Одного разу могутній король скликав усіх чаклунів, мудреців та жерців свого королівства, жадаючи, аби вони показали йому Бога. їм загрожувала найстрашніша кара, якщо не потрафлять цього зробити. Бідолахи у відчаї рвали на голові волосся, не знаючи, що діяти. Тоді з’явився один пастух, який пустив вістку, що може дати собі раду з цим завданням.
Його відразу представили королю. Пастух вивів короля на терасу.
– Подивись на сонце! – сказав він.
За якусь хвилину король затулив очі і вигукнув:
– Ти що, хочеш, аби я осліп? О Господи!
– Сонце – це лише малесенька частинка Творця, – відповів йому пастух, – ба навіть не одна іскра Його сяєва… Як же можеш сподіватися, що твої очі уздрять Його самого?
Щодня учень ставив одне і те саме питання:
– Як мені знайти Бога?
І щоденно отримував від свого учителя ту саму таємничу відповідь:
-Ти повинен цього хотіти.
– Але ж я прагну Його усім своїм серцем. Чому ж не знаходжу?
Якось учитель разом із учнем купалися в ріці. Раптом учитель вхопив хлопця за голову, занурив його цілого у воду і досить довго не відпускав. Бідолаха у цей час тільки розпачливо борсався, намагаючись вивільнитися.
Наступного дня учитель спитав:
– Чому ж бо ти так сіпався, коли я тримав тебе під водою?
– Бо мені страшенно бракувало повітря.
– От коли тобі буде дарована благодать так само відчувати потребу у Господеві – неодмінно знайдеш Його.