Різдво чесного і славного прор., предтечі і хрестителя Господнього Йоана.

Різдво пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

Тропар, глас 4: Пророче і предтече пришестя Христового,* достойно звеличати Тебе не в силі ми, що любов’ю Тебе почитаємо,* бо неплідність матері і отча безгласність розрішилися славним і чесним твоїм різ двом* – і воплочення Сина Божого світові проповідується.

Кондак, глас 3: Перше неплідна днесь Христового предтечу родить* і він є сповненням усякого пророцтва,* бо кого пророки проповідували,* на того він у Йордані руку поклав.* Явився Божого Слова пророк, проповідник, разом і предтеча.

Святий Вернард пише:“Церква почитає смерть святих своїх, бо їхні життя і смерть були святі. Та щодо Йоана Хрестителя вона освячує і його різдво, бо різдво те було святе і воно було джерелом радости, і є власне тим винятком, що вирізняє Йоана серед інших, різдво яких не випереджували такі знаки, які випереджували різдво святого Йоана”. А святий Августин говорить так:“Пророки, патріярхи, апостоли, мученики не народилися пророками, патріярхами, апостолами і мучениками, а народилися, як і всі люди, благодать же Святого Духа вони отримали щойно після свого народження, натомість святий Йоан народився вже як Хреститель. Він ще навіть не народився, а вже пророкував, а оскільки не міг ще устами пророкувати, то знаком виказав свою радість. Він отримав скоріше Божого, як людського духа”. І тому “він більший від усіх, бо всіх він перевершив піднесеністю своїх чеснот” (св. Климентій Олександрійський), і “дивний є той, хто як чоловік перевищив святість ангелів” (св. Йоан Золотоустий). “Йоан перевищує всіх, стоїть над усіма, над патріярхами і пророками, і кожен, хто народився від жінки, нижчий від Йоана” (св. Амвросій), бо “він прийняв початок благодаті скоріше, як природу людську” (св. Амвросій), і “Йоан гідний того, що сам Спаситель дає свідчення його величі” (св. Вернард).

І справді, великим мав бути той, кого так величають найбільші учителі Христової Церкви, про якого сам Ісус Христос сказав:“Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Хрестителя” (Мт. 11, 11). А ось як оповідає нам Євангеліє від Луки про зачаття і різдво святого Йоана Хрестителя:“Був за часів Ірода, царя юдейського, один священик на ім’я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Арона на ім’я Єлисавета. Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі.

І ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом, згідно зі звичаєм священичої служби, випав на нього жереб увійти в святилище Господнє і покадити. А вся сила народу під час кадіння молилася знадвору. Тоді з’явивсь йому ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. Захарія, побачивши його, стривожився, і страх напав на нього. Ангел же сказав до нього:«Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана;жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан. І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть;бо він буде великий в очах Господніх;не питиме ні вина, ні напою п’янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний».

Захарія ж сказав до ангела:«По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку». Ангел озвавсь до нього:«Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість. І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу».

Люди ж чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у святині. Коли ж він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він видіння бачив у святині. Він же давав їм знаки й зоставсь німий.

А як скінчилися дні його служби, він повернувся до свого дому. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців, кажучи:«Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми»” (Лк. 1, 5-25).

А потім здійснилася велика тайна святого Благовіщення. Той сам ангел Гавриїл звістив Пречистій Діві благу вість. “Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди. Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету. І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом” (Лк. 1, 39-41). Тут відбулася зустріч Пречистої Діви з тіткою Її Єлизаветою, яка промовила пророчі слова (див. Лк. 1, 42-45). І відповідь Пресвятої Богородиці:“Величає душа моя Господа…” (див. Лк. 1, 46-55), що з Її серця і вуст піднеслися до неба.

“Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина. Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею. Восьмого дня прийшли обрізати хлоп’я і хотіли назвати його ім’ям його батька – Захарія;його ж мати заговорила, кажучи:«Ні, він зватись буде Йоан». Кажуть до неї:«Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім’ям». І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. І попросивши табличку, він написав:«Йоан – його ім’я». Всі тому дивувались. Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв’язався, і він почав говорити та благословити Бога. І страх напав на всіх їхніх сусідів;по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили. Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою:«Що воно з того хлоп’яти буде?» І справді рука Господня була з ним. А Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати:«Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого;як то Він сповістив був устами святих своїх від віку пророків, що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять, що вчинить милосердя з нашими батьками, що згадає на святий союз свій;клятву, якою Він був поклявся Авраамові, нашому батькові, що дасть нам, звільненим з рук ворогів, служити йому безстрашно у святості та справедливості, перед ним увесь вік наш. А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу, дати Його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти, щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру». Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві” (Лк. 1, 57-80).

