Неділя 1-ша Великого посту, Православія. Св. Мелетія, архиєп. Антіохійського.

НЕДІЛЯ ПРАВОСЛАВ’Я

“Пречистому Твоєму образові поклоняємось Благий, просячи прощення наших провин, Христе Боже” (Тропар).

Перша неділя Великого посту зветься неділею Православ’я. Про яке православ’я тут йде мова? Слово “православ’я”, по-грецьки “ортодоксія”, означає істинну віру і правдиве почитання Господа Бога. Тож мова тут не про православ’я, яке ми сьогодні розуміємо як противагу Католицькій Церкві, але про православ’я, яке було спільне для цілої Христової Церкви аж до розколу Східної і Західної Церкви за патріярха Керуларія в XI сторіччі. Православ’я, яке святкує ця неділя, це православ’я вселенсько-католицьке, його визнавала ціла Христова Церква перших віків у боротьбі проти єресі іконоборства. Тому неділя Православ’я це торжество цілої Церкви, Східної і Західної, це радісне святкування остаточної перемоги над іконоборством й иншими єресями.

Неділю Православ’я установив і наказав щорічно святкувати Собор у Константинополі 842 року. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ’я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, то ця неділя до сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон, хоч це торжество не має нічого спільного з Великим постом. — Погляньмо дещо ближче на історію іконоборства та причини встановлення неділі Православ’я.

Початок іконоборства

Визначна риса Східної Церкви — це давнє й особливе почитання святих ікон Ісуса Христа, Божої Матері, ангелів і святих. Святим іконам, подібно як і святим мощам, Христова Церква віддає великі почесті і пошану. Вона ставить їх у храмі для прилюдного почитання. Вона заохочує, щоб ми святі ікони почитали вдома та — у формі хрестиків чи медальйонів — носили на своїх грудях.

Святі ікони зазнавали прилюдної і приватної почести у Східній Церкві аж до панування візантійського цісаря Лева III Ісаврія (717-741). Під впливом двох єпископів з Малої Азії він осудив почитання святих ікон і вважав його за ідолопоклонство. Свою боротьбу проти святих ікон почав від того, що наказав забрати ікону Ісуса Христа з брами його палати. А відтак у 730 році він видав цісарський декрет, яким заборонив почитання святих ікон у цілій державі. Цим декретом у Східній Церкві починається довга, завзята, болісна і кривава боротьба проти святих ікон, знана в Церкві під назвою іконоборства. Ця боротьба з невеликими перервами тривала понад сто літ і закінчилася світлим тріуюмфом почитання святих ікон.

Цісарський декрет наказував святі ікони нищити, палити, а їхніх оборонців ув’язнювати, відправляти на заслання і навіть мучити. Патріярх Герман І (713-730) не хотів підписувати цісарський декрет проти ікон, за те цісар його усунув та призначив патріярхом послушного собі Анастасія (730-754). Римські папи, спочатку Григорій II (715-731), а потім Григорій III (731-741) пишуть до цісаря листи протесту і на своїх римських синодах осуджують боротьбу проти ікон.

Цісар Костянтин V Копронім (741-775), син Лева III, завзято продовжував іконоборчу боротьбу свого батька й хотів, щоби почитання святих ікон Церква урядово осудила. З цією метою у 754 році він скликав єпископів до Константинополя на собор, який під його натиском заборонив почитання святих ікон.

Осуд іконоборства

Дозвіл на почитання святих ікон приходить за цісаревої Ірини, яка 784 року усунула з уряду іконоборця-патріярха Павла, а на його місце наказала вибрати Тарасія (784-806). Він разом з цісаревою Іриною й Апостольською Столицею скликав у 787 р. собор до Нікеї. Цей собор відомий у Церкві як Сьомий Вселенський Собор. Пам’ять Отців цього собору наша Церква святкує в жовтні.

