Ліс (притча)

Під час своєї відпустки один чоловік пішов прогулятися лісом, який лежав неподалік од міста, де він жив. Ходив по лісу годину, другу, аж нарешті збагнув, що заблукав. Ще і ще силкувався віднайти дорогу назад, випробував чи не всі стежки, але жодна не вивела його з лісу.

І враз наткнувся на іншого чоловіка, який, подібно до нього, блукав лісом.

— Дякувати Богові, — вигукнув він, — тут є ще одна жива душа. Чи міг би ти вказати мені дорогу назад, до міста ?

— Ні, — відповів той, — я ж бо теж заблукав. Але можемо собі зарадити: вказати одне одному стежки, якими вже намагались вибратися з лісу. Це допоможе нам відшукати ту, що виведе нас звідси.

Котрогось дня у лісі, до якого вчащало багато людей, охочих відпочити, зайнялася пожежа. Всі люди, що знаходилися тієї хвилини в лісі, охоплені панікою, пустилися навтьоки. Не побігли геть лише сліпий та кульгавий. Настрашений сліпець рушив просто в бік полум’я що насувалося.

— Не туди ! — загукав до нього кульгавий. — Ти ідеш просто на полум’я !
— Кудою ж мені йти ? — запитав сліпець у розпачі.
— Я можу показати дорогу, — сказав кульгавий, — але не годен бігти. Як візьмеш мене на плечі, то вже обидва зможемо втекти від пожежі й врятуватися.

Незрячий послухався кульгавого. І так вони вціліли обидва.

Якби ми вміли ділитися брат із братом усім нашим досвідом, усіма нашими прагненнями і розчаруваннями, стражданнями і здобутками, то могли б рятуватися від небезпек навіть легшими, куди легшими способами.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.