03 жовтня Церква згадує свв. мчч. і ісп. – великого князя Михаїла і боярина його Теодора, чернігівських чудотворців. Св. влкмч. Євстратія і тих, що з ним.

Результат пошуку зображень за запитом "Свв. мчч. і ісп. – великого князя Михаїла і боярина його Теодора, чернігівських чудотворців."Свв. мчч. і ісп. – великого князя Михаїла і боярина його Теодора, чернігівських чудотворців.

Тропар, глас 1: Життя Ваше мученицьке звершивши, ісповідання вінцями прикрасившись, до небесних висот вибігли ви, Михаїле премудрий з хоробрим Тедором, моліть Христа Бога зберегти державу ваше, по великій його Милості.

Кондак, глас 8: Земне царство за ніщо маючи, мінливу славу полишив ти, сам до подвигу прийшов відважно, Трійцю ісповідуючи перед нечистивим мучителем, страстотерпче Михаїле з хоробрим Теодором, Царя сил моліте зберегти Вітчизну нашу непорушною, щоб вшановувати Вас повсякчасно.

Результат пошуку зображень за запитом "Святого великомученика Євстахія Плакиди і тих, що з ним"Святого великомученика Євстахія Плакиди і тих, що з ним

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Страсті Христові явно наслідуючи, і його чашу усердно випивши, спільником, Євстатіє, і слави наслідником став єси, від самого всіх Бога приймаючи з висоти божественне відпущення.

У часи імператора Траяна (98-117) у Римі жив славний і хоробрий воєвода-полководець Плакида. Жінка його називалася Татіяна. Бог поблагословив їх двома синами. Плакида був у великій пошані, бо виграв не одну війну, а вороги боялися його як вогню. Хоч і були вони погани, та жили дуже праведно.

Одного разу Плакида поїхав на полювання. І коли він у лісі пустився в погоню за красивим оленем й ось-ось мав випустити в нього стрілу, аж раптом олень повернув до нього голову – і мисливець поміж його рогами побачив величавий сяючий хрест з розп’яттям. Плакида почув над собою голос: “Іди до християнського єпископа і охрестися, бо Я призначив тебе до великих діл!”

Стривожений, Плакида повернувся додому і все розповів жінці, а вона сказала чоловікові, що уві сні бачила якогось мужа, який сказав до неї: “Ти, твій чоловік і твої діти прийдете завтра до мене і пізнаєте Христа Спасителя, завдяки Імені якого будете спасенні!”

Плакида довго не роздумував, а пішов з жінкою і дітьми до християнського священика Йоана, все йому розповів, і після повчання вони прийняли Христову віру й були охрещені. Плакида у св. хрещенні отримав ім’я Євстахій, його жінка – Теописта, а сини – Агапій і Теопист. І стали вони вірні Христу Спасителю, хоч Він повів їх дорогою страждань, та серед тяжких ударів долі їхня віра й уповання на Господа були такі сильні і непохитні, як скеля. За Божим допустом Євстахій втратив усе своє майно, і тоді всі його приятелі і шанувальники відвернулися від нього. Збіднівши, вони вирішили піти в чужі краї, де їх ніхто не знає, і там трудитися й заробляти на шмат хліба, щоб лишень жити для слави Господа Бога і чесно виховувати своїх синів. І вирушили вони морем до Єгипту. Коли причалили до берега, власник викинув Плакиду і його синів з корабля, а Теописту силоміць затримав і поплив далі. Та Бог покарав розбійника, бо вже за кілька днів він загинув, а Теописта зійшла на берег у чужій стороні. Вона не знала, що сталося з її чоловіком і дітьми, не знала, де вони, та якщо б і знала, то не мала б за що поїхати до них. Тимчасом Євстахій, залишившись з дітьми на березі, оплакував свою жінку й молився до Господа Бога, передаючи її Його могутній опіці. І вирушив з дітьми вглиб тої землі. Так дійшли вони до широкої ріки. Євстахій узяв на руки одного хлопця і переніс його на інший берег, а сам повернувся по другого. Та коли він дійшов до середини ріки, як побачив, що на одному березі з лісу вискочив лев, а на другому – вовк, схопили вони дітей і потягнули їх у ліс. Так Євстахій залишився сам, осиротілий, у глибокому жалю, але вірний Богу Він був упевнений, що дикі звірі пожерли його синів, у його великому болю і стражданні єдиною втіхою було лиш те, що діти його у своїй невинності стали перед Господом і отримали вінець небесної слави. Сам він дійшов до села Вадизис і там трудився наймитом.

Але Господь врятував життя обох хлопців. Лев відпустив дитину, бо пастухи, побачивша його, стали голосно кричати і спустили собак; а вовк побачив мисливців і також кинув дитину.

Обох хлопців забрали чужі люди, і так ціла родина врятувалася, але нічого не знала одне про одного. З тої сумної хвилини розлуки минуло п’ятнадцять літ, а може, і більше.

При царському дворі не стало хороброго полководця Плакиди. Імператор наказав його знайти, бо війна йшла за війною, і не було кому вести царські війська. Два царські посланці таки знайшли Євстахія і змусили його повернутися до Риму. А імператор, зрадівши його появі, наказав йому обійняти владу над військом і вирушити на війну проти диких ворогів. Євстахій повів військо на війну, знову отримав перемогу і рушив назад до Риму. В одному селі, де його військо зупинилося на постій, два молоді воїни, вродливі лицем, мешкали в одної жінки, яка стерегла сад свого господаря. Вона почула, як два юнаки, розповідаючи про своє життя, з’ясували, що вони – рідні брати, які в чудесний спосіб врятувалися із зубів диких звірів, і впізнала в них своїх синів. Не сказавши їм нічого, вона вирішила повернутися до Риму і лиш там їм відкритися, що є їхньою матір’ю. Жінка пішла до головного полководця війська просити дозволу повернутися з військом у рідний край і впізнала в ньому свого чоловіка Євстахія. Тепер уже знаємо, що та жінка була свята Теописта.

Якою радісною була зустріч чоловіка з жінкою і батьків з дітьми, як гаряче вони дякували за це Богу, – годі описати. Усі разом вони повернулися до Риму, де народ з великими почестями привітав непереможного полководця. Імператором тоді вже не був Траян, бо він помер, а престол обійняв Адріян, лютий ворог християн. Він наказав приготувати велике свято і велів прилюдно принести божкам жертви в подяку за здобуту перемогу. Але коли військо оточило жертовник, то головного звитяжця, Євстахія, там не було. Імператор послав по нього і запитав, чому він не приніс жертви божкам, тоді Євстахій прилюдно заявив, що він та його родина є християнами і жертву вони приносять лишень одному Богу.

Розгніваний імператор став погрожувати йому тяжкими муками, але святий Євстахій сказав, що задля Христа готовий усе перетерпіти. Усі вони прийняли мученицьку смерть, однак, за Божою волею, їхні тіла збереглися цілими, вогонь не завдав їм жодної шкоди. Пам’ять святих мучеників шанували в Церкві з дуже давніх часів. Найбільше про них написав святий Йоан Дамаскин. Про їхнє життя є також згадка у творах літописця Нестора.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.