Притча: ДВОЄ ЛИЦАРІВ

Світлина від †_Ісус - дорога, істина і життя_†.

Двоє сміливих лицарів брали участь у турнірах, ризикованих пригодах, наражаючись на небезпеку. Служили багатьом володарям.

Котрогось вечора один із них, споглядаючи захід сонця, мовив:

— Мені залишається остання пригода. — Яка ?
— Хочу зійти на гору, на якій живе Бог !
— Навіщо ?
— Щоби довідатись, чому Він нас так обтяжує і примушує працювати все життя та й далі вимагає щораз більше, замість того, щоб допомагати нам хоча б іноді, — відповів з гіркотою перший лицар.
— Піду з тобою ! Однак вважаю, що Бог знає, що чинить, — ствердив другий.

Подорож була тривалою і нелегкою. Добулися гори Бога. Сходили мовчки, йдучи поруч із кіньми, бо стежка була стрімка й труднопрохідна. Вже було видно вершину в імлі, та зненацька з гори почули голос:

— Візьміть із собою всі камені, що лежать на стежині.
— Ось бачиш ? — запротестував перший лицар. — Завжди те саме. Після всіх цих зусиль Бог хоче нас додатково обтяжити. На це не погоджуся! І повернув назад.

Другий лицар виконав те, що наказав голос Бога.
Потратив на це багато часу і зусиль. Та із першими сонячними променями каміння у торбинах на коні й те, що було у зранених руках побожного лицаря, чудово засяяло.
Перемінилося на коштовні діяманти небаченої краси.

Господи, ставлю набагато більше запитань, аніж Ти. У числовому співвідношенні це виглядає як десять до одного.

Запитую:

— Чому допускаєш страждання ?
— Як довго маю страждати ?
— Яка мета цього ?
— Чи Ти забув про своє милосердя ?
— Втомився ?
— А може, образився ?
— Покинув мене ?
— Коли я втратив Твій провід ?
— Чому я розгублений ?
— Чи не бачиш мого великого розпачу ?

Ти ж мене Господи лише запитуєш, чи я, вірю Тобі?

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.