Про молодість святого пророка Святе Письмо подає дуже скупі відомості:дитя росло і кріпилося Духом і перебувало в пустелі аж до публічної появи перед Ізраїлем. Молодим “Йоан залишає світ, утікає від людей, забуває про все і свій погляд звертає лишень у висоту Божества” (св. Вернард), а “життя Йоана Хрестителя було нічим іншим, як одним безперервним постом” (св. Василій). Покутою він приготовляється до звершення свого великого посланництва, його життя своєю суворістю перевищує життя всіх пустельників, і “жодної плями не могло бути на тому, у кого була повнота благодаті” (св. Євсевій). Та послухаймо, що каже Святе Письмо:“Того часу з’явився Йоан Хреститель і проповідував у пустині Юдейській. Він говорив:«Покайтесь, бо наблизилося небесне царство». Це ж той, що про нього говорив пророк Ісая:«Голос вопіющого в пустині:Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки Його».

А той Йоан мав одежу з верблюжого волосу й пояс ремінний на крижах у себе;їжа ж його була – сарана й мед дикий.

Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська 6. і приймали хрещення від нього в річці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах. Побачивши, що сила фарисеїв та садукеїв іде на хрещення до нього, він до них мовив:«Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі казати:Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама. Сокира вже при корінні дерев:кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть. Я вас хрещу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити Йому взуття. Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем. Лопата вже в руці в Нього, і Він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем невгасним»” (Мт. 3, 1-12).

“Люди питали його:«Що ж нам робити?» Він відповів їм:«Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить». Прийшли також митарі хреститись і йому мовили:«Учителю, що маємо робити?» А він сказав їм:«Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть». Вояки теж його питали:«А ми що маємо робити?» Він відповів їм:«Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею»” (Лк. 3, 10-14). Так святий Йоан “звіщав народові Добру Новину” (Лк. 3, 18). Аж настав день, коли сам Спаситель прийшов прийняти хрещення від Йоана. Йоан спротивився цьому, кажучи:“Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?” (Мт. 3, 14), однак підкорився волі Спасителя, охрестив Його і став свідком Богоявлення – він почув голос Отця небесного:“Це Син мій любий, що Його я вподобав” (Мт. 3, 17).

“Хрещення Йоана – це кінець Старого і початок Нового Завіту;Йоан Хреститель був початком Євангелія Ісуса Христа” (св. Кирило Єрусалимський). Він не припиняв проповідувати і після хрещення Ісуса, однак про це вже розповімо з нагоди празника Усікновення Чесної Голови Йоана Хрестителя (28 серпня). Нині честь і поклін віддаймо Різдву святого Йоана, Предтечі і Хрестителя Христового, і просімо його, щоб своїми молитвами вимолив нам покаяння і вічну пам’ять про те, що “сокира вже при корінні дерев:кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть” (Мт. 3, 10).

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Різдво чесного і славного прор., предтечі і хрестителя Господнього Йоана.

06 липня Церква згадує св. мч. Агрипіни.

Святої мучениці Агрипіни

Тропар, глас 4: До любові безсмертного Жениха побігши, тлінне зненавиділа єси, тіло занедбавши, а муки, які завдавали тобі, з любов’ю терпіла єси, взиваючи:прийми мене в любов Твою, мене, пожертвувану Тебе ради, Христе – Царю віків. Його ж милістю звесели тих, які день радості твій почитають, Агрипино мученице прехвальна.

Кондак, глас 4: Світлих подвигів твоїх світлоносний день настав, я вкий їх почитаючи, Божественна Церква всіх кличе весело взивати тобі:радуйся, діво і мученице, Агрипино всечестна.

Святa Агрипіна, діва, постраждала в часи переслідувань Валеріяна. Була вона родом з Риму, де й прийняла мученицьку смерть. Мучителі закували її, били спочатку різками, а потім сучкуватими палицями, поламали їй кості і кинули у в’язницю. Та невдовзі її ще раз взяли на муки, під час яких свята дівиця, молячись до Бога, віддала чисту свою душу в Його руки. Сестра святої Агрипіни Васса, роздавши весь свій маєток бідним, забрала мощі мучениці і разом зі святим Парамоном та дівами Павлою і Агатонікою перевезла їх до Сицилії. Потім вони відплили до Африки, де всі постраждали за Христа.

Свята Агрипіна була замучена близько 256 р. Бог прославив гріб святої діви і мучениці багатьма чудами. Так, біля нього зцілилася донька благочестивої християнки Євпраксії, яка в подяку за це возвела над гробом на честь святої Агрипіни величаву церкву. Приблизно в ХІ ст. частину мощей святої мучениці було перенесено до Царгорода.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 06 липня Церква згадує св. мч. Агрипіни.

Горнятко (притча)

Одне молоде подружжя, яке колекціонувало антикваріат, а особливо чайні чашки, увійшли в магазин. Побачивши одну незвичайну чашку, вони спитали: «Чи можна подивитись на неї? Ми ще ніколи не бачили настільки гарної чашки.»

Коли жінка передала її їм, чашка сказала: «Ви не розумієте, я не завжди була чашкою для чаю. Був час, коли я були лише шматком червоної глини».

Мій майстер взяв мене і почав крутити, і бити мене знову й знову і я закричала: «Не роби цього! Мені це не подобається! Залиши мене в спокої», – але він тільки посміхнувся і лагідно сказав: «Ще ні». І тоді – БАХ! Я опинилась на колесі, яке оберталось і раптом мене почало крутити, і крутити, й крутити. «Перестань! В мене паморочиться в голові! Мене зараз знудить!» – закричала я. Але майстер тільки кивнув і тихо сказав: «Ще ні». Він крутив мене, штовхав і бив, деформуючи так, як йому подобалось і тоді… тоді він поставив мене у піч. Я ще ніколи не відчувала такого жару. Я кричала, стукала і стукала в двері. «Допоможіть! Заберіть мене звідси!» Я могла бачити його крізь щілину і я могла читати в нього по губах, як він похитав головою:

«Ще ні». Коли я подумала, що більше не зможу витримати ані хвилини, двері відчинились. Він обережно вийняв мене і поставив на полицю, і я почала холонути. «О, це таке приємне відчуття! Ах, це вже набагато краще», — подумала я. Але після того, як я охолонула, він зняв мене і розфарбував. Запах був жахливий. Я подумала, що я задихнусь. «О, будь ласка, перестань, перестань!» – закричала я. А він тільки похитав головою і сказав: «Ще ні». Тоді він раптом поставив мене назад у піч. Тільки це вже було не так, як вперше. Цього разу було вдвічі гарячіше і я знала, що можу задихнутись. Я благала. Я просила. Я кричала. Я була впевнена, що не витримаю. Я була готова здатись.

І тоді двері відчинились і він вийняв мене і поставив на полицю, де я остигала і чекала, чекала, бажаючи знати, що тепер він збирається зробити зі мною? За годину він взяв дзеркало і сказав: «Подивись на себе». Я глянула і сказала: «Це не я, це не можу бути я. Це прекрасно. Я прекрасна!» Тоді він тихо сказав: «Я хочу, щоб ти пам’ятала це: я знаю, що тобі було боляче, коли я крутив, бив, штовхав тебе, але якби я залишив тебе у спокої, ти б висохла. Я знаю, що в тебе паморочилось в голові, коли ти оберталась на колі, але якби я зупинився, ти б розкришилась. Я знаю, що було боляче, гаряче і неприємно в печі, але якби я не поставив тебе туди, в тебе б з’явились тріщини. Знаю, що запахи були огидні, коли я розфарбовував тебе, але якби я не зробив цього, ти ніколи б не загартувалась. В твоєму житті б ніколи не було кольорів. І якби я не поставив тебе вдруге у піч, ти не прожила б довго, бо не втримала б твердості. Тепер ти – закінчений виріб. Тепер ти – те, що було в моєму задумі, коли я тільки починав тебе.»

Творець знає, що Він робить з кожним з нас. Він – гончар, ми – Його глина. Він формує і ліпить нас і піддає нас тільки таким випробуванням і такою мірою, щоб ми могли стати бездоганною частиною Його доброї, приємної і досконалої волі. І тому коли життя здається важким і тебе нестерпно б’є, штовхає і кидає; коли твій світ здається виходить з-під контролю; коли ти ніби опинився посеред вогню випробувань; коли життя, здається, «смердить», спробуй зробити так: Завари собі улюблений чай у твоїй найгарнішій чашці, сядь і порозмовляй трохи з Майстром.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Горнятко (притча)

05 липня Церква згадує св. свщмч. Євсевія, єп. Самосатського.

Святого священномученика Євсевія, єпископа Самосатського

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Євсевіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, гл. 4: Благочестно у святительстві поживши і мучеництва шлях пройшовши, ідольські жертвы загасив єси, святителю Євсевіє, і як дерзновенний перед Христом Богом, моли, щоб спаслися душі наші.

Коли в 360 р. святого Мелетія було обрано патріярхом Антіохії, а цей вибір підтримали і таємні аріяни, тоді акт того обрання передали святому Євсевієві, єпископові Самосатському.

Самосати – невелике місто над Євфратом, що належало до Антіохійської митрополії. Коли святий Мелетій, сівши на престол, виступив проти аріян, бо виявився правдивим пастирем Христового стада, його відправили у вигнання. Аріян же підтримував імператор Констанцій, син Костянтина Великого. Тоді і святий Євсевій розірвав усякі стосунки з аріянами, бо бачив, що вони взагалі не хочуть підкорятися голосові Церкви. Аріяни зажадали, щоб єпископ Євсевій повернув акт обрання патріярха Мелетія, та він відповів їм, що зробить це тільки тоді, коли всі, хто підписав той акт, зберуться разом і зажадають цього. Сам імператор писав до святого Євсевія у справі цього акту, погрожуючи, що якщо він не віддасть цього документу, тоді його посланець має наказ відтяти йому праву руку.

“Ось маєш, рубай!” – сказав святий єпископ і простягнув обидві руки.

Посланець від’їхав ні з чим, бо мав наказ тільки налякати Євсевія, а імператор дивувався його сміливості і часто згадував про цей випадок при дворі.

