Св. Димитрій

ib228Дими́трій Солу́нський (†8 листопада 306 р.) — святий великомученик із м. Солунь (Салоніки) в Греції, ім’я якого поширене серед українського народу та на честь якого в Україні побудовано й іменовано багато церков. В українських церквах згадуваний як Святий і славний великомученик Димитрій Мироточець; святкується 8 листопада за юліанським календарем.

Біографія

Димитрій був сином римського проконсула у Фессалоніках (сучасна назва Салоніки, слов’янська назва — Солунь). Ішло вже третє століття християнства, римське язичництво, духовно зламане й переможене життям мучеників і сповідників Розп’ятого Спасителя, посилювало гоніння. Батько й мати св. Димитрія були тайними християнами. У таємній домашній церкві, яка була в домі проконсула, хлопчик був охрещений. Димитрій одержав християнське виховання. Коли помер батько, а Димитрій став уже повнолітнім, імператор Галерій Максиміан, який вступив на престол в 305 році, викликав його до себе й переконавшись у його освіті й військово-адміністративних здібностях, призначив на місце батька проконсулом Фессалонікійської області. Головне завдання, поставлене перед молодим стратегом, полягало в обороні міста від варварів і знищенні християнства. Цікаво, що серед варварів, які несли загрозу римлянам, важливе місце посідали наші предки слов’яни, які радо оселювались на Фессалонікійськім півострові. Існує думка, що родичі Димитрія були слов’янського походження. Щодо християн, то воля імператора була висловлена однозначно: «Посилай на смерть кожного, хто призиває ім’я Розп’ятого». Імператор навіть не мав підозри, призначаючи Димитрія, яку широку дорогу відкриває Димитрію для сповідування християнських подвигів. Прийнявши призначення, Димитрій повертається у Фессалоніки й відразу, у той же день, заявляє, що він християнин, і перед усіма прославив Господа Нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб переслідувати християн, він став відкрито навчати мешканців міста християнській вірі та викорінювати ідолопоклонство та поганські звичаї. Автор життя святого Димитрія Метафраст каже, що він став для Фессалонік у своїй безмежній вірності Спасителю «другим апостолом Павлом», бо саме «апостол народів» колись заснував в цьому місці першу громаду віруючих (1 Сол., 2 Фес.).

Ув’язнення та мученицька смерть

Святому Димитрію Провидіння Боже визначило шлях піти за святим апостолом Павлом, наслідуючи мученицьку його кончину. Коли імператор Максиміан довідався, що призначений ним проконсул — християнин і багато римських підданих, захоплені прикладом Димитрія, прийняли віру в Спасителя, гніву імператора не було меж.

Повертаючись із походу із Причорномор’я, імператор, сповнений бажанням знищити солунських християн, вирішив вести свою армію через Фессалоніки. Довідавшись про це, святий Димитрій завчасно дав вказівку своєму вірному помічнику Луппу роздати маєток убогим, сказавши: «Розділи багатство земне між ними — будемо шукати собі багатства небесного», а сам віддався посту й молитві, готуючи себе прийняти вінець мученика. Коли імператор Максиміан ввійшов у місто й викликав до себе Димитрія, останній сміливо визнав себе християнином і засудив марність римського ідолопоклонства. Максиміан дав вказівку посадити Димитрія до в’язниці. Тим часом імператор віддався ганебним гладіаторським побоїщам, милуючись, як його улюблений борець Лій скидав із високого помосту на списи воїнів, переможених ним християн. Відважний юнак Нестор, із солунських християн, прийшов до в’язниці, до свого наставника Димитрія, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм. Одержавши благословення, Нестор переміг Лія й скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як вбивця-язичник скидав християн. Розгніваний імператор наказав негайно позбавити життя святого мученика Нестора, а також послав воїнів до в’язниці пробити списами святого Димитрія. На світанку 8 листопада (за старим стилем 26 жовтня) 306 року в підземну в’язницю явились кати й пробили святого Димитрія списами.

Поховання й посмертне вшанування

Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на їжу диким звірам, але побожні солунські християни взяли тіло й поховали його. Геройську віру св. Диимитрія прославив Господь Бог не тільки різними чудами після його смерті, але також нетлінністю тіла та мироточивістю. Коли, по яких сто роках після його смерті, відчинено гріб — то його тіло знайдено нетлінним, а його кості видавали пахуче миро-олій, яке зціляло недужих.

