05 листопада Церква згадує св. ап. Якова, по плоті брата Господнього.

Результат пошуку зображень за запитом "Св. ап. Якова, по плоті брата Господнього."

Святого апостола Якова, по плоті брата Господнього

Тропар, глас 2: Як Господній учень, прийняв ти праведне Євангеліє.* Як мученик, мав ти невимовну сміливість.* Як брат Господній, молився.* Як Ієрарх, моли Христа Бога, щоб спас душі наші.

Кондак, глас 4: Отче Єдинородне Бог Слово,* що прийшов до нас в останні дні,* показав тебе, Якове божественний,* жителів Єрусалиму пастиря й учителя,* і вірного будівничого таємниць духовних.* Тому тебе всі вшановуємо, Апостоле.

Святий Яків був сином Марії Клеопової, родички Богородиці. Його рідні брати називалися Йосип, Симон і Юда.

Святий Яків був одним з сімдесяти учнів. Після Воскресення Христос йому явився окремо. Євангелія про це не згадують, та святий Павло у Першому посланні до коринтян пише, що Спаситель явився святому Петрові, потім одинадцятьом апостолам, потім понад п’ятистам учням, зібраним разом, “опісля з’явився Якову” (1 Кор. 15, 7). А коли апостол Павло через три роки після свого навернення прибув до Єрусалиму і гостював в апостола Петра п’ятнадцять днів, то пише: “А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього” (Гал. 1, 19).

Святий Яків був першим єпископом Єрусалиму. Тяжкий це був уряд, бо фарисеї робили все, що могли, аби переслідувати християн і видавати на суд римлян. Однак життя єпископа Якова було таке чисте, таке святе, що весь народ, окрім фарисейської громади, дуже шанував його і називав “праведним”, про це говорить також жидівський історик Йосиф Флавій. Святий Єронім розповідає, що “Яків, брат Господній, названий також «молодшим», був святий від народження; він не пив вина і не споживав жодного гарячого напою, не їв м’яса, його волосся не торкалися ножиці, він не знав, що таке тепла купіль або натирання тіла оливою (що на Сході це було загально прийнято). Він безнастанно молився клячучи, так, що шкіра на його колінах стала тверда, як шкіра верблюда. Лиш йому вільно було входити у святая святих, туди, куди входив лишень архиєрей”.

Коли апостоли зібралися в Єрусалимі на перший Собор, щоб вирішити, чи новонавернені до Христової віри погани мають прийняти обрізання, чи ні, тоді, після святого Петра, слово взяв Яків і за його радою Собор вирішив, щоб не накладати на новонавернених поган тяжких обов’язків, а навчати їх, щоб остерігалися ідолопоклонства, нечистоти і всякого гріха. Святий Павло називає Якова (як і Петра та Йоана) стовпами Церкви. Коли інші апостоли йшли проповідувати слово Боже, то святий Яків не залишав Єрусалиму, хоч душпастирювати тут було найважче і найнебезпечніше; “він, – як каже святий Вернард, – задовольнився Єрусалимом, залишаючи Петрові весь світ”. І тут став він гідний постраждати за Христа, прийнявши мученицьку смерть.

Сталося це на саму Пасху, коли до Єрусалиму зі всіх сторін прибуло багато жидів. Фарисеї і книжники давно вже задумували, як би вбити святого єпископа, бо своєю проповіддю і святим життям він притягав до себе весь народ. Фарисейська гордість не могла цього стерпіти, святе життя слуги Божого не давало їм спокою, і ті, що розіп’яли Спасителя, не злякалися нового злочину і нового вбивства. Вони приступили в храмі до святого Якова і попросили його вийти на високий балкон і виголосити проповідь до народу. Вивівши ж його на балкон, стали втихомирювати народ, мовляв, Яків навчить їх, щоб стереглися віри в Ісуса. Та святий Яків голосно, щоб усі чули, сказав: “Ісус Христос, Син Божий, сидить нині по правиці Отця свого небесного і Бога нашого і Він прийде судити всіх!”

Народ, почувши його слова, став голосно прославляти Христа Спасителя і голосити: “Осанна Сину Давидову!” Тоді фарисеї стали кричати, що навіть “праведний”, як усі називали Якова, дав себе звести і скинули його з балкону, а інші стали добивати його каміннями. “З поламаними членами, – пише святий Єронім, – святий Яків напівживий лежав на землі, однак підніс руки до неба і молився за вбивців своїх словами: «Отче, прости їм, вони не знають, що роблять!» Тоді один з священиків став кричати: “Що робите, ви ж убиваєте чоловіка, який молиться за вас!” – але підкуплені фарисеями вбивці не слухали його голосу, а один з них грубим дерев’яним ціпком добив святого. Святий Кипріян смерть святого Якова описує так: “Чи можна очікувати щасливішої і славнішої хвилини, як, за ласкою Божою, в руках катів визна­вати Господа нашого? Щаслива і цінна та смерть, в якій ціною власної крови можна купити вічність, а за осягнення чесноти отримати вінець слави”. Святий Яків правив Єрусалимською Церквою двадцять вісім літ. Як стверджує Епіфаній, прожив він шістдесят шість літ, а мученицьку смерть прийняв 63 р. Тіло його поховано поруч з церквою, а коли Єрусалим було зруйновано, то всі вважали це карою за вбивство святого Якова. Історик Йосиф Флавій пише так: “Усе те впало на жидів як кара за смерть Якова праведного, брата, а радше родича Ісуса, якого звали Христом. Жиди забили його, хоч він був чоловік святий”.

