Притча: Йдучи до мети, не звертай уваги на пусті балачки

Жаба

Зібралися кілька жаб і розговорилися:

– Як шкода, що ми живемо в такому маленькому болоті. От би дістатися до сусіднього болота, там значно краще! – Проквакала одна жаба.

– А я чула, що в горах є чудове місце! Там чистий великий ставок, свіже повітря, і немає цих хуліганів-хлопчаків, – мрійливо проквакала друга жаба.

– А вам-то що з цього? – Огризнулася велика жаба. – Все одно вам туди ніколи не добратися!


– Чому не дістатися? Ми жаби можемо все! Правда, друзі? – Сказала жаба-мрійник і додала, – давайте доведемо цій шкідливій жабі, що ми зможемо перебратися в гори!

– Давайте! Давайте! Переберемося в великий чистий ставок! – Заквакали всі жаби на різні голоси.

Так вони всі стали збиратися в дорогу. А стара жаба розповіла всім жителям болота про «дурну затію жаб». І от коли жаби рушили в дорогу, всі, хто залишився в болоті, в один голос закричали:

– Куди ви, жаби, це ж неможливо! Ви не дійдете до ставка. Вже краще сидіти у своєму болоті!

Але жаби не послухали, і рушили в дорогу. Кілька днів вони йшли, багато вибивалися з останніх сил і відмовлялися від своєї мети. Вони повертали назад у рідне болото. Всі, кого зустрічали жаби на своєму нелегкому шляху, відмовляли їх від цієї божевільної витівки.

І так їх компанія ставала все менше і менше. І тільки одна жаба не звернула з шляху. Вона не повернулася назад у болото, а дійшла до чистого красивого ставка і оселилася в ньому.

Ця жаба не була сильніша і наполегливіша інших – просто вона була глуха.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча: Йдучи до мети, не звертай уваги на пусті балачки

30 вересня Церква згадує св. мч. Софії і трьох її дочок: Віри, Надії й Любови.

“Св. Софія”Кость Маркович, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святої мучениці Софії і трьох її дочок, Віри, Надії, Любови

Тропар мучениць, глас 4: Торжествує Церква первородних і радіє,* приймаючи матір, що веселиться за дітей своїх,* бо вона, носячи ім’я премудрості,* породила трьох з богословськими чеснотами,* і їх бачить, що з мудрими дівами посвятили себе женихові Богові й Слову.* З нею і ми духовно радіймо, їх спогадуючи і промовляючи:* Тройці захисники, Віро, Любове й Надіє, у вірі, любові й надії утверджуйте нас.

Кондак мучениць, глас 1: Преславної Софії священні гілки,* Віра, й Надія, і Любов,* перемігши еллінську мудрість благодаттю,* і постраждавши, і ставши переможницями,* вінцем нетлінним від Владики всіх, Христа, увінчалися.

У часи імператора Адріяна жила в Римі вдовиця-християнка, що звалася Софія. Мала вона трьох дочок: дванадцятилітню Віру, десятилітню Надію і семилітню Любов. Усі три дочки відзначалися неймовірною красою, та ще більшою побожністю. Вони провадили життя у молитві і читанні Святого Письма, робили всю домашню роботу, бо молитва є тоді наймиліша Богу, коли їй товаришує труд і праця. У 137 р., в часі переслідування християн, римський староста Антіох велів поставити святу Софію з дочками перед собою і наказав їм принести жертву божкам. Але і мати, і її дочки сміливо відповіли, що вони покланяються лиш одному правдивому Богу, а як християнки не можуть приносити жертв бездушним бовванам. Антіох наказав поставити їх перед судом самого імператора. Той, бачачи красу дівиць, хотів облесливими обіцянками змусити їх зректися Христової віри, але вони сміливо сказали, що за віру і за Христа готові перетерпіти найтяжчі муки і прийняти смерть. Імператор передав їх одній знатній поганській жінці на ім’я Палладія, щоб вона вмовила їх поклонитися божкам, але через три дні дівиці і їх матір знову стали на суді з такою ж готовністю віддати душу за Христову віру, як і раніше.

Тоді мучитель віддав їх на муки. Святу Софію мучитель відпустив на волю. Вона поховала тіла трьох своїх дочок і молилася на їх гробі день і ніч, а на третій день з молитвою на вустах померла.

