Про сповідь

Світлина від Йосифа Щура.

Коли збираєшся до сповіді, то насамперед запам’ятай що ти зустрінешся з Ісусом Христом милосердним Богом.
У щирій сповіді вмирає стара гріховна, черства, лицемірна людина, а народжується нова Людина, здорова, щаслива, радісна, справедлива, сильна і вільна.
Прийти до сповіді не є легко, завжди будуть перешкоди, завжди нападатиме страх, сором, самооправдання, і знайдеться безліч смішних причин щоб не піти. Але зусилля прикладене повністю оправдає усі сподівання і очікування душі.
Кожна душа прагне сповіді, але воля людини засліплена вірусом гріха блокує можливість сповідатися.
У сповіді лікується душа і за нею тіло! Є випадки миттєвого уздоровлення невиліковних недуг. Сповідь є своєрідним самоекзорцизмом, де ти сам кажеш свідомо дияволові ні, а Богові так. Сповідь не є духовною розмовою, а конкретним визнанням гріхів. У сповіді нічим ти не здивуєш священика, хіба що священик забуде якимось чином що не він, а сам Христос присутній і слухає. 
У добрій і щирій сповіді можеш вирішити усе що болить в душі, у сповіді Ти будеш справжнім, без щоденних ролей і лицимірства. Сповідайся коли грішиш тяжкими гріхами, коли сумління закидає певні вчинки, страх, біль. Сповідайся часто, добре щоби це було регулярно хоча б один раз на місяць, а не один раз перед Пасхою.

Сповідь – це ключ до Небесного Царства і певний шлях до вічного життя. Тож сповідаймося часто, щоб мир Божий завжди перебував із нами!

Що треба зробити, щоб наша сповідь була добра?
1. Зробити іспит сумління;
2. Збудити в собі жаль за гріхи;
3. Постановити поправитися;
4 Визнати гріхи перед священиком у сповіді;
5. Відбути покуту, яку завдав сповідник.

Як робимо іспит совісти?

У молитві до Святого Духа «Царю Небесний…» просимо за добре проведення іспиту сумління і за ласку доброї сповіді.
Опісля пригадуємо собі: коли ми відбули останню важну сповідь, чи не забули якого гріха і чи відбули задану покуту.
Потім переходимо по черзі Заповіді Божі і церковні та різні роди гріхів, і застановляємося, чи ми не провинилися проти котроїсь заповіді словом, ділом, думкою, або залишенням доброго діла. При тяжких гріхах треба пригадати собі їх число, а якщо це неможливе, тоді бодай приблизно, як часто на тиждень, на місяць, на рік ми їх допускалися. До того ж треба собі пригадати обставини, час, місце, ціль, а також особи й середовище, серед якого ми гріх учинили, бо бувають такі обставини, що зміняють рід гріха, або з легкого роблять гріх тяжкий.
Коли ми пригадали собі всі гріхи, тоді збуджуємо в душі щирий жаль за них і постанову поправи, а відтак можемо вже приступити до сповіді.
Все що сказано тобою у сповіді є великою тайною, ніхто і ніколи при жодних обставинах не дізнається, навіть під смертними муками священик не має право розкрити тайну.
Не дуже довго вибирай сповідника, бо сповідником може бути будь який священик, а духівник зазвичай обирається персонально, ти у серці відчуєш свого духівника і душа направить тебе до нього.
Добрий духівник-це найбільший Божий дар який ти отримуєш, і маєш бути вдячним Богові.
Отож не відкладай на колись те щастя душі, яке ти уже сьогодні можеш відчути і ним жити.

© Йосиф Щур.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.