Якось же зайшли варвари на межі Солунські й охрест міста багато людей полонили, взяли й двох красних дівиць і повели в свою землю, подарувавши їх князю своєму, — були-бо обидві майстрині у вишиванні, всілякі види квітів, і дерев, і пташок, і звірів, і лиць людських уміли добре зображати шиттям. Довідався князь про майстерність їхню в тому ділі і каже їм: “Чув я, що в землі вашій є бог Димитрій, і великі чудеса він чинить, вишийте ж бо на полотні його образ, щоб і я поклонився йому”. Діви ж мовлять: “Не бог Димитрій, але великий слуга Божий і помічник християнам. Не осмілимося учинити цього, княже, знаємо-бо, що не пошанувати його, а наругу вчинити йому хочеш”. Князь же рече: “В руках моїх життя ваше й смерть, вибирайте, що хочете: або учиніть те, що велю вам, і живі будете, або, не виконавши повеленого, помрете відтак”. Вони-бо, злякавшись страхом смерті, почали вишивати на полотні образ святого Димитрія. Коли ж настав день пам’яті його, довершено було того образа, і тієї ночі сиділи при п’яльцях ті діви, лягли на образ і почали плакати: “Не прогнівися на нас, мучениче Христовий, знаємо-бо, що беззаконний князь хоче наругу вчинити святому образові твоєму; знай же, що не хотіли ділом нашим зображати лиця твого, але неволею те учинили, боячись гіркої смерті”. І так плакали над образом і позасинали. І як колись ангел Авакума, так святий Димитрій узяв тих дів із образом своїм і із полону переніс тієї ночі до Солуня на празник свій й поставив біля гробу свойого в церкві, де звершувалося всеношне співання . Побачили люди чудо це, здивувалися, а діви ті, збудившись, згукнули: “Слава Богу, де це ми є!” — і гадали, що сон бачать. Коли ж переконалися, що в Солуні вони й бачать гроба святого, велеголосно подякували своєму заступникові, святому Димитрію, і все про себе всім оповіли. Пораділи солуняни на таке преславне чудо і святкували радісно день святого Димитрія. Образ же його вишитий над олтарем поставили, і численні від нього чудеса бували на славу Бога, в Тройці єдиного, Йому ж честь, і подяка і поклоніння від усього живого буде навіки. Амінь.

За часів святого рівноапостольного Констянтина Великого (306—337) над могилою святого Димитрія було збудовано Базиліку Святого Димитрія у місті Салоніки, яка нині перебуває під охороною ЮНЕСКО.

Почитання великомученика Димитрія почалось відразу після прийняття хрещення Київської Русі. На початку 70-х років XI століття був заснований Димитріївський монастир у Києві, відомий нам пізніше Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Побудував монастир син Ярослава Мудрого великий князь Ізяслав, у хрещенні одержавши ім’я Димитрій. Пам’ять святого Димитрія Солунського з давніх часів була пов’язана з подвигом воїнів, патріотизмом і захистом рідної землі.

Свято Святого Димитрія

Празник св. Димитрія 8 листопада належить до середніх празників. Із цим празником є злучена пам’ять землетрусу, який був у Царгороді 26 жовтня 740 року. У богослуженні на день св. Димитрія св. Церква ставить нам перед очі його геройську віру та різні чесноти. Вона славить його як мужнього Христового воїна й ісповідника, як чудотворця, що лікує недуги душі й тіла та помагає в кожній потребі.

Кондак на честь Святого Димитрія

«Мучениче страстотерпче, святий Димитріє, — співаємо на стихирах вечірні — ти чудами світиш світові, наче сонце. Тож святкуючи твою пам’ять, ми всі радіємо твоїми чудами, Блаженне…» А в п’ятій пісні канона утрені читаємо: «Ті, що з вірою щиро прибігають до твого храму, Димитріє, скоро звільняються від недуг і душевних терпінь».

Церкви Димитрія Солунського

На честь святого в Україні та закордонні споруджено чимало храмів.