Мощі святих мучениць папа Адріян І (772-795) у 777 р. переслав єпископові Ремігієві Страсбурському, де в церкві Ешо і сьогодні можна побачити кам’яну домовину зі святими мощами.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 30 вересня Церква згадує св. мч. Софії і трьох її дочок: Віри, Надії й Любови.

Людська вдячність (притча)

Були в Бога два ангели. Один завжди відпочивав на хмарі, а інший безупинно літав від землі до Бога.
Відпочиваючий ангел запитав іншого:
– Що ж ти літаєш туди-сюди?
– Я ношу Богу послання, які починаються – “Допоможи Господи …” А чому ти завжди відпочиваєш?
– Я повинен носити Господу послання які починаються – “Дякую тобі, Господи …”

Не забуваймо дякувати Богові.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Людська вдячність (притча)

29 вересня Церква згадує св. влкмч. Євфимії всехвальної.

Святої великомучениці Євтимії всехвальної

Тропар мучениці, глас 4: Агниця Твоя, Ісусе, Євтимія, * кличе сильним голосом: * Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю, * і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм, * і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі, * і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою, * та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі. * її молитвами як милостивий спаси душі наші.

Кондак мучениці, глас 4: У стражданні твоїм гідно подвизалася ти,* і по смерті нас освячуєш чудесами, всехвальна.* Тому твоє святе успення оспівуємо,* з вірою приходячи до божественного храму,* і будемо визволені від недуг душевних,* і зачерпнемо благодать чудес.

Свята Євтимія була родом з Халкедону. її батьки називалися Филофрон і Теодоросія. Батько був багатим і високим достойником, а вся родина сповідувала християнство і жила дуже побожно й чесно. В часи кривавого гоніння християн за імператора Диоклетіяна намісник міста Приск Антипат став мучити християн. Його воїни ув’язнили 49 осіб, а серед них усю родину Филофрона.

Коли їх усіх постали перед судом, то Приск не міг надивуватися красі св. Євфимії і просив її, щоб пожаліла свою молодість і зреклася Христової віри. Але св. діва, яка посвятила себе небесному Нареченому, готова була перетерпіти всі муки. І Бог винагородив тверду віру Євтимії, бо Його сила охороняла її серед нечуваних страждань, які видумав безбожний мучитель. Божий ангел явився над нею і звільнив її від цієї лютої муки.

Так само оберігав її ангел, коли мучитель велів кинути її в розпалену піч. Вогонь відступив і не торкнувся навіть одежі святої мучениці. Два воїни, Состен і Віктор, побачивши це, стали вголос прославляти Христа Спасителя, за що Приск наказав стяти їх мечем. Після тривалих тяжких мук святу мученицю відвели на площу, де відбувалися всякі видовища, і випустили на неї диких звірів. Тоді Євтимія впала на коліна і стала вголос молитися до Бога, а голодні дикі леви і ведмеді лизали їй ноги. Під кінець одна ведмедиця вкусила Євтимію в ногу, і свята мучениця з молитвою на вустах віддала Богу чисту і безвинну свою душу. Чи її батьків також було замучено, того не знаємо, одні джерела свідчать, що їх кинули диким звірам на пожирання ще перед мученицькою смертю дочки, а інші стверджують, що вони поховали її тіло. Однак це не були такі часи, щоб мучителі відпускали християн на свободу, і тому найвірогідніше, що вони також були увінчані вінцем слави. Сталося це близько 288 р.

Над могилою святої мучениці Євтимії зведено прекрасну церкву, а Бог прославив її мощі численними чудами. У цій церкві відбувся Четвертий Вселенський собор у Халкедоні (451 р.). Про чудо, яке тут сталося за заступництвом святої Євфимії, ми вже писали в день 11 липня. Пізніше, коли Халкедон захопили перси (617 р.), мощі святої Євтимії було перенесено до Царгорода, бо боялися, щоб погани їх не осквернили. Мощі святої поклали в церкві, посвяченій її пам’яті. Та гіршими від поган виявилися єретики-іконоборці, бо один з імператорів – чи то Лев Ісавр, чи то Костянтин Копроним, – наказав мощі святої покласти в дерев’яну скриню і скинути в море. Однак два брати монахи знайшли мощі і завезли на острів Лемнос. Мощі святої спочивали тут аж до 796 р., коли за патріярха Тарасія його було повернено назад до Царгорода і перенесено з великими почестями на давнє місце. Тут мощі святої Євтимії знову прославилися численними чудами.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 29 вересня Церква згадує св. влкмч. Євфимії всехвальної.

