Вдячна пташка (притча)

Вдячна пташка

Зима. Усе вкрите снігом: дерева, які ще недавно красувалися  жовтогарячими листочками; поля, на яких колосилася пшениця. Тільки вічнозелені красуні показують зелені голочки з-під снігу. Природа спить. Вона відпочиває.

Дрібний сніг сиплеться з сірого, як туман, неба.

Сад, а в ньому – хатина. Там живе  п’ятирічний хлопчик Микола,  дворічна дівчинка Анастасія, мама Надія і тато Іван.

Маленький Микола дивиться у вікно і з цікавістю тихо запитує:

  – Мамо, а що то за пташка така красива літає у нашому саду?

        – Це синичка,- відповіла, усміхаючись, мама.

        – Вона така красива, – замріяно каже хлопчик. – А що вона робить?

        – Мабуть, шукає їсти.

        – Як зараз важко таким маленьким пташечкам знайти поживу, – спросоння

 каже Анастасія.

Мама усміхнулася, підійшла до Анастасійки й поцілувала її біляві кучері.

        – Доброго ранку, красуне!

        – Мамо, мені шкода ту синичку. Вона така беззахисна!

        – Ми можемо її нагодувати? – запитав Микола.

      – Думаю, так, – відповіла мама.- Але спершу ви застелите ліжечка, почистите зубки, поснідаєте, а тоді подбаємо про пташечок, особливо про нашу синичку.

        – Добре, мамусю,- зраділи дітки…

Через деякий час, виконавши все, що мама сказала, діти одягнулися і пішли надвір годувати синичку.

Непомітно настав вечір. Прийшов тато з роботи і приніс пакет.

        – Як ви думаєте, що в цьому пакеті?

        – Мені цукерки, – сказала Анастасійка, – а  для братика, мабуть, мандаринки.

        – Неправильно, – сказав татусь. – Миколо, а ти як думаєш, що там?

        – Нові іграшки?

        – Не вгадав, – сказав татусь. – Мені зателефонувала мама і розказала, як ви дбаєте про пташенят. Після цього в мене з’явилася ідея: ми разом зробимо годівнички і порозвішуємо в нашому саду. У цьому пакеті- усе необхідне.

        – Тату, дуже гарна ідея! – вигукнули разом діти.

        – А тепер будемо вечеряти, – втрутилася у розмову мама.

Після вечері сім’я разом взялася за виготовлення годівничок.  Наступного ранку всі разом порозвішували їх у саду, а потім щодня  годували не тільки синичку, а й інших небесних птахів. Але тільки синичка щоранку підлітала до вікон дитячої кімнати, немовби дякуючи за смачну їжу.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.