Притча: “Отрута в серці”

Колись давно жила в одному селі дівчина. За стародавнім слов’янським звичаєм, після весілля перейшла вона жити в будинок свого чоловіка. Але дуже незатишно було молодій невістці зі свекрухою. Та її постійно повчала і в усьому дорікала.

Якось уранці вирушила молода жінка до знахаря, що жив на околиці лісу.

– Що привело тебе до мене, красуне? Чи чоловіка приворожити? – Запитав дід.

– Ніхто мені не потрібен, я чоловіка свого люблю, але з матір’ю його жити не можу.

– Що ж ти від мене хочеш?

– Прошу тебе, допоможи мені. Дай мені отрути, щоб я отруїла її.

– Чи на цьому своє щастя побудуєш, молодице? Ну, добре. Шкода мені тебе. Дам я тобі зілля. Щоранку будеш заварювати його, і поїти цим чаєм матір свого чоловіка.

Та тільки порада у мене для тебе є.

– Яка? Говори, все виконаю, аби скоріше позбутися цієї змії.

– У селі у нас чутки швидко розносяться. Запідозрять тебе. Так ось, щоб цього не сталося, зміни своє ставлення до свекрухи.

Стань ласкавою, привітною, посміхайся. Недовго доведеться тобі мучитися. Так і вчинила жінка. Ще тільки півні проспівали, а вона встає, хліб вимішує, піч топить, кашу готує, зілля отруйне свекрусі заварює. І ласкаво так запрошує її покуштувати диво-чай. Мамою кличе, слухається в усьому. Чоловік не натішиться: як рідні стали мати і дружина. Свекруха в невістці душі не чує. І любов’ю щирою, відповідає. Поспішає вона знову до знахаря, кидається до його ніг зі сльозами:

– Дідусю, благаю тебе. Ти ж все можеш. Дай протиотруту. Занадто багато чаю заварила я своїй свекрусі. Помре. А вона ж турботливою матір’ю для мене стала.

– Мила моя, заспокойся. Я дав тобі ароматні трави, з яких ти варила для свекрухи смачний і корисний чай. Отрута ж була у твоєму серці, але з Божою допомогою ти позбулася її.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.