Притча: Іноді думки бувають гріховнішими за вчинки

Два монахи

Два монахи переходили вбрід бурхливу річку. Недалеко від них стояла дуже красива юна дівчина, яка теж хотіла переправитися через річку, але боялася.

Вона попросила монахів допомогти їй. Один з них мовчки взяв її на плечі і переніс на інший берег.

Другий монах був в сказі. Він не сказав нічого, але всередині він весь кипів: «Це ж заборонено! Писання забороняють нам навіть доторкатися до жінки, а цей не тільки торкався, але і ніс її на своїх плечах!»

Коли вони прийшли в монастир, на дворі був уже вечір. Тут роздратований монах повернувся до першого і сказав:

– Дивися, я повинен розповісти про це настоятелю, я повинен повідомити. Це заборонено! Ти не повинен був так робити!

Перший монах здивовано запитав:

– Про що ти говориш, що заборонено?

-Ти забув? – Сказав другий. – Ти ніс красиву юну жінку на плечах.

Перший монах розсміявся і відповів:

– Я переніс її на другий берег за одну хвилину і відразу ж залишив її там. А ти все ще несеш її?

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча: Іноді думки бувають гріховнішими за вчинки

28 вересня Церква згадує св. влкмч. Никити. {Свщмч. Никити Будки.} Тиждень 17-ий по Зісланні Святого Духа.

Святого великомученика Микити

Тропар мученика, глас 4: Хрест Христовий старанно взявши за зброю, перемагав ти ворогів,* і за Христа постраждав, а наостанок – у вогні,* і священну Твою душу Господу віддав Ти.* Тому й дари зцілення від Нього удостоївся прийняти, великомученику Микито.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак мученика, глас 2: Переміг ти владу омани зібранням твоїм,* і прийняв вінець перемоги у стражданні твоїм,* сьогодні радієш з ангелами, Микито преславний,* неустанно молячись з ними до Христа Бога за всіх нас.

За походженням святий Микита був ґот, поганин. У кінці четвертого століття він пізнав і прийняв Христову віру та став навертати до неї інших. А коли Наддунайські землі, де жили ґоти, потрапили під владу князя Атанариха і він став мучити християн, тоді святий Микита став перед князем і почав йому погрожувати гнівом Божим за те, що переслідує Христову віру. Князь передав слугу Божого катам, які після тортур кинули його у вогонь, де святий мученик передав Господу свою душу (близько 370 р.). Його тіло побожний християнин Маріян перевіз до Киликії, у місто Мопсвестія, де мощі святого прославилися численними чудами. Згодом їх перенесли до Царгорода.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 28 вересня Церква згадує св. влкмч. Никити. {Свщмч. Никити Будки.} Тиждень 17-ий по Зісланні Святого Духа.

З Воздвиженням Чесного та Животворящого Хреста Господнього.

Вітаємо з великим святом – Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господнього. Нехай цей день подарує благодать в сім’ї та здоров’я, милосердя душі та доброту серця, світло та радість, щастя та мир.

Воздвиження Хреста Господнього — привітання, картинки, листівки
Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до З Воздвиженням Чесного та Животворящого Хреста Господнього.

Всемірне Воздвиження чесного й животворящого Хреста.

“Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього”Тарас Лесів, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього

Тропар, глас 1: Спаси, Господи, людей Твоїх * і благослови насліддя Твоє, * перемоги благовірному народові на супротивників даруй * і хрестом Твоїм * охорони люд Твій.

Кондак, глас 4: Вознісся Ти на хрест волею Своєю. * Новому людові Твоєму, що Твоє ім’я носить, * даруй щедроти Твої, Христе Боже. * Возвесели силою Твоєю благовірний народ, * перемоги на супротивників дай йому, * що за посібник має Твоє оружжя миру, непоборну перемогу.

Радіє вселенна. Костянтин Великий став служителем святого хреста, а віра Христова стала ширитися світом і всі славили Ім’я Спасителя. Минули довгі роки страждань, просякла земля кров’ю мучеників і ось тепер ця кров зродила посів свободи – вже не під землею, а над нею царює святий хрест, уже всі: і могутній цар, й убогий нуждар, — спішать до його підніжжя, і всюди чути пісню перемоги, всюди дякують Господеві і співають: “Слава Тобі, що показав нам світло!”

