Неділя сиропусна, прощення. Св. Тарасія, архиєп. Царгородського.

Сиропусна Неділя

Що таке “сиропуст”?

Свята Церква, помалу готуючи нас до посту, у М’ясопусну неділю наказала не їсти м’ясні страви. У часі сиропусної або сироїдної седмиці Церква дозволяє споживати тільки молочні страви. Та в Сиропусну неділю треба й від цих страв відмовлятися. Звідси й назва “сиро-пуст”, тобто відпущення сира. Цей тиждень називався в народі сирний або масляний, а Сиропусна неділя мала назву пущення, тобто утримання від усіх молочних продуктів. У цю неділю в нас справляли “запусти”, тобто останні передпісні забави.

У Західній Європі наші “запусти” називалися “карнавалом”, що означало те саме, що й м’ясопуст, від італійського “карне-вале” — дослівно: прощай м’ясо! У латинській Церкві Великий піст починається щойно в середу нашого першого тижня посту, у т. зв. Попільну середу, коли посипають голови попелом на знак покути. До того дня в латинській Церкві ще можна їсти м’ясо й робити забави, що подекуди бувають дуже гучні.

Практика сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже олександрійський патріярх Теофіл († 412), а перед тим установлена М’ясопусна седмиця й неділя. Синаксар на сирну суботу каже, що, на думку декого, сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610-641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м’яса цілий тиждень перед Великим постом. У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам’ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя в молитві, пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем.

Богослужба Сиропусної седмиці прибирає щораз більше пісний вид, особливо в середу, п’ятницю і в неділю при кінці вечірні. У вівторок на вечірні вже починаються поклони, що тривають цілий піст.

Oбряд прощення в сиропусну неділю

У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: “Пасха священная нам днесь з’явилася… “. Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: “… і друг друга обіймім! Промовмо: “Браття”, — і тим, що ненавидять нас; простім усе… “. Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.

Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: “Прости мені, Отче”, — чи — “Прости мені, Брате”, трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні Сиропусної неділі: “Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше… “. Після обряду прощення всі мовчки розходилися.

Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір’я до Божого милосердя; хто в М’ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, — для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення.

Cтихира зі стиховні вечірні сирної неділі:

“Засіяла Твоя благодать, Господи, засіяло просвічення душ наших. Ось час сприятливий, ось час покаяння! Відложім діла тьми та одягнімся у зброю світла, щоб, перепливши велике море посту, ми осягнули тридневне воскресення, Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, який спасає наші душі”.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

__________

У той самий день

Житіє святого Тарасія, архиєпископа Царгородського

Тропар, глac 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Тарасіє.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 3: Православними догматами церкву просвітив ти і ікону чесну Христа почитати, блаженний, і покланятися Йому навчивши, осудив єси безбожне велінння іконоборців, тому зовемо тобі:«о, отче, радуйся мудрий Тарасіє!»

Церква Христова ніколи не знала цілковитого спокою. Та настали для неї дуже важкі часи, коли гору стала брати єресь іконоборців (іконокластів), особливо тоді, коли імператором став Лев IV Ісавр, який особисто переслідував почитателів ікон, а самі ікони наказав викидати з церков і домів.

Після смерти імператора Лева управляти державою, від імени свого неповнолітнього сина Костянтина VI (780-797), стала його мати Ірина. Патріярхом Царгорода був тоді Павло, муж розумний і шанований своєю паствою. Усі свої статки він роздавав убогим. Та попри цю свою доброту, не мав він сили піти слідами Атанасія, Йоана Золотоустого та інших незламних оборонців святої Церкви. Він здався перед погрозами покійного вже імператора Лева IV і підписав єретичне ісповідання віри, яке забороняло почитати святі ікони. Та совість не давала йому спокою, і тепер він зрікся патріяршого престолу і як монах-каяник замкнувся в монастирі Флора. Дарма, що цісарева-вдова і неповнолітній цісар просили його не полишати своєї пастви, дарма, що про це благали його всі достойники двору, він не повернувся, а оплакував нещастя Христової Церкви, якому, як він казав, може зарадити лишень Вселенський собор. Своїм спадкоємцем радив він вибрати святого Тарасія.