Святому Якову приписують укладання першої Божественної літургії, яку згодом скоротили і значно змінили святі Василій великий і Йоан Золотоустий. Святий Яків написав також одне послання, яке входить до Святого Письма Нового Завіту. Мощі святого Якова було перенесено до Царгорода, а згодом до Риму, де спочивають і нині у церкві Дванадцяти апостолів.

У той самий день

Во святих отця нашого Ігнатія, патріярха Царгородського

Святий Ігнатій походив з царського роду. Мати його, Прокопія, була дочкою імператора Никифора (802-811), батько Михаїл високий достойник цього цісаря і зять. Після смерти Никифора він 811 р. сів на престолі як Михаїл І Рангабе, але вже у 813 р., після невдалої війни з болгарами, звільнив місце безбожному Леву Вірменину, а сам вступив до монастиря. І там у 845 р. помер як монах Атанасій. Залишив він двох синів, Теофилакта і Микиту. Микита у юному віці прийняв монаший постриг, а з ним ім’я Ігнатій. Згодом його було висвячено на священика й обрано ігуменом монастиря, яким управляв він мудро.

Після смерти Лева Вірменина на троні сів Михаїл II, а його наступником був Теофіл, який, померши, залишив неповнолітнього сина Михаїла III, від імени якого державою правила його мати Теодора. В часі її правління Ігнатій став патріярхом Царгорода. Молодий імператор Михаїл знайшов дуже злого дорадника, яким був рідний брат цісаревої-матері Барда, чоловік безбожний. Він схилив молодшого літами імператора до розпусти, а під кінець намовив Михаїла силоміць змусити свою матір Теодору та своїх сестер прийняти монашество.

Та Барда поставив собі за мету позбутися з Царгорода також і патріярха Ігнатія, бо той картав безбожне і плюгаве життя, яке панувало при царському дворі, а Барду він не допустив до святого причастя, бо той прогнав свою жінку, а жив у розпусті і цим згіршував людей. Ошуканець підмовив імператора вигнати патріярха з Царгорода на острів Теребинт. Там поплічники Барди змушували святого Ігнатія зректися патріаршого достоїнства, однак святий патріярх вистояв і не піддався їм. Святий Ігнатій знав, що на його місце вже призначено Фотія, чоловіка безбожного і безвірного.

Фотій був, безперечно, дуже вченим чоловіком. Він народився 820 р., служив начальником особистої царської охорони, а потім секретарем імператора. Попри свою ученість був це чоловік гордий, а де гордість, там брак віри. Ось цього Фотія цісар, за намовою Барди, наказав висвятити на священика і поставити патріярхом Царгорода, хоч правний патріярх Ігнатій, визнаний Римом й усіма патріархами, жив і не думав зрікатися своєї влади. Та знайшовся один відщепенець, якого патріарх Ігнатій відлучив від Церкви, єпископ Сиракуз Григорій Абеста, і той за шість днів висвятив світського чоловіка Фотія на єпископа і патріярха (25 грудня 858 р.). Через два місяці Фотій скликав соборчик, на який прибув двадцять один єпископ, усі його прихильники, і вони осудили патріярха Ігнатіа та кинули анатему на нього, без суду і без причини. Барда, втішений, наказав патріарха закувати і возити з одної в’язниці до іншої, при цьому обходилися зі святим ісповідником так жорстоко, що вибили йому всі зуби. Здавалося, що брехня цілком підім’яла під себе правду. Однак одного ще бракувало Фотієві. Він мусив мати підтвердження від папи римського, бо нечуваною дотепер було річчю без цього стати патріярхом.

Фотій намовив імператора, щоб той вислав до Риму, до папи Римського Миколая І (858-867), велике посольство, а Фотій дав послам листа, в якому написав, що він тільки після добровільного зречення патріярха Ігнатія, і то неохоче, на прохання всього народу, прийняв патріаршу гідність. Далі він склав папі своє віроісповіданна і просив про підтвердження його гідности. Та папа не повірив письму Фотія, вислав до Царгорода двох своїх послів, Родоальда, владику з Порто, і Захарію, владику з Ананії, та наказав їм, щоб дослідили справу і про все йому доповіли. Фотій через шпигунів дізнався про це; і він уже чекав на послів, а коли вони прибули до Царгорода, замкнув їх у в’язниці і тримав там кілька місяців. Згодом поставив їх перед вибором: або вони погоджуються на те, що він їм накаже, і за це щедро винагородить їх, або заслання на безлюдний острів, якщо намагатимуться боронити правду. Обидва посли здалися перед тиском і, злакомившись на гріш, вже не дбали про правду. Тоді Фотій почав їх приймати з почестями та щедро гостити. Потім він скликав лжесобор, на якому обидва посли виступали як представники папи, оголосивши заздалегідь, що мають на це владу і дозвіл, викликали патріярха Ігнатія, засудили його знову, підтвердили усунення з патріяршого престолу і, затвердивши Фотія, повернулися до Риму. Було це 861 р.