І лишень там, де святий хрест став джерелом нашого спасіння, у Єрусалимі, було сумно і печально. Бо хоч там і багато народу стало сповідниками Христової віри, і хоч імператор Костянтин повернув місту давню назву — “Єрусалим”, однак усі святі місця, де проповідував, зцілював і страждав Христос Спаситель, були збещещені божками і всякою поганською скверною. Аж ось стара, майже вісімдесятилітня мати Костянтина цариця Олена приїхала до Єрусалиму, щоб вознести славу міста, де Спаситель звершив діло нашого відкуплення.

Пам’ять про місце, де страждав Христос Спаситель і де він висів на хресті, переходило з роду в рід. І тепер знайшлися дуже старі люди, які маленькими чули від найстаріших, що Христос був розіп’ятий на горі Голготі, а поблизу того місця був Його гріб. Та тепер на тому місці були руїни поганської божниці; а гріб святий був засипаний римлянами, які колись володіли цією землею.

Цариця Олена разом з Єрусалимським патріярхом Макарієм веліли розібрати руїни поганської божниці і вивезти за місто, щоб із тої диявольської будівлі не залишилося ні одного каменя на святому місці. Потім стали копати землю і, за Божою ласкою, відкопали печеру, де був гріб Христа Спасителя, а біля печери знайшли три хрести. Не було сумніву, що один з них має бути тим, на якому страждав Христос. Але котрий із них? Було знайдено і таблицю з написом на жидівській, грецькій і латинській мовах: “Ісус Назорей, цар юдейський”, знайдено цвяхи, але не було жодної певности, котрий з трьох хрестів є деревом життя і нашого спасіння. Тоді, за порадою святого Макарія, всі три хрести занесли до одної побожної, але смертельно хворої жінки, а весь народ гаряче молив Господа, щоб Він чудом показав, який з хрестів є хрестом Його Сина. Приклали один хрест до хворої, не допомогло їй нічого, приклали другий, те саме, аж коли доторкнулася вона до третього хреста, то животворяща сила увійшла в неї, вона підвелася з ліжка цілком здорова і стала величати Господа. (Згідно з іншими джерелами, святий хрест приклали також і до одного мерця і той ожив.)

Тепер уже не було сумніву, котрий з хрестів – є хрестом Ісуса Христа. Свята Олена і святий Макарій припали до підніжжя животворящого хреста і віддали честь Тому, який на цьому хресті був розіп’ятий задля нашого спасіння. А зі всіх сторін горнувся народ, плакав і розкаювався у своїй злобі, бо всі побачили той самий хрест, який двигав Христос Спаситель і по якому стікала Його свята кров. Коли при такому велелюдному здвигу народу годі було, щоб усі поклонилися святому хресту і поцілували його, тоді патріярх Макарій зійшов на підвищення і, високо підносячи святий хрест, на всі сторони благословив ним народ, а всі припали на коліна і вголос взивали: “Господи, помилуй”.

Сьогодні Христова Церква святкує пам’ять цього “Воздвиження” і всі ми сокрушеним серцем, як колись у Єрусалимі, зі сльозами жалю і вдячности взиваємо: “Хресту Твоєму покланяємося, Владико!” Сталося це 326 р.

Свята Олена взяла поперечну частину святого хреста зі собою до Царгорода, а повздовжну частину, поміщену у срібну скриньку, веліла зберігати в Єрусалимі. Коли ж побудовано було церкву святого Воскресення Христового, то там і поклали святе хресне дерево. Маленькі частинки^ хреста єпископи отримували для своїх церков і всюди до цієї святині ставилися з надзвичайним почитанням.

Біля хреста було знайдено цвяхи, якими пробили були руки і ноги Ісуса Христа. Святий Амвросіи, святий Єронім та інші церковні письменники стверджують, що цариця Олена веліла один Цвях вправити в корону, а другий у вуздечку коня свого сина, щоб сповнилося слово пророка Захарії. Того дня на дзвониках у коней буде написано: «Посвячене Господеві»” (Зах. 14, 20).

Минуло багато років, минулася і давня християнська ревність; народ став більше служити пристрастям, аніж Богу. І тоді нависла люта хмара над Єрусалимом, перський цар Хозрой II у 614 р. захопив Єрусалим. Дуже багато народу, зокрема і тодішнього патріярха Захарію, він узяв у полон, забрав усе золото і цінності, які були в церквах, і святий хрест Господній забрав з собою до Ктезифону, одного з головних міст Персії. І лиш весь християнський світ став каятися і навертатися до Бога, як Він допоміг імператорові Іраклію і той успішно провадив семилітню війну з персами. Тоді рідний син Хозроя на ім’я Сирой велів убити батька, а сам, обійнявши престол, став просити в імператора Іраклія миру, який і було укладено 628 р. Сирой відпустив на волю всіх полонених християн, зокрема й патріярха Захарію, а також повернув святий хрест, що було однією з найперших умов миру.

Святий хрест спочатку переправили до Царгорода, а потім сам імператор повіз його до Єрусалиму. Прибувши сюди, він побажав сам винести святий хрест на гору, до церкви святого Воскресення Христового, і ніс його при незліченному здвигу народу. Та у підніжжя гори він зупинився і не міг навіть кроку ступити вперед. Усі здивувалися, що значить те чудо, аж ось приступає до імператора патріярх Захарій і каже так: “Не можна тобі, царю, в дорогих шатах виходити на гору, на яку Христос Спаситель в одній лиш скривавленій накидці ступав босими ногами”.

Іраклій зняв свою багату одежу, зняв чоботи і в бідній одежі, босим прийняв святий хрест на рамена і тепер уже без перепон вийшов на гору, де патріярх Захарій поблагословив святим хрестом народ. Христова Церква нині також святкує пам’ять цього другого “Воздвиження”, яке відбулося 14 вересня 629 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Всемірне Воздвиження чесного й животворящого Хреста.

Притча: хто чим багатий, той тим і ділиться

Хто чим багатий, той тим і ділиться

Купив чоловік собі новий будинок – великий, красивий – і сад з фруктовими деревами біля будинку.

А поруч у старенькому будиночку жив заздрісний сусід, який постійно намагався зіпсувати йому настрій: то сміття під ворота підкине, то ще якусь гидоту накоїть.

Одного разу прокинувся чоловік у хорошому настрої, вийшов на ганок, а там – відро з помиями. Чоловік взяв відро, помиї вилив, відро вичистив до блиску, назбирав в нього найбільших, стиглих і смачних яблук і пішов до сусіда. Сусід, почувши стукіт у двері, злорадно подумав: «Нарешті я дістав його!». Відкриває двері в надії на скандал, а чоловік простягнув йому відро з яблуками і сказав:

– Хто чим багатий, той тим і ділиться!

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча: хто чим багатий, той тим і ділиться

Субота перед Воздвиженням. Пам’ять оновлення храму св. Воскресіння Христа і Бога нашого. Предсвяття Воздвиження чесного й животворящого Хреста. Св. свщмч. Корнилія сотника.

Пам’ять оновлення храму святого Воскресення Христа

Тропар оновлення, глас 4: Так, як велич небес, і земну красу святої оселі Твоєї, Господи, показав Ти,* утверди й храм цей на віки віків,* і прийми наші моління, які неустанно приносимо в ньому, заради Богородиці,* Життя і Воскресення всіх.

Кондак оновлення, глас 4: Небом урочистим показала себе Церква,* яка просвічує всіх вірних.* Стоячи ж у ній, закличмо:* Утверди дім цей, Господи.

