Метелик (притча)

Сів метелик-одноденка на багаторічну брусницю і почав захоплюватися всім, що зміг побачити:

– Сонце-то яке добре і красиве! Роса – жодні самоцвіти з нею не зрівняються! А луг який зелений, небо яке блакитне! А повітря? Мені бракує слів, щоб описати його! Лише одне можу сказати: слава Богу – за все!

“Треба ж – стільки років живу, і нічого цього не помічала!” – подумала брусниця, а вголос сказала:

– Нічого, завтра ти до всього цього звикнеш!

– Завтра для мене вже не буде, – сумно відповів метелик, назавжди закриваючи очі. А брусниця із соромом зізналася собі, що майже за сто років вона не побачила і, найголовніше, не оцінила всього того, що встиг цей метелик лише за єдиний день свого життя.

Господи Боже наш, яке величне ім’я Твоє по всій землі! …Коли погляну на небо – діло рук Твоїх, на місяць і зорі, які Ти поставив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, що Ти опікуєшся ним? (Книга Псалмів 8:1,4,5).

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.