16 червня Церква згадує св. мч. Лукиліяна і тих, що з ним.

Святого мученика Лукиліяна і тих, що з ним, та святого мученика Лукіяна Тарсянина

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, гл. 1: До вогню наблизившись, жодним чином не опалився ти, Лукиліане, страждальче мужній, росу бо придбав єси Божу, яка охолоджує, тому радуючись звершив єси подвиги надприродні з младенцями святими, з якими і нас поминай.

Святий Лукиліян жив у Никомидії за імператора Авреліяна. Був він поганським жерцем, та, пізнавши віру Христа Спасителя, навернувся, прийняв хрещення і став навертати інших. Святий не злякався навіть тоді, коли стали переслідувати християн. Мучителі схопили його і привели на суд до старости Силвана. Той намагався намовити Лукиліяна до відступництва, та коли вмовляння не допомогли, наказав жорстоко побити мученика, а потім підвісити стрімголов і піддавати всяким тортурам. Під кінець велів кинути слугу Божого до в’язниці, де сиділи чотири юнаки-християни: Клавдій, Іпатій, Павло і Діонисій. Святий Лукиліян перебував з ними у молитві, скріплюючи їхню віру і серця, так, що вони були готові прийняти найтяжчі муки за Христа Спасителя.

В Никомидії тоді жила одна благочестива дівиця на ім’я Павла, котра своє дівицтво посвятила Богу, маєток роздала вбогим, а сама відвідувала ув’язнених за віру християн, обмивала їх рани, підтримувала на дусі і ховала тіла замучених. Через кілька днів Силван велів привести Лукиліяна і чотирьох юнаків до себе, а вони йшли, голосно славлячи Христа Спасителя. Староста наказав кинути їх у розпалену піч. Однак сила Божа більша, ніж влада мучителя; Господь опустив росу небесну і вогонь погас, а святі, неушкоджені, прославляли Ім’я Боже. Тоді розлючений староста засудив їх на смерть і наказав доставити до Візантії, щоб там виконати присуд. Дорогою їм товаришувала свята Павла, а коли чотирьох юнаків – Клавдія, Іпатія, Павла і Діонисія – стяли мечем, а святий Лукиліян помер на хресті, до якого його прибили цвяхами, тоді свята Павла поховала чесно їх тіла і повернулася до Никомидії.

Та невдовзі і вона сама стала перед судом Силвана. Її жорстоко бичували, а коли свята у муках славила Христа Спасителя, за це олов’яними кулями їй вибили зуби. Мучитель наказав кинути мученицю до розпаленої печі, але Господь Бог знову погасив вогонь. Врешті-решт Силван наказав доправити святу Павлу до Візантії і на тому ж місці, де було розіп’ято святого Лукиліяна, святу дівицю стяли мечем. Сталося це близько 278 р.

У цей день також вшановуємо пам’ять святого Лукіяна Тарсянина. Про його життя майже нічого не відомо, лиш те, що він був замучений за Христову віру. Коли, де і як це сталося, ми не знаємо, та знаємо те, що нема більшої заслуги, як душу свою віддати за святу віру.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.