Коли помер Констанцій, його наступником став богохульник Юліян Відступник, який почав жорстоко переслідувати християн і мучити їх гірше за найлютіших поганських мучителів. Тоді більшість владик і священиків страждали у вигнанні або загинули в страшних муках. Юліян думав, що коли він знищить пастирів, тоді вівці розбіжаться. Святий Євсевій, незважаючи на велику небезпеку, переодягнувся воїном і йшов від міста до міста, через Сирію, Фінікію і Палестину, всюди скріплював вірних у Христовій вірі, навчав, висвячував священиків, настановляв єпископів. Тоді він і переніс страшні муки, про що читаємо в писанні Григорія Богослова, в якому, після смерти Юліяна Відступника, святий письменник закарбував на віки безбожність цього імператора. Про Євсевія Самосатського святий Григорій пише так:“Коли все тіло його було глибоко покраяне ременями, він, ледь дихаючи, не лишень не зважав на ці тяжкі муки, але, побачивши, що деякі частини тіла ще не були покалічені, став звинувачувати мучителів у тому, що вони зневажають його тим, що не всьому його тілу віддали шану, а залишили ще дещо не покаліченим, і сам показував на гомілку, на якій не було ще жодної рани, і просив її також не щадити”.

Після смерти Юліяна Відступника, державою дуже коротко правив побожний Йовиніян, та через кілька місяців на престол сів цісар Валент, затятий аріянин, який, однак, тривалий час не смів чіпати Євсевія Самосатського. У 370 р. святий Євсевій причинився до того, що владичий престол у Кесарії Кападокійській обійняв Василій Великий. Згодом, через два роки, св. Василій відвідав святого Євсевія в Самосатах і сердечно просив його приїхати до нього у Кесарію, однак тому проханню так і не судилося бути виконаним. Уже 373 р. Валент прислав свого посланця з присудом для єпископа Євсевія відбути у вигнання до Тракії. Святий порадив посланцю, щоб до вечора той не залишав його помешкання, бо якщо б мешканці Самосати довідалися б, з якою метою він приїхав, то повстали б й убили його. У місті так ніхто і не побачив, як єпископ Євсевій, в супроводі одного вірного слуги, забравши лишень одну подушку і молитвослов, увечері потай вийшов з міста, сів на човен і поплив Євфратом до міста Зевгма. Коли вранці про це дізналися мешканці Самосати, в місті вчинився великий плач, а багато сіли на човни і, наздогнавши святого, припали йому до ніг і просили не лишати їх сиротами на поталу аріянам. Та святий Євсевій пояснив їм, що було б гріхом не слухати влади, поки вона не наказує того, що суперечить вірі, поблагословив їх, дав науку, як зберігати Христову віру, подякував за золото та інші речі, які йому хотіли дати в дар, та котрих він не прийняв, і пустився до Тракії, де замешкав поблизу Дунаю. А в Самосатах на владичому престолі сів аріянин Євномій, але невдовзі добровільно його звільнив, бо бачив, що церква порожня і ніхто його не визнає єпископом. Та прийшов інший на ім’я Лукій, прогнав багатьох священиків, але й тоді ніхто не йшов за його голосом.

А святий Євсевій страждав у вигнанні. Тракію зайняли ґоти, святий ледве врятувався, він був змушений перебратися до Істри. Єдиною втіхою у вигнанні для нього були листи, які він отримував від Василія Великого і Григорія Богослова. Лиш тільки після смерти Валента (378 р.), наступником якого став православний імператор Ґраціян, єпископ Євсевій повернувся до Самосат. За згодою патріярха Мелетія, він провів візитацію всієї митрополії, всюди висвячував священиків, відбирав церкви в аріян і призначав єпископів. Так, у місті Доліхіни, в Сирії, в якому було багато аріян, святий Євсевій поставив єпископом Марина. Коли вони разом входили до міста, одна аріянка з горішнього вікна скинула на голову святого Євсевія цеглу, від отриманої рани святий через кілька днів помер. Його останнім проханням було, щоб убивцю не притягали до суду. Помер святий мученик 380 р. Його тіло перевезли до Самосати, а згодом – до Царгорода, де воно спочило в церкві святого Йоана Євангелиста і прославилося багатьма чудами.

__________

У той самий день

Святих мучеників Галактіона та Юліянії

Про життя святих не знаємо нічого, окрім згадки, що святий Галактіон постраждав у Царгороді. Однак Христова Церква почитає їх пам’ять, і хоч подвиг їхній нам не відомий, за те він відомий на небесах.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 05 липня Церква згадує св. свщмч. Євсевія, єп. Самосатського.

04 липня Церква згадує св. мч. Юліяна Тарсійського. Тиждень 4-ий по Зісланні Святого Духа.

“Св. мч. Юліан”Тарас Новак, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святого мученика Юліяна Тарсійського

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Юліан,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Непереможного воїна благочестя і істини суголосника і поборника, всі достойно восхвалімо Юліана днесь і до нього заклично:моли Христа Бога за всіх нас.