Собор у Нікеї за основу до свого догматичного рішення щодо святих ікон бере науку святого Йоана Дамаскина (к. 675-749), великого богослова Східної Церкви. Собор виразно підкреслює різницю між почитанням — адорацією, по-грецьки — “латрія”, яке стосується тільки одного Господа Бога, і між почестю і пошаною, по-грецьки — “дулія”, яку віддаємо Богородиці, ангелам і святим. Собор навчає, що святі ікони це тільки видимі символи невидимих осіб, яким віддаємо почесть. Почитаючи святі ікони, ми не почитаємо паперу, полотна чи дерева, з яких зроблені святі ікони, тільки віддаємо честь тим особам, які на них зображені. Почитання святих ікон Собор ставить нарівні з почитанням святого Євангелія, хреста й мощей святих.

Тріумф православ’я

З початком IX сторіччя за цісаря Лева V Вірменина (813-820) приходить нове переслідування святих ікон і воно триває аж до 842 року. У цьому році цісарева Теодора дозволяє почитати святі ікони й усуває іконоборчого патріярха Йоана VII, а на його місце ставить Методія І (842-846). Патріярх Методій І, що зазнав гонінь і мук за святі ікони, зараз скликає до Константинополя синод, який уже остаточно повертає почитання святих ікон. Цю кінцеву перемогу, знану як “тріумф православ’я”, наша Церква щорічно згадує у неділю Православ’я.

До великих оборонців святих ікон належать патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин, святий Андрій Критський († 767), святий Теодор Студит (759-826) і патріярх Методій І.

Патріярхові Методієві І приписують укладення Чину Православ’я, тобто прилюдного визнання святої віри, яке читають на Службі Божій у неділю Православ’я. Цей Чин Православ’я з часом зазнавав різних змін і додатків. Він прийшов і на наші рідні землі та відбувався в катедральних церквах. До нього входять визнання віри, прилюдне віддання почести іконам Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці, подяка Богові за перемогу над єресями, молитви за живих і померлих та проголошення анатеми на єретиків.

Дух богослуження неділі Православ’я — це дух радости, перемоги, тріюмфу та почести й пошани до святих ікон. “Сьогодні, вірні, радісно плещім руками, — сказано в каноні утрені у першій пісні, — і закличмо: “Які дивні діла Твої, Христе, і велика сила, що наше одномисліє і згоду встановив. Прийдіть, Богом просвічені, і святкуймо радісний день. Сьогодні небо й земля радіє, і ангельські чини та людей громади особливо празнують”.

“Нині всім засяяло світло благочестя, — співаємо на стихирах великої вечірні, — прогоняючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдіть усі православні, припадімо благочестиво з поклоном до чесних Христових ікон”.

А на утрені на хвалитних стихирах співаємо: “Днесь настав радісний день і повний утіхи, бо блищить ясність найправдивіших догматів, і сяє Христова Церква, прикрашена нині відновленням святих ікон і сяйвом образів, і Богові миле одномисліє вірних”.

У восьмій пісні канона утрені читаємо: “Зберігаючи прадідні закони Церкви, пишемо образи Христові і Його святих та цілуємо їх устами, серцем і бажанням, взиваючи: “Благословіть усі діла Господні Господа”.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

__________

У той самий день

Житіє святого отця нашого Мелетія, архиєпископа Антіохійського

Результат пошуку зображень за запитом "Житіє святого отця нашого Мелетія, архиєпископа Антіохійського"

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Мелетіє.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 6: Духовної мужності твоєї злякавшись, відступник Македоній утікає, молитовну ж службу звершуючи, раби твої з любов’ю прибігають до тебе, співбесіднику ангелів, мечу вогненний Христа Бога нашого, який всіх безбожних губить. Оспівуємо тебе – світильника, просвітившого всіх.

