Притча: ПРОВАЛЛЯ

Світлина від †_Ісус - дорога, істина і життя_†.

Один чоловік, невдоволений собою та іншими, шемрав: «Хто сказав, що кожен мусить нести свій хрест ? Невже не існує жодного способу його позбутися ? З мене досить моїх щоденних прикрощів і турбот !»

Добрий Бог відповів йому уві сні.

Чоловік побачив земне життя людей як безконечну процесію. Кожна людина йшла, несучи на собі великий хрест, крок за кроком, з великими зусиллями просуваючись уперед.

Герой нашої розповіді також рухався у цьому безконечному потоці людей і двигав на собі тягар свого хреста. Але скоро він побачив, що його хрест довший, ніж в інших людей.

Може тому, майнула в його голові думка, він не може дати собі з ним ради.

«Якби трохи вкоротити свій хрест, я так тяжко не мучився б», — вголос промовив він сам до себе.

Чоловік сів на придорожний камінь й добряче вкоротив свій хрест. Коли знову рушив у дорогу, відчув, що йдеться швидше й легше. Так він дійшов до того місця, де була мета його земної мандрівки.

Тут зяяло глибоке провалля, а по той бік його починалася «земля вічної радости».

Ще здалеку було видно її дивовижну красу. Але як туди перейти ? Ані мосту, ані кладки… Проте люди якось туди діставалися.

Вони, як виявилося, знімали з плечей свої хрести, один кінець перекидали на другий бік провалля і по ньому входили в цю чудову землю вічної радости.

Кожний хрест мав ідеальний розмір: саме такий, щоб з’єднати обидва краї провалля.

Перейшли всі. Залишився тільки один чоловік — той, що вкоротив свого хреста. Тепер він зрозумів, що його вкорочений хрест не дозволить йому перейти безодню смерти.

У відчаї він почав плакати: «Ах, якби я знав…»

Але було вже запізно…

Свята Тереза Авільська мучилася від страшних болей у ногах.

Вона жалілася Богові: «Господи, при всіх моїх проблемах мені ще тільки цього бракувало !»

Бог відповів: «Таким чином, Терезо, я трактую своїх друзів».

«Тепер я розумію, чому їх так мало в Тебе», — відказала Тереза.

© Бруно Ферреро

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.