Коментар до Євангелія на сьогодні

Йо. 1, 43-51. «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства».

Чому ми в стосунках з іншими часто лукавимо? Не завжди тому, що ми дуже зіпсуті, а тому, що ми не є правдиві перед Богом. За що Господь похвалив Натанаїла? Саме за його простоту, щирість і відкритість.

Пригадаймо, як Господь каже не бути літеплими – лише або гарячими, або холодними. Господь закликає нас до відваги – не боятися виражати те, що маємо в собі. Бог не очікує, щоб ми вдавали з себе когось, ким ми не є. Часто ми дуже хочемо подобатися іншим, щоб інші люди нас високо оцінили. Однак бачимо: корінням цього є лукавство, бо ми не є собою, не є такими, якими нас створив Бог.

Сталість і незмінність є лише в Бозі, і що більше наближаємося до Нього, то більше самі стаємо подібні на свого Творця. Лише в Бозі, у Його правді ми самі можемо ставати сталими і виявляти цю правду про Господа. Пізнаючи правду в Бозі, ми самі починаємо жити нею. Стаючи учасниками істини в Бозі, ми самі випромінюємо істину, пізнаючи цілісного Бога, ми стаємо в усьому цілісні! (Вл. Венедикт Алексійчук)

Понеділок 31 тижня

Євр. 11, 17-23, 27-31. «Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака»

У цьому апостольському читанні багато разів подано приклади того, як через віру біблійних осіб Бог діє в історії. Як Бог діяв через віру серед вибраного народу у Старому Завіті, так само проявляв себе і в часі Нового Завіту, так діє і тепер.

Загалом у житті кожного з нас є цей вибір: або ми живемо вірою, покладаючись на Бога, і тоді живемо чесно, справедливо, свято, або ми не живемо вірою, і тоді живемо грішно, неправедно, без Бога.

Віра – це не є щось стале, яке ми раз і назавжди в собі сформували, розвинули і маємо впродовж усього життя. Віра – щось завжди динамічне, вона або зростає, або занепадає в конкретних обставинах нашого життя. Тому наша віра – це показник якості наших стосунків із Богом.

__________

Перша неділя посту, православія

Євр. 11, 24-26; 32 – 12, 2. «Маючи навколо себе таку велику хмару свідків… витривало біжімо до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса»

Через свою смерть і воскресення Бог подарував нам вічне життя. Ми про це чули, більшою чи меншою мірою це розуміємо, а навіть стараємось, що б осягнути це життям вічне, але бачимо, як нам нелегко це чинити. Навіть коли маємо намір жити свято, виконувати Заповіді Божі, то нам не завжди вдається цього досягти.

Часто нас опановує знеохота, відчай, бажання припинити боротися. Чому? Бо ми дивимось на себе і бачимо свій негативний досвід невдач. Але Бог не дивиться на наші невдачі. Бог бачить нас тими, за кого Він віддав своє життя. Він певний того, що ми спроможні осягнути життя вічне. Тож ніколи, в будь-яких невдачах чи труднощах, чи в будь-яких падіннях, не знеохочуймось. А витривало ідімо вперед, ідімо до нашого спасення і життя вічного. (Вл. Венедикт Алексійчук)

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.