Тропар (г. 4): Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.
Кондак (г. 3): Гарнішої благості зажадавши,* видимі блага пробіг ти, Хризанте блаженний,* і привів до Христа воістину золотими словами твоїми Дарію славну,* яка страждання потерпіла і мучителя осоромила.* З нею всіх нас поминай, які з вірою звершують пам’ять вашу.
Багатий поганин Полемій прибув з сином своїм Хрисантом з Олександрії до Риму і тут став великим достойником. Син його Хрисант навчався усякої поганської мудрости і випадково взяв у руки святе Євангеліє і, читаючи його, прозрів душею. Він познайомився зі священиком Карпофором і через кілька місяців прийняв святе хрещення. Після того став він прилюдно визнавати Ісуса Христа. Довідався про те батько і злякався, бо знав, що за ісповідування Христової віри чекає люта смерть. Він замкнув сина в пивниці і думав, що голодом змусить його повернутися до поганства. Потім, за намовою інших, хотів розкошами та всяким достатком схилити його до відступництва, оточив його товариством молодих дівчат, але коли те все не подіяло, змусив сина одружитися з прекрасною і в поганських науках дуже второпною дівицею, що звалася Дарія.
Хрисант зразу після одруження так гаряче промовив до Дарії, що вона охоче прийняла віру Христову і обоє дали обіт жити безгрішно, в чистоті і дівицтві. Коли ж помер його батько Полемій, Хрисант і Дарія стали збирати навколо себе християн для спільної молитви, чим звернули на себе увагу мучителів. Начальник міста Келерин схопив їх і передав на суд трибунові Клавдієві. Однак навіть найстрашніші муки не злякали святих слуг Божих. Їх били жилами, та на тілі не залишалося жодного сліду, потрійні кайдани самі спадали з їхніх рук, а в’язниця, в якій їх тримали, наповнилася незвичайним світлом. Бачачи це, Клавдій навернувся разом з жінкою Іларією і синами Ясоном та Мавром. Келерин наказав Клавдія втопити в морі, а його синів стяти мечем; уникла смерти лиш одна Іларія. А оскільки і багато воїнів та сторожів в’язниці також увірувало в Христа, то і їх мучитель наказав стяти мечем.
Потім стали мучити різними способами святих Хрисанта і Дарію. А під кінець мучитель наказав закопати їх живцем за містом у печері, що звалася Саларія. І так обоє святих знайшли смерть в одному гробі і разом отримали з рук небесного Судді вінець слави і вічне блаженство. Гріб їхній прославився численними чудами, тож християни тут часто збиралися на молитву. Одного разу в часі такої молитви їх прослідкували погани і засипали камінням вхід до печери, і так усі, хто там молився, серед них священик Діодор і диякон Маріян, знайшли при їхньому гробі мученицьку смерть.
Згадати тут мусимо ще про Іларію, вдову Клавдія. Вона кожного дня ходила на гріб своїх синів, святих мучеників Ясона і Мавра, і довгі години там молилася. Якось побачили її на молитві воїни і хотіли відвести на суд. Тоді Іларія стала на коліна на гробі, візвала до Бога, а коли воїни хотіли її піднести, вона вже була нежива, Бог покликав її до себе.
__________
У той самий день
Преподобного отця нашого Томи, патріярха Царгородського
Святий Тома обійняв патріярший престол у 607 р. і правив Церквою три роки і два місяці. Відзначився він великим благочестям. Коли святий Теодор Сикеот, єпископ Анастазіопольський, провістив, що настають для Церкви Христової важкі часи, повінь єресі заллє Схід, то святий Тома, не бажаючи бачити страждання Церкви, просив святого Теодора, щоб, за його молитвами, Господь призвав до себе свого слугу – і так сталося. Святий Тома помер 20 березня 610 р. Життя його було таке досконале, що Церква зачислила його до лику святих.