Про святого Мелетія святий Григорій Богослов пише так: “Був то найпобожніший єпископ, простий, щирих звичаїв, повний Бога, лагідний, мужній і скромний”. Мелетій – означає “старанний”. Походив він із міста Мелитина в Малій Вірменії. Був єпископом Севастії, згодом Вереї, в Сирії, а 360 р. його покликав імператор Констанцій, за волею зібраних в Антіохії єпископів, на архиєпископа Антіохії. Були це часи, коли аріяни взяли гору над правовірними, і сам імператор схилявся в бік єресі. З-поміж антіохійських правовірних одна частина шукала згоди з аріянами, а друга – не хотіли мати з ними, як єретиками, нічого спільного, гуртувалася навколо священика Павлина, і називала себе павлиянами. Аріяни не виступали проти вибору святого Мелетія, бо думали, що його вдасться намовити до згоди з ними.

Однак сталося інакше. Святий Мелетій, зайнявши архиєпископський престол, рішуче виступив проти єресі і став найгарячішим оборонцем святої віри. Побачивши це, аріяни, намовили імператора і той заслав святого Мелетія до Вірменії. На його місце архиєпископом вибрано єретика Євзоя. Тепер усі правовірні виступили проти аріян, однак павлияни вибрали своїм єпископом Павлина, а святого Мелетія не прийняли, тому що він був вибраний також і тими, хто спочатку шукав згоди з аріянами. Однак більшість залишилася вірна своєму правдивому пастиреві Мелетію, який далеко від своєї Церкви молився Богові і провадив святе життя, сповнене великих чеснот і добрих діл.

А коли наступником Констанція став Юліян Відступник, тоді серед інших повернувся із заслання до Антіохії і святий Мелетій. Усі церкви в місті були в руках аріян, лиш одну відступили Павлинові. Тож Мелетій збирав своїх вірних на богослуження за містом у церкві святих Апостолів. Однак не довго тішилися вірні своїм пастирем: Юліян Відступник приїхав до Антіохії, багатьох вірних, зокрема двох священиків Євгенія і Макарія, велів замучити, а святого Мелетія вигнав з Антіохії.

Та рука живого Бога діткнула Відступника, на війні з персами він загинув, а вмираючи сказав: “Ісусе, Ти переміг!” Наступником його став добрий та вірний Церкві імператор Йовіян, і святий Мелетій (363 р.) знову повернувся до Антіохії, де скликав місцевий собор єпископів, якому утвердив святу віру згідно з рішеннями Першого Вселенського собору в Нікеї (325 р.).

За імператора Валента, відвертого єретика, почалося нове переслідування св. Церкви, однак сім літ цісар-єретик не турбував святого Мелетія. В той час Мелетій охрестив святого Йоана Золотоустого, котрий перебував при ньому три роки, і возвів його в чин читця. Аж у 370 або 371 році Валент заслав Мелетія на вигнання до Вірменії, поблизу Кападокії, де святий часто спілкувався з Василієм Великим. Після смерти Валента (378 р) імператор Ґраціян повернув святого Мелетія назад в Антіохію, де усі міщани зі сльозами в очах вітали повернення свого архиєпископа. Перші кроки святого Мелетія були спрямовані на приєднання павлиянів, однак йому це не вдалося, хоч архиєпископ з найбільшою любов’ю ставився до Павлина, і не хотів застосовувати щодо нього рішучих заходів, які він, як правдивий антіохійський пастир, міг би використати. Тимчасом начальник Антіохії Сапор відібрав в аріян антіохійські церкви і віддав їх св. Мелетію. У 379 р., через кілька місяців після смерти святого Василія Великого, святий Мелетій зібрав місцевий собор єпископів в Антіохії, на якому було урочисто прийнято навчання Церкви про Пресвяту Тройцю і виклято єресь Аполінарія. Тоді-то також повернувся з пустелі Йоан Золотоустий, і святий Мелетій висвятив його на диякона.

