Турбота (притча)

Світлина від †_Ісус - дорога, істина і життя_†.

Лікар заклопотано схилив голову. Стан його пацієнта не покращувався. Уже десять днів лікування не давало жодного результату. Старенький не залишав лікарняного ліжка, здавалося, що, втомлений і зневірений, він втратив бажання змагатись за життя.
Наступного дня лікар був здивований. До старенького враз повернулася уся його енергія. Сидів, опертий на подушки, його обличчя знову набуло здорового вигляду.
– Що сталося? – запитав лікар. – Лише вчора ваш стан був просто розпачливий. Нині організм функціонує прекрасно! Чи міг би я знати, що ж трапилось?
Старенький усміхнувся. Спокійно ствердив:
– Маєте рацію, лікарю. Дещо трапилось. Учора мене відвідам мій онук і сказав: «Дідусю, мусиш негайно повертатись додому, бо поламався мій велосипед»…

У будинку Спокійної Осені подейкували, що старша пані, трохи не сповна розуму, має дуже дивну звичку. кожного вечора обіймає й цілує телевізор. Асистент запитав стареньку, навіщо це робить?
– Диктор – єдина у світі особа. яка вітається зі мною ще й мені посміхається.

Бруно Ферреро

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.