17 березня Церква згадує прп. Герасима, що на Йордані. Неділя 1-ша Великого посту, Православія.


“Спас нерукотворний”Роман Василик, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтвksm.lnam.ua

НЕДІЛЯ ПРАВОСЛАВ’Я

“Пречистому Твоєму образові поклоняємось Благий, просячи прощення наших провин, Христе Боже” (Тропар).

Перша неділя Великого посту зветься неділею Православ’я. Про яке православ’я тут йде мова? Слово “православ’я”, по-грецьки “ортодоксія”, означає істинну віру і правдиве почитання Господа Бога. Тож мова тут не про православ’я, яке ми сьогодні розуміємо як противагу Католицькій Церкві, але про православ’я, яке було спільне для цілої Христової Церкви аж до розколу Східної і Західної Церкви за патріярха Керуларія в XI сторіччі. Православ’я, яке святкує ця неділя, це православ’я вселенсько-католицьке, його визнавала ціла Христова Церква перших віків у боротьбі проти єресі іконоборства. Тому неділя Православ’я це торжество цілої Церкви, Східної і Західної, це радісне святкування остаточної перемоги над іконоборством й иншими єресями.

Неділю Православ’я установив і наказав щорічно святкувати Собор у Константинополі 842 року. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ’я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, то ця неділя до сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон, хоч це торжество не має нічого спільного з Великим постом. — Погляньмо дещо ближче на історію іконоборства та причини встановлення неділі Православ’я.

Початок іконоборства

Визначна риса Східної Церкви — це давнє й особливе почитання святих ікон Ісуса Христа, Божої Матері, ангелів і святих. Святим іконам, подібно як і святим мощам, Христова Церква віддає великі почесті і пошану. Вона ставить їх у храмі для прилюдного почитання. Вона заохочує, щоб ми святі ікони почитали вдома та — у формі хрестиків чи медальйонів — носили на своїх грудях.

Святі ікони зазнавали прилюдної і приватної почести у Східній Церкві аж до панування візантійського цісаря Лева III Ісаврія (717-741). Під впливом двох єпископів з Малої Азії він осудив почитання святих ікон і вважав його за ідолопоклонство. Свою боротьбу проти святих ікон почав від того, що наказав забрати ікону Ісуса Христа з брами його палати. А відтак у 730 році він видав цісарський декрет, яким заборонив почитання святих ікон у цілій державі. Цим декретом у Східній Церкві починається довга, завзята, болісна і кривава боротьба проти святих ікон, знана в Церкві під назвою іконоборства. Ця боротьба з невеликими перервами тривала понад сто літ і закінчилася світлим тріуюмфом почитання святих ікон.

Цісарський декрет наказував святі ікони нищити, палити, а їхніх оборонців ув’язнювати, відправляти на заслання і навіть мучити. Патріярх Герман І (713-730) не хотів підписувати цісарський декрет проти ікон, за те цісар його усунув та призначив патріярхом послушного собі Анастасія (730-754). Римські папи, спочатку Григорій II (715-731), а потім Григорій III (731-741) пишуть до цісаря листи протесту і на своїх римських синодах осуджують боротьбу проти ікон.

Цісар Костянтин V Копронім (741-775), син Лева III, завзято продовжував іконоборчу боротьбу свого батька й хотів, щоби почитання святих ікон Церква урядово осудила. З цією метою у 754 році він скликав єпископів до Константинополя на собор, який під його натиском заборонив почитання святих ікон.

Осуд іконоборства

Дозвіл на почитання святих ікон приходить за цісаревої Ірини, яка 784 року усунула з уряду іконоборця-патріярха Павла, а на його місце наказала вибрати Тарасія (784-806). Він разом з цісаревою Іриною й Апостольською Столицею скликав у 787 р. собор до Нікеї. Цей собор відомий у Церкві як Сьомий Вселенський Собор. Пам’ять Отців цього собору наша Церква святкує в жовтні.

Собор у Нікеї за основу до свого догматичного рішення щодо святих ікон бере науку святого Йоана Дамаскина (к. 675-749), великого богослова Східної Церкви. Собор виразно підкреслює різницю між почитанням — адорацією, по-грецьки — “латрія”, яке стосується тільки одного Господа Бога, і між почестю і пошаною, по-грецьки — “дулія”, яку віддаємо Богородиці, ангелам і святим. Собор навчає, що святі ікони це тільки видимі символи невидимих осіб, яким віддаємо почесть. Почитаючи святі ікони, ми не почитаємо паперу, полотна чи дерева, з яких зроблені святі ікони, тільки віддаємо честь тим особам, які на них зображені. Почитання святих ікон Собор ставить нарівні з почитанням святого Євангелія, хреста й мощей святих.

