Порада мудреця (притча)

Якось до срібловолосого мудреця, обливаючись сльозамими, прийшла молода і дуже вродлива дівчина:

– Що мені робити? – крізь сльози скаржилася вона. – Я завжди прагну по-доброму поводитися з людьми, ніко­го не ображати, допомогти, як тільки можу. І хоча зі всіма я привітна й ласкава, але часто замість вдячносте й поваги дістаю гіркі образи й глузування. Я ні в чому не винна, і це так несправедливо й образливо, що аж плач бере. Порадьте, що мені робити?

Мудрець глянув на красуню і з усмішкою промовив:

– Роздягнися і прогуляйся по місту нагою.

– Та ви з’їхали з глузду! – обурилася красуня. – В та­кому вигляді будь-хто збезчестить мене і ще бозна-що сотворить зі мною.

Тоді мудрець відчинив двері і поставив на стіл дзеркало:

– От бачиш, – відповів він, – з’явитися на людях, оголив­ши своє красиве тіло, ти боїшся. То ж чому ходиш світом з оголеною душею? Вона розчинена у тебе, як ці двері. Всі, кому тільки охота, приходять у твоє життя. І якщо бачать у доброчинствах твоїх, як у дзеркалі, відображення брид­косте своїх пороків, то прагнуть обмовити і принизити тебе. Не кожному вистачає мужносте признатися, що хтось кращий за нього.

– То що ж мені робити?

– Ходімо, я покажу тобі свій сад, – запропонував ста­рець. – Багато років я поливаю і доглядаю ці прекрасні кві­ти. Але ще жодного разу не бачив, як розпускається пуп’я­нок, хоча втішаюся красою й ароматом кожної квітки. І ти, наче квітка, розкривай своє серце перед людьми без поспі­ху, непомітно. Зважай, хто доглядає і поливає квітку, чиня­чи тобі добро, а хто обриває пелюстки і топче її ногами.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.