Притча про чудо і любов

Одна молода мати очікувала народження другої дитини. Довідавшись, що то – дівчинка, навчила свого первістка, синочка Михайлика, аби він, поклавши голову на її живіт, разом із нею співав колискової маляті, яке мало народи­тись. Пісенька, що починалася словами: «Зірочко, зіронь­ко, вже ніч близенько…» дуже подобалась хлоп’яті. Співав її часто. Пологи були передчасні й тяжкі. Малесеньку дівчинку поклали в інкубатор, де вона перебувала під постійною лі­карською опікою. Перелякані батьки були готові до найгір­шого: їхня донечка мала дуже малі шанси вижити. Малий Михайлик благав їх: «Хочу її побачити! Конче мушу її по­бачити!» За тиждень дитині погіршало. Тоді мати вирішила при­вести Михайлика у відділення інтенсивної терапії. Медсе­стра намагалася перешкодити цьому, але мати рішуче під­вела хлопчика’до ліжечка сестрички, яка була приєднана до численних апаратів, що утримували її при житті. Наблизившись до інкубатора, Михайлик за звичкою почав тихенько співати: «Зірочко, зіронько, вже ніч бли­зенько…». Дівчинка одразу відреагувала. Почала дихати рівно, без задишки. Мати, схвильована до сліз, попросила: «Співай, співай далі, Михайлику!» І Михайлик співав. Дівчинка почала ворушити маленькими ручками. Мати й батько то плакали, то сміялися. Медсестра за­чудовано споглядала, не вірячи власним очам. За кілька днів батьки змогли забрати малечу додому. Радості Михайлика не було меж. Лікарі, здивовані покращенням стану новонародженої, намагалися науково пояснити цю подію. Мати і батько зна­ли, що це – диво. Диво любови братика до сестрички, яку він так чекав! Можемо жити лише тоді, коли знаємо, що нас хтось чекає. Одна з найчудовіших обіцянок Ісуса: «Іду-бо напоготовити вам місце … щоб і ви були там, де я». Йо. 14, 2-3.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.