах привезли йому з долини води для тих, що приходили до нього, прохаючи про молитви. Чоловіки пообіцяли, але, зійшовши з гори, один не хотів мучити верблюда і не дотримав обіцянки, а другий охоче повернувся на гору з водою. Святий подякував йому, і сказав, що другий чоловік тепер шкодує за своїм верблюдом. І справді так було, бо вовки роздерли верблюда того чоловіка, який не дотримав обіцянки.

Невдовзі зі всіх сторін стали горнутися до преподобного Аммона пустельники, які жили кожен окремо в пустелі, і так постала обитель Аммона, в якій з часом набралося дуже багато монахів. Коли святому виповнилося шістдесят шість літ, він пішов відвідати святого Антонія, а той після спільної молитви сказав, що Господь невдовзі покличе Аммона до себе. Слуга Божий, який душею постійно тужив за небом, цю вістку прийняв дуже радо; він вернувся до своєї печери, поблагословив монахів та своїх учнів і мирно спочив у Господі. Сталося це близько 350 р. Святий Антоній бачив, як ангели підносили до неба душу святого Аммона. Його житіє описав, поряд з житієм святого Антонія, святий Атанасій Олександрійський.

Про жінку преподобного Аммона знаємо те, що в її монастирі було сімдесят дівиць, для яких вона стала матір’ю й ігуменею. Двічі на рік вона відвідувала святого Аммона і перебувала з ним кілька годин на спільній молитві. Коли вона померла, скоріше чи пізніше від святого, – не знаємо.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 18 жовтня Церква згадує св. мч. Харитини. Тиждень 18-ий по Зісланні Святого Духа.

Коментар до Євангелія на сьогодні

2 Кр. 6, 16 – 7, 1 «Ми бо храм Бога живого»

Апостол вказує, що кожна людина – храм Бога живого. І немає різниці, чи людина ходить до храму, чи не ходить, чи вона вірить у Бога, чи ні. Але кожна людина створена на образ Божий. Навіть людина, яка нам неприємна, також храм Бога живого. Коли б ми були свідомі цього, то з яким благоволінням і страхом мали б ставитись до інших!

У житті святих добре видно розуміння цієї істини. До кожної людини, яку вони зустрічали на життєвій дорозі, вони ставились із повагою! Якщо ми так ставитимемось до інших людей, якими б вони не були, то інші люди самі змінюватимуться. Саме ця наша постава пошанування в них цього храму Божого буде змінювати людей, з якими маємо стосунки, попри те, що вони чинять і якими вони є.

Мт. 15, 21-28. «Він же не озвався до неї і словом».

Цей вислів немовби суперечить нашим знанням про Бога: ми завжди твердимо про Боже милосердя над кожним грішником, про Божу любов до кожної людини, а тут бачимо, що Христос не звертає уваги на цю жінку, так, ніби Йому цілковито байдуже до неї.

Щось подібне можемо відчувати в нашому житті, адже переживаємо різні турботи, падіння, пристрасті. Здавалось би, і молимося, і каємося, але часом зовсім не відчуваємо, що Бог є поруч з нами. Однак маємо бути людьми віри, тобто можемо відчувати чи не відчувати, що Бог нас чує, але покликані вірити в Божу присутність. Бог чує нас, коли ми Його про щось просимо, і зі свого великого милосердя, зі своєї великої любові до нас Він відповість нам тоді, коли ми справді матимемо в цьому потребу.

Якщо Бог не відповідає, то часто це Його велика педагогіка, щоб нас змінити, зміцнити, перевиховати. Знаємо, що й батьки деколи ставлять випробування для дітей, щоб діти дорослішали. Адже саме складні та проблематичні ситуації дають нам нагоду зростати. Тому деколи й Бог може не відповідати, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, в упованні на Нього. І що б не діялося, завжди й повсякчас звертаймося до Бога й вірмо: коли буде потрібно, Він нам відповість! Не переставаймо ж взивати до Нього!

Владика Венедикт (Алексійчук)

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Коментар до Євангелія на сьогодні

17 жовтня Церква згадує св. свщмч. Єротея, єп. Атенського. Прп. Франціска Ассiзького. Неділя 17-та по Зісланні Святого Духа.

“Св.Франциск з Асижу”Данило Мовчан, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святого священномученика Єротея

Тропар, глас 4: Благості навчився і у всьому трезвився, благим умом священноліпно одягнувшись, зачерпнув єси від посудини вибраної невимовне і, віру зберігши, рівний біг звершив єси, священномучениче Єротеє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 4: Як стовп непорушний, Єротеє, нападів ворожих не злякався, але зруйнував твердину омани, як камінь дорогоцінний лежачи, отче. Тому Владика тебе, мужнього, вінчає живоначальною і Божественною правицею, Його ж за всіх нас умоли.

Про життя цього святого знаємо дуже мало. Згідно з переданням, він був учнем святого апостола Павла. Народився в Атенах і трудився разом зі святим Діонисієм. Згодом став єпископом. Передання стверджує, що святий Єротей був на похороні Пресвятої Богородиці в Єрусалимі. Помер мученицькою смертю.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 17 жовтня Церква згадує св. свщмч. Єротея, єп. Атенського. Прп. Франціска Ассiзького. Неділя 17-та по Зісланні Святого Духа.