12 січня Церква згадує св. мч. Анісії. Прп. Зотика, пресв. і кормителя сиріт.

Святої мучениці Анісії

Тропар, гл. 1: Агниця Твоя, Ісусе, Анісія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її молитвами як милостивий спаси душі наші.

Кондак, гл. 3: Страстоносиця днесь спокусника суспроти благочеся знищивши, вірним мучеництвом мучителя стинає. Ангели ж з вінцями дари приносять. Її ради спаси нас, Спасе світу, сущий во вишніх Боже.

Свята Анісія постраждала в Солуні близько 288 р. Вона була дочкою дуже побожних батьків. Після їх смерти роздала усе своє майно вбогим, а сама працею своїх рук заробляла на хліб щоденний, прислуговувала хворим і ув’язненим за Христову віру.

Прийшов час, коли постійно спраглий християнської крови мучитель Максиміян дозволив кожному вбивати християн без суду. Одного разу, коли Анісія йшла до церкви, на неї напав вояк поганин і хотів, щоб вона йшла з ним до поганської божниці принести жертву ідолам. А коли свята дівиця стала вголос призивати Христа Спасителя, то лютий кат убив її там-таки, на дорозі, мечем. Смерть невинної жертви обурила навіть поган, і вони не чинили християнам жодних перепон, коли ті ховали мощі святої мучениці.

__________

У той самий день

Святого преподобномученика Зотика

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Зотику, дух твій.

Кондак, гл. 2: Через любов Христову убогих возлюбив єси і за них подбав, небесне ж багатство нині прийняв ти, Зотику пребагатий. Тому й почитаємо тебе всі, звершуючи пам’ять твою.

Святий Зотик разом з Костянтином Великим прибув до Царгорода з Риму і тут посвятився цілковито служінню Богові, а з часом став священиком та економом церкви. Він перший заклав у Царгороді шпиталь для прокажених, яких тоді за диким звичаєм топили в морі. Імператор Костянтин жертвував йому великі гроші на покриття потреб шпиталю і для роздачі убогим. Після смерти імператора, його син став явним ворогом католиків і покровителем аріян. А що святий Зотик відважно боронив Христову віри, то Констанцій наказав прив’язати його до диких мулів, які рознесли по полю тіло святого мученика. Сталося це близько 344 р.

Імператор Юстин II (565-578) побудував на честь святого Зотика у Царгороді церкву і притулок для хворих і калік.

__________

У той самий день

Неділя після Різдва Христового

У першу неділю після Різдва Христа Спасителя свята Церква вшановує пам’ять святого пророка Давида, святого праведного Йосифа Обручника і святого Якова, брата Господнього. Оскільки житія святого Йосифа і святого Якова ми вже подали, то зараз подаємо житіє святого Давида, псалмопівця.

Святий Давид Богоотець, пророк і цар Юдейський

Цар Давид був восьмим сином Єссея, мужа з покоління Юди, і мешкав у Вифлеємі. Юний літами, він був великий чеснотами і побожністю. Хоч на око він і не був міцний тілом, однак мав велику силу, бо не раз йому доводилося захищати стада свого батька, які він випасав, від левів і ведмедів. А ще Господь Бог дав йому великий дар укладати пісні і грати на арфі.

Коли Господь Бог відвернув своє лице від першого жидівського царя Саула, то за Божим велінням святий пророк Самуїл помазав молодого літами Давида як знак того, що Господь Бог призначає юнака майбутнім царем свого вибраного народу. Давид і далі пас стадо, аж поки Саул, який тяжко захворів, а в тій хворобі мав приступи великого гніву, почув про Давида і покликав його до свого двору, а юнак грав йому на арфі й утихомирював хворого короля.

Під час війни з филистимлянами Давид повернувся до Вифлеєму. Одного разу батько послав його у табір жидівських військ, що стояли проти филистимлян, бо там були троє братів Давида. Там він почув, як филистимлянський велетень Голіят викликав жидів на двобій, а що ніхто не наважився стати проти нього, то він висміював їх, і навіть хулив Господа Бога. Тоді юний Давид став проти велетня і каменем зі своєї пращі поцілив йому просто у висок, і коли вражений Голіят упав, тоді його власним мечем відтяв йому голову, а филистимляни, коли це побачили, втекли.