Опубліковано в категорії:Дорога віри|Коментарі Вимкнено до 19 березня Церква згадує свв. мчч. Хризанта й Дарії
Піст в практиці Церкви існує від самих початків. Але з бігом часу кожна із конфесій встановила свою практику посту. Слід однак пам’ятати, що основна мета посту – духовна, тобто, насамперед, потрібно постити від гріха, злих схильностей. У дні посту необхідно стримуватись від лихих діл, думок, слів; зберігати погідність духу, внутрішній мир та радість. Стримування від гріха набагато важливіше ніж стримування від їжі, хоча це також необхідне це допомагає поборювати гріх, вправлятись у духовному зрості, духовному житті. Нам же потрібно пам’ятати та виконувати і одне і друге.
Опубліковано в категорії:Дорога віри|Коментарі Вимкнено до Початок св. Великого посту.
Слухайте, слухайте, Я ваш Господь. Немає нікого наді Мною. Просто вірте Мені у всьому. Допомога завжди буде.
Важкий шлях вже майже завершено, але вподовж нього ви засвоїли уроки, які не могли засвоїти жодним іншим чином. «Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його». Виборіть у Мене, твердою і простою вірою та наполегливою молитвою, скарби Мого Царства.
Такі дивовижні речі приходять до вас: мир – певність – безпека – здоров’я – щастя – сміх.
Вимагайте, великих, справді великих діл вже тепер. Пам’ятайте, ніщо не завелике. Заспокойте жадання Мого серця дарувати. Благословення, щедре благословення на вас обох і довіку. Мир.
Візви до мене, і я обізвусь і об’явлю тобі велике і незбагненне, чого ти досі не знав (Єремія 33, 3).
Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»
Опубліковано в категорії:Дорога віри|Коментарі Вимкнено до «Ваші рішення» 18 березня
Житіє святого отця нашого Кирила, архиєпископа Єрусалимського
Тропар (г. 4): Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила тебе твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Кириле.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак (г. 1): Язиком твоїм, мудрий,* надхненням божественним провістив єси* людей твоїх єдину Тройцю почитати,* нерозділену єством, а особами.* Тому, радуючись, всесвяту пам’ять твою святкуємо,* тебе як молитвеника перед Богом ставлячи.
Великим слугою Божим, учителем Церкви, поборником аріян та ісповідником віри Христової був святий Кирило, пам’ять якого нині вшановуємо. Після смерти не менш ревного подвижника Церкви, єпископа Єрусалимського Максима, якому за оборону Христової віри аріяни викололи одне око і перетяли стегна на нозі, єпископом Єрусалиму став святий Кирило (351 р.).
Владу над Єрусалимською Церквою захопив був аріянин, єпископ Кесарійський Акакій, а що святий Кирило безстрашно сповідував святу віру, то Акакій почав проти нього ворогувати.
Сталося так, що в Єрусалимі настав великий голод. Святий Кирило роздав бідним усе, що мав, а коли не залишилося більше грошей, продав деякі меншою мірою потрібні церковні посудини і обдарував тими грошима голодних. З цього скористався Акакій, він скликав зборище аріянських єпископів і звинуватив Кирила у використанні церковних посудин зі святотатською метою. Імператор Констанцій, прихильний до аріян, відправив святого Кирила у вигнання.
Святий ісповідник подався до Тарсу Киликійського, утвердив тут у вірі єпископа Сильвана й допомагав йому в його пастирській праці. У 359 р. в Селевкії відбувся помісний собор Східної Церкви, на якому було засуджено Акакія, а святому Кирилові наказано повернутися до Єрусалиму. Однак того ж таки року імператор, за намовою Акакія, знову прогнав святого Кирила.
