Неділя 1-ша Великого посту, Православія. Перше і друге знайдення чесної голови св. славного прор., предтечі і хрестителя Господнього Йоана.

“Спас нерукотворний”Роман Василик, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

НЕДІЛЯ ПРАВОСЛАВ’Я

“Пречистому Твоєму образові поклоняємось Благий, просячи прощення наших провин, Христе Боже” (Тропар).

Перша неділя Великого посту зветься неділею Православ’я. Про яке православ’я тут йде мова? Слово “православ’я”, по-грецьки “ортодоксія”, означає істинну віру і правдиве почитання Господа Бога. Тож мова тут не про православ’я, яке ми сьогодні розуміємо як противагу Католицькій Церкві, але про православ’я, яке було спільне для цілої Христової Церкви аж до розколу Східної і Західної Церкви за патріярха Керуларія в XI сторіччі. Православ’я, яке святкує ця неділя, це православ’я вселенсько-католицьке, його визнавала ціла Христова Церква перших віків у боротьбі проти єресі іконоборства. Тому неділя Православ’я це торжество цілої Церкви, Східної і Західної, це радісне святкування остаточної перемоги над іконоборством й иншими єресями.

Неділю Православ’я установив і наказав щорічно святкувати Собор у Константинополі 842 року. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ’я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, то ця неділя до сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон, хоч це торжество не має нічого спільного з Великим постом. — Погляньмо дещо ближче на історію іконоборства та причини встановлення неділі Православ’я.

Початок іконоборства

Визначна риса Східної Церкви — це давнє й особливе почитання святих ікон Ісуса Христа, Божої Матері, ангелів і святих. Святим іконам, подібно як і святим мощам, Христова Церква віддає великі почесті і пошану. Вона ставить їх у храмі для прилюдного почитання. Вона заохочує, щоб ми святі ікони почитали вдома та — у формі хрестиків чи медальйонів — носили на своїх грудях.

Святі ікони зазнавали прилюдної і приватної почести у Східній Церкві аж до панування візантійського цісаря Лева III Ісаврія (717-741). Під впливом двох єпископів з Малої Азії він осудив почитання святих ікон і вважав його за ідолопоклонство. Свою боротьбу проти святих ікон почав від того, що наказав забрати ікону Ісуса Христа з брами його палати. А відтак у 730 році він видав цісарський декрет, яким заборонив почитання святих ікон у цілій державі. Цим декретом у Східній Церкві починається довга, завзята, болісна і кривава боротьба проти святих ікон, знана в Церкві під назвою іконоборства. Ця боротьба з невеликими перервами тривала понад сто літ і закінчилася світлим тріуюмфом почитання святих ікон.

Цісарський декрет наказував святі ікони нищити, палити, а їхніх оборонців ув’язнювати, відправляти на заслання і навіть мучити. Патріярх Герман І (713-730) не хотів підписувати цісарський декрет проти ікон, за те цісар його усунув та призначив патріярхом послушного собі Анастасія (730-754). Римські папи, спочатку Григорій II (715-731), а потім Григорій III (731-741) пишуть до цісаря листи протесту і на своїх римських синодах осуджують боротьбу проти ікон.

Цісар Костянтин V Копронім (741-775), син Лева III, завзято продовжував іконоборчу боротьбу свого батька й хотів, щоби почитання святих ікон Церква урядово осудила. З цією метою у 754 році він скликав єпископів до Константинополя на собор, який під його натиском заборонив почитання святих ікон.

Осуд іконоборства

Дозвіл на почитання святих ікон приходить за цісаревої Ірини, яка 784 року усунула з уряду іконоборця-патріярха Павла, а на його місце наказала вибрати Тарасія (784-806). Він разом з цісаревою Іриною й Апостольською Столицею скликав у 787 р. собор до Нікеї. Цей собор відомий у Церкві як Сьомий Вселенський Собор. Пам’ять Отців цього собору наша Церква святкує в жовтні.