Імператор Ґраціян передав цісарську владу над східною частиною держави славному і побожному полководцеві Теодосію. Теодосій, прибувши до Царгорода, відібрав в аріян усі церкви і передав їх архиєпископові Димофилеві, а на царгородського патріярха поставив святого Григорія Богослова, про що ми вже читали у житії цього великого святителя. Святий Григорій спонукав імператора Теодосія скликати до Царгорода (381 р.) Вселенський собор. На цей собор з’їхалося 150 владик, серед учасників багато було таких, яких Церква зачислила до лику святих. Прибув сюди і святий Мелетій.

Імператор Теодосій, хоч не знав до цього святого, його побачив і привітав як син батька. Бо незадовго до того, як він обійняв цісарський престол, у сні побачив, як Антіохійський архиєпископ Мелетій покладає на його голову царський вінець. Сон сповнився, а цісар упізнав, що єпископ, якого бачив у сні, – справді був святий Мелетій. Першим завданням Собору було затвердити на царгородському патріяршому престолі святого Григорія Богослова. Святий Мелетій у своїй гарячій промові підтримав його, а також, як голова Собору урочисто оголосив Царгородській Церкві, що Григорій є її пастирем. З життя святого Григорія, однак, знаємо, що ще під час того Собору він зрікся патріярхату і повернувся до самітницького життя.

Тут, у Царгороді, святий Мелетій у травні 381 р. занедужав і віддав духа свого в руки Отця небесного. Тіло його було забальзамовано і перевезено до Антіохії. Коли в Царгороді його тіло клали в домовину, весь народ, що зібрався, тяжко ридав. Усі знали, що помер великий святитель Церкви і великий слуга Божий, якого Христос прийняв до лику своїх святих. Багато отців Собору виголошували похвальні бесіди, а найкращим було слово Григорія Ниського, брата святого Василія. В Антіохії мощі святого поховали в церкві святого Вавили (його пам’ять вшановуємо 4 серпня). Жаль по ньому тривав довго, кожного року народ збирався біля його гробу, поминаючи його заслуги. Про це згадує святий Йоан Золотоустий у похвальній бесіді, яку він виголосив на честь святого в п’яту річницю його смерти.

__________

У той самий день

Житіє святої дівиці Марини

Результат пошуку зображень за запитом "Житіє святої дівиці Марини"

Жив у Витинії побожний чоловік, що звався Євгеній. Коли померла його жінка, залишивши йому дочку, дівицю Марину, Євгеній задумав вступити до монастиря. Тоді дочка стала гаряче просити батька, щоб дозволив їй перебратися на юнака і взяв з собою до святої обителі. Добачаючи в тому Божу волю, Євгеній погодився на це і разом з сином Марином (так він назвав дочку) вступив до монастиря. Юнак відзначався такою побожністю і тяжкими постами, що всі дивувалися з його святого життя, а Бог дав йому дар творити чуда і проганяти біси.

Сталося так, уже після смерти Євгенія, що одна грішна жінка звинуватила Марина у тяжкому, непристойному гріху. Ігумен, не знаючи, що Марин не чоловік, а дівиця, прогнав його з монастиря, а Марин три роки простояв біля воріт монастиря в тяжкій покуті за невчинений гріх.

Через три роки інші монахи стали просити ігумена, щоби простив йому, за словами Святого Письма: “Простіть, щоби вам прощено було”. Ігумен прийняв Марина до монастиря, але не вважав його гідним жити з іншими братами, і наказав йому бути останнім з усіх. А Марин з якнайбільшою радістю прийняв це упокорення. Однак через кілька днів Бог покликав його до себе, і лиш тоді, після смерти, виявилося, як невинно постраждала свята Христова дівиця, звинувачена в такому тяжкому гріху. З плачем припав ігумен до ніг святої Марини і просив прощення за те, що через невідомість уважав її великим грішником. Святу дівицю поховали, а на її гробі діялися численні чуда. Безчесну наклепницю, що очорнила святу дівицю, Бог тяжко покарав: в неї вселився диявол, і лиш тоді, коли вона визнала свій блуд і гріх й прийшла до гробу святої Марини, то, за молитвами святої дівиці, отримала звільнення від злого духа. Діялося це близько 480 р.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.