На престолі сів Юліян Відступник, а святий Кирило повернувся до Єрусалиму. Юліян, ворог святого хреста Христового, покровитель поган і жидів, наказав відбудувати святиню Соломона в Єрусалимі і виділив на це великі гроші. Зрадівши, жиди зі всіх сторін горнулися до Єрусалиму, а дорогою руйнували християнські церкви (в Дамаску, Олександрії та ін.). Було це 362 р. Імператор прислав своїх будівничих, а нагляд за роботою доручив своєму приятелеві Аліпіюсові. Жиди давали гроші, жінки їх жертвували на будову свої дорогоцінності, а всі вони власноруч носили камінь і пісок. Християни зажурилися, але святий Кирило голосно сказав при жидах, що всі їхні наміри до нічого не приведуть і що сповниться те, що сказав Спаситель, вказуючи на святиню Соломона:“Надійдуть дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений” (Лк. 21, 6). І невдовзі жиди самі в тому пересвідчилися. Як оповідає історик поганин Аміян Марцелин, коли жиди звезли дуже багато вапна, гіпсу і піску, тоді зірвався вітер і геть чисто усе розніс. Наступного дня стався великий землетрус і зруйнував рештки фундаментів сплюндрованої римлянами святині. А коли жиди попри те почали закладати фундамент, тоді стався другий землетрус, який звів нанівець їхню роботу, повалив сусідні доми і багато робітників загинуло. З викопаних на будові ровів вилітали вогненні кулі і на одежі жидів випалювали знак святого хреста. А вночі над руїнами сяяв великий світлий хрест як знак перемоги і слави Христа. Жиди і Юліян змушені були відмовитися від подальшої будови, а багато з них повірили і охрестилися.
За імператора Валента, безбожного аріянина, святого Кирила знову відправили у вигнання (264 р.), і лиш через 10 років, за царя Ґраціяна, він повернувся до Єрусалиму, де в незвичайній святості, в молитві і постах трудився над своїм стадом. У 381 р. він узяв участь у Царгородському соборі. Він збагатив святу Церкву численними посланнями, сповненими Божого натхнення, в яких поборює аріянську єресь, тлумачить Службу Божу, говорить про верховну владу римських папів, про присутність Ісуса Христа у святих таїнствах, про молитви за померлих тощо. Святий керував Єрусалимською Церквою 35 років, а помер 16 березня близько 386 р.
__________
У той самий день
Святих мучениць Олександри, Клавдії, Євфрасії та інших
Мученицьку смерть святі дівиці прийняли 20 березня 237 р. в Амисії Пафлагонійській над Чорним морем (в Миссоні) за імператора Максиміяна. Олександру, Клавдію, Євфрасію, Матрону, Юліянію, Теодосію, Дерфуту і її сестру привели на суд. За наказом мучителя кати били їх жилами, палили свічками, живцем шматували тіло, а під кінець кинули у вогонь. Святі мучениці отримали подвійний вінець – вінець дівицтва і мучеництва, і нині вони моляться за нас Богу, щоб дав нам ласку в безвинності душі стати перед Його судом і спас нас від усякого лукавства, як спас святих мучениць від спокус мучителів.
Опубліковано в категорії:Дорога віри|Коментарі Вимкнено до 18 березня Церква згадує св. Кирила, аєп. Єрусалимського. Початок св. Великого посту.
Заглибтеся у тихе єднання зі Мною. Спочивайте. Спочивайте в тому спокої і мирі. Життя не знає більшої радости, ніж та, яку ви знайдете в бесіді і товаристві зі Мною.
Ви належите Мені. Коли душа знаходить свою домівку, спочиваю в Мені, тоді починається справжнє її життя. Не роками, як рахує людина, вимірюється Моє Царство.
Ми лічимо тільки від його другого народження, того нового народження, про яке Я говорив Никодимові, сказавши: «Треба вам уродитися з висоти». Ми не знаємо жодного іншого життя, окрім вічного і коли людина входить у нього, тоді починає жити.
І саме це є життя вічне – знати Бога. Мого Отця і Мене, Сина, якого послав Він. Таким незрілим, дитячим і порожнім видається так зване життя до цього. Я наділяю любов’ю вас. Передавайте любов далі.
Не бійтеся. Боятися так само безглуздо, як малій дитині з дріб’язком у кишені, але заможним батьком, хвилюватися, як сплатити ренту й податки і як дати собі раду з ними. Це Моя робота чи ні? Ви мусите вірити Мені у всьому.
Отже, для Божого народу збережено відпочинок; бо той, хто ввійде в його відпочинок, відпочине також від своїх діл, як і Бог від своїх власних (Послання до євреї 4, 9-10).
Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»
Опубліковано в категорії:Дорога віри|Коментарі Вимкнено до «Більшої радости не маю» 17 березня
Свята Церква, помалу готуючи нас до посту, у М’ясопусну неділю наказала не їсти м’ясні страви. У часі сиропусної або сироїдної седмиці Церква дозволяє споживати тільки молочні страви. Та в Сиропусну неділю треба й від цих страв відмовлятися. Звідси й назва “сиро-пуст”, тобто відпущення сира. Цей тиждень називався в народі сирний або масляний, а Сиропусна неділя мала назву пущення, тобто утримання від усіх молочних продуктів. У цю неділю в нас справляли “запусти”, тобто останні передпісні забави.
У Західній Європі наші “запусти” називалися “карнавалом”, що означало те саме, що й м’ясопуст, від італійського “карне-вале” — дослівно: прощай м’ясо! У латинській Церкві Великий піст починається щойно в середу нашого першого тижня посту, у т. зв. Попільну середу, коли посипають голови попелом на знак покути. До того дня в латинській Церкві ще можна їсти м’ясо й робити забави, що подекуди бувають дуже гучні.
Практика сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже олександрійський патріярх Теофіл († 412), а перед тим установлена М’ясопусна седмиця й неділя. Синаксар на сирну суботу каже, що, на думку декого, сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610-641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м’яса цілий тиждень перед Великим постом. У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам’ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя в молитві, пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем.
Богослужба Сиропусної седмиці прибирає щораз більше пісний вид, особливо в середу, п’ятницю і в неділю при кінці вечірні. У вівторок на вечірні вже починаються поклони, що тривають цілий піст.
Oбряд прощення в сиропусну неділю
У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: “Пасха священная нам днесь з’явилася… “. Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: “… і друг друга обіймім! Промовмо: “Браття”, — і тим, що ненавидять нас; простім усе… “. Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.
Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: “Прости мені, Отче”, — чи — “Прости мені, Брате”, трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні Сиропусної неділі: “Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше… “. Після обряду прощення всі мовчки розходилися.
Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір’я до Божого милосердя; хто в М’ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, — для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення.
Cтихира зі стиховні вечірні сирної неділі:
“Засіяла Твоя благодать, Господи, засіяло просвічення душ наших. Ось час сприятливий, ось час покаяння! Відложім діла тьми та одягнімся у зброю світла, щоб, перепливши велике море посту, ми осягнули тридневне воскресення, Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, який спасає наші душі”.
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”
__________
У той самий день
Житіє преподобного отця нашого Олексія, чоловіка Божого
Тропар (г. 4): Возвисившись до чесноти і ум очистивши,* бажане і остаточне осягнув єси.* Безстрастям же прикрасивши життя своє* і піст особливий прийнявши совістю чистою,* в молитвах як безплотний перебуваючи,* возсіяв єси у світі як сонце,* преблаженний Олексію.
Кондак (г. 2): Дім батьків своїх як чужий сприймаючи,* оселився ти у ньому як жебрак,* і після переставлення вінець слави прийнявши,* дивним на землі явився єси, Олексію,* чоловіче Божий, ангелів і людей радосте.
Жив у Римі багатий вельможа Євфиміян, а жінка його звалася Аглаїда. Бог благословив це подружжя, вислухавши їх молитви, і дав їм сина, якого вони назвали Олексій. Дитя зростало в благочесті, а ставши юнаком, Олексій побажав посвятити себе служінню Богові. Він потай носив на собі волосяницю й умертвляв своє тіло. За волею родичів він одружився з дівицею чесною і багатого роду, але зразу ж після вінчання потай залишив свою палату і в убогій одежі поїхав до Лаодикії, а звідти в Месопотамію, до міста Едеси, де поклонився нерукотворному образові Христа Спасителя і як бідний жебрак стояв серед убогих у притворі церкви Пресвятої Богородиці. А в Римі, в його палаті, панував плач і сум’яття. Ніхто не знав, де подівся Олексій;мати плакала, побивалася молода жінка, а батько розіслав усюди слуг на його пошуки.
