08 жовтня Церква згадує прп. Євфросинії.

Результат пошуку зображень за запитом "прп. Євфросинії."

Преподобної матері нашої Євфросинії

Тропар, гл. 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом* і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобна Євфросиніє, дух твій.

Кондак, глас 2: Вишнє життя отримати зажадавши, низькі принади полишила єси усильно, і сама оселилась серед мужів, прекрасна, бо задля Христа – Жениха твого, не дбала ти за обручника дочасного.

В Олександрії жив чоловік знатного роду на ім’я Пафнутій. Був він багатий і давав великі пожертви на церкви і монастирі, допомагав бідним і провадив правдиво святе життя, лиш одна журба була у нього і його жінки, що Господь не дав їм діточок. І вислухав Господь молитву праведних, дав їм дочку. У святому хрещенні отримала вона ім’я Свфросинія, що означає – радісна. Коли дівчині було дванадцять років, померла її матір. Пафнутій сам виховував дочку, а вона своїм розумом і знанням Святого Письма дивувала всіх, хто її знав. Відома річ, де батьки святі, там і діти будуть такими. Коли Євфросинії виповнилося вісімнадцять років, батько заручив її з одним дуже чесним юнаком. Однак дівиця вже тривалий час виношувала думку покинути цей світ й у святій чистоті жити для Ісуса. Однак вона боялася, щоб не спротивився цьому батько, бо не хотіла його непокоїти і завдати йому болю. Однак, після розмов з досвідченими монахами, Євфросинія вирішила, що ліпше тут перенести коротку розлуку, натомість у небі тішитися великою нагородою, і тому вирішила іти за голосом свого покликання. Коли батько на кілька днів поїхав до одного монастиря, тоді Євфросинія, приготувавши себе довгою молитвою, зодяглася в чоловічий одяг і пішла до одного монастиря, де назвалася Ізмарагдом і стала проситися до монастиря. Ігумен задовольнив її прохання, бо не знав, що це дівиця, прийняв її в монастир і віддав під опіку одному старенькому монахові Агапітові. Так монах Ізмарагд почав життя, посвячене Богу. І вже невдовзі братія стала дивуватися з його строгого життя і пізнала, що цей юнак, який обійшов чеснотами старих літами затворників, вибраний Богом. Ігумен дозволив йому жити на самоті, так що Ізмарагд (а властиво, Євфросинія) з ні-ким, крім старця Агапіта, не сходився.

Тимчасом батько, переживаючи велику журбу і біль, усюди шукав свою Євфросинію і не знав, що сталося з його дочкою. Він роздавав майно монастирям і просив, щоб усі благали Господа Бога, аби дозволив йому дізнатися, де його дитина, чи живе вона, чи, може, впала жертвою якого злочину. Сам їздив по монастирях і цілими днями перебував на молитві, не втрачаючи надії на Боже милосердя. Одного разу приїхав до того монастиря, де проживала свята Євфросинія, й розповів ігуменові про свою велику журбу. Ігумен сказав йому, що тут, в монастирі, є святий, молодий літами, та досвідчений чеснотами монах Ізмарагд, і повів Пафнутія до нього, щоб спільно помолилися і щоб батько знайшов утіху в словах святого затворника. Преподобна Євфросинія, побачивши батька, заслонила каптуром своє лице, а було воно так висушене сльозами і постами, що Пафнутій все одно не впізнав би її. Після спільної молитви Ізмарагд утішив Пафнутія, що Бог напевно не залишить його доньки, що його втішить і з’єднає їх на вічну радість у небі. І Пафнутій відійшов з великою відрадою в серці.

Минуло тридцять вісім років. Старенький Пафнутій часто навідувався до того монастиря, й одного разу йому сказали, що монах Ізмарагд умирає. Пафнутій поспішив до його келії, а вмираючий попросив його, щоб він три дні залишався біля нього. І так вони молилися разом, а сили Ізмарагда все слабшали і згасали. Коли ж смерть ось-ось мала до нього прийти, він промовив до Пафнутія: “Як Господь Бог по багатьох роках дозволив патріярху Якову побачити свого сина Йосифа, так і ти, батьку, утішся – я Євфросинія, дочка твоя”.

Це були останні слова святої діви. Скрикнув старець і з плачем припав до ніг святої. Збіглися монахи і стали славословити Господа, який так дивний є у святих своїх. Лиш тепер засяяли повним блиском усі чесноти преподобної Євфросинії. Один сліпий монах попросив, щоб його провели поцілувати мощі святої, і лиш він це зробив, як зразу ж прозрів.

Після похорону святої дівиці її батько роздав усе майно бідним і церквам, сам прийняв монаший постриг і в тій самій келії, де померла преподобна Євфросинія, прожив ще літ десять.

І прожив їх так свято, що Церква зачислила його до лику святих і вшановує пам’ять святого Пафнутія 15 лютого.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.