Одного разу, відчуваючи докори сумління, Вовк зайшов до церковці у горах і сказав священикові:
— Хочу висповідатись!
— Ти впевнений у цьому ? — спитав добрий священик.
— Так, запевняю вас, що хочу сповідатись.
— Вклякни біля сповідальниці.
— Не можете уявити, — почав Вовк, — скільки я овечок задушив ! Бідні звірята, спали так спокійно, а я… я їх з’їв…
Вовк заплакав.
— Я напав також на пастуха. Це жахливо ! Я нікчемний грішник, підлий убивця…
Священик слухав його поблажливо, але помітив, що Вовк був неспокійний, крутився, наче хотів утекти. Священик стривожено сказав вовкові:
— Принаймні під час сповіді поводься спокійно!
— Не лякайтеся, мій отче, але добре було б, щоби ви трохи поквапилися…
—Чому ?
— Бо… чую дзвіночки на шиї овечок.
І не введи нас у спокусу!