Поширилася слава Давида, та за це зненавидів його Саул і призначив Давида начальником військ, бо думав, що на війні Давид поляже. Але Давид отримував перемогу одну за одною, і народ величав його як свого героя. А Саул хоч дав йому свою доньку Міхаль за жінку, однак ненависть і заздрість не відступили з Саулового серця, і він став переслідувати Давида. Давид змушений був ховатися від царя у лісах, а Саул з військом шукав його й убивав усіх його прихильників. Злоба Саула зворохобила народ і багато мужів прийшли до Давида і вибрали його своїм вождем. Двічі Саул потрапляв у руки Давида, і той міг його полонити або й убити, але чесний Давид не хотів помсти і не чинив Саулові ніякого зла. Тоді Саул пізнав свою несправедливість і розкаявся, та невдовзі став ще гірше переслідувати Давида, так, що той мусив скитатися, і навіть шукати захисту у филистимлян, які помирилися з жидами. Дарма, що вороги, а вони поставили Давида на чолі свого війська, і він ущент розбив амалекитян і прославився ще більше.

Коли Саул помер, Давид оплакував царя і в його пам’ять уклав пісню, а потім повернувся на батьківщину. У Хевроні покоління Юди вибрало Давида своїм царем. Згодом й усі інші покоління визнали його жидівським царем.

Ставши царем, Давид прославив свій народ і себе. Фортецею Сіон в Єрусалимі володіли євусії. Давид цю фортецю відібрав і Єрусалим став його престольним містом. Потім від підкорив филистимлян й обклав їх даниною, поборов моавитян, араміїв і амонітів завоював усю обіцяну землю, аж по ріку Євфрат. Тоді він задумав звести величний храм у Єрусалимі і там помістити скинію завіту, яку з Сіону він перевіз до Єрусалиму. Але Господь Бог через пророка Ната- на заповів йому, що храм побудує його син, і при тій нагоді дав Давидові обітницю, що з його роду вийде Месія, Христос-Спаситель, який має заснувати храм понад усі храми – святу Церкву. І справді, Христос Спаситель по плоті походив з роду Давида. Пізнавши волю Божу, Да-вид не починав будови храму, а збирав золото та дорогоцінності і все, що було потрібне для будови; визначив число священиків і порядок служб і богослужень.

Хоч який чесний був Давид, та однак через людську слабкість він допустився двох тяжких гріхів. І Господь Бог послав до нього пророка Натана, а той виповів йому ті гріхи і заповів Божу кару. А цар Давид, спізнавши свої гріхи, став гірко плакати і почав життя правдивого каяника. І тоді його жаль вилився у пречудесних піснях, які називаємо псалмами. Хто не знає книги, яка називається “Псалтир”? Вона містить 150 псалмів. Слово “псалом” – означає пісня, яку співали під звуки струн. Не всі псалми є творами Давида, але більшість з них уклав саме він. Псалми прославляють Божу велич і досконалість, ці псалми називаються похвальними. Є псалми молитовні, псалми покаянні, а також псалми месіянські, в яких містяться пророцтва про прихід, страсті і Воскресення Христа Спасителя. Усі псалми є ділом богонатхненим, як свідчить сам Ісус Христос (див. Мт. 22, 43), який часто молився словами псалмів. Навіть на хресті Він молився словами двадцять другого псалма: “«Елі Елі, лема савахтані», – тобто: «Бо-же мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?»” (Мт. 27, 46) Так само й апостоли часто посилаються на слова псалмів. Жиди у своїх богослуженнях молилися словами псалмів, і апостоли ввели співання псалмів у ранній Церкві, і сьогодні псалми є основою всіх наших богослужень.

Поза церквою псалми є улюбленими молитвами вірних. Давніше Псалтир був у нас свого роду підручником для читання, і всюди, де лиш уміли читати, була та книга. І тепер є у нас пречудесний звичай, що при померлих читається упродовж цілої ночі псалтир.

