Караван купців, що вже не раз долав довгі шляхи Сходу, готувався перейти небезпечну пустелю. Для мандрівки треба було добре знати місцевість й дороги, рухомі піски, оази, а також і звичаї місцевого люду. Тому скористалися послугами досвідченого й знаного в краю провідника.
По десяти днях швидкого переходу колону затримали озброєні люди, які стояли, оточивши одне зі своїх жорстоких божеств з лютим обличчям.
— Ви далі не пройдете, — вигукнув ватажок озброєних людей, — якщо не складете людської жертви нашому богові. Це обов’язкове правило. Якщо того не зробите, ми вб’ємо всіх !
Купці згуртувалися й повели між собою розмову. Вибір був дуже важкий, а погодження якоїсь кандидатури просто неможливе.
— Ми знайомі віддавна, дехто пов’язаний ще й кровними узами. Не можемо віддати в жертву жодного з нас, щоб задовольнити вашого бога. Їхні погляди зупинились на провідникові…
Коли, згідно з ритуалом, до підніжжя божества поклали як жертву цю бідну людину, — караван продовжив свій шлях, та дуже швидко загубився в пустелі, бо ніхто не знав дороги.
Спраглі й знесилені купці вмирали один за одним.
Ця незвідана таємниця людської природи. «Народ, що блукав у пітьмі, побачив велике світло». І одразу ж уперто заходився його гасити !
© Бруно Ферерро