Деякі з них були в Едесі, навіть дали йому милостиню, та в убогому жебраку не впізнали свого пана. Через 17 років, які святий Олексій провів у молитві та пості, Бог об’явив людям його святість, а Олексій, щоб уникнути людської похвали, сів на корабель, щоб у Тарсі, при церкві святого Павла, закінчити своє життя. Однак на морі корабель потрапив у бурю, яка прибила його до однієї італійської пристані, поблизу Риму. Святий Олексій побачив у цьому Божу волю і рушив до дому свого батька, якого зустрів, коли в супроводі численних слуг той виходив з дому. Преподобний Олексій став його так просити:“Дозволь мені, бідному і нужденному, стояти в кутку коло брами твоєї палати і годуватися рештками твого столу, і Бог нагородить тебе, а якщо маєш кого в дорозі, то поверне його до твого дому!”
Пригадав собі Євфиміян при цих словах свого сина Олексія і просльозився. Він наказав влаштувати біля брами кімнатку для жебрака і доручив одному зі слуг приносити йому їжу. А святий Олексій, ніким не впізнаний, прожив тут ще 17 років. Дні і ночі молився, жив лишень хлібом, усяку страву, яку приносили йому з палати, роздавав бідним. Слуги не раз насміхалися з нього, штовхали, били, обливали водою, а він усе зносив терпеливо, без жодного нарікання. У неділю завжди ходив до церкви і приймав святі таїнства. Часто чув також плач матері і жінки, які через стільки років не забули про нього, і пам’ять його обливали рясними слізьми.
А коли Бог об’явив йому, що наближається година його смерти, він записав на папері усе своє життя і в гарячій молитві готувався до смерти. Папою тоді був Інокентій I. Під час Служби Божої, яку папа правив в присутності імператора Гонорія в церкві святих Апостолів, Бог об’явив йому, щоби в домі Євфиміяна шукали чоловіка Божого, святого. Папа і цар поспішили в дім Євфиміяна й запитали його, чи часом серед його слуг немає кого, хто б святістю свого життя перевищив усіх. Тоді слуги звернули увагу на святого Олексія, бо ж, як казали, той жебрак постить, молиться і терпеливо зносить усякі зневаги. Євфиміян побіг до келії слуги Божого і побачив, що той уже лежить неживий, лице його сяє, як сонце ясне, а в руках тримає папір, якого, однак, Євфиміян витягти з-поміж пальців не зміг. Довідавшись про це, цар наказав посеред палати поставити коштовне ложе і на ньому покласти тіло Божого чоловіка.
Папа, імператор і всі решта припали на коліна, а папа просив, щоб святий дозволив їм пізнати його ім’я. І тоді папір вже легко вийняли з його руки, прочитали і дізналися, що тим святим слугою і чоловіком Божим був син Євфиміяна – Олексій.
А сивоголовий батько його припав на коліна і з плачем став обнімати святе тіло. І мати його Аглаїда зросила сльозами мощі свого сина, і заплакала жінка преподобного Олексія, яка тепер залишилася вдовою. Народ з усього міста оточив палату, так, що коли папа і цісар несли святе тіло до церкви, не можна було пропхатися, і хоч навмисне кидали посеред натовп гроші, щоб завдяки цьому звільнити дорогу, та ніхто не лакомився на гріш, а всі хотіли побачити святі мощі.
Впродовж семи днів лежало тіло преподобного у церкві святого Боніфатія, в якій вінчався колись святий Олексій, а потім поховано мощі святого у цій же церкві, в дорогоцінному гробі. Господь прославив св. мощі численними чудами та зціленнями. Святий Олексій помер 17 березня 411 р.
Опубліковано в категорії:Дорога віри|Коментарі Вимкнено до 17 березня Церква згадує прп. Олексія, чоловіка Божого. Неділя сиропусна, прощення.
