01 листопада Церква згадує бл. свщмч. єп Теодора (Ромжі). Св. прор Йойла. Св. мч. Уара. Прп. Йоана Рильського.

Результат пошуку зображень за запитом "Бл. свщмч. єп Теодора (Ромжі)"Бл. свщмч. єп Теодора (Ромжі)

Ще один мученик української землі, який не схилив своєї голови перед кривавим молоком комуністичного терору, славний син Закарпаття, великий мученик за віру …

Народився 14 квітня 1911 року в сім’ї службовця у с. Великий Бічків Рахівського району. Після завершення початкової освіти у рідному селі батьки віддають його на навчання до Хустської гімназії. Закінчивши гімназію, 19-річний юнак вступає до Ужгородської духовної семінарії.

“Дух дме, куди хоче …” (Пор. Йо 3, 8а) І тільки справедлива душа справжнього святця може пізнати ці непідвладні людські розуму глибокі пориви. З волі настоятелів молодий богослов прощується до вічної Міста, щоб там, у столиці славних Верховних апостолів Петра і Павла, завершивши пізнання основних філософських і теологічних наук, прийняти в 1936 році священне свячення з рук російського католицького єпископа східного обряду Олександра Євреїної.

Після повернення додому душпастирює початкову в с. Березово, поблизу м. Хуста, а потім – як духівник – в Ужгородській духовній семінарії, де одночасно викладає і філософію. Незабаром після смерті єпископа Олександра Стойки (1943 р.), Довголітнього ординарію Мукачівської єпархії, святий Отець призначає Теодору Ромжу на вакантний єпископський престіл, а вже 24 вересня 1944 року відбувається його хротонія.

Нелегкий тягар спочив на плечах молодого владики. Адже саме в ці дні Закарпаття з рук фашистських окупантів перейшло під командування радянської влади. Радянські війська продовжували бути визвольниками зовсім недовго. Вже невдовзі розпочався масовий наступ на Греко-Католицьку Церкву Закарпаття. Як і в інших наших блаженних мучеників тих часів, влада вимагала від єпископа, кліру та вірних здійснити “перехід” чи “возз’єднання” з Російською Православною Церквою, а радше з тим, що залишилося від неї після нещадних репресій з боку безбожницького режиму СРСР. Але ні бісскоп, ні його священики, ні миряни не бажали торувати Юдині стежки.

“Вдарю пастиру – і розбіжать вівці” (пор. Мт.26, 31б та Зах.13, 7б.), – така зовсім не біблійна думка спала на очах сталінського ката, “… бісскоп Ромжа і його заступник Хіра повинні бути негайно в тій чи іншій формі позбавлені можливості продовжувати залучати майже півмільйон радянських людей Закарпаття до Риму, їм необхідно негайно позбавити можливості продовжувати створювати антидержавні, антипатріотичні справи “(Карпатський край, Н.Н. 31-34, 1992. – С. 13. Спасіння людських душ! Саме такими словами 1 жовтня 1947 звертався до свого “захисника” – обком компартії та віщое начальство уповноважений у справ Російської Православної Церкви у Закарпатського області “товариш” І. Ромер. А вж 27 числа цього ж таки місяее, коли бісскоп разом зі своїм супроводом повернувся додому після посвячення оновленої в с. Лохово Мукачівського району храму, вантажний “Студебекер”, який з давніх пір підозріло слідував за ними назирці, на пустинній дорозі, як би не чекав момент, на повний шлях врізався в кінну бричку і підім’яв під себе всі шістьох подорожніх.

Здавалося б, випадковість, якби не поведінка “пасажирів” вантажних автомобілів: вмирали вискочки з автомобіля, вони зажалися добити потерпілих залізними прутами. На щастя, за яку хвилю-другу надходила поштова машина, тож невдахи-садісти були змушені швидко відступити – вони сіли в “бобік”, що невідступно слідував за “Студебекером” і з поспіхом віддалилися. Поштинки відвезли потерпілих до міської лікарні Мукачева і передали їх у дбайлингські руки медперсоналу.

Стан владика було чи не найгіршим, адже після наступу нападники вилили всю свою лють саме на нього. Одначе молитви вірних і жертвопринесення медперсоналу, до складу якого входило і кілька монахів переслідуваної Церкви, робили свою – кир Theodor потрох зібралася сила, через два дні його стан більше не викликав ніяких побоювань за життя. Але такий поворот подій не був передбачений складеним сценарієм: бісскоп повинен був померти!

Допуст Господній – в руці молодої дівчини дедавол смертельно жаліє владику, отрута миттєво робить свою справу, 1 листопада життя Преосвященного обривається … Але не в муках, а з блаженною посмішкою на устах, не з стиснутими від відчаю чи з побоюваннями кулями, а з обвитіми вершками пальцями – таким було його переставлення. Бог забирав його, і він відчув це. Забрав, щоб дати йому радість святих і тим, що вчимо незмірно сильну силу його заступництва та молитви за своїх вірних.

Блаженний він і блаженні ті гори вір, які не обігнали ударів безбожницької сили під враженням від слова його проповіді і від прикладу його славетного життя і мученицької кончини. Блаженні ми, бо віруємо Христові, торжествуючи славлять пам’ять великого свідка Його відчайдушних страждань і спасіння Воскресіння! (Пор. Йо 20, 296.)

Під час пастирського візиту Святішого Отця Івана Павла II в Україну було беатифіковано українськими новомучениками. Празник священногоченика єп. Теодора Ромжі призначено святкувати 19 жовтня (за григоріанським стилем 1 листопада). (Див. Текст акту беатифікації в: Душпастирська візитація Святішого Отця Івана Павла II, Папи, в Україну 23-27 червня 2001 року, Типіс Ватиканіс [2001], с. 284.)

__________

о. Роман Тереховський

 

__________

У той самий день

Святого пророка Йоіла

Тропарь пророка, глас 2: Ти, що передбачив Боже пришестя у плоті, і виходить від Святого Духа, і майбутнього суду, пророчіє Йоілу, спасай молитви твоїми від усяких жалобних * тих, хто шанує тебе.

Кондак пророка, глас 2: Богомовний пророчіє, що сповнився натхненням Утішителя, * розповів про осяяння народів, що набралося в останні часи. * Тому ми тепер благоговійно тебе вихваляємо * і, пам’ятаючи твою пам’ять, співаємо до тебе: * Молі Христа Бога за душі наші.

Святий пророк Йоіл, син Петуїла, жив у 800-х літах до Різдва Христового. Його пророцтво входить до Святого Письма Старого Заповіту і складається з чотирьох глав. Господь, устами своєї пророка, погрожує невдячому вибраному народові своїми карами, але одночасно в своїй невимовної доброті називає їх до покаяння: “Але ще й тепер, – слово Господнє, – поверніться до мене всім вашим серцем, у пості, в плачі і в жалі . Роздеріть серце своє, а не одежу свою, і повернись Господеві, Богові своєму, бо Він благий та милосердний, довготерпеливий та багатолишучий, і вболіває над нещастям “(Йоіл 2, 12-13).

Тим, хто покаєшся, Господь обіцяє спасіння (через зіслання Месії) “Ви зрозумієте, що в середині Ізраїля та що я – Господь, Бог ваш, і іншого немає. Народ мій не піддається сорому віку. А після цього я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини та ваші дочки пророкують, ваші старші сни будуть срітісь, і ваші юнаки побачать видіння “(Йоіл 2, 27 – 3, 1).

І подібно, як сповнилося Зішество святого Духа, так сповниться й страшний суд, який Господь показує в третій главі пророцтва святого Йоіла і який відбудеться в Йосафаті. А станеться так: “Сонце і місяць пофарбовані, світло зір гасне. І загриміть Господь із Сіону, дайте голос свій почути з Єрусалиму, і затремніть землю та небо! Але Господь буде прибіжищем для своєї люди, і кріпостю для дітей Ізраїля “(Йоіл 4, 15-16).

Ім’я Йоіл – означає “Господній Божий”.

__________

У той самий день

Святий мученика Уара

Тропар мученика, глава 4: Бачивши воєнство святих страстотерпців, що постраждали за законом, * показав ти мужньо своє серце, * і постраждав добровільно, бажаючи загинути за Христа, * від Якого прийняв ти честь перемоги твоїх страждань, Уаре. * Тому молі, щоб спастися душами нашим.

Кондак мученика, глава 4: Христос намазує та випивав Його чашу, * мученику Уаре, * з віком мучеництва був увінчаний ти, * і з ангелами, радіючи, * невимовно молись за душу наших.

Святий Уар (Вар) був начальником військової сотні і служив в Єгипті. Коли почався страшний переслідування християн за імператором Максиміяна, тоді Уар, будучи християнином, ночами таємно ходив до в’язниці, де страждали християни, обмив їх рани, годував і молився разом з ними. Одного дня він дізнався, що у в’язниці страждає семеро християн, і що вони вже вісім днів нічого не їли, а наступного дня їх віддадуть на муки і вб’ють. Подкарпивши пир, Уар вночі відвідував святих мучеників і попросив їх, щоб вони попросили його з Господом постраждати за Христову віру і витримати всі муки, бо він сам боїться своєї слабкості.

На спільній молитві і в побожному розмові вони скріпили його у вірі, що він готовий був хоч вже зараз постраждати за Христа Спасителя. Він так і не покинув в’язниці, там знайшли його воїни, що прийшли забрати святих слуг Божих. Вони дуже здивувалися, коли дізналися, що він християнин, і порадив йому не визнати в цьому, бо не тільки втрачає посаду, але й накладе своєю головою. Один із семи святих мучеників помер у в’язниці на очах воїнів, і вони повели шістьох, не помічаючи, що Уар йде за ними.

Коли ж суддя запитав, куди підписалися сімдесят християн, тоді святий Уар сам виступив наперед і сказав: “Я християнин; той, сьомий, вже отримав вічну нагороду в небі, а на його місце стаю я і голосно віддаю честь одному Богу, Ісусу Христу “.

Почувши те, суддя наказав їх всім жорстоко побити, потім шістьох відправив у в’язницю, а святий Уара віддав на найтяжчі муки. З хребта йому дерріли шкіру, його тіло зрізали бритви, запалили вогнем і били його по животі доти, доки святий мученик не віддав свою душу в руки небесного Отця. Його тіло мучитель велів викинути за місто, у чистому полі, на пожирання диких звірів. Наступного дня, після страшних муки, кати стяли мечем і решту шість мучеників.

Одна побожна християнка Клеопатра, вдова по войні (родина була з Палестини, і мала одного сина Йоана), побачила страсти святого Уара. Вона викупила його тіло з воїнів і чесно поховала у себе вдома. Сталося це у 304 р. Через кілька літ, коли вийшов перший указ, який дозволив християнам вільно визнати свою віру, вона забрала мощі святого мученика Уара і повернулася в Палестину, у своє рідне село Едру (що за недалік від південно-західного берега Генезеретського озера), і там чесно їх поховала. На його гробі вдова часто молилася і світила свічки. За її прикладом пішли й інші християни. Згодом Клеопатра над мощами святого мученика побудувала церкву, яку присвятив бісскоп при великому здвизі народу. Під час цього свячення Клеопатра молилася до святого Уара, щоб він просив Божий опіки для своєї сини Йоана,

Однак у той же день, в неділю, Йоан несподівано захворює; його кинуло в гарячку і кілька годин він помер. Коли ж прибита горе мать стала плакати і побоїтись, то враз з’явився святий Уар, який тримав за руку її сину. Вони обоє були у світлих одежах; Святий мученик упімнув Клеопатру, щоб упокорилась Божий волі, бо Бог прийняв її сину до своєї служби і дарував йому вічне блаженство.

Клеопатра решту своєї життя присвятила молитві та добрі ділам, а через сім років Бог прийняв її душу до своєї слави.

__________

У той самий день

Святого Священногоченика Садота

Житіє святого Садота, або Садока, ми вже описали 5 березня (20 лютого). Мученицьку смерть він прийняв близько 343 р. Під час страждань священногоченика Садота навернулася 1270 чоловік, всі вони також отримали вінець мучеників. Ця кількість мучеників не видавається нам надто великою, якщо зважимо на те, що за владою Сапори II прийняла мученицьку смерть близько шістнадцяти тисяч християн, не враховуючи тих, хто був засмічений посіпаками царя по всіх околицях, і пам’ять про які повністю чисто стерта . Однак навіть море невинно пролитої крові не затопило Христової віри, бо чим більше християн гинуло від муки, тим більше послали християн до правди та слави Христа Спасителя, якому нехай буде безконечна честь і слава, і Його ім’я нехай прославиться буде по всіх кінцях вселенської.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.