Собор у Нікеї за основу до свого догматичного рішення щодо святих ікон бере науку святого Йоана Дамаскина (к. 675-749), великого богослова Східної Церкви. Собор виразно підкреслює різницю між почитанням — адорацією, по-грецьки — “латрія”, яке стосується тільки одного Господа Бога, і між почестю і пошаною, по-грецьки — “дулія”, яку віддаємо Богородиці, ангелам і святим. Собор навчає, що святі ікони це тільки видимі символи невидимих осіб, яким віддаємо почесть. Почитаючи святі ікони, ми не почитаємо паперу, полотна чи дерева, з яких зроблені святі ікони, тільки віддаємо честь тим особам, які на них зображені. Почитання святих ікон Собор ставить нарівні з почитанням святого Євангелія, хреста й мощей святих.

Тріумф православ’я

З початком IX сторіччя за цісаря Лева V Вірменина (813-820) приходить нове переслідування святих ікон і воно триває аж до 842 року. У цьому році цісарева Теодора дозволяє почитати святі ікони й усуває іконоборчого патріярха Йоана VII, а на його місце ставить Методія І (842-846). Патріярх Методій І, що зазнав гонінь і мук за святі ікони, зараз скликає до Константинополя синод, який уже остаточно повертає почитання святих ікон. Цю кінцеву перемогу, знану як “тріумф православ’я”, наша Церква щорічно згадує у неділю Православ’я.

До великих оборонців святих ікон належать патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин, святий Андрій Критський († 767), святий Теодор Студит (759-826) і патріярх Методій І.

Патріярхові Методієві І приписують укладення Чину Православ’я, тобто прилюдного визнання святої віри, яке читають на Службі Божій у неділю Православ’я. Цей Чин Православ’я з часом зазнавав різних змін і додатків. Він прийшов і на наші рідні землі та відбувався в катедральних церквах. До нього входять визнання віри, прилюдне віддання почести іконам Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці, подяка Богові за перемогу над єресями, молитви за живих і померлих та проголошення анатеми на єретиків.

Дух богослуження неділі Православ’я — це дух радости, перемоги, тріюмфу та почести й пошани до святих ікон. “Сьогодні, вірні, радісно плещім руками, — сказано в каноні утрені у першій пісні, — і закличмо: “Які дивні діла Твої, Христе, і велика сила, що наше одномисліє і згоду встановив. Прийдіть, Богом просвічені, і святкуймо радісний день. Сьогодні небо й земля радіє, і ангельські чини та людей громади особливо празнують”.

“Нині всім засяяло світло благочестя, — співаємо на стихирах великої вечірні, — прогоняючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдіть усі православні, припадімо благочестиво з поклоном до чесних Христових ікон”.

А на утрені на хвалитних стихирах співаємо: “Днесь настав радісний день і повний утіхи, бо блищить ясність найправдивіших догматів, і сяє Христова Церква, прикрашена нині відновленням святих ікон і сяйвом образів, і Богові миле одномисліє вірних”.

У восьмій пісні канона утрені читаємо: “Зберігаючи прадідні закони Церкви, пишемо образи Христові і Його святих та цілуємо їх устами, серцем і бажанням, взиваючи: “Благословіть усі діла Господні Господа”.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

__________

У той самий день

Перше і друге віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі

Тропар, глас 4: Із землі возсіявши предтечі глава,* проміння випускає нетління, оздоровлення вірним;* з висот збирає множество ангелів,* на низах скликує людський рід,* щоб одноголосну славу возсилати Христу Богові.

Кондак, глас 2: Пророче Божий і предтече благодаті,* як рожу священну із землі знайшовши, оздоровлення завжди приймаємо,* бо знову, як і перше, у світі проповідуєш покаяння.

Відомості про трикратне віднайдення чесної голови святого Йоана сягають дуже давніх часів, тому різні оповідання і передання часто відрізняються одне від одного. Подаємо їх за джерелами, які найбільше заслуговують на довіру, опускаючи всякі здогадки або пізніші додатки.

