Неділя сиропусна, прощення. Св. великомч. Теодора Тирона.

Сиропусна Неділя

Що таке “сиропуст”?

Свята Церква, помалу готуючи нас до посту, у М’ясопусну неділю наказала не їсти м’ясні страви. У часі сиропусної або сироїдної седмиці Церква дозволяє споживати тільки молочні страви. Та в Сиропусну неділю треба й від цих страв відмовлятися. Звідси й назва “сиро-пуст”, тобто відпущення сира. Цей тиждень називався в народі сирний або масляний, а Сиропусна неділя мала назву пущення, тобто утримання від усіх молочних продуктів. У цю неділю в нас справляли “запусти”, тобто останні передпісні забави.

У Західній Європі наші “запусти” називалися “карнавалом”, що означало те саме, що й м’ясопуст, від італійського “карне-вале” — дослівно: прощай м’ясо! У латинській Церкві Великий піст починається щойно в середу нашого першого тижня посту, у т. зв. Попільну середу, коли посипають голови попелом на знак покути. До того дня в латинській Церкві ще можна їсти м’ясо й робити забави, що подекуди бувають дуже гучні.

Практика сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже олександрійський патріярх Теофіл († 412), а перед тим установлена М’ясопусна седмиця й неділя. Синаксар на сирну суботу каже, що, на думку декого, сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610-641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м’яса цілий тиждень перед Великим постом. У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам’ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя в молитві, пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем.

Богослужба Сиропусної седмиці прибирає щораз більше пісний вид, особливо в середу, п’ятницю і в неділю при кінці вечірні. У вівторок на вечірні вже починаються поклони, що тривають цілий піст.

Oбряд прощення в сиропусну неділю

У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: “Пасха священная нам днесь з’явилася… “. Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: “… і друг друга обіймім! Промовмо: “Браття”, — і тим, що ненавидять нас; простім усе… “. Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.

Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: “Прости мені, Отче”, — чи — “Прости мені, Брате”, трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні Сиропусної неділі: “Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше… “. Після обряду прощення всі мовчки розходилися.

Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір’я до Божого милосердя; хто в М’ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, — для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення.

Cтихира зі стиховні вечірні сирної неділі:

“Засіяла Твоя благодать, Господи, засіяло просвічення душ наших. Ось час сприятливий, ось час покаяння! Відложім діла тьми та одягнімся у зброю світла, щоб, перепливши велике море посту, ми осягнули тридневне воскресення, Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, який спасає наші душі”.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

__________

У той самий день

Житіє святого великомученика Теодора Тирона

Тропар (г. 2): Великі віри сповнення, в джерелі вогню, як на водах упокоєння, святий мученик Теодор радувався. Обпалившись бо вогнем, як хліб солодкий Тройці принісся. Його молитвами, Христе Боже, спаси душі наші.

Кондак (г. 8): Віру Христову, наче щит,* прийнявши до глибин свого серця,* переміг ти супротивні сили, Теодоре багатостраждальний,* і, як непереможний, увінчався єси навіки вінком небесним.

Діялося це за часів імператора Юліяна Відступника. Той, аби допекти християнам, наказав перед першою суботою Великого посту, коли християни найбільше постили, потай скропити на торжищах усі припаси їжі кров’ю звірів, принесених у жертву поганським божкам. Однак Царгородському архиєпископові Євдоксію явився воїн в сяючих обладунках і так сказав йому:“Заборони правовірним купувати хліб та інші харчові припаси, які в суботу виставлять на торг, бо вони осквернені кров’ю поганських жертв!”

Євдоксій тяжко задумався і не знав, що робити, бо ж люди не мали вдома припасів, а кормилися тим, що купували на торговищі.

Тоді воїн порадив йому:“Накажи приготувати коливо, варену пшеницю з медом, як це роблять в Євхаїтах, і нехай вірні споживають це в суботу”.

А на запитання, хто він, відповів:“Я – Теодор Тирон, воїн і мученик Христовий, посланий Ним, щоб вас остерегти!”

Після цих слів видіння зникло. Архиєпископ застеріг народ, і ніхто не купував осквернених хлібів, усі їли коливо – а поганин Юліян був осоромлений. Пам’ять цієї події свята Церква вшановує в першу суботу Великого посту.

І хто ж то такий – святий великомученик Теодор Тирон? Згідно з описом святого Григорія Ниського, він походив зі Сходу. Молодим воїном разом зі своїм полком він прибув в Амасію, в Понті. За імператора Максиміяна, коли християнська кров текла струмками, святий Теодор перед начальством цілого війська став голосно величати Христа Спасителя. Полковник Вринк не хотів передавати його зразу на муки і дав йому час, щоб той передумав. Та за той час святий Теодор спалив поганську божницю, як доказ безсилля поганських ідолів. Тепер його поставили перед суддею Публієм. Той наказав святого бити, шматувати тіло гаками, а потім кинути в розтоплену піч. Теодор осінив себе знаком святого хреста і з молитвою на устах увійшов у вогонь і тут-таки, перш ніж полум’я його поглинуло, віддав Богу свого духа. Тіло святого упокоїлося в місті Євхаїтському, а його мощі прославилися численними чудами. Мученицьку смерть святий Теодор прийняв близько 306 р.

__________

У той самий день

Житіє святої Маріямни, сестри святого апостола Филипа

Свята Маріямна, сестра апостола Филипа (його пам’ять вшановуємо 14 листопада), своє дівицтво посвятила Богові і стала сподвижницею трудів і подвигів свого брата. Коли у Фриґії, в місті Єраполі, де погани серед інших почитали і в божниці кормили плюгаву змію, святий Филип разом зі святим Варнавою (його пам’ять вшановуємо 25 серпня і 11 червня) голосили слово Боже, то і свята Маріямна була з ними. Єрапольські погани повісили святого Филипа за п’яти, а святого Варнаву прибили до хреста. Однак Господь став карати безбожників і вони зняли з хреста святого Варнаву. Він пішов далі проповідувати Христову науку. А святий Филип там закінчив свій мученицький подвиг. Сестра його зняла тіло і поховала. Потім свята Маріямна пішла в Ликаонію, де багатьох поган навернула до Христової віри. Року смерти святої Маріямни не знаємо.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.