Коментар до Євангелія на сьогодні

Кл. 3, 4-11. «Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство»

Знаємо, що кожна земна радість, якою б вона не була, – дочасна. Лише Бог є Джерелом вічної радості. Але цієї втіхи, яка лине від Господа, не зможемо відчути, доки не умертвлятимемо своїх гріховних схильностей, у яких найчастіше шукали і шукаємо радості.

Апостол Павло називає такі гріхи як розпуста, нечистота, пристрасті, лиха пожадливість, зажерливість – ідолопоклонством. Тобто тим, що часто в нашому серці займає місце Господа, а отже – місце Його радості!

Поборюймо ці гріхи у своєму серці та наповнюймось Господом. Бо лише з Ним зможемо пізнати правдиву радість, яка не проминає, лише в Ньому зможемо знайти захист від спокус і витривати в чистоті до зустрічі з Господом!

Еф. 6, 10-17. «Кріпіться в Господі та в могутності Його сили»

Щодня ми опиняємось у ситуаціях, коли для нас наша обмеженість стає нам очевидною і явною. Ми є свідками своїх падінь, своїх невдалих рішень, бачимо наскільки ми не спроможні дати собі раду з простими життєвими завданнями.

Часто така безвихідь пригноблює нас, ми розчаровуємось й опускаємо руки. Апостол Павло каже нам, щоб ми в таких ситуаціях кріпились у Господі та в Його могутності. Кожного Бог провадить своїми шляхами. У когось дорога, на перший погляд, проста і рівна, а в когось – вибоїста. Хтось може зберегти цю благодать хрещення через ціле своє життя, а хтось, як розбійник на хресті, останньої миті покаятись.

Ми не знаємо, чому Бог допускає саме це, а не інакше в нашому житті, однак знаємо точно – ніщо з того, що відбувається, не відбувається даремно, все має Божу логіку, яка нам деколи стає зрозуміла лише пізніше. Тому будьмо витривалі в Господі, а Його план на наше життя є лише один, щоб нас привести до Небесного Царства!

Лк. 14, 16-24. «Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох».

Цей уривок показує нам, що Бог кличе всіх йти за Ним. Слово «багатьох» означає – всіх. Це справді так. Покажіть мені ту людину, якої Бог би не кликав, якої б не хотів бачити у своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічності з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий заклик.

Бачимо, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються або, радше, знаходять виправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення.

Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми усвідомлюємо, як би мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого – що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Завжди знаходимо причини, чому так не живемо, чому так не чинимо.

Якщо хтось хоче виправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, то завжди знайде можливість.

Лк. 21, 12-19. «І це дасть вам нагоду свідчити».

У цьому уривку Господь вказує на переслідування, несправедливості, випробування, які можуть супроводжувати Його учнів. Але водночас наголошує, що в усіх цих ситуаціях кожен Його учень, тобто християнин, має унікальну нагоду свідчити про Господа і своїм життям вказувати на Нього.

Якщо ми вважаємо себе християнами, то подивімося на своє життя як на ті ситуації, в яких маємо нагоду свідчити про Бога. Для того щоб свідчити, насправді немає кращих чи гірших ситуацій. Усі обставини однаково добрі. Інколи навіть тоді, коли нам найважче, Господь найбільше очікує нашого свідчення. Якщо нам здається, що в цій ситуації найскладніше свідчити – то якраз там найлегше духовно зростати й стати святим. До того ж можливість давати свідчення і своїм словом, і своїм життям про нашого Спасителя є не лише нашим обов’язком, а привілеєм, який нам дав Ісус як своїм учням, щоб ми «робили учнями всі народи». Бо так ми стаємо схожими на свого Вчителя!

Господь очікує нашого свідчення про Нього завжди й повсякчас!

Владика Венедикт (Алексійчук)

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.