Після усікновення голови святого Йоана Хрестителя, Саломея віддала її Іродіяді. А та, ще не насичена помстою і кров’ю, знущалася з голови Предтечі, голками проколюючи язик, який сміливо виступив проти її грішного життя. Потім вона закопала голову святого Йоана в палаті, а тіло веліла десь поховати. Та учні святого Йоана забрали його тіло і поховали в Самарії, у місті Севастії. Побожна невіста, на ім’я Йоанна, жінка Хузи, одна з тих жінок, які, згідно зі святим Євангелієм (див. Лк. 8, 3), перші прийняли науку Христа і бачили Його чуда, знайшла у тій палаті голову Хрестителя. Чоловік її був слугою Ірода, то ж вона мала доступ до палат. Йоанна поклала голову у водонос, винесла з палацу і закопала на Єлеонській горі, на полі, що належало Іроду.

Минуло багато літ. Христова віра, хоч і була переслідувана, однак поширювалася на весь світ. Поблизу Єлеонської гори оселився один пустинножитель, і він, копаючи землю, знайшов голову Предтечі і з Божого об’явлення дізнався, який скарб тримає у своїх руках. А що поганство тоді лютувало в Єрусалимі, то він нікому не розповів про це, лиш гаряче молився у своїй келії перед головою святого Йоана, а перед смертю закопав її назад у землю.

Прийшов час, коли Христова віра вийшла з катакомб. Імператор Костянтин Великий став вірним слугою Христа Спасителя, і хрест засяяв над вселенною, чесне древо якого знайшли в Єрусалимі. У тому часі два монахи знайшли голову святого Йоана, і було це перше її віднайдення. Від тих монахів голова перейшла в руки одного вбогого гончаря з міста Емеси;він чесно зберігав її у своєму домі і Бог поблагословив його так, що він став заможним чоловіком. Перед смертю він передав голову Предтечі, запечатану у скриньці, своїй сестрі і наказав зберігати її як найбільший скарб, але скриньки не відчиняти. І так з рук в руки, з покоління в покоління переходила голова святого Йоана, аж потрапила до рук монаха Євстахія, що жив у печері поблизу Емеси. Він був аріянином, однак вдавав із себе дуже побожного. Вже тоді у тій печері діялося багато чуд, але їх приписували монахові, бо ніхто не знав, яку знамениту реліквію він приховує. Але коли Євстахій став відкрито намовляти людей до єресі, то єпископ Емеси попросив начальника міста, щоб той вигнав єретика. Тоді Євстахій закопав голову Предтечі в землю, бо не міг її забрати з собою, але вирішив колись потай повернутися за нею. Коли він пішов, у тій печері поселилися інші монахи і єретик не міг виконати свого наміру.

З часом на тому місці постала лавра, бо щораз більше монахів стало сюди приходити. У 453 р. Господь Бог об’явив, що в одній з печер монастирської лаври в землі схована чесна голова святого Йоана Предтечі. Ігуменом і архимандритом монастиря був тоді Маркел, муж дуже побожний і праведний. Одного разу уві сні він побачив, як до монастирської загороди вливається ріка, а за нею йшло багато вірниx, співаючи:“Явився тут святий Йоан Хреститель!” І справді посеред церкви явився святий Предтеча і поблагословив вірних. Так снилося ігуменові. За кілька днів він удруге побачив видіння. Йому явився святий Йоан у білих одежах, він увійшов до монастиря, а попереду нього – вогненний стовп. Маркел нікому не говорив про свої сни, а за кілька днів прийшов до нього один монах і розповів, що біля печери, де колись жили перші монахи їх монастиря, біля самого входу до неї, він бачив дивний вогонь. По якомусь часі Маркела збудив дивний голос, який виразно сказав:“Бог дарує вам мене;ти іди за зорею, і вона приведе тебе туди, де є я”. І в ту ж хвилю в його келії засвітилася зоря. Маркел із трепетом у серці встав і пішов, зоря палала перед ним, вказуючи дорогу. І так дійшов він до печери, і тут зоря зупинилася. Маркел упав на коліна і став молитися;він зрозумів, що тут сховано якийсь святий скарб, та не знав який. Наступного ранку він повернувся до печери і почав копати землю. Невдовзі він натрапив на мармурову плиту, під якою лежала посудина. У ній зберігалася чесна голова святого Йоана Хрестителя, вона була як жива, з волоссям. Печеру наповнив дуже приємний аромат. Маркел запалив лампадку, обкадив чесну голову і тоді зрозумів свій сон – у ньому йшлося про голову святого Предтечі. Про святу знахідку повідомили єпископа Емеси Уранія, і він, за великого здвигу народу, переніс голову Хрестителя до церкви в Едесі. Ця подія відбулася 24 лютого.