Багато часу минуло з тих пір, як в Антіохії, у дафнійському передмісті, в церкві над гробом мученика-юнака Юліяна святий Йоан Золотоустий виголосив пречудесну похвальну проповідь на честь та славу Господа і на возвеличення заслуг святого мученика. Святий Юліян народився в Киликії. Батько його був поганином, вельможею, а мати – християнкою. Після смерти чоловіка вона перебралася до Тарсу. Коли почалося переслідування християн за Диоклетіяна, святому Юліянові тоді виповнилося 18 літ. Його схопили і привели до старости Маркіяна. Мучитель цілий рік тримав його у в’язниці, майже щодня намовляв до відступництва. Однак юнак був стійкий у своїй вірі, тому староста часто віддавав його на муки. Крім того, він водив святого мученика за собою по всій Киликії та всюди віддавав на нові муки, щораз то жорстокіші. Кати різали його тіло, рвали плоть аж до костей, припікали вогнем і бичували, а святий зносив усе терпеливо і молився Богу, прославляючи Ім’я Спасителя, слава якого споконвічна.

Врешті Юліяна привели до Егеї. Та перш ніж кинути до в’язниці, йому силоміць поклали в уста м’ясо з жертвоприношень ідолам, бо гадали, що християни, як жиди, дотримуються закону лишень зовнішньо. Однак те м’ясо не могло осквернити слугу Божого, який щиро служив своєму Богу. До Егеї прийшла мати святого, яка слід в слід мандрувала за ним. Маркіян три дні пускав її до сина, бо думав, що вона вмовить його до відступництва. Та ні! Правдиво християнська мати сльозами обмила рани сина і молила його:“Сину мій, правдою іди і правді служи, будь витривалим, і Христос стане твоєю нагородою!” Через три дні матір і сина привели до мучителя і тут вони почали славити і величати Господа. Розлючений староста наказав матір святого Юліяна побити, відтяти їй п’яти обох ніг і випустити на волю. А святого Юліяна велів кинути в мішку, з ядовитими зміями, у море. Сталося це 288 р. Море винесло тіло мученика на берег і одна християнка поховала його в Олександрії Киликійській, звідки святі мощі згодом було перенесено до Антіохії.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 04 липня Церква згадує св. мч. Юліяна Тарсійського. Тиждень 4-ий по Зісланні Святого Духа.

Коментар до Євангелія на сьогодні

Рм. 5, 1-10 «Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками»

Коли ми чинимо гріхи, то відчуваємо внутрішній протест проти гріха, дискомфорт і бажання якнайшвидше стати перед Богом із покаянням, прийти до святого таїнства сповіді, позбутися того тягаря. Після сповіді нам стає легше, миліше, приємніше, так ніби той тягар спав із плечей, але це, знову ж таки, наші відчуття.

Однак перед Богом ми однаково вартісні – і коли «грішні», і коли «праведні». Як каже у цьому посланні апостол, Бог відкупив людину й помер за людину, коли вона ще була грішною. Це важливо пам’ятати тоді, коли зневірюємось у власних можливостях жити в святості, коли падаємо під тим тягарем гріха. Господню любов і вірність ніщо не може похитнути. Бог сталий і незмінний у своїй поставі до нас, для Нього ми важливі. І то тільки ми зневірюємось у собі, а Бог ніколи не зневірюється в нас! (Вл. Венедикт Алексійчук)

Мт. 6, 22-23. «Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле».

Можливо, це видасться дивним, але ми сприймаємо обставини завжди суб’єктивно. До прикладу, якщо кілька художників будуть змальовувати, скажімо, одну й ту ж церкву, то кожен з них зобразить її в інший спосіб. Якщо попросити трьох осіб, котрі були учасниками однієї події, розповісти про неї, кожен із них подасть її в інакший спосіб.

Знаючи нашу схильність до суб’єктивізму, Господь нагадує нам, що ми здебільшого сприймаємо дійсність через очі. Наскільки ми стаємо вільніші від гріхів, настільки можемо бачити все довкола чистішим і прозорішим, більш об’єктивним. Наскільки ми самі занечищені, забруднені гріхами, настільки в спотвореному, у викривленому вигляді бачимо все довкола.

Що більше ми преображаємось і змінюємося, стаємо ближчі до Бога, то краще все бачимо в Бозі і по-Божому, і на все вміємо правильно реагувати! (Вл. Венедикт Алексійчук)

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Коментар до Євангелія на сьогодні

03 липня Церква згадує св. свщмч. Методія, єп. Патарського. Матері Божої Неустанної Помочі. Неділя 3-тя по Зісланні Святого Духа.

Святого священномученика Методія, єпископа Патарського

Тропар, глас 1: Кров твоя, мудрий, таїнственно взиває від землі, як і Авелева до Бога, богомудрий святителю Методіє, ясно проповедав ти Боже воплочення. Тому й осудив єси помилку Орігенову, і переставився єси в Небесний чертог. Моли Христа Бога, щоб спас душі наші.

Кондак, глас 4: Священнотаїнником Святої Тройці, і проповідником повелінь Божественних надрозумових, і православних утвердженням був єси, Методіє, злославні умисли викрив ти, правовір’я ради аж до крові як священномученик явившись, і Христу із Ангелами предстоячи, моли, щоб спастися нам.