Мої діти, Я тут біля вас. Наближайтеся духом до Мене. Відженіть з думок усі зваби світу. Я – ваше життя, дихання вашої душі. Пізнайте, що означає замкнутися в потаємному місці вашого буття, яке є також Моїм потаємним місцем.
Направду, чекаю Я не в одному серці, але мало вас поринає в глибини свого буття, щоб поєднатися зі Мною. Де тільки перебуває душа, там є і Я.
Люди рідко розуміють це. По суті, Я перебуваю в осерді існування кожної людини, але, відволікшись на спокуси життя чуттєвого, вона не знаходить Мене.
Чи ви усвідомлюєте, що Я повідомляю вам істини, звіщаючи їх, а не переповідаючи давно відомі речі. Роздумуйте над усім, що Я кажу. Осмислюйте.
Не для того, щоб зробити власні висновки, а пізнати Мої.
Упродовж усіх віків люди аж надто спішили сказати, що вони думають про Мою істину, і, чинячи це, вони прикро помилялися. Почуйте Мене. Говоріть зі Мною. Розмишляйте про Мене. Не кажіть, що ви думаєте про Мене. Мої слова не потребують жодного людського пояснення. Я сам можу пояснити кожному людському серцю.
Нехай Я стану для вас реальністю, і дозвольте Мені виконувати Мою працю. Привести душу до Мене – це одне, а псує попередні чудовий вчинок.
І в людських стосунках про це важливіше, коли йдеться про стосунки між людиною і Мною, її Творцем, і єдиним справжнім Духом, який це розуміє.
В наверненні й спокої ви спасетеся; у тиші та в довір’ї – ваша сила. Але ви не хотіли (Ісая 30, 15).
Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»
Опубліковано в категорії:Дорога віри|Коментарі Вимкнено до Розмишляйте про мене (16 березня)
Тропар (г. 4): Мученик Твій, Господи, Савин* у стражданнях своїх прийняв вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Мавши бо кріпость Твою, мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* його молитвами спаси душі наші.
Кондак (г. 2): Паросток божественний, нев’янучий цвіт,* лоза многоплідна, богоносний Савине,* тих, які вірно почитають пам’ять твою,* радістю сповни і молися безупинно за всіх нас.
Діялося це за мучителя Диоклетіяна. В єгипетський Тиваїді, в місті Єрмополь, жив ревний християнин на ім’я Савин. На час переслідування він разом з іншими християнами залишив місто і сховався в селі. Однак знайшовся зрадник, який за два золотих показав місце, де переховувався святий, і мучитель Аріян послав воїнів, щоб схопити святого Савина. Воїни, ведучи слугу Божого дорогою з Єрмополя до Антинополя, зустріли мучителя Аріяна і він тут же на місці наказав катувати святого Савина. З його хребта стали дерти пояси, так, що ті звисали аж до землі. Та святий мученик не видав навіть зойку, а молився лишень духом. Тоді один з поган на ім’я Висамвон сказав, що через страх і муки святий втратив глузд і притомність, але, почувши це, Савин голосно сказав:“Я не втратив притомности, душа моя є біля Бога мого, а ваші муки ніщо для мене. Христос більше терпів за нас!”
Мучитель наказав відпровадити святого до Антинополя. Однак коли він сів на корабель, щоб переправитися на другий бік ріки, корабель навіть не рушив з місця, поки здивований Аріян не вигукнув:“Один є Бог християнський!” Однак, прибувши до Антинополя, Аріян неначе забув про чудо, яке сталося з ним;він наказав поставити святого Савина перед судом, звинуватив його в чарах і присудив палити його тіло смолоскипами, а під кінець велів утопити в ріці Ніл. Тут святий мученик закінчив свій славний земний подвиг. Діялося це близько 305 року. Разом з ним померли мученицькою смертю ще 6 християн.