Хто ж то такий святий Тарасій? Був це чоловік учений і чеснотливий, чоловік багатий, таємний дорадник імператора, відомий своєю побожністю. Дім його був радше монастирем, як палатою вельможі. Коли ж патріярх Павло невдовзі помер у монастирі, то патріярший престол зайняв (784 р.) Тарасій, ревний ісповідник Христової віри і почитатель ікон. Він повідомив про своє обрання папу римського та всіх патріярхів і скликав у 786 р. Вселенський собор у Царгороді. Папа Адріян I (772-795), а також патріярхи олександрійський, антіохійський і єрусалимський вислали на Собор своїх представників. Собор щойно мав розпочатися, як іконоборці збунтували військо і стали погрожувати смертю всім Отцям Собору. То ж Собор змушені були відкласти, та все ж наступного (787 р.) року він таки відбувся, щоправда в Нікеї, як Сьомий Вселенський собор. Головою Собору був святий Тарасій, і Собор однодушно засудив іконоборську єресь і кинув клятву на її прихильників.

Тепер святий Тарасій усі свої зусилля докладав до того, аби виправити зіпсовані звичаї Царгорода, навчав, упоминав, навертав, роздавав милостиню, за останні гроші зі свого маєтку побудував чоловічий монастир, і всюди боронив святу Церкву і святість Христової віри.

Імператор Костянтин VI, одружений з внучкою святого Філарета Милостивого (його пам’ять вшановуємо 1 грудня) Марією, став на злу дорогу. Він закохався в Теодотію, одну з дворянок, і задумав одружитися з нею, хоч уже мав жінку. Аби позбутися Марії, він її оскаржив у злочині, нібито вона хотіла його отруїти, і покликав до себе Тарасія, щоб той наказав замкнути Марію в монастирі, а його обвінчав з Теодотією. Однак патріярх рішуче став на захист цісаревої Марії, він звинуватив цісаря у брехні та наклепі і заявив, що не лишень не дозволить вчинити нечуваний гріх, який той задумав, але й не допустить його, як явногрішника, до святих таїнств. Розгніваний імператор прогнав Тарасія зі свого двору і далі стояв на своєму. Він знайшов безбожного священика, який обвінчав його з Теодотією (вінчання те, однак, було неважне), а Марію наказав замкнути в монастирі. Бог дуже скоро покарав його за злобу;рідна мати Костянтина Ірина підбурила проти нього військо, кинула його у в’язницю, де, за її наказом, йому викололи очі, після чого він через кілька днів помер. (За п’ять років до цього, він сам наказав осліпити трьох своїх стриїв.)

Подальше життя патріярх Тарасій посвятив своїй пастві;він трудився над спасінням вірних, і сам дивував усіх святістю свого життя. Помер святий на 23-ій рік свого владицтва, за правління імператора Никифора, у 806 р. Тіло його поховали у монастирі в Тракійськім Босфорі, який він побудував, а Бог прославив його мощі багатьма чудами.

Подія, яку вам зараз оповімо, сталася через двадцять три роки після смерти святого Тарасія. На цісарському престолі сидів злощасний Лев Вірменин, котрий відновив іконоборську єресь і переслідував Христову Церкву. Святий Тарасій явився йому у сні з ще одним мужем, до якого сказав так:“Михаїле, убий імператора мечем!” Наляканий цар прокинувся, послав до монастиря, де лежали мощі святого Тарасія, і наказав шукати, чи нема там якого монаха Михаїла. Однак такого там не було. Та вже на шостий день сон сповнився;у ніч Різдва Христового з в’язниці утік Михаїл Бальб, колишній полководець, де він сидів за зневагу цісаря. Він учинив бунт і мечем убив єретика Лева.

__________

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.