“Ревний поборник правди”, як його назвав святий Епіфаній, святий Методій був єпископом Олімпу і Патари в Ликії, а згодом Тиру в Фінікії. Мученицьку смерть прийняв у грецькій Халкиді. Святий Єронім і святий Анастасій Синаїт дуже високо цінували його вчені й красномовні книги, зокрема “Пир десяти дівиць”, “Пояснення книги Буття” і “Пісню пісень”, а також численні послання проти блудів Оригена. Постраждав близько 310 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 03 липня Церква згадує св. свщмч. Методія, єп. Патарського. Матері Божої Неустанної Помочі. Неділя 3-тя по Зісланні Святого Духа.

02 липня Церква згадує св. ап. Юди, брата Господнього. Сострадання Пресвятої Богородиці.

“Св. ап. Юда Тадей”Люба Яцків, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святого апостола Юди, брата Господнього по плоті

Тропар, глас 1: Як Христового родича знаючи Тебе, Юдо,* священно славимо Тебе як мученика непохитного,* що лесть переміг і віру зберіг.* Тому, днесь всесвяту твою пам’ять празнуючи,* розрішення гріхів молитвами твоїми приймаємо.

Кондак, глас 2: Сильним умом як вибраний ученик явився Ти* і як стовп непоборний Церкви Христової поганам проповідував Ти слово Христове,* навчаю чи вірувати в єдине божество.* Ним прославлений, прийняв Ти дар оздоровлень,* зціляючи недуги тих, що до Тебе прибігають, апостоле Юдо всехвальний.

Святий Юда, якого євангелисти Матей (Мт. 10, 3) та Марко (Мр. 3, 19) назвали Тадеєм (що означає – “той, який хвалить”), був сином Марії Клеопової, родички Пречистої Діви, і тому його, як і рідних його братів – Якова, згодом єпископа Єрусалиму, одного з 70 апостолів, та Симона Зилота, одного з 12 апостолів, називають, згідно з єврейським звичаєм, братами Господніми. Часом трапляється, що якийсь недоук плете дурниці, що Ісус Христос мав братів, аби піддати сумніву Божество Христа Спасителя і тайну Його Воплочення. Тут ми з’ясували значення слів “брати Господні”, тож поясніть це іншим, і не вступайте в розмову з хулителем, який своє неуцтво, своє зіпсування і тупоту хоче приховати дурними та грішними висловами.

“Непорочне Серце Богородиці”Назарій Муравський, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святий Юда був одним з 12 апостолів; він усюди ходив з Христом Спасителем, слухав Його науку, був свідком Його чуд;охоплений Христовою любов’ю, він прагнув привести до спасіння весь світ. Коли Спаситель, навчаючи апостолів, сказав: “Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе” (Йо. 14, 21), тоді “Юда ж – не Іскаріотський – мовить йому:«Господи, що таке сталося, що не світові, а нам Ти себе об’явиш?» Ісус же озвався до нього, кажучи:«Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до Нього, і в Ньому закладемо житло»” (Йо. 14, 22-23). А після Вознесіння Христа Спасителя всі апостоли, а серед них і Юда, “…пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з Його братами” (Ді. 1, 14-15). Коли апостоли розійшлися проповідувати слово Боже, святий Юда пройшов Юдею, Галилею, Самарію, Ідумею, а згодом Аравію, Сирію, Месопотамію та Едесу. Свій апостольський шлях він закінчив у Вірменії, де прийняв мученицьку смерть за Христову віру. У нього, прив’язаного до дерева, стріляли стрілами з луків доти, аж доки святий не віддав Богові свого духа. За іншими джерелами, святий Юда навчав також і в Персії, і тут постраждав за віру разом зі святим Симоном. А ще інші твердять, що він помер природною смертю в Едесі.

Оскільки вже тоді виникали єресі, наприклад николаїтів (схвалювала всяку розпусту) симонітів і гностиків (обидві дуже близькі;гностики навчали, що зміст святого Євангелія приховує інший зміст, зрозуміти який можуть лишень обрані душі), то святий Юда написав до Церков в Азії коротке послання, яке входить до канону Святого Письма. У своєму посланні святий апостол перестерігає вірних перед безбожниками, “які благодать Бога нашого обертають на розпусту й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа” (Юда 1, 4). Вони, як колись їх попередники в Содомі і Гоморі, оскверняють свої тіла, не визнають Божого верховенства і є богохульниками. Та горе їм, що пішли Каїновою дорогою, бо на них чекає суд за всі їх злочини. Далі впоминає вірних, щоб вони не згіршувались, бо вже апостоли провістили, що прийдуть безбожні хулителі, що ходитимуть у похотях і нечистоті. Вірні нехай скріпляються у Христовій вірі, надіючись на милосердя Господа нашого Ісуса Христа для життя вічного. Заблуканих нехай карають, нехай інших виправляють любов’ю, і нехай стережуться гріха. “Тому ж, хто може зберегти вас від занепаду й поставити перед славою своєю непорочними в радості, єдиному Богу, Спасу нашому, через Ісуса Христа, Господа нашого – слава, велич, сила і могутність перед усіма віками і нині й по всі віки! Амінь” (Юда 1, 24-25).

__________

У той самий день

Святого мученика Зосими

Діялося це за часів імператора Траяна, гонителя християн. Староста Писидії Домитіян довідався, що в Аполонії є воїн на ім’я Зосима, який покинув службу, охрестився і тепер проповідує Христа. Він наказав схопити святого і привести до себе. Святий Зосима сміливо визнав, що є християнином, і тоді його кинули до в’язниці. Цілу ніч він молився, а наступного дня так само, як і вчора, голосно величав Христа Спасителя. Мучитель наказав бичувати святого, так, що кров заливала землю, а потім велів покласти його на розпечене мідне ліжко. Нараз почувся голос із неба:“Не бійся, Зосимо, бо Я є з тобою!” Цей голос почули погани і сам Домитіян;одні кричали, що то чари, а інші славили Христа і голосно казали, що великий Бог християнський.

Наступного дня мучитель взяв святого Зосиму з собою до міста Кононим. Тут натягнули мученикові на ноги залізні чоботи, набиті цвяхами, прив’язали його до коней і гнали по шляху, але й ця мука, як і всі попередні, за волею Божою, не завдали жодної шкоди святому Зосимові. У в’язниці, куди кинули його на голодну смерть, святому явилися два ангели, які втішили його і нагодували. А через кілька днів, коли мучитель зрозумів, що є безсилим перед святим і жодними муками його не злякає, наказав ще раз жорстоко побити святого, припікати ребра свічками, шматувати залізом тіло, а під кінець убити сокирою. Святий Зосима постраждав 19 червня близько 109 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 02 липня Церква згадує св. ап. Юди, брата Господнього. Сострадання Пресвятої Богородиці.

01 липня Церква згадує св. мч. Леонтія. Празник найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Чоловіколюбця.

“Найсвятіше Серце Ісуса”Назарій Муравський, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святих мучеників Леонтія, Іпатія і Теодула

Тропар (г.4): Мученик твій, Господи, Леонтій, у своїм стражданні прийняв нетлінний вінок від тебе, Бога нашого;мавши бо твою силу, він переміг мучителів і подолав нікчемне зухвальство демонів;його молитвами спаси душі наші.

Кондак (г.2): Мучителів лукаві підступи посоромим єси і еллінів служіння безбожне викрив, возсіяв єси богорозуміння всім людям навчанням благочестя, богомудрий мучениче. Тому память твою почитаємо з любов’ю, премудрий Леонтіє.

Було це в часи правління римського імператора Веспасіяна (69-79). Адріян, призначений старостою Фінікії, випросив в імператора дозволу переслідувати християн. Прибувши до Фінікії, він дізнався, що в місті Триполіс начальником війська є грек Леонтій, муж великої хоробрости, надзвичайно милосердний до бідних, чесний і християнин. Останнє власне і було провиною в ті часи. Адріян вислав поперед себе сотника Іпатія з відділом війська, щоб той ув’язнив Леонтія і тримав у в’язниці аж до приїзду самого Адріяна. Дорогою Іпатій тяжко захворів. Та вночі явився йому ангел у вигляді світлого молодця і сказав:“Поклич тричі на поміч того Бога, якому поклоняється Леонтій, – і будеш здоровий”.

Іпатій оповів вранці свій сон іншому сотникові, Теодулові, і, за його порадою, зробив так, як йому велів ангел:тричі візвав до Леонтієвого Бога – і здоровий устав з ліжка. Тепер уже обидва сотники мали велику охоту якнайшвидше зустрітися з мужем, який вірує в такого могутнього Бога. А коли прийшли до Триполіса, назустріч їм вийшов Леонтій. Вони, не знаючи його, спитали:“Де тут живе Леонтій, муж чесний, до якого послав нас сам староста Адріян, бо хоче з Леонтієм зустрітися і віддати йому шану?”

Слуга Божий відповів:“Ходімо, я відведу вас до нього”.

Іпатій і Теодул пішли за ним, а святий Леонтій привів їх до свого дому, погостив їх красненько, а потім каже:“Я Леонтій, тепер можете мене ув’язнити!”

Обидва сотники були здивовані добротою цього мужа і, спізнавши Божу ласку, припали до його ніг та стали просити, щоб допоміг їм пізнати правдивого Бога, який чинить великі чуда, а сповідники Його живуть так свято, як Леонтій. Він навчив їх правд Христової віри й охрестив. Адріян, довідавшись про це, негайно прибув до Триполіса і наказав усіх трьох кинути до в’язниці, а наступного дня поставив їх перед судом.

Святі мученики сміливо стали перед своїм мучителем, вони прилюдно визнали Христову віру, не слухали намов, не злякалися погроз, лиш голосно призивали Ім’я Христа Спасителя. Адріян наказав святого Леонтія жорстоко бичувати жилами, а потім кинути до в’язниці. Обох сотників також спочатку бичували, потім припікали їх вогнем, а під кінець сокирою відрубали їм голови. Наступного дня Адріян велів поставити перед собою Леонтія і запитав його, чи надумав принести жертву богам.

“Нічого надумувати мені не треба, – відповів святий мученик, – ліпше ти надумайся і охрестися, щоб спастися!”

А мучитель з насмішкою запитав:“Яке ж то спасіння, чи не те часом, якого зазнали Іпатій і Теодул?”

На це святий Леонтій сказав так:“Смерть, до якої ти їх засудив, для них є спасінням і початком вічного життя, але вас, що не віруєте у Христа, чекає смерть тіла і душі – і вічні муки пекла!” Адріян наказав припікати святого вогнем, а під кінець прив’язати його до чотирьох стовпів і забити до смерти. У таких муках з молитвою на устах і з надією в серці святий Леонтій закінчив свій земний подвиг 73 р.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 01 липня Церква згадує св. мч. Леонтія. Празник найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Чоловіколюбця.

30 червня Церква згадує свв. мчч. Мануїла, Савела й Ісмаїла. Прп. Іпатія, ігум. Руфеніянського.{Свщмч. Василія Величковського.}

Святих мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Вірою Христовою уражені, Всеблаженні,* і вірно випивши її чашу,* перські служіння і нахабство зруйнували, рівночисленні Тройці,* і молитеся за всіх нас.

З незапам’ятних часів існував звичай, що коли одна держава посилала до іншої своїх послів, навіть під час жорстокої війни, ці посли були недоторканні. Цей звичай шанували навіть дикуни, однак не шанував його окаянний Юліян Відступник. Та й не дивно: хто не шанував Божого права, хто зрікся Христової віри, той напевно не пошанує і людських установ.

Цар персів, бажаючи укласти з імператором Юліяном мир, відправив до нього послів, серед яких були три брати-християни: Мануїл, Савел та Ісмаїл. Імператор прийняв їх у місті Витинії і тут, склавши своїм богам жертви, запросив їх на поганський, на честь богів влаштований обід.

Звісно, святі юнаки не прийняли цього запрошення. За це Юліян наказав їх ув’язнити і наступного дня поставив їх перед своїм судом, звинувативши у тому, що вони гордують його богами. Усі троє сміливо стали перед Відступником і сказали йому в очі те, що він сам знав добре, – боги його – це звичайні чорти. Розлючений Юліян наказав жорстоко бити святих жилами, припалювати їх боки свічками, запихати голки під нігті рук і ніг, забивати в голову цвяхи, а під кінець велів стяти їх мечем.

Та кара Божа не дала на себе довго чекати. Перси, розлючені нечуваним зневаженням послів, пішли на нього війною, під час якої Юліян Відступник загинув. Святі Мануїл, Савел та Ісмаїл прийняли мученицьку смерть 362 р.

__________

У той самий день

Святих мучеників Ісавра, Василія, Інокентія, Єрмія та інших Святий Ісавр, диякон, Василій та Інокентій були родом з Атен. Вони прийшли до міста Аполонії, де зустріли Єрмія, Фелікса і Перегрина, і разом прославляли Господа. Мучитель Трифонтій віддав їх на тяжкі муки, під час яких Бог прославив їх багатьма чудами. Вкінці мучитель велів стяти святих мечем. Мученицьку смерть вони прийняли у IV столітті.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

__________

У той самий день

Блаженний Василь Величковський

Священномученика Василія Величковського.

Блаженний Василь Величковський (1.06.1903 – 30.06.1973)

Народився у м. Станиславові. Монах-редемпторист, побудував кілька церков та каплиць на Волині та Поліссі у міжвоєнний період. Заарештований НКВС 26 липня 1945 р. і засуджений до смертного вироку, який через 3 місяці замінили 10-річним ув’язненням. 1959 р. призначений Апостольською Столицею єпископом. Другий арешт 2 січня 1969 р., 3-річне ув’язнення та вигнання з СРСР до Югославії. Зустріч у Римі з Кир Йосипом Сліпим та аудієнція в Папи Павла VI. Помер невдовзі після звільнення з ув’язнення у Вініпезі, Канада. Мощі блаженного вшановуються у церкві Св. Йосифа у Вінніпезі.

Тільки велике смирення перед Богом і незмірне уповання на Його всемогутність могло дозволяти цьому чоловікові так сміливо ставати в обороні Божих правд і громадянських прав своїх вірних – загнаних радянською владою у підпілля греко-католиків Галичини. А те почитання й пошанівок, що їх – як віруюча людина – віддавав Божій Матері, є с дійсно прикладовим і гідним всілякого подиву. Місіонер до скону, лишився ним до кінця, свідчачи в далекому від рідної домівки краї сумну і славну правду про Христа, Який умер і воскрес, і Його Церкву, що її не в силах здолати пекельні брами.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 30 червня Церква згадує свв. мчч. Мануїла, Савела й Ісмаїла. Прп. Іпатія, ігум. Руфеніянського.{Свщмч. Василія Величковського.}