Міст (притча)

Молодий чоловік стояв на високому мості. Він багато чого хотів здійснити у цьому житті, але майже нічого не встиг. Кохана дівчина від нього відвернулася, всі його зрадили, нікому він був не потрібен. Все в його молодому короткому житті пішло шкереберть, і не було сил почати спочатку. Він спалив за собою всі мости. І тепер, щоб звести рахунки з цим нікчемним життям, йому залишилося зробити лише один крок…

Зсутулившись, він стояв на самому краю прірви, яка розкинулася під його ногами, і востаннє дивився вниз на міські вогні. Молодий чоловік важко зітхнув і подався вперед, коли раптом…

– Добрий вечір, – несподівано пролунав старечий голос. – Допоможи, чим зможеш, синку!

Молодий чоловік мимоволі відсахнувся назад від прірви і розгублено поплескав себе по кишенях. Дістав гаманець, вийняв з нього всі гроші, які тепер були йому не потрібні, і простягнув старому.

– Це не мені, синку, – відповів старий. – Тут зовсім поруч живуть дві дівчинки-сирітки. Голодують вони, покинуті та недоглянуті. Віднеси їм гроші, допоможи, синку.

Він стояв на високому мості, молодий, розгублений, хвилину тому готовий вчинити тяжкий гріх самогубства, і не знав, що йому робити.

– Добре, – несподівано для самого себе погодився він, – давай адресу, я віднесу. «Ці гроші, – подумав він, – можуть стати порятунком для нещасних сиріток, а потім… потім я знову повернуся сюди».

І чим далі молодий чоловік йшов від моста, тим менше рішучості звести рахунки з життям у нього залишалося. Плечі його розпрямилися, крок став впевненим. Він раптом зрозумів, що не повернеться більше на цей міст, бо завжди можна знайти людей, яким будеш потрібен ти і твоя допомога.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.