Людські звички (притча)

Якось до одного старця прийшли учні, запитуючи:

– Чому погані звички так легко полонять людину, а добрі – так важко та й ще надовго не затримуються?

На що старець відповідає?

– Що відбудеться, коли здорове насіння залишити на сонці, а хворе кинути в землю?

– Добре насіння, не маючи землі, загине. Погане ж зерно проросте, дасть велике стебло, але малий врожай, – відповіли учні.

– Так само чинять і люди: замість того, щоби таємно творити милостиню та добрі діла, вони все роблять напоказ, тим самим втрачаючи благодать. А свої недоліки та гріхи, щоби їх не побачили люди, вони ховають глибоко в душі. Там вони ростуть та ведуть людину до смерті. Ви ж будьте мудрими та розважливими.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Людські звички (притча)

28 жовтня Церква згадує прп. Євтимія Нового. Св. прпмч. Лукіяна, пресв. Великої Антіохії.

Преподобного отця нашого Євтимія Нового

Тропар Євтимія, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Діє, дух твій.

Кондак Євтимія, глас 2: Множество метушні спокійно проходячи, безплотних ворогів струмками сліз твоїх потопив єси, богомудрий Євтиміє преподобний, і, чудес дар прийнявши, зціляєш пристрасті всілякі, моли неустанно за всіх нас.

Преподобний Євтимій до вступу в монастир називався Микита. Народився він у селі Опсо, поблизу Анкири, в Галатії. Його батьки були заможні і дуже побожні люди. Батько помер скоро, а Микита разом із заміжньою сестрою Марією допомагав матері в господарстві. Однак невдовзі він пізнав Божу волю, яка кликала його до монашого життя. Тому він потай залишив рідній дім і пішов на гору Олімп, де під проводом двох старих благочестивих монахів Йоаникія та Йоана провадив самітницьке життя, і прийняв монаший постриг, а з ним ім’я Євтимій.

Його життєписець каже, що Євтимій проходив дорогу тяжкого і трудного послуху, і так дійшов він до незвичайного смирення, впокорив язик і цілими днями перебував на молитві. А потім, з благословення старших, пішов на гору Атон. Дорогою він довідався, що його матір ще живе, а сестра овдовіла, вони оплакують його, бо не знають, що з ним сталося. Євтимій послав їм хрест і звістку, що вже давно він є монахом, та радить їм також вибрати життя на самоті. І справді, вони послухали його ради і вступили до монастиря.

А преподобний Євтимій перебував у печері на горі Атон три роки у повному мовчанні і там цілковито поборов останні спалахи пристрастей, від яких жоден чоловік не є вільний. Через три роки, за Божим об’явленням, він пішов у бік Солуня, і в околицях міста заснував у 863 р. монастир з церквою під покровом святого апостола Андрея Первозванного. До нього горнулося багато монахів, і тому названо його Євтимій Новий, бо, подібно, як святий Євтимій Великий, він заселив пустелю Божими слугами. Поблизу він заснував ще жіночий монастир, ігуменею якого стала його сестра Марія, що в постригу прийняла ім’я Євтимія.

Чотирнадцять літ управляв святий своїм монастирем, а потім знову повернувся на гору Атон. Але коли зі всіх сторін стали приходити до нього люди по благословення, тоді св. Євтимій разом з монахом Георгієм перебрався на пустинний острів, де в безнастанному мовчанні прожив ще п’ять місяців і після короткої хвороби 15 жовтня близько 884 р. упокоївся в Бозі. Його мощі знайдено згодом у печері цілком нетлінними, сьогодні вони покояться в Cолуні.

__________

У той самий день

Святого преподобномученика Лукіяна, пресвітера Великої Антіохії

Тропар Лукіана, глас 4: Повздержністю постництва і мучеництва кров’ю ти, придбавши вінець нев’янучий, священномучениче Лукіане, Антіохийська похвало, за нас моли Христа Бога, бо ми творимо святу пам’ять твою.

Кондак Лукіана, глас 2: В постництві перше просіявшого, і у стражданні опісля озоряючого, всі, як світило пресвітле, Лукіана піснями славно вшануймо, бо він молиться неустанно за всіх нас.

Святий Лукіян походив із Сирії, з міста Самосати. Його батьки були заможними людьми, але померли, коли йому ще не виповнилося дванадцять літ. Уже з молодости Лукіян був незвичайно побожний і дуже пильний в науках. Він роздав усе своє майно вбогим і перебрався до міста Едеси, де під проводом ісповідника Макарія вивчав Святе Письмо. Життя юнак провадив самітницьке і строге. Коли його висвятили на священика для антіохійської церкви, він заклав при ній школу біблійних наук, в якій пояснював своїм учням Святе Письмо. Тоді ще не було друкованих книг, а кожну книгу переписували від руки, до чого святий Лукіян мав незвичайний талант. Переписуванням він заробляв собі на прожиття і на допомогу для бідних.

Він також зробив дуже велику справу, бо виправив, а радше переклав усе Святе Письмо з жидівської (єврейської) мови, яку знав дуже добре, на грецьку, однак труд його не отримав належної оцінки, тому що через постійні переписування святих книг там закралися помилки. Переклад той, названий Лукіяновим, був, за свідченням святого Єроніма, дуже поширений. У 303 р., коли імператор Диоклетіян почав переслідувати християн, святого Лукіяна було ув’язнено і віддано на муки, однак невдовзі його відпустили на волю. Та коли почалося гоніння християн за імператора Максиміяна, тоді святого Лукіяна у 311 р. поставили перед судом у Никомидії, де на всі питання щодо його особи, він відповідав коротко: “Я – християнин”. Коли ж мучитель запитав його, яка то є християнська віра, тоді святий Лукіян виголосив прекрасну промову, в якій показав усю красу і правду Христової віри, розповів про Страсті Христа Спасителя і про знаки, які виявилися під час Його смерти.