Патріярха Ігнатія далі мучили у в’язниці. Аж коли стався руйнівний землетрус і весь народ став кричати, що то Бог карає за знущання над безвинним пастирем, тоді імператор дозволив святому Ігнатієві замешкати в монастирі. Але в Римі папа Миколай І дізнався правду і кинув клятву на Фотія і на обох своїх посланців, Захарію і Радоальда (863), а Ігнатія визнав єдиним пастирем і патріярхом. Фотій не мав іншого виходу, як відступити. Але він знайшов другий шлях. Насамперед він постарався, щоб патріарха Ігнатія знову ув’язнили. Потім зібрав відданих йому єпископів, числом двадцять один, і на тому лжесоборі прямо виступив проти папи і Римської Церкви, закидаючи їй фальшування Символу віри, запровадження безженности священиків, перенесення посту на суботу, заборону священикам уділяти вірним таїнство миропомазання, і під кінець викляв папу.

Закиди Фотія були лиш приводом. Грецькі імператори давно прагнули розірвати всякі зв’язки з Римом, цього хотіли вони досягти через іконоборство, а коли Східна Церква через мужів, повних Духа Божого, поборола єресь і зберегла єдність святої Церкви, тоді до справи взявся Фотій. І розпусному Михаїлові, і безбожному Барді, і гордому Фотієві, і виклятим єпископам, його прихильникам, ліпше було не мати над собою ніякої церковної влади. Лишень що, на жаль, з часом та влада цілком перейшла у світські руки, а патріярхи стали навіть підданими турецьких султанів.

Це непорозуміння між Римом і Царгородом сталося 867 р. Тривало, однак, воно дуже коротко, лиш на кілька місяців убезпечив себе Фотій, бо прийшов час і на нього. Імператор Михаїл, за намовою свого конюшого Василія, наказав порубати Барду на шматки, а Василія зробив співправителем. Та невдовзі Василій велів воякам убити Михаїла, і 23 вересня 867 р. він став сам правити державою, а наступного дня прогнав Фотія і повернув до уряду патріярха Ігнатія. Він побоювався Фотія, і не почувався б упевнено при владі, доки поруч себе бачив би такого хитрого чоловіка, як Фотій, що вороже ставився до нього ще за часів Барди. Новий імператор вислав до Риму, до наступника Миколая І папи Адріяна II (866-872), послів. Папа Римський Адріян II скликав до Царгорода Восьмий Вселенський собор, який відбувся 869 р. за участи 103 Отців. На тому Соборі вдруге було засуджено Фотія та його прихильників і рішено, що свята Церква є одна, а папа римський – її видимий голова. І так єдність було відновлено, однак зв’язок, що поєднував Схід та Захід, був дуже слабким, на небосхилі збиралися щораз більші хмари.

Після Восьмого Вселенського собору патріярх Ігнатій спокійно управляв своїм стадом. Згідно з переданням, він і на Русь посилав проповідників Христової віри, бо ж, як знаємо, Аскольд і Дир просили, щоб прислати їм священиків на Русь.

Ще за життя патріярха Ігнатія дійшло до сильного непорозуміння між ним і римським папським престолом. Спір зайшов щодо новонаверненої Болгарії, котра повинна була підлягати римському патріярхатові, бо лежала в його межах. Однак патріярх Ігнатій прогнав єпископів, посланих Римом. Спір загострився; папа Йоан VIII (872-882) навіть послав був своїх послів до Царгорода, які, у разі, якщо б патріярх Ігнатій спротивився папському наказові, мали владу усунути його з патріяршого престолу. Однак, коли папські леґати прибули до Царгорода, святий Ігнатій уже не жив. Він помер 23 жовтня 873 р., на вісімдесятому році життя. Східна і Західна Церкви зачисляє його до лику святих. Бог возвеличив мощі святого Ігнатія численними чудами.

Його наступником на патріяршому престолі став… Фотій. Здається, у це годі було повірити, та, однак, так сталося. Він помирився з імператором Василієм і послав до папи Йоана VIII послів з проханням про затвердження його у патріяршій гідності. Він визнавав свої помилки, які зробив до цього, і висловив свій жаль з того приводу. Папа, повіривши його словам, затвердив Фотія у патріяршій гідності за умови, що Фотій збере місцевий синод і в присутності папських леґатів зречеться своїх блудів. Синод цей було скликано 879 р., але Фотій сфальшував папські листи й оголосив, що папа підтверджує все те, що Фотій до цього навчав, і визнає його єдиним патріярхом, і що скинення патріярха Ігнатія було правильне. Але папа, дізнавшись про це, знову викляв Фотія, а імператор Лев VI (886-912) у 886 р. відправив його у вигнання, де він, осліплений, помер у в’язниці в одному вірменському монастирі.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.