Тріумф православ’я

З початком IX сторіччя за цісаря Лева V Вірменина (813-820) приходить нове переслідування святих ікон і воно триває аж до 842 року. У цьому році цісарева Теодора дозволяє почитати святі ікони й усуває іконоборчого патріярха Йоана VII, а на його місце ставить Методія І (842-846). Патріярх Методій І, що зазнав гонінь і мук за святі ікони, зараз скликає до Константинополя синод, який уже остаточно повертає почитання святих ікон. Цю кінцеву перемогу, знану як “тріумф православ’я”, наша Церква щорічно згадує у неділю Православ’я.

До великих оборонців святих ікон належать патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин, святий Андрій Критський († 767), святий Теодор Студит (759-826) і патріярх Методій І.

Патріярхові Методієві І приписують укладення Чину Православ’я, тобто прилюдного визнання святої віри, яке читають на Службі Божій у неділю Православ’я. Цей Чин Православ’я з часом зазнавав різних змін і додатків. Він прийшов і на наші рідні землі та відбувався в катедральних церквах. До нього входять визнання віри, прилюдне віддання почести іконам Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці, подяка Богові за перемогу над єресями, молитви за живих і померлих та проголошення анатеми на єретиків.

Дух богослуження неділі Православ’я — це дух радости, перемоги, тріюмфу та почести й пошани до святих ікон. “Сьогодні, вірні, радісно плещім руками, — сказано в каноні утрені у першій пісні, — і закличмо: “Які дивні діла Твої, Христе, і велика сила, що наше одномисліє і згоду встановив. Прийдіть, Богом просвічені, і святкуймо радісний день. Сьогодні небо й земля радіє, і ангельські чини та людей громади особливо празнують”.

“Нині всім засяяло світло благочестя, — співаємо на стихирах великої вечірні, — прогоняючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдіть усі православні, припадімо благочестиво з поклоном до чесних Христових ікон”.

А на утрені на хвалитних стихирах співаємо: “Днесь настав радісний день і повний утіхи, бо блищить ясність найправдивіших догматів, і сяє Христова Церква, прикрашена нині відновленням святих ікон і сяйвом образів, і Богові миле одномисліє вірних”.

У восьмій пісні канона утрені читаємо: “Зберігаючи прадідні закони Церкви, пишемо образи Христові і Його святих та цілуємо їх устами, серцем і бажанням, взиваючи: “Благословіть усі діла Господні Господа”.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

__________

У той самий день

Житіє преподобного отця нашого Герасима, що на Йордані

Тропар, глас 8: В постах – безплотне, у чуваннях – сильне, в спокусах – непереможне і в молитвах – безупинне, у всьому ж – зібране життя провадячи, богоносний отче Герасиме, ангелів здивував єси і бісівські полчища прогнав. Вірних же серця звеселяєш, блаженний, тому й звір впокорився тобі. Ти ж, дерзновення до Бога маючи, моли, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 4: Запалився ти дбанням про вишнє, жорстокість йорданської пустелі понад всі насолоди світу поставив єси. Тому впокорився тобі звір аж до смерті, отче, послушний і жалобний на гробі помер твоїм, якого Бог так прославив, до Нього молячись і нас, отче Герасиме, поминай.

В пустелі надйорданській за правління Теодосія Молодшого осів був монах, родом з Ликії, на ім’я Герасим. До цього він жив у єгипетський Тиваїді, згодом у святого Євтимія (пам’ять його вшановуємо 20 січня) в пустелі Рува, а потім прийшов над Йордан, поблизу Єрихону, і став духовним отцем 70 монахів, для яких побудував лавру з монастирем для монахів-послушників, які недавно вступили в монастир.

У ті часи самітницьке життя практикували досвідчені монахи, загартовані в чеснотах і благочесті, а новачки – спільне життя, під керівництвом побожних ігуменів, які утверджували їх у чеснотах.

Життя святого Герасима в лаврі було дуже суворе. Впродовж п’яти днів монахи перебували на самоті, у своїх пустельних келіях. Там вони молилися і плели кошики. Харчувалися лиш хлібом та овочами, кожен мав лиш один одяг і одне горнятко на воду. В суботу всі сходилися до монастиря, тут спільно служили церковне правило, сповідалися і причащалися, в неділю на спільній трапезі їли теплу страву і знову поверталися до своїх келій. Вогню в келіях не вільно було розкладати. А первовзором для всіх і першим посником був сам преподобний Герасим. Упродовж усього Великого посту він нічого не їв, єдиним його кормом було святе причастя. Святий часто ходив на тривалий час у пустелю разом зі своїм учнем святим Киріяком (його пам’ять вшановуємо 29 вересня), який вступив до монастиря 467 р.

Бог нагородив святого Герасима особливими дарами. Так, Він об’явив йому смерть святого Євтимія (473 р.). Преподобний Герасим бачив його душу, яку ангели підносили на небо, і, взявши зі собою Киріяка, пішов на похорон. Оповідають, що якось у пустелі прийшов до нього лев, який поранив лапу гострою терниною. Святий вийняв її з рани, а лев, лагідний, немов ягня, з того часу залишився зі святим Герасимом, який назвав його Йордан. Лев пильнував осла, що пасся поблизу, і носив на спині відра з водою. А коли преподобний Герасим помер, лев упав на його могилі (що була поблизу монастирської церкви) мертвий. Помер святий Герасим 5 березня 475 р., за своє святе життя він отримав нагороду, яку Отець наш небесний приготував усім, які Його люблять.

__________

У той самий день

Житіє святого мученика Павла і його сестри Юліянії

“Великий Бог християнський!” – так кричали погани, коли бачили, як християни задля Імени Христа Спасителя переносили найтяжчі муки, а Бог численними чудами хотів навернути засліплених поган до пізнання правди. А однак кров християнська текла струмками, на місці одних замучених ставали інші і нахиляли свої голови під меч, а тіла свої віддавали на вогонь, щоб дати свідчення Христовій правді. У Птолемаїді Палестинській жив проповідник Божого слова Павло, зі своєю благочестивою сестрою Юліянією. Коли імператор Авреліян в’їжджав до міста, щоб чинити суд над християнами, то святий Павло, на очах самого царя, осінив себе святим хрестом. За це його схопили і привели на суд. На суді він сміливо ісповідав свою віру в Христа Спасителя.

“Чи не знаєш, що законом заборонено визнавати Христа?” – запитав його лютий Авреліян.

“Не знаю твоїх безбожних законів, а знаю, що закон мій велить мені честь віддавати Спасителеві моєму”, – відповів святий Павло.

Мучитель наказав його мучити так довго, поки Христос не визволить його, а Спаситель тримав постійно в опіці слугу свого і той не відчував жодного болю від мук, таких лютих, що лиш від самого їх споглядання погани самі тремтіли.

І ось серед тих мук стає перед Авреліяном Юліянія і каже:“За що ти мучиш брата мого, котрий нікому не зробив нічого злого?” Мучитель наказав їй поклонитися божкам, бо інакше жорстокі муки чекають і її, та свята відповіла йому, що задля Христа всі страждання для неї є ніщо, бо Спаситель осолодить їх своєю благодаттю. Тоді кати стали мучити і Павла, і його сестру, а святі заохочували себе взаємно до витривалости, прославляли Отця небесного і співали в честь Імени Його. І Бог об’явив силу свою, бо коли їх кинули в котел з розтопленою смолою, то вона лиш охолодила їх тіла. Злобний мучитель наказав принести два залізні ліжка, розпалити під ними вогонь, покласти на них святих мучеників і тіла їх поливати розтопленим смальцем – а вони і тих мук цілком не відчували. Свята Юліянія у час тих катувань упоминала Авреліяна, щоб той увірував в Ісуса і спас свою душу. Та не зм’якло серце засліпленого, натомість два кати, Квадрат і Акакій, увірували і голосно закричали:“Бог християнський – то Бог правдивий!” Аврелій зразу ж засудив їх на смерть, а вони стали голосно призивати Спасителя і самі нахили свої голови під меч, прийнявши хрещення крови і вінець нев’янучий отримавши з рук Отця небесного.

Наступного дня, після ночі, проведеної у в’язниці, Павло і Юліянія, оздоровлені чудесним способом, знову стали на суді. Їх тіла нещадно шматували залізом, а наслідком цих мук стало те, що новий кат Стратилат увірував в Ісуса, зруйнував поганський жертовник, що стояв там, і за віру свою загинув від меча. Увечері того дня кинули святих мучеників до ями, повної гадюк, однак ангел Божий став біля них на сторожі і гадь не сміла їх доторкнутися. Однак і це не навернуло Авреліяна;він наказав взяти їх на нові муки. Святого Павла велів бити розжареними в вогні залізними прутами, а тим часом намовляв святу Юліянію принести жертву божкам, і він візьме її за жінку, та, осоромлений, мусив визнати своє безсилля. Потім у глибокій ямі розвели великий вогонь, і святі мученики, перехрестившись, з піснею на устах увійшли в полум’я, і цього разу ангел Господній охороняв їх і вогонь не шкодив їм. Упродовж семи днів, заковані в тяжкі кайдани, сиділи Павло і Юліянія у в’язниці, а коли вивели їх на суд, то Авреліян наказав палити залізом їхні обличчя, аж народ, хоч і поганський, став бунтувати. Тоді мучитель велів їх стяти мечем.

Не прощалися брат із сестрою, бо вони знали, що розлука їх триватиме одну лиш хвилю. Першою свята Юліянія нахилила свою голову під меч, а за нею і святий Павло віддав Богові свою чисту душу. Сім днів тіла їх не хоронили;потім кинули їх на поживу псам, однак ані пси, ані хижі птахи навіть торкнутися їх не сміли. Щойно через сім днів християни змогли забрати мощі святих мучеників і поховати. Діялося це близько 270 р.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.