“Закликаю вам у свідки саме небо, – говорив він, – воно, бачачи, що нечестиві роблять на землі, у білий день закрило своє світло. Пошукайте у ваших літописах і ви знайдете, що в часи Пилата, коли страждав Христос, день перервало затемнення сонця”.

Однак голос правди не зворушив серця катів. Вони почали жорстоко бити святого Лукіяна, а потім закованого, так, що навіть не міг вільно рухатися, кинули до в’язниці, в якій долівку виклали гострими черепицями, і там морили голодом чотирнадцять днів. Прийшов празник Богоявлення. Деякі вірні підкупили сторожу і дісталися до в’язниці, де святий мученик лежав навзнак, бо не міг поворухнутися. Він сказав їм, що завтра помре, і при них відслужив Божественну літургію, а престолом йому були власні груди. По черзі підходили вірні, а святий Лукіян їх причащав. Так темниця стала храмом і оселею самого Бога.

Наступного дня, коли сторожа прийшла подивитися, чи святий мученик ще живий, тоді він тричі голосно визнав: “Я – християнин!” – і після тих слів його чиста душа полетіла до неба. Тіло святого Лукіяна кати кинули в море, але через чотирнадцять днів хвилі винесли його на берег, а учні святого мученика поховали його мощі поблизу міста Дрепанії, яке згодом святий Костянтин Великий прикрасив і назвав Оленополем. У 826 р. свята Олена звела над гробом священномученика Лукіяна величну церкву.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 28 жовтня Церква згадує прп. Євтимія Нового. Св. прпмч. Лукіяна, пресв. Великої Антіохії.

Коли вже Бог відповість на мою молитву? (роздуми)

Ми молимося, ми просимо та благаємо, ми плачемо та падаємо на коліна, ми б’ємося у груди та переконуємо себе у виправлення, але так нічого і не отримуємо. Чи пам’ятаємо ми скільки разів запитували себе, волаючи та опускаючи руки: «А де Бог? Якщо Він біля мене, то чому мовчить, чому не допомагає? Чому до цього часу  ще немає відповіді на мою молитву? Скільки ще, Господи?».

Ми не самотні. Ізраїльтяни також відчували самотність та відкиненість, постійно нарікаючи на Бога: «І як наблизився фараон, підвели сини Ізраїля очі, аж ось єгиптяни женуться за ними; і злякалися сини Ізраїля вельми та й заголосили до Господа. Та й кажуть до Мойсея: «Хіба тим то, що немає в Єгипті кладовищ, ти позабирав нас умирати в пустині? Що ж це ти накоїв нам, що вивів нас із Єгипту? Хіба ми тобі цього не казали ще в Єгипті: Дай нам спокій! Ми будемо єгиптянам служити; бо ж краще нам бути в неволі, ніж гинути в пустині». Відповів же Мойсей народові: «Не бійтеся! Стійте на місці, то побачите, що зробить Господь, щоб вас сьогодні спасти. Бо тих єгиптян, що їх бачите сьогодні, не побачите більш вовіки! Господь бо воюватиме за вас, ви ж будьте спокійні» (Вих. 14:10-14).

Ми постійно жаліємося. Це відбувається тому, що ми занадто занурені у наші особисті проблеми. Ми завжди відчуваємо страх, подібно, як ці ізраїльтяни. Ми завжди нарікаємо, особливо коли нас спіткає розчарування, коли все йде шкереберть. І коли ми намагаємося пробиватися скрізь всі ті наші конфлікти, труднощі, нервозності, ми відчайдушно очікуємо Божої відповіді, чіткого шляху, розв’язання усіх проблем, спасіння, але відразу.

Нічого так і не відбувається. У нас є свої «ізраїльтяни», котрі перетворюються на постійний стрес та переживання, котрі переслідують нас, намагаючи зруйнувати не тільки наш день, але і наше життя.

Якщо Мойсей жив би сьогодні, то написав би нам наступні слова: «Не хвилюйтеся. Бог завжди буде керувати вашими битвами. Його відповідь тут. Вам потрібно бути тільки спокійними». І тоді ми побачимо Його присутність, Його спокій та любов наповнять наші ночі. В глибині наших сердець Його шепіт стане відлунням нашого життя. І тільки після цього ми зрозуміємо, що Його обіцянки, Його любов, Його милосердя, Його турбота – вічні.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Коли вже Бог відповість на мою молитву? (роздуми)

27 жовтня Церква згадує свв. мчч. Назарія, Гервасія, Протасія й Келсія. Прп. Параскеви Терновської.

Св. Параскева Роман Василик, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святих мучеників Назарія, Гервасія, Протасія і Келсія

Тропар, глас 4: Як світлопромінна зоря, четвериця мучеників сіяє, і просвічує церкву, мучеництвом Назарій, вірою ж Гервасій, а з Келсієм ісповіданням Протасій, ними вона убаженна співає: слава Богові, який дав мученикам кріпость.

Кондак, глас 2: Світильниками світлими явившись, Божественні мученики, творіння світлом чудес озоряєте, недугів розганяючи ніч глибоку і Христу Єдиному Богу молитесь неустанно за всіх нас.

Святий Назарій був родом з Риму. Батько його називався Африкан, і був він поганином (згідно з іншими джерелами – жидом), а мати Перепетуя була християнкою (її охрестив апостол Петро). Вона й виховала свого сина для царства небесного. Після смерти батьків Назарій роздав своє майно вбогим, а сам ходив по Італії і проповідував Христову віру. Саме тоді, за імператора Нерона, почалося перше переслідування християн. Коли Назарій прийшов до Медіолану, то там у в’язниці страждали два брати близнюки, християни, а називалися вони Гервасій і Протасій. Назарій приходив до них, утішав, однак цим він викрив себе, що також є християнином, тоді його схопили і поставили перед судом. Однак коли мучитель довідався, що Назарій є римським громадянином, то наказав його лишень побити палицями і прогнати з міста.

Слуга Божий пішов до Галії. У місті Мелія він зустрів покинутого хлопця на ім’я Келсій і взяв його з собою в дальшу дорогу. Назарій навчив його правд святої віри і охрестив. Упродовж своєї довгої подорожі святий Назарій був кілька разів ув’язнений і бичований, аж з одного міста його відіслали до Риму на суд Нерона. Той наказав святого тяжко мучити, а Келсія побити різками, а потім кинути їх у море, але вояки, які мали сповнити вирок, вражені наукою святого Назарія, випустили його на свободу, а самі прийняли хрещення і покинули службу в Нерона.

Назарій разом з Келсієм вдруге прийшов до Медіолану. Тут їх схопили й після бичування кинули до в’язниці, де страждали Гервасій і Протасій. Через кілька днів святих Назарія і Келсія стяли мечем. їхні тіла забрав один побожний муж, що жив у передмісті, і приніс до свого дому, де лежала його розслаблена дочка. Коли ж вона ледь торкнулася мощей святих мучеників, то зразу підвелася цілком здорова. Мощі святих мучеників той муж поховав у своєму саду.

Святі Гервасій і Протасій, як ми вже казали, були брати близнюки. їхні батьки прийняли смерть за Христову віру, батько називався Віталій, а мати – Валерія. Брати роздали своє майно бідним, невільників відпустили на волю, а самі у молитві і пості перебували у своєму домі десять літ. Коли почалося переслідування християн, тоді староста Анулін – той самий, що засудив на смерть святих Назарія і Келсія, – наказав кинути братів до в’язниці. Коли ж до Медіолану прибув з військом полководець Астасій, що йшов походом на війну з північними племенами, тоді погани наполягли на тому, щоб він засудив святих Гервасія і Протасія на смерть, бо інакше боги не будуть прихильні до нього на війні. Астасій наказав побити мучеників олов’яними кулями, а потім стяти мечем. Один побожний муж на ім’я Филип забрав їхні тіла і поховав у своєму домі, а в домовини поклав опис їхнього життя, страждань і смерти.

Так святі Назарій і Келсій, Протасій і Гервасій постраждали близько 67 р.

Минули століття, Медіолан став славним містом; на владичому престолі сидів муж великої святости, один з найбільших Отців і учителів Церкви Христової — святий Амвросій (його пам’ять вшановуємо 7 грудня). Тоді настали для всієї Христової Церкви тяжкі часи; єресь за єрессю підносили голову, а найбільше цілісну ризу Христової науки роздирала єресь аріян. Юстина, мати молодого імператора Валентиніяна II, мешкала в Медіолані, вона впала у єресь і була вороже налаштована проти святого Амвросія. Уже було готове рішення відправити єпископа у заслання, а замість нього на престолі посадити єретика. І тоді Господь Бог об’явив святителю Амвросію місце, де покоїлися мощі святих Гервасія і Протасія. Коли єпископ, усю ніч молячись у церкві, задрімав, йому явилися два юнаки, що молилися з піднесеними вгору руками. Святий Амвросій не знав, чи то була звичайна сонна з’ява чи видіння, тому став молитися ще ревніше, наклав на себе найстрогіший піст, а наступної ночі побачив тих самих двох юнаків, що й минулої ночі. І лиш третьої ночі він побачив їх у супроводі апостола Павла, а той сказав Амвросію, що тіла цих двох юнаків, котрі зреклися всього задля Христа і стали гідними мученицької смерти, є тут, в Медіолані, на тому місці, де святий Амвросій молиться.

Наступного дня владика Амвросій велів на тому місці зірвати поміст і копати землю. І знайшли там домовину з мощами двох, великих тілом людей, голови яких були окремо від тулуба. А що найважливіше, у домовині було багато зовсім свіжої крови. Знайшли також і опис їхнього життя, якого поклав до домовини побожний муж Филип. Мощі святих мучеників перенесли на середину церкви і в ту ж хвилю кілька біснуватих зцілилися, а багато хворих, що доторкнулися плащаниці, якою було накрито мощі, стали здоровими. А найбільше вразило всіх чудесне повернення зору відомому в місті сліпцеві Севирові. Святий Августин, який тоді був у Медіолані, ще неохрещений і ненавернений, так розповідає про це чудо: “Тоді Ти, о Господи, у видінні показав слузі своєму Амвросію, де спочивають тіла святих Гервасія і Протасія, які Ти у скарбниці своїй ховав упродовж довгих літ, щоб у належний час їх відкрити й усмирити ними злобу однієї жінки (зрозуміло, що йдеться про цісареву). Бо коли мощі їх поклали серед церкви, то не лишень біснуваті були оздоровлені, але також оздоровлення отримав один, вж;е багато літ сліпий міщанин, чоловік, якого всі ми знали. Той запитав, що це за радість огорнула ціле місто, а коли йому розповіли, то попросив свого провідника завести його до церкви. Тут, допущений до домовини, він торкнувся її своєю хустинкою, а коли протер нею очі, то враз прозрів. Слава про це чудо поширилися всюди і народ славословив Господа, перед Лицем якого чесна є смерть святих Його, і цісарева, хоч і не навернулася до правди, однак не сміла думати про переслідування Церкви Христової”. Так пише святий Августин. Діялося це 387 р. Крім святого Амвросія і святого Августина, віднайдення мощей мучеників описує ще священик Павлин у життєписі святого Амвросія Медіоланського, який він написав 411 р.

Через вісім років (395 р.) святий Амвросій відкрив також мощі святого Назарія, а при них плящину з червоною, зовсім свіжою його кров’ю. Мощі святого він переніс до церкви, яку звів на честь святих апостолів. Священик Павлин пише так: “Ми бачили в домовині, в якій лежало тіло святого мученика Назарія, таку свіжу кров, наче б вона витекла того самого дня; його голова була ціла і неушкоджена, з волоссям і бородою, наче б тіло недавно було обмите і покладене. Крім того, ми відчули такий аромат, що міг витіснити всі запахи. Піднявши мощі і склавши їх на марах, ми звернулися з молитвою до святого мученика Келсія, мощі якого також було знайдено в тому саду”.

На місці, де знайдено мощі святого Келсія, звели церкву, яку у IX ст. відновлено, при цьому домовину мученика було відкрито. Домовину відкривали у XII ст., а також у 1776 р.

У Царгороді, куди було перенесено частину мощей святих Назарія і Келсія, за правління Гонорія та Аркадія було побудовано величну церква на честь цих святих мучеників.

__________

У той самий день

Преподобної матері нашої Параскеви Терновської

Тропар, глас 2: Пустинне і безмовне життя возлюбивши, і услед Христу, Жениху твоєму, усердно побігши, і Його благе ярмо в юності твоїй взявши, хрестним знаменням проти мисленного ворога мужньо озброївшись, постів подвигами, постом, і молитвами, і слізними краплями вугілля пристрастей загасила єси, славна Параскево: і нині в Небесній світлиці з мудрими дівами предстоячи Христові, моли за нас, які почитають чесну пам’ять твою.

Кондак, глас 6: Святу всі заступницю сущим у бідах, благочесно оспіваймо Параскеву всечесну: вона бо, життя покинула тлінне і невід’ємне прийняла во віки, ради чого славу осягла, чудес благодать Божим велінням.

Єпископ Євтимій, який описав життя преподобної Параскеви, пише таке: “Закон любови вже сам у собі є такий, що він спонукає оновлювати в пам’яті дорогих нашому серцю осіб, щоб ми перед очима мали їх образ і немовби чули їхні слова. А тим відрадніше для серця є згадувати Божих угодників, і не лишень приємніше, а також і корисніше. Як літнього дня під благотворним промінням сонця все росте і розвивається, так і душевна повість про життя слуг Божих веселить і живить душу й, скріплюючи силу нашої ревности, приводить нас до ліпшого. Уже по всій Мисії, Тракії і Далматії славиться ім’я Параскеви”.

Параскева і її брат Євтимій були дітьми слов’янської, сербської, землі. їхні батьки жили в містечку Єпиват, на узбережжі моря, між Силістрією та Царгородом. Як брат, так і сестра з дитячих літ виявляли духа великої побожности. Євтимій вступив до монастиря, а з часом став єпископом Мадиту і помер там у великій святості. Параскева провадила в домі батьків самітницьке життя, цілковито віддане молитві і постам. Коли батьки померли, то вона роздала своє майно бідним, а сама пішла до Царгорода, де поклонилася мощам святих і мучеників, що там спочивають, а потім осіла при церкві Покрова Пречистої Богородиці і там прожила затворницею п’ять літ. Після цього вона пішла до Єрусалиму і, поклонившись святим місцям, заглибилася в Йорданську пустелю, де у боротьбі з дияволом, який і найбільшого святого спокушає, у молитвах та постах дожила аж до глибокої старости.

Але не там, не в пустелі, вона мала закінчити своє святе життя. Бог об’явив їй, щоб вона повернулася на свою Батьківщину, бо хвилина її смерти вже близько. Скоряючись Божому наказові, вона пішла до свого рідного містечка Єпиват і там, нікому невідома, прожила при церкві святих Апостолів два роки й померла. Ніхто не знав, що ця мандрівниця є жителькою їхнього міста, покійну поховали як біднячку, а про її могилу всі забули. Преподобна Параскева жила в XI столітті.

Літа минали, як вода. Одного разу море викинуло труп утопленика, а що ніхто не спішив його поховати, то тіло стало страшно чутне. Жив там один монах стовпник, що спасався на стовпі, і він попросив людей, щоб поховали утопленика. Коли ж копали могилу, то натрапили на тіло якоїсь жінки, цілком свіже, однак не звернули на те уваги, а взяли й поклали його в тому ж гробі, що й труп утопленика. Та вже тієї ночі кілька осіб бачило уві сні чудне видіння, невісту, що сяяла незвичайним блиском, в оточенні небесних воїнів. Один з них сказав: “Чому злегковажили ви тіло святої Параскеви, уроджениці цього міста? Поспішіть витягти його є вонючої могили і віддати шану, бо Господь хоче возвеличити її на землі”.

Це видіння мав також один з мужів, що копали могилу. Тоді весь народ з духовенством добули тіло святої із землі й урочисто склали в церкві святих Апостолів, а Господь прославив мощі святої численними чудами. Коли Царгород та околиці опинилися на короткий час в руках хрестоносців, тоді цар Болгарії Йоан Асан постарався про те, щоб мощі преподобної Параскеви було перенесено з Єпивату до престольного міста Болгарії Тернов. Там прийняли їх з найбільшими почестями і склали в побудованій з цієї нагоди церкві (1238 р.).

Коли Тернов захопив турецький султан Баязет і пограбував усі церкви, то мощі преподобної Параскеви перенесли у Валахію, а 1396 р. – у Белград, де були аж поки місто не захопили турки; у 1521 р. їх викупили і перенесли в Царгород, а з 1641 р. вони спочивають у Ясах (тепер Румунія), куди їх переніс тодішній господар (князь) молдавський Іво Василь, і склав у соборовому храмі Трьох святителів.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 27 жовтня Церква згадує свв. мчч. Назарія, Гервасія, Протасія й Келсія. Прп. Параскеви Терновської.

Притча: “Труднощі”

Берегом моря гуляла молода дівчина зі своїм другом, котрий був відважним старим моряком. В житті цієї дівчини настали важкі періоди, не все йшло гладко й весело. Її мучили переживання, вона йшла і робила вигляд, що уважно слухає свого друга. Час від часу вона важко зітхала, що неможливо було не помітити її переживання. Друг не міг стояти осторонь і просто спостерігати.

Він запитав її:

– Як ти думаєш, коли я впаду у воду, то обов’язково потону?

Дівчина глянула на бурхливе, пінисте море, сильний вітер гнав високі хвилі.

– Звичайно, ти б потонув! – сказала вона й здригнулася.

– Сумніваюся! Я ще жодного разу не бачив, щоби хтось потонув тільки від того, що знаходився у воді. Я потону тільки в тому випадку, коли залишуся у цій бурхливій воді.

– Глянь, які високі хвилі, а вода, така холодна, напевно, льодова! – сказала дівчина, міцно закутуючись в пальто. – Якщо ти і залишишся в живих, то точно попадеш в лікарню з переохолодженням.

– Тільки в тому випадку, коли проведу у воді дуже довгий час, – не переставав говорити хлопець. – Я ж моряк!. Я багато раз падав у воду, тому добре знаю, про що говорю. Коли я вперше впав у воду, то дуже перелякався. Проте згодом зрозумів, що мені нічого не загрожує, якщо я швидко виберуся з неї. Це ж саме стосується і твоїх справ, – лагідно звернувся моряк до дівчини. – Замість того, щоби мучитися та зітхати, ти краще подумай, як тобі по швидше із цього всього вибратися!

Найчастіше проблема знаходиться не в самій проблемі, але в тому, як ми її сприймаємо.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча: “Труднощі”

26 жовтня Церква згадує свв. мчч. Карпа, Папили й Агатоніки. Тиждень 21-ий по Зісланні Святого Духа.

26 жовтня - святих мучеників Карпа, Папили, Агатоніка і тих, що з ними —  Християнський портал КІРІОС

Святих мучеників Карпа, єпископа Тиатирського, Папила, диякона, Агатодора та Агатоніки, сестри Папили

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 4: Як скарб многоцінний, і джерело, яке виливає потоки зцілень, сущим на землі подав Владика мощі ваші, бо недуги страстей різні відіймають, благодать же подають душам неустанно. Тому суголосно з любов’ю ваше, мученики Божественнні, свято звершуємо.

Святі мученики Карпо і Папило народилися у Великій Мисії в місті Пергамі Азійському. Карп був поставлений єпископом міста Тиатир в Лідії, а він висвятив Папила на диякона. Коли за наказом імператора Деція почали переслідувати християн, тоді староста Валерій прибув до Тиатиру і велів поставити обох слуг Божих перед своїм судом. Він намовляв їх зректися Христа, а коли вони відповіли, що готові прийняти навіть найтяжчі страждання, тоді Валерій наказав водити їх нагими, закутих у кайданах, містом на позорище і насміх поган. їхні маєтки присудив тим, які видали святих, а самих мучеників велів прив’язати до коней свого воза і гнати до міста Сардії (головного міста Лідії). Ледь живих їх пригнали туди і кинули до в’язниці, а святі стали гаряче молитися Богу, щоб дав їм силу витерпіти всі муки задля Його Імени.

Владика Карпо мав вірного слугу Агатодора, який прибув до Сардії, щоб прислужитися святому єпископові у в’язниці. Сторожа схопила слугу і привела до Валерія, а коли Агатодор сміливо визнав, що є християнином, то мучитель наказав бити його сухими жилами доти, доки святий мученик не віддасть свою душу в руки небесного Отця. Наступного дня мучитель намовляв святих Карпа і Папила послухатися царського наказу і принести жертву божкам, та вони відповіли йому, що ніяка сила не зможе змусити їх до гріха і відступництва. Тоді мучитель наказав знову прив’язати їх до коней і закованих у залізні ланцюги гнати до Пергаму, до якого було п’ятдесят годин їзди від Сардії.

У Пергамі їх знову віддали на жорстокі муки. Під час тих мук святий посміхався, а коли його запитали, чого він сміється, відповів, що бачить небо відкрите і Отця небесного, який сидить на престолі слави в оточенні ангелів. Валерій велів святого мученика кинути до в язниці, а на муки взяти Папила, а потім його також замкнути. Тоді Валерій наказав обох кинути у палаючу піч.

Усі ці муки бачила рідна сестра Папила Агатоніка і стала вголос прославляти Господа Ісуса Христа. Коли почув це Валерій, то наказав і її кинути у вогонь. Однак, за допустом Божим, вогонь не зашкодив святим мученикам. Тоді мучитель наказав усіх їх стяти мечем, і так святі мученики закінчили свій подвиг і в небі, разом зі святим Агатодором, отримали нев’янучий вінець вічної слави. їхні тіла християнам вдалося викупити в катів і поховати. Сталося це близько 251 р.

Свята Олена, мати Костянтина Великого, побудувала у Царгороді храм на честь святих Карпа і Папила, який був подібний до храму Гробу Господнього в Єрусалимі.

Сюди було перенесено мощі святих мучеників.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 26 жовтня Церква згадує свв. мчч. Карпа, Папили й Агатоніки. Тиждень 21-ий по Зісланні Святого Духа.

Що потрібно, щоб стати мудрим (притча)

Озеро, вода

Одного разу прийшов молодий чоловік до мудреця і запитав:

– Навчи мене бути мудрим. Скажи, що для цього треба робити?

Але мудрець нічого йому не відповів. Кілька днів поспіль юнак наполегливо ходив за мудрецем, повторюючи своє питання.

Одного разу мудрець жестом запросив того слідувати за собою, привів його до річки і завів на достатню глибину. Схопивши за плечі, він занурив юнака у воду і якийсь час тримав під водою, не звертаючи уваги на його відчайдушні спроби звільнитися.

Нарешті мудрець відпустив юнака і, коли той віддихався, запитав:

– Сину мій, коли ти був під водою, чого ти бажав більше всього на світі?

– Повітря! Тільки повітря! – Відповів юнак без коливань.

– А не бажав ти в той момент багатства, задоволення, могутності? Або, можливо, любові жінки?

– Ні, пане мій, я прагнув тільки повітря і думав тільки про повітря.

– Отже, – сказав мудрець, – щоб стати мудрим, ти повинен так само сильно жадати Бога, як тільки що жадав повітря. Ти повинен шукати Бога, відмовляючись від всіх інших цілей життя. Якщо ти будеш прагнути до Нього з таким завзяттям, сину мій, ти неодмінно станеш мудрим.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Що потрібно, щоб стати мудрим (притча)

25 жовтня Церква згадує свв. мчч. Прова, Тараха й Андроніка. Прп. Косми Святоградця, єп. Маюмського і творця канонів. Пам’ять св. Мартина Милостивого, єп. Турського. Свв. Отців VII Вселенського Собору. Неділя 20-та по Зісланні Святого Духа.

Св. Мартин ТурськийРоман Василик, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святих мучеників Прова, Тараха й Андроника

Тропар, глас 5: Святих мучеників подвигам небесні сили здивувалися, * бо добрим подвигом змагавшись, * в смертнім тілі безтілесного ворога силою хреста перемогли невидимо: * і моляться до Господа, щоб помилувані були душі наші.

Кондак, глас 2: Тройці славу явили нам, * хоробрі Христові воїни і мученики, з Тарахом Пров і Андронік: * викрили бо всю мучителів безбожність, * вірою доблественно звершивши мучеництва подвиг.

Святі мученики Пров, Тарах і Андроник постраждали близько 304 р. від намісника Нумерія Максима. Після їх смерти три християни Макарій, Фелікс і Верій дали писареві, який був при Нумерію, 200 динаріїв, щоб дозволив їм переписати судові акти, які стосувалися мучеництва святих Прова, Тараха й Андроника, а того, чого не було в актах, дописали самі як самовидці.

Святий Тарах народився у Клавдіонополі, тривалий час служив у війську. Коли його поставили перед судом, мав тоді 65 літ. Пров був родом з Памфілії, а Андроник, наймолодший серед них, походив з Ефесу. Вперше вони стали на суді в Помпеополі Киликійському. Коли не допомогли вмовляння і погрози, то спочатку Тараха, а потім Прова й Андроника кати били жилами по лиці, а тоді закованих кинули до в’язниці.

Невдовзі їх привели до міста Мопсвестії і вдруге поставили перед Нумерієм. Святому Тарахові він наказав повибивати зуби, бити його жилами, припікати вогнем руки, а потім підвісити стрімголов над вогнем, а в уста і в ніс вливати гарячий оцет, змішаний з сіллю і гірчицею. Ледве живих їх привезли до міста Аназавр, і там Нумерій видумав для них нечувані муки, однак не зміг зламати мужности святих слуг Божих. Потім лютий мучитель наказав силоміць вливати їм у рот вино, призначене на жертву божкам, а під кінець велів випустити на них диких звірів. Але ведмеді і левиці лиш лизали рани святих мучеників, яких вже ледь живих винесли на майдан, де зазвичай відбувалися ці безсоромні та страшні дійства Вигляд святих мучеників так вразив самих поган, що вони стали обурюватися через звірство Нумерія і покинули цирк. Тоді мучитель наказав стяти святих мучеників мечами, а біля їхніх тіла та тіл інших християн, замучених того дня, поставив сторожу, щоб наступного дня спалити. Уночі, однак, налетіла страшна громовиця, воїни втекли, а християни забрали мощі святих мучеників і чесно поховали.

Єпископ міста Мопсвестії Авксентій II (він брав участь в Халкедонському соборі 451 р.). побудував на честь святих мучеників величний храм, до якого з Аназавра було перенесено частину їх мощей. При посвяченні церкви в обителі святого Євтимія Великого (454 р.) Мартирій, патріярх Єрусалиму, вклав частинку мощей святих мучеників у великий престол.

__________

У той самий день

Преподобного отця нашого Косми Святоградця, єпископа Маюмського і творця канонів

Тропар Косми, глас 8: Ритор солодкий церкви і соловей пісень богонадхнених, ікона життя, богослов’я безодня єси, преподобний, боговіщанними бо словами твоїми і гарним голосом віршування звеселяєш всіх, які почитають тебе, Космо, отче наш.

Кондак Косми, глас 8: Прикрашений чеснотами, Космо богонадхнений, Церкви Христової окрасою був єси: піснями бо прикрасив єси її, блаженний. Молися ж до Господа, щоб ізбавитися від всяких підступів войовника нам, які зовуть тобі: радуйся, отче пребагатий.

Преподобний Косма був родом з Єрусалиму, в дитинстві він став круглим сиротою. Але, як кажуть, “за сиротою Бог з калитою”, і малим Космою, за волею Божою, заопікувався один вельможа з Дамаску. Тим вельможею був батько преподобного Йоана Дамаскина (його пам’ять вшановуємо 4 грудня). Косма і Йоан зростали разом, а навчав їх монах, також Косма, родом з Італії, якого батьки Йоана викупили з неволі в агарян.

У 732 р. Йоан і Косма прийняли постриг в єрусалимському монастирі святого Сави. Близько 743 р. преподобний Косма був висвячений на єпископа Маюмського, замість замученого мусульманами єпископа преподобного Петра.

Саме святий Косма найбільше заохочував святого Йоана Дамаскина до оборони Христової віри в часи іконоборства. Подібно, як преподобний Йоан, преподобний Косма також укладав пречудесні пісні і канони (канон – дев’ять пісень, укладених згідно зі встановленим правилом, на честь празників Господських, Богородичних і святих). У грецькій службі на честь преподобного Косми Маюмського говориться, що ніхто не дорівняється йому і преподобному Иоану в укладанні пісень. А в найдавнішій слов’янській, ще писаній від руки службі на честь преподобного Косми говориться, що був він смиренномудрий і покірний, поштивий і лагідний, ціломудрий і праведний, простий і чистий. І Бог явив його святителем, і він пас стадо своє на траві, зрошеній спасительними водами. Жив він у здержливості, чуванні і пості, в смиренномудрості і в покорі, славний і збагачений даром провидіння. Його пісні, як мед солодкі, прославили Христове хрещення, Стрітення і відпущення з життя земного святого Симеона Боговидця, воскресення Лазаря, Тайну вечерю, на якій Христос установив таїнство Євхаристії, далі страсті Господні, поховання, Воскресення і Вознесення Господа.

Помер преподобний Косма в глибокій старості близько 781 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 25 жовтня Церква згадує свв. мчч. Прова, Тараха й Андроніка. Прп. Косми Святоградця, єп. Маюмського і творця канонів. Пам’ять св. Мартина Милостивого, єп. Турського. Свв. Отців VII Вселенського Собору. Неділя 20-та по Зісланні Святого Духа.

Зло – результат відсутності в серці людини Божественної любюві

Бог

Професор в університеті задав своїм студентам таке питання:
– Все, що існує, створено Богом? 
Один студент сміливо відповів: 
– Так, створено Богом. 
– Бог створив все? – Запитав професор. 
– Так, сер, – відповів студент. 
Професор запитав: 
– Якщо Бог створив все, значить, Бог створив зло, раз воно існує. І згідно з тим принципом, що наші справи визначають нас самих, значить, Бог є зло. 
Студент притих, почувши таку відповідь. Професор був дуже задоволений собою. Він похвалився студентам, що він ще раз довів, що Бог – це міф. 
Ще один студент підняв руку і сказав: 
– Можу я задати вам питання, професоре? 
– Звичайно, – відповів професор. 
Студент піднявся і запитав: 
– Професор, холод існує? 
– Що за питання? Звичайно, існує. Тобі ніколи не було холодно? 
Студенти засміялися над питанням молодої людини. Молодий чоловік відповів: 
– Насправді, сер, холоду не існує. Відповідно до законів фізики, те, що ми вважаємо холодом, насправді є відсутністю тепла. Людина або предмет можна вивчити на предмет того, чи має він або передає енергію. Абсолютний нуль (-460 градусів за Фаренгейтом) є повна відсутність тепла. Вся матерія стає інертною і нездатною реагувати при цій температурі. Холоди не існує. Ми створили це слово для опису того, що ми відчуваємо при відсутності тепла. 
Студент продовжив: 
– Професор, темрява існує? 
– Звичайно, існує. 
– Ви знову неправі, сер. Темряви також не існує. Темрява в дійсності є відсутність світла. Ми можемо вивчити світло, але не темряву. Ми можемо використовувати призму Ньютона, щоб розкласти біле світло на безліч кольорів і вивчити різні довжини хвиль кожного кольору. Ви не можете виміряти темряву.Простий промінь світла може увірватися в світ темряви і освітити його. Як ви можете дізнатися, наскільки темним є який-небудь простір? Ви вимірюєте, яка кількість світла представлено. Чи не так? Темрява – це поняття, яке людина використовує, щоб описати, що відбувається при відсутності світла. 
Зрештою, молодий чоловік запитав професора: 
– Сер, зло існує? 
На цей раз невпевнено, професор відповів: 
– Звичайно, як я вже сказав. Ми бачимо його щодня. Жорстокість між людьми, безліч злочинів і насильства по всьому світу. Ці приклади є нічим іншим, як проявом зла. 
На це студент відповів: 
– Зла не існує, сер, або, принаймні, його не існує для нього самого. Зло – це просто відсутність Бога. Воно схоже на темряву і холод – слово, створене людиною, щоб описати відсутність Бога. Бог не створював зла. Зло – це не віра чи любов, які існують як світло й тепло. Зло – це результат відсутності в серці людини Божественної любові. Це начебто холоду, який наступає, коли немає тепла, або на зразок темряви, яка наступає, коли немає світла. 
Професор сів.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Зло – результат відсутності в серці людини Божественної любюві

24 жовтня Церква згадує св. ап. Филипа, одного з семи дияконів. Прп. Теофана Начертанного, єп. Нікейського і творця канонів.

Святого апостола Филипа, одного з семи дияконів

Тропар, глас 3: Апостольська благодать твоя, Филипе, Самарію здивувала, боговіщанні ж слова твої вельможу врозумили, який вірою осягнувши неосягненного, охрестився і воздав славу Богові, від якого і нам благодать випроси, апостоле, і велику милість.

Кондак, глас 4: Народів ловець пречудний і учеників Христових співбесідник, серед апостолів вибраний, Филип днесь світові зцілень подає багатство, покриває від напастей, хвалячих Його. Тому суголосно зовім йому: спасай всіх молитвами твоїми, апостоле.

Є два святих Филипа: апостол, один з дванадцятьох, його пам’ять вшановуємо 14 листопада, і диякон, пам’ять якого свята Церква обходить сьогодні.

Святий Филип був родом з Кесарії Палестинської, мав жінку і чотири дочки, яким Господь дав дар провидіння. Не знаємо, коли Ісус Христос покликав його до числа своїх учнів, однак відомо, що був він одним із сімдесятьох і що апостоли вибрали його на диякона, другим після св. Стефана і другим серед семи дияконів (див. Ді. 6, 5). Коли після мученицької смерти святого Стефана жиди почали переслідувати вірних, а Христові учні, окрім апостолів, пішли, втікаючи від ненависти фарисеїв, в сусідні землі голосити слово Боже, тоді Филип диякон пішов у Самарію і там, в головному місті Севастії, став проповідувати Христову віру. Ось що розповідають про це Діяння апостолів: “Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. А народ однодушно уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив, бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричали голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала. Радість же була велика в тім місті. А був перед тим у тому місті один чоловік, Симон на ім’я, що займався чаклунством і дивував люд самарійський та видавав себе за щось велике. За ним усі від найменшого до найбільшого слідом ходили, кажучи: «Цей чоловік – сила Божа, що її звуть великою». Отож вони до нього були уважні, бо він довго дивував їх чарами своїми. Та як повірили Филипові, що звіщав їм царство Боже й ім’я Ісуса Христа, хрестились чоловіки й жінки. Увірував тоді й сам Симон і, охрестившись, перебував з Филипом; а бачивши знаки й великі чуда, що робились, дивувався. Довідавшися,^ що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, бо Він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрещені в ім’я Господа Ісуса. Тоді покла-ли на них руки, і вони прийняли Святого Духа” (Ді. 8, 5-17).

Святий Филип був лишень дияконом і не міг уділяти охрещеним святої тайни миропомазання, тому уділити його прийшли святі Петро і Йоан. А коли вони повернулися до Єрусалиму, тоді: “Ангел же Господній промовив до Филипа, кажучи: «Встань та піди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалиму в Газу; вона безлюдна». І встав він і пішов. Аж ось етіопський муж, скопець, вельможа Кандаки, етіопської цариці, що був над усім її скарбом та що прийшов був в Єрусалим на прощу, – він повертався, сидячи на своїй колісниці й читаючи пророка Ісаю. Сказав Дух до Филипа: «Підійди і пристань до цієї колісниці». Підбіг Филип і почув, що той читав пророка Ісаю, і сказав до нього: «Чи розумієш, що читаєш?» А він відповів: «Та як можу, коли ніхто мене не наставить?» І попросив Филипа зійти й сісти біля нього. Місце ж Писання, що той читав було це: «Його вели на заріз, мов овечку, мов те ягнятко перед тим, хто стриже його, безголосне; так Він не відкриває рота свого. В Його приниженні відмовили Йому суд. Рід Його хто може оповісти? Життя бо Його від землі вирвано». Озвався скопець і мовить до Филипа: «Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?» Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому. А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: «Он вода! Що забороняє мені охреститись?» Сказав же Филип: «Коли віриш з усього серця, – можна». Відповідаючи, сказав: «Вірю, що Він є Син Божий». І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва – Филип та скопець – зійшли у воду і він охрестив його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній пі- рвав Филипа, і скопець не бачив його більше; він їхав, радіючи, дорогою своєю” (Ді. 8, 26-39).

Згідно зі святим Єронімом, той скопець згодом став апостолом Етіопії. “Дивіться, – каже святий Йоан Золотоустий, – як той високий урядник палав спрагою спізнати правду, яку нам Бог об’явив. Навіть у дорозі він читає Святе Письмо, і то найзнаменитіші пророцтва Ісаї, – читає, хоч і не розуміє їх. А побачивши бідного Филипа, не соромиться, а просить його пояснити і навчити. Однак і вчинок святого Филипа гідний подиву; він не закидає скопцеві, що той читає те, чого не розуміє, він не схиляється перед його багатством, а все пояснює і приводить його до Христа”.

Та повернімося до Діянь апостолів. Коли охрещений етіоп втратив з поля зору святого диякона, якого забрав ангел Божий, тоді “Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав Євангелію всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію ” (Ді. 8, 40). У Кесарії він також проповідував слово Боже. Зі Святого Письма знаємо, що святий Павло під час своєї подорожі, прибувши до Кесарії, зупинився в домі Филипа благовісника, одного з семи дияконів, у якого “було… четверо дочок-дівчат, які пророкували” (Ді. 21, 9).

Згідно з переданням, апостол Павло висвятив Филипа і настановив його єпископом у лідійському місті Тралії, в Малій Азії, де той утверджував Христову науку численними чудами і де закінчив свій земний подвиг. Святий Єронім пише, що в кінці IV ст. свята Павла бачила в Кесарії дім, в якому жив святий Филип, а в тому домі маленькі кімнатки, де мешкали його дочки. Пам’ять про них у Кесарії тоді була ще жива.

__________

У той самий день

Преподобного отця нашого Теофана Начертанного, єпископа Нікейського і творця канонів

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Теофане премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші.

Кондак, глас 2: Возгласивши Христове Божественне воплочення, безплотних ворогів дощенту викрив єси, чудний Теофане. Тому всі вірно і благочесно кличемо до тебе: моли неустанно за всіх нас.

Святі Теодор і Теофан були синами святого Йони пресвітера (житіє його див. 22 вересня). Вони обидва прийняли монаше життя в монастирі святого Сави в Єрусалимі, а згодом, осягнувши досконалість, були висвячені на священиків. Коли безбожний Лев Вірменин став переслідувати вірних, які почитали ікони, тоді святі брати пішли до Царгорода і там перед імператором боронили Христову віру. За це їх жорстоко побили у кинули до в’язниці в Понті, і лиш після смерти лукавого імператора повернулися до Царгорода. Однак за ревність у наверненні іконоборців їх знову кинули до в’язниці. Імператор Теофіл, безбожний єретик, наказав їх жорстоко мучити, а потім замкнути у в’язниці на острові Афусія. Через два роки їх поставили перед імператором, роздягли і били по лиці, по плечах і грудях, а вони голосно молилися до Господа Бога і Богородиці. Під кінець на лицях їх вирізали на шкірі такі рядки:

Всім, хто приходить до того града, де ж ноги Божі стояли, / Подаючи світові відраду. / Там і ції себе показали, блуду посудини погані. / І коли були великим гріхам віддані, невірними були розбещені уди. / Як злодії, звідти вигнані. / Вони ж до царського тут граду приставши, не перестали зло чинити всюди. / Тим знаменням їм лиця начертавши, прогнали знову злих зле і звідусюди.”

До такого звірства опустився імператор, який називав себе християнином. Святого Теодора замкнули у в’язниці в Апамеї Витинській, де він помер від ран на сам празник святого первомученика Стефана, у 833 р. Святий Теофан уклав пісню, в якій прославив подвиги свого брата. За правління Михаїла III (840-867) святого Теофана відпустили на волю і поставили єпископом Нікеї. Він уклав багато канонів, серед інших канон на честь відновлення почитання ікон, пам’ять якого Христова Церква вшановує в першу неділю Великого посту, у Неділю православ’я.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 24 жовтня Церква згадує св. ап. Филипа, одного з семи дияконів. Прп. Теофана Начертанного, єп. Нікейського і творця канонів.