__________
У той самий день
Житіє святого мученика Юліяна
Житіє святого мученика Юліяна описує святий Йоан Золотоустий у проповіді, яку він виголосив над гробом мученика в день його празника в Антіохії, у церкві Дафнійського передмістя. Родом з Тарсу, в Киликії, святий Юліян був служителем церкви. В часи переслідування християн за Диоклетіяна його поставили перед судом. Мучитель, мабуть, Маркіян, тримав святого довго у в’язниці, а потім водив його по цілій Киликії та спокушав його різними обітницями, але святий лишень молився Богові і просив про дар витримати до кінця. Тоді Маркіян наказав бити святого жилами, припалювати його боки, а під кінець запхали його в мішок з ядовитими зміями і кинули в море. Хвилі винесли тіло мученика поблизу Олександрії Киликійської, де одна благочестива жінка його чесно поховала. Пізніше святі мощі було перенесено до Англії.
__________
У той самий день
Житіє святого священномученика Олександра, папи Римського
Святий Олександр був з ряду п’ятим папою і час його правління припадає на 109-119 рр. Згідно з переданням, він навернув у Римі багатьох вельмож, а також начальника міста Гермеса, з жінкою, дочкою, сином і 1250 невільниками, яким після хрещення той дав волю. Довідавшись про те, імператор Гадріян послав з Селевкії до Риму старосту Авреліяна, щоб усіх новонавернених засудити. Авреліян схопив святого Олександра і Гермеса і наказав їх замкнути у в’язниці, начальником якої був чоловік на ім’я Квирин. Святий Олександр навернув у в’язниці того Квирина, оздоровив його дочку Бальбину і охрестив їх разом з 200 в’язнями, яких навчив правд Христової віри. Серед в’язнів були два християни, священики:81-літній Евантій, котрий вже два роки сидів в тій в’язниці за Христа, і Теодул. Квирин наказав в’язням, щоб вони йшли на волю, але їхні серця палали такою спрагою потерпіти за Христа і спокутувати давні гріхи, що жоден не покинув в’язниці.
Авреліян, довідавшись про нові навернення, жорстоко закатував Квирина, потім Гермеса і всіх новонавернених. Святого Олександра наказав бити, палити вогнем і шматувати його тіло залізом, так само мучив і святих Евантія і Теодула. А коли їх кинули у палаючу піч, і вогонь навіть не торкнувся їх одежі, тоді Авреліян наказав обох священиків стяти мечем, а святого Олександра заколоти ножами. Свою смерть святі мученики прийняли близько 119 р. Мучитель Авреліян невдовзі захворів на тяжку пропасницю і, з болю відкусивши собі язика, помер.
Опубліковано в категорії:Дорога віри|Коментарі Вимкнено до 16 березня Церква згадує свв. мчч. Савина й Папи. Всіх преподобних отців, що в подвизі просіяли. Субота сиропусна.
Пам’ятайте, що ви лише знаряддя. Не вам вирішувати, коли діяти і де. Я замислюю усе це. Пильно готуйте себе до Моєї роботи. Усе, що гальмує вашу працю, потрібно виправити. Мені належить Хрест, на якому лежать тягарі світу. Яким же нерозумним буде всякий Мій учень, що намагається нести свій тягар, коли для нього існує лише одне місце – Мій Хрест.
Наче втомлений чоловік на гарячій і курній дорозі, що підносить важкий тягар, коли все вже було влаштована для того, щоб його перенести.
Дорога, краєвиди, квіти, довколишня краса – все втрачено.
Однак, діти Мої, ви можете згадати Мої слова: «Нехай… візьме щодня на себе хрест свій і йде за Мною». Так, але хрест, даний кожному з вас, – це лише хрест, на якому ви можете розіп’яти власне себелюбство, яке гальмує поступ і радість та запобігає перетіканню через ваше буття Мого бадьористого життя і Духа.
Слухайте Мене, любіть Мене, радійте у Мені.
Веселіться.
І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце й думки ваші у Христі Ісусі (Послання до филип’ян 4, 7).
Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень».
Опубліковано в категорії:Дорога віри|Коментарі Вимкнено до Ваш хрест – це ви (15 березня)