Близько 760 р. в Емесі на честь святого Йоана Хрестителя було побудовано величну церкву і в ній поклали голову святого, а згодом її перенесли до міста Комани в Понті. Та в часи іконоборства вірні боялися, щоб єретики не зневажали голову святого, тому потай закопали її у срібній посудині в землю. Минув час, і про те місце всі забули. Щойно за правління Михаїла і Теодори, близько 850 р., Бог об’явив святому Ігнатієві (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня), де заховано голову Хрестителя. Усе місто зворохобилося;послали найпобожніших священиків, щоб відкопали в Команах голову святого. І справді, її знайшли там, де вказав святий Ігнатій. Коли її урочисто внесли до Царгорода, назустріч вийшов імператор зі своїм двором, а біля воріт міста, разом з усім клиром, чекав святий патріярх. Величезний натовп народу поклонився голові Предтечі, вдарили дзвони, почулася хвалебна пісня;хресним ходом голову святого внесли до міста і поклали в церкві, біля царської палати. Було це 25 травня, і тому в цей день Христова Церква святкує пам’ять третього віднайдення чесної голови святого Йоана Хрестителя.

Як ми вже згадували, мощі святого Йоана Хрестителя, звісно, без голови, було поховано в Севастії. Коли святий євангелист Лука у своїй апостольській подорожі до міста Антіохії Сирійської проходив через Севастію, він пішов на поклін мощам святого Йоана Хрестителя. Тоді всі побачили, що святі мощі цілком нетлінні. Святий Лука хотів узяти мощі зі собою, але вірні Севастії спротивилися цьому, тож євангелист узяв лишень праву руку (якою святий Йоан хрестив Ісуса) і приніс її до Антіохії, свого рідного міста. Ця свята реліквія була тут у великому почитанні, а Бог прославив її численними чудами. В часи Юліяна Відступника, коли погани стали мучити християн і руйнувати церкви, вірні боялися, щоб рука святого Йоана не була зневажена, і заховали її в кам’яному стовпі. А після смерти окаянного Юліяна руку святого урочисто було перенесено до церкви святого Петра, і Бог знову прославив її численними чудами. Та згодом Антіохію захопили агаряни, вони навідріз відмовилися дати дозвіл на те, щоб руку Хрестителя перенести до Царгорода. Однак завдяки одному дияконові, на ім’я Йов, руку святого вдалося перенести до Царгорода, на саме навечір’я Богоявлення. З того часу в Царгороді дуже урочисто святкують Собор святого Йоана Хрестителя (7 січня).

Решта мощей залишилися в Севастії, поблизу зберігалися також мощі святого пророка Єлисея (14 липня). За Юліяна Відступника погани зруйнували гріб святого Йоана, його мощі викинули і мали намір їх спалити. Однак деякі єрусалимські монахи навмисне змішалися із здичавілим натовпом і, з Божою допомогою, сховали мощі Хрестителя і перенесли до монастиря. Ігумен Филип 362 р. переправив їх святому Атанасієві до Олександрії, а той, при нечисленних свідках, сховав їх, замурувавши до спокійніших для Церкви часів у стіні храму.

На Русі віддавна багато церков було присвячено святому Йоанові Хрестителеві. Варто згадати тут про владичий собор у старовинному руському місті Перемишлі. 24 червня, коли святкуємо Різдво святого Йоана Хрестителя, народ сходиться сюди із найдальших околиць і молиться до Господа, щоб, за заступництвом святого Йоана Хрестителя, дав нам ласку покаятися з наших гріхів і щоб послав ліпшу долю руському народові, який на віки вічні воздає честь своєму Творцеві і величає пам’ять святого Предтечі і Хрестителя Йоана.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.