Два монахи та їхні оливкові дерева (притча)

Один монах посадив оливкове дерево і заповзявся моли­тися: «Господи, пошли деревцю моєму дощу». І послав Гос­подь на землю дощ. Деревце напилося вологи, а монах мо­лився далі: «А тепер Господи, прошу послати багато сонця – деревцю моєму потрібне тепло». І Господь посилав сонце. Дерево росло. Монах далі молився: «Господи, пошли неве­личкий морозець, щоб укріпити коріння та гілки». Господь послав мороз… і дерево загинуло. Монах дуже засмутився. Він пішов до іншого монаха, щоб розповісти свою історію і поділитися горем.

– У мене також є оливкове дерево, – відповів той. – І моє деревце чудово виросло. Але я молився інакше. Я сказав Богові, що він – Творець цього деревця і краще знає, що йому потрібно. Я просто просив Бога піклуватися про ньо­го. І Він це робить.

Ми часто просимо те, що, з нашого погляду, нам по­трібно. Натомість треба просити Бога про те, що для нас корисно

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.