Хоч як каявся Давив, однак Господь Бог не простив йому дочасної кари. Бо ж у тяжкий гріх упав той, кого Господь Бог наділив усякими ласками і вибрав з-поміж багатьох. Через таку невдячність до Бога росте злоба гріха. А що гріх Давида був так явний, то і явна була кара за нього, щоб народ знав, що Господь Бог не дивиться на людські чини. Так, помер один син Давида, другий допустився плюгавого гріха і за це його вбив рідний брат, а первородний син Давида Авесалом підняв бунт проти батька, і Давид мусив іти на нього війною. Господь Бог покарав злобу злої дитини, військо Авесалома було вщент розбито, а він сам, утікаючи, зачепився волоссям за гілля дуба, і його убив Йоав, воєвода військ Давида.

Гірко плакав Давид над сином і ще більше посвятився молитві, на яку ставав сім разів кожного дня, і вночі молився до Бога. А життя його через гріх, за який він ніс тяжку покуту, було сповнене гризоти і журби. Але все це він переніс у глибокому смиренні і дійшов до незвичайної святости, жив лишень для Бога. Ще за життя наказав він помазати свого сина Соломона на його наслідника і доручив йому будову храму, який Соломон побудував з нечуваною розкішшю і пишнотою. Цар Давид, пророк Божий,і псалмопівець, помер у глибокій старості.

Ми часто згадували в цій книзі про Єрусалим, місто, яке Давид зробив осередком своєї держави, і де син його Соломон побудував славний і величний Господній храм. Єрусалим ставав щораз більшим містом, але й гріхи його росли. Народ забував про Бога, каменем убивав пророків, карою за це стало зруйнування храму і мурів міста, яке учинив Навуходоносор, коли здобув місто. Після повернення жидів з вавилонської неволі храм було відбудовано. Та влада над Єрусалимом постійно була в руках нападників поган, аж щойно в часі народного повстання братів Макавеїв Єрусалим став вільний. Але вже 63 р. до Р. Хр. його захопили римляни і посадили на престолі поганина Ірода Великого. Христос Спаситель, коли після свого урочистого в’їзду на осляті в Єрусалим (Квітна неділя), “побачив місто, він над ним заплакав, кажучи:; «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима! Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин»” (Лк. 19, 41-44).

А своїм учням про зруйнування Єрусалиму Спаситель говорив так: “Коли ж побачите Єрусалим, оточений військами, знайте тоді, що його спустошення наблизилось. Тоді ті, що в Юдеї, нехай тікають у гори, а ті, що будуть у середині міста, нехай вийдуть з нього; ті ж, що будуть на полях, нехай до нього не входять. Це бо дні кари, коли то все, що написане, здійсниться. Горе вагітним та тим, що грудьми годують, у ті дні! Бо на землі буде нужда велика й гнів проти народу цього. Вони поляжуть від леза меча й підуть у неволю поміж усі народи. Єрусалим топтатимуть погани, поки не закінчиться час поган. І будуть знаки на сонці, місяці й на зорях, а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями. Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили” (Лк. 21, 20-26).

У 70 р. після Р. Хр. Тит каменя на камені не залишив від міста. У 130 р. римляни хотіли зробити з Єрусалиму чисто поганське місто і це викликало повстання жидівського народу у 132-136 рр. Усе закінчилося тим, що навіть місце, де був Єрусалим, римляни переорали і заклали нове місто, що називалося Елія Капітоліна, до якого жидам під карою смерти вхід був заборонений. Щойно Костянтин Великий повернув стару назву Єрусалим і підніс місто, побудувавши величаві храми. Але 614 р. Єрусалим зайняли араби, і назвали “Аль-Кудс” (святість) Аж щойно під час хрестових походів у святу землю християни 1099 р. стали під Єрусалимом. А коли з одної гори вони вперше побачили те місто, то всі зі сльозами радости цілували ту землю, освячену життям і наукою Христа Спасителя. 15 липня Єрусалим було здобуто, а королем проголосили Готфрида з Бульону.

У 1187 р. султан Саладін відібрав у християн Єрусалим. Та християни ще раз, у 1229 р., повернули собі місто, зробив це цісар Фридерик II, однак уже 1244 р. Єрусалим захопили турки. Ось така то доля міста, яке каменувало своїх пророків, а свого Бога розіп’яло на хресті.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.