Коментар до Євангелія на сьогодні

2 Кр. 6, 16 – 7, 1 «Ми бо храм Бога живого»

Апостол вказує, що кожна людина – храм Бога живого. І немає різниці, чи людина ходить до храму, чи не ходить, чи вона вірить у Бога, чи ні. Але кожна людина створена на образ Божий. Навіть людина, яка нам неприємна, також храм Бога живого. Коли б ми були свідомі цього, то з яким благоволінням і страхом мали б ставитись до інших!

У житті святих добре видно розуміння цієї істини. До кожної людини, яку вони зустрічали на життєвій дорозі, вони ставились із повагою! Якщо ми так ставитимемось до інших людей, якими б вони не були, то інші люди самі змінюватимуться. Саме ця наша постава пошанування в них цього храму Божого буде змінювати людей, з якими маємо стосунки, попри те, що вони чинять і якими вони є.

Мт. 15, 21-28. «Він же не озвався до неї і словом».

Цей вислів немовби суперечить нашим знанням про Бога: ми завжди твердимо про Боже милосердя над кожним грішником, про Божу любов до кожної людини, а тут бачимо, що Христос не звертає уваги на цю жінку, так, ніби Йому цілковито байдуже до неї.

Щось подібне можемо відчувати в нашому житті, адже переживаємо різні турботи, падіння, пристрасті. Здавалось би, і молимося, і каємося, але часом зовсім не відчуваємо, що Бог є поруч з нами. Однак маємо бути людьми віри, тобто можемо відчувати чи не відчувати, що Бог нас чує, але покликані вірити в Божу присутність. Бог чує нас, коли ми Його про щось просимо, і зі свого великого милосердя, зі своєї великої любові до нас Він відповість нам тоді, коли ми справді матимемо в цьому потребу.

Якщо Бог не відповідає, то часто це Його велика педагогіка, щоб нас змінити, зміцнити, перевиховати. Знаємо, що й батьки деколи ставлять випробування для дітей, щоб діти дорослішали. Адже саме складні та проблематичні ситуації дають нам нагоду зростати. Тому деколи й Бог може не відповідати, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, в упованні на Нього. І що б не діялося, завжди й повсякчас звертаймося до Бога й вірмо: коли буде потрібно, Він нам відповість! Не переставаймо ж взивати до Нього!

Владика Венедикт (Алексійчук)

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.