17 лютого Церква згадує прп. Ісидора Пилусіотського. Неділя про Митаря і Фарисея.


“Митар і Фарисей”Кость Маркович, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Неділя про Митаря і Фарисея

Заки жовнір піде на фронт, то тривалий час проходить він військовий вишкіл, мета якого фізично і психологічно приготувати чоловіка до воєнної штуки та загартувати на всі труди й невигоди військового життя.

Подібно чинить і свята Церква, наша добра Мати. Вона заки нам, своїм дітям, поручить спасенну практику строгого Великого посту, то спершу намагається приготувати нас душевно на подвиги 40-денного посту. Цій меті слугують якраз чотири передпісні неділі, що їх починає неділя Митаря і Фарисея, а закінчує неділя Сиропусна. Під час богослужень цих неділь свята Церква наводить нам кілька біблійних образків: гордого фарисея і покірного митаря, навернення блудного сина, сцену страшного суду та вигнання наших прародичів з раю. Ці драматичні образки мають силу зворушити нас до глибини, показати Боже милосердя і Божу справедливість та переконати нас у важливості навернення, покути і спасення душі. Розважання про ті події має викликати в нас серйозне ставлення до посту, переконати в його необхідності та приготувати нас до самого посту.

Згадані передпісні неділі історично ввійшли до нашого церковного календаря в пізніших віках, тоді, коли Великий піст уже став таким, як і сьогодні. Спочатку перед Великим постом додані неділі М’ясопусна й Сиропусна, а щойно відтак десь у VIII-IX віках прийшли ще неділі Митаря й Фарисея та Блудного Сина.

Притча про митаря й фарисея

Ісус Христос у своєму навчанні досить часто послуговувався притчами, цебто оповіданнями, які легко й доступно пояснювали слухачам якусь моральну науку, правду чи чесноту. Притчу ми легко слухаємо і легко запам’ятовуємо її зміст.

Неділя Митаря і Фарисея одержала свою назву від притчі про митаря і фарисея, яку записав нам святий євангелист Лука у главі 18, 10-14. Тут Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: гордого фарисея і покірного митаря. І на тих двох прикладах показує нам зло гордости і значення покори.

Фарисеї за часів Ісуса Христа становили релігійну секту, що відстоювала строге і легалістичне дотримання Мойсеєвого закону і традиції. Для них більше значила буква, аніж сам дух закону, їхня праведність полягала радше у показному дотриманні Закону та різних дрібничкових приписів, аніж у практиці чеснот, до яких зобов’язував Закон. Вони вважали себе за ревнителів Закону, гордилися своєю фальшивою ревністю і дивилися згори на тих, що не належали до їхньої секти. Ісус Христос часто картав їхню дрібничковість і облуду та прилюдно викривав їхнє лицемірство. “На катедрі Мойсея, — казав Христос, — розсілись книжники і фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять… Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите і не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти… Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда… Назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня” (Мт. 23).

Наша притча показує якраз типового фарисея. Хоч він прийшов до храму помолитися, та властиво він славить не Бога, а себе самого. Він не перепрошує Господа Бога за свої провини, але радше, будучи певним своєї праведности, навіть дякує Богові, що не належить до грішників. Він хвалиться своїм постом та чваниться своєї десятиною, яку дає на Божий храм. А проте дивиться з погордою на митаря, як на великого грішника.

А митар у почутті своєї грішности не смів навіть очей піднести до неба, тільки покірно молився і бився в груди, кажучи: “Боже, змилуйся надо мною грішним” (Лк. 18, 13). Його коротенька, але повна жалю й покори молитва до сьогодні служить за найкращий і щирий акт жалю за наші гріхи.

Ісус Христос закінчує цю притчу словами: “Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той, бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений” (Лк. 18, 14).

Митарі — від слова “мито”, що значить оплата, — це були збирачі різних державних оплат за римської окупації Палестини. Римська держава мала двоякого роду податки: прямі й непрямі. Прямі податки збирали від земельної посілости і від прибутків, а непрямі — від продажу і закупів, від вивозу і ввозу з-за кордону. Прямі податки збирала сама держава, а непрямі вона виставляла на ліцитацію і продавала багатим купцям, які вже ті оплати збирали. Такий спосіб збирання оплат відкривав широку дорогу до всякого роду здирств, кривди і несправедливости тому, що ті купці, звані митарями, маючи від держави право збирати оплати, стягали їх без усякого милосердя. А все, що вони зібрали понад те, що заплатили державі, було їхнім особистим зиском. Тож нічого дивного, що в очах народу митарі не мали доброї слави, їх загалом вважали за нечесних, прирівнювали до грабіжників, грішників і поганів та погорджували ними. Митарі не могли бути свідками в суді, бо їхнє слово, як нечесних людей, не мало ніякої сили.

Духовне значення притчі

Ця притча свідчить, що Господь Бог не дивиться на особу чи її стан, але дивиться на її серце й душу. Тут розуміємо правдивість слів Святого Письма, в якому сказано: “…Бог гордим противиться, а покірним дає ласку” (1 Пт. 5, 5).

Тож зрозуміло, що Бог не прийняв молитви чванькуватого й гордого фарисея, зате вислухав молитву покірного митаря. Гордість належить до головних гріхів і є найбільшою перепоною до навернення і покути, а покора — це початок справжнього навернення і основа правдивої покути й посту.

Отже, свята Церква бажає, щоб і ми, наближаючись до Великого посту, готувалися до нього великою покорою та свідомістю нашої грішности, бо тільки тоді буде в нас добра воля до скрухи серця, посту й покути. Без покори нема навернення, нема жалю за гріхи й нема повороту до Бога.