Коли римляни зруйнували Єрусалим, то юдеї через сімдесят років після того підняли велике повстання, аби звільнитися з-під римського ярма. Та римляни розбили їх вщент, а тих, що залишилися, вигнали з Палестини, зруйнували геть-чисто все, що ще залишалося від Єрусалиму, а на цих руїнах побудували римську колонію, що звалася Єлія Капітоліна, в якій юдеям під карою смерти не вільно було перебувати. У своїй ненависті до християнства римляни хотіли навіть стерти сліди всіх пам’яток про Христа Спасителя, яких у Єрусалимі було так багато. Голготу, тобто місце, де Христос Спаситель страждав, і Його гріб, що лежав поблизу, римляни засипали землею, а на Голготі поставили божницю Венері. І так було доти, доки св. Олена не прибула до Єрусалиму. Вона веліла очистити Голготу від руїн поганської божниці, і під час цих робіт було віднайдено святий і животворящий хрест Господній. Своїм коштом свята Олена почала зводити величаві святині. А найкращою була святиня, зведена над гробом Христа Спасителя і посвячена пам’яті Воскресення Христового. Будували її десять років, а імператор Костянтин не шкодував на цей храм ні золота, ні інших цінностей. Будовою зайнявся патріярх Макарій, але найбільше до її викінчення причинилася свята Олена. І ось врешті-решт постала величава церква, а при ній притулок та інші корисні будівлі. Посвячення Божого дому було призначено на 13 вересня 335 р. На це торжество зі всіх сторін з’їхалося двісті тридцять єпископів і велика сила вірних. Усіх, що прибули до Єрусалиму, за наказом імператора гостили з царського добра, а тисячам бідаків роздавали гроші й одежу. В тій церкві поклали чесний і животворящий хрест Христовий. Кожного року, починаючи від 13 вересня і впродовж восьми днів, у Єрусалимі урочисто святкують пам’ять освячення цього храму – і цю подію пригадує нам Христова Церква в сьогоднішньому богослуженні.

__________

У той самий день

Передпразденство Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього

Тропар передсвяття, глас 4: Животворящий хрест Твого благодіяння,* який дарував Ти нам, недостойним, Господи,* Тобі приносимо як молитву.* Спаси благовірний народ і місто Твоє, що молиться,* заради Богородиці, єдиний Чоловіколюбче.

Кондак передсвяття, глас 8: Явилося днесь із надр земних спасенне дерево,* яке архиєрей у церкві почесно підносить в долонях.* Вселенна, поклоняючись, зі страхом його цілує,* ним спаси нас, Господи.

Прийдіть, усі боголюбиві, видівши воздвиження чесного хреста; возвеличмо разом і славу віддаймо єдиному Ізбавителю і Богові, взиваючи: Ти, що розп’вся на дереві хреснім не погорди нами, що молимось Тобі.” Спішімо поклонитися святому хресту, на якому звершилося викуплення людського роду, на якому повис Христос Спаситель. Спішімо приготувати душу до завтрашнього свята. Бо завтра маємо поклонитися святому хресту, завтра маємо дякувати Господу Богу за те, що дав нам зброю проти диявола – хрест святий! Хрест – то благочестя славна перемога, двері раю, вірних утвердження, Церквам прикрашення; хрестом поборено силу смерти, хрест возніс нас від землі до неба, хрест – непереможна зброя, хрест – слава мучеників, пристановище спасіння, царів укріплення, праведних сила, священиків окраса, Христа божественна слава.

Хрест – наставник сліпих, лікар хворих, усім померлим воскресення, хрест – наша надія на життя і нагороду, хрест – наша дорога, у хресті прощення, у хресті джерело ласки. Хто нині припаде до підніжжя хреста, той не загине, бо з хреста спливає на нас поміч і втіха. Хрест спас і навернув світ, переміг беззаконня, правду запровадив, землю в небо і людей в ангелів перемінив” (св. Йоан Золотоустий). “Хрест Христовий від сходу сонця і до заходу, від полудня і до півночі зібрав народ в одну Церкву, в одну віру” (св. Єфрем). Хто не візьме хреста на плече своє і не піде за Ісусом, тобто, хто не піде дорогою заповідей Христових і хто не приб є на хресті всіх своїх пристрастей, той не буде мати частки з Христом Спасителем.

І тому завжди знаменуймо себе знаком святого хреста, бо “вже сама згадка про хрест Христовий проганяє диявола і дає нам силу проти його напастей”, і “чого боїшся, коли чоло твоє знаком^святого хреста є озброєне?” (св. Августин). Послухаймо святого Сфрема, який пише: Малюймо на дверях і знаменуймо своє чоло і груди знаком животворящим святого хреста, бо хрест – переможець смерти, вірних надія, світло світу, дверник раю, покоритель єресі. Цю зброю християнинові слід носити і вдень, і вночі, на всякий час і на всяку годину, на кожному місці, без нього нічого не починай, хрестися перед їдою, перед працею, перед спочинком. Знаком хреста огороди члени свого тіла, і зло не приступить до тебе. Коли диявол бачить хрест, то дрижить і втікає. Замість щита огороди себе дорогоцінним знаменем святого хреста; чини це не тільки Рукою, але й думкою у всіх ділах своїх”. Через хресне знамення ми визнаємо дві найважливіші тайни Христової віри: Пресвяту Тройцю і Воплочення Сина Божого. І разом зі святим апостолом Павлом повторюймо: “Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові” (Гал. 6, 14). Всюди прилюдно знаменуймо себе знаком святого хреста, і напевно “тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого” (Мт. 24, ЗО), і в час суду, коли “заридають усі племена землі” (там само), тоді хрест святий буде нам на славу і на життя вічне.

__________

У той самий день

Святого священномученика Корнилія, сотника

Тропар священномученика, глас 4: I звичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри постраждав Ти аж до крови, священномученику Корниліє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак священномученика, глас 2: Прийняла тебе Церква як початок святий від народів.* Її ж просвічував ти добрими своїми ділами,* священний тайновидче богомудрий Корнилію.

Це діялося після Зішестя Святого Духа. Число тих, які прийняли святий хрест за знамено свого спасіння, росло і більшало. Та дотепер апостоли проповідували слово Боже лиш серед юдеїв; поганам вони не несли ще світла Христової науки. Апостол Петро був саме в Яффі, коли відбулися події, про які розповідають нам Діяння апостолів: “А був у Кесарії один чоловік на ім’я Корнилій, сотник, з полку, що звався італійським, побожний і богобоязливий з усім своїм домом; він чинив народові великі милостині й завжди Богові молився. Бачив він — десь коло дев’ятої години дня — ясно у видінні ангела Божого, що ввійшов до нього та йому мовив: «Корнилію!» Той видивився на нього і, переляканий, озвався: «Що, Господи?» А він сказав до нього: «Твої молитви і твої милостині піднялись перед Богом, і він згадав про тебе. Пошли ж тепер людей у Яффу і приведи Симона, що зветься Петром. Він гостює в одного гарбаря Симона, що має дім край моря». І коли ангел, що говорив до нього, відійшов, Корнилій покликав двох із своїх домових слуг та побожного воїна з тих, що стало з ним перебували, і, розповівши їм усе, послав їх у Яффу.

Другого ж дня, як ті були в дорозі й наближалися до міста, Петро зійшов на крівлю помолитись коло шостої години. Він зголоднів і захотілося йому їсти. І от, як йому готували, найшов захват на нього: бачить він небо відкрите, а з нього сходить якась річ, неначе скатерка велика, прив’язана чотирма кінцями, і спускається на землю. Були ж у ній всякі чотириногі, плазуни земні й небесні птиці. І пролунав до нього голос: «Устань, Петре, заколи і їж!» Петро ж відповів: «Ніколи, Господи, бо я ніколи не їв нічого поганого й нечистого». І знову, вдруге, залунав голос до нього: «Що Бог очистив, ти не погань». Це сталося тричі, і зараз же річ ота піднялась на небо.

Як же збентежений Петро питав себе самого, що це могло б бути за видіння, що він бачив, – он люди, послані Корнилієм, розпитавши про Симонову хату, стали біля дверей і, покликавши, спитали, чи тут гостює Симон, на прізвище Петро. А як Петро роздумував над тим видінням, Дух сказав до нього: «Он три чоловіки тебе шукають. Устань же, зійди вниз і піди з ними без усякого вагання, бо то я послав їх». Зійшов Петро до тих мужів і мовив: «Ось я! Я той, кого ви шукаєте. Яка причина вашого приходу?» Ті відповіли: «Корнилій сотник, муж праведний і богобоязливий, доброї слави в усього юдейського народу, був святим ангелом повідомлений покликати тебе до свого дому й послухати слів твоїх». Отже, він запросив їх до себе та прийняв їх.

Другого дня він устав і рушив з ними; дехто з братів з Яффи теж пішли з ним. Наступного ж дня він увійшов у Кесарію. А Корнилій, скликавши рідню та близьких приятелів, чекав їх. І саме як Петро входив, Корнилій вийшов йому на зустріч і, припавши йому до ніг, уклонився. Петро ж підвів його, кажучи: «Встань, бо я теж людина». І, розмовляючи з ним, увійшов до середини, знайшов багато зібраних, і до них промовив: «Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об’явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту. Тому я без вагання прибув на ваш поклик. Питаю, отже, з якої причини ви по мене посилали?» Корнилій відповів: «Ось уже четвертий день, як я о цій годині, о дев’ятій, молився у своїй хаті, аж ось передо мною став чоловік у сяючій одежі і мовив: Корнилію, твоя молитва вислухана і твої милостині згадані перед Богом. Пошли, отже, в • Яффу і приклич Симона, що зветься Петром. Він перебуває в хаті Симона гарбаря, край моря. Я зараз же послав по тебе, і ти добре зробив, що прийшов. І оце тепер ми всі перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що Господь тобі наказав».

Тоді Петро почав говорити, мовивши: «Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, а в кожному народі, хто Його боїться і чинить правду, той Йому приємний. Він послав своє слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх. Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрещення, що проповідував Йоан: про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним. І ми свідки всього того, що Він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; Його вони, повісивши на дереві, убили. Того Бог на третій день воскресив і дав Йому з’явитись, не всьому народові, але вибраним Богом свідкам, нам, що з ним їли й пили після того, як Він воскрес із мертвих. І Він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то Він призначений Богом суддя живих і мертвих. Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в Нього, через Його Ім’я одержує відпущення гріхів».

Петро ще говорив слова ці, як Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав промову. Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, дивувались, що дар Святого Духа вилився і на поган; бо чули, як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався: «Чи може хтось боронити води, щоб оці не хрестились, що, як і ми, одержали Святого Духа?» І повелів, щоб їх хрестили во їм я Ісуса Христа. Тоді вони попросили його зостатись у них кілька днів” (Ді. 10).

З цієї розповіді бачимо, що праведний Корнилій і його родина були першими з поган, які прийняли святе хрещення. Бог через чудесне видіння, яке мав апостол Петро, показав йому, що не можна робити різниці між жидами і поганами, бо прийшов уже час, “що багато прийде зі сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім” (Мт. 8, 11). І така ревна була віра святого Корнилія, що після хрещення він залишив усе і разом з апостолами проголошував науку Христа Спасителя, страждав разом з ними і заслужив собі на те, що Церква називає його “рівноапостольним”.

Апостол Петро висвятив Корнилія на священика, а опісля поставив його єпископом Кесарії. Утвердивши тут християнську громаду, святий Корнилій пустився в Гелеспонт, до міста Скепсії, де правитель Димитрій, дуже вчений поганин, змушував Корнилія жертвувати богам. Коли святого єпископа завели до божниці, то він помолився, зробив знак хреста і щойно всі вийшли з святині, як вона з тріском завалилася. Димитрій наказав святого Корнилія зв’язати і повісити у в’язниці на гак, аж до наступного дня. Та тут у місті стався страшний переполох, бо, як виявилося, під руїнами божниці залишилася жінка Димитрія, на ім’я Євантія, і його син Димитрій. Всі кинулися розбирати руїни, щоб знайти їх тіла, коли враз почули, як під уламками кам’яних вони вголос славлять Бога християн. Досвідчили погани велике чудо, привели святого Корнилія і за його молитвами Євантія і син Димитрія живі і здорові були знайдені там, де все, навіть залізо, стерлося в порох.

Правитель зі своїм домом прийняв святе хрещення, а невдовзі навернулося майже все місто. І тут у глибокій старості святий Корнилій помер, а Бог прославив мощі його численними чудами. Христова Церква називає Корнилія “священномучеником”, бо хоч він і не помер мученицькою смертю, але все-таки перетерпів за святу віру багато страждань.

Після смерти святого Корнилія минуло понад чотири століття, і гріб його пішов у забуття. Та одного разу до Скепсії прибув єпископ Силуан з Троади. Йому уві сні явився святий Корнилій, показав місце, де спочивають його мощі, і наказав на місці, що називалося Пандохіум, звести церкву, бо там спочивають мощі багатьох мучеників. А коли відкопали мощі святого Корнилія, то вони виявилися цілими й неушкодженими, немовби вчора поховані. Ставши свідками цього чуда, багато з поган прийняли Христову віру.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Субота перед Воздвиженням. Пам’ять оновлення храму св. Воскресіння Христа і Бога нашого. Предсвяття Воздвиження чесного й животворящого Хреста. Св. свщмч. Корнилія сотника.