У тому дусі складені й наші літургійні відправи й молитви на неділю Митаря й Фарисея. Богослужбові тропарі, стихири й утренній канон багато разів підкреслюють і вихваляють чесноту покори, а ганять фарисейську гордість. “Душе моя, — співаємо на стихирах вечірні, — зрозумівши різницю між фарисеєм і митарем, зненавидь гордовитий голос першого, а наслідуй сокрушенну молитву другого і взивай: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене”.

“Тікаймо від фарисеєвої хвальби, — сказано в кондаці, — і навчімося митаревої величі слів смиренних, і кличмо у покаянні: “Спасителю світу, очисти рабів Твоїх”.

Покутні тропарі — символ правдивої покори

У богослужбі на неділю Митаря і Фарисея три тропарі заслуговують на окрему увагу з огляду на свій молитовно-покутний і повний покори настрій. Ці тропарі свята Церква співатиме на кожній недільній утрені від сьогодні аж до п’ятої неділі посту. Вони задають тон не тільки передпісним неділям, але й цілому Великому посту. Ось їхні слова:

“Покаяння двері отвори мені, Життєдавче! Бо дух мій зрання підноситься до Твого святого храму, маючи храм мого тіла увесь осквернений. Але Ти, будучи щедрим, очисти мене Твоєю добросердечною милістю”.

“На стежку спасення настав мене, Богородице! Бо заплямив я душу поганими гріхами та в лінивстві провів я все моє життя, але твоїми молитвами визволи мене від усякої нечистоти!”.

“Роздумуючи, окаянний, над безліччю вдіяних мною гріхів, дрожу на згадку про день Страшного Суду. Та надіючися на ласку Твого милосердя, як Давид взиваю до Тебе: Помилуй мене Боже, по великій Твоїй милості!”.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

__________

У той самий день

Житіє преподобного отця нашого Ісидора Пилусійського

Тропар, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Ізидоре, дух твій.

Кондак, глас 4: Зірниці подібним явився єси церкві, преславний, осяяна слів твоїх зблисками взиває вона: «Радуйся всеблаженний богомудрий Ісидоре».

У земляній печері, поблизу міста Пилусії, в Єгипті, на східному березі ріки Ніл, молодий ще літами самітник навколішках молиться Богу. Його життя – це постійна покута, молитва, піст, самота, читання Святого Письма. І тут, на самоті, йому добре, добре з Ісусом, якому служить, задля якого зрікся світського життя і розкошів.

Хто ж той слуга Божий? Це – святий Ісидор, уродженець міста Олександрії, славного роду, в минулому один з найбагатших юнаків, відомий своїм красномовством і глибокими науками – а сьогодні покірний та убогий монах. Він усе покинув і пішов за Ісусом. Був він учнем святого Йоана Золотоустого, і цей учень став гідний свого великого вчителя.

Однак прийшов час, коли, скорившись волі Господа, він дозволив багатьом учням залишитися біля себе, прийняв священство і став настоятелем монастиря. Він сміливо обороняв Христову Церкву своїми проповідями і короткими, повними Духа Божого посланнями. Тих послань він написав близько десяти тисяч, до нас, однак, дійшло лишень близько двох тисяч. Ісидор високо цінував святу чистоту. Тих, які впродовж усього життя берегли непорочність тіла, він порівнює із сонцем, а з місяцем порівнює тих, які, овдовівши, посвятилися життю в чистоті, а до звізд – тих, які в шлюбі побожно служать Господеві. У такий спосіб святий Ісидор тлумачить ось ці слова апостола Павла: “Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір” (1 Кор. 15, 41). Він чудово описує життя монахів, яке має бути позбавлене гордости, корисливости, гніву і дбання про тіло. Убожество було йому найдорожче; коли одного разу він мав дві одежі, то дякував тому, кому міг дарувати одну з них. У монастирі, серед монахів, святий жив так, немов у пустелі, бо душа його була завжди звернена до Бога і не переймалася земними справами: “Яка користь з того, – писав він, – що втікаєш у пустелю, якщо у тій пустелі живеш непотрібними думками, і хоч ти сам, та душею і думками живеш немовби посеред міської тисняви. Якщо душа серед зовнішньої тиші занепокоєна злими помислами, то такий її стан отінює наші почуття й усі наші попередні подвиги вкриває неславою, допомагає пристрастям взяти гору над духом і тоді той, хто як воїн Христовий повинен сміливо йти у бій, стає втікачем, що покидає поле бою”.

Святий Ісидор остерігався пустослів’я і блудів язика. “Уста монаха, – пише він, – повинні завжди бути готові величати молитвою Господа, але їм не вільно відчинятися, аби злословити”. Однак там, де доходило про справ, противних Божому законові, святий виступав рішуче і безпощадно. До одного священика, який за гроші отримав рукоположення, святий пише так: “Ти вкрав небесну річ за гроші, ти як другий Каяфа за срібло купив те, що не продається!”

Коли злість і злоба впали на святого Йоана Золотоустого, і цей великий Христовий трудівник тяжко страждав у вигнанні, святий Ісидор прилюдно став на захист невинного. У справі Йоана Золотоустого він писав листи до імператора Аркадія і до Олександрійського архиєпископа Теофіла. Після смерти свого великого вчителя Ісидор написав до святого Кирила Олександрійського, аби той вписав ім’я святого Йоана в пом’яники Церкви. Своїми листами він схилив імператора Теодосія до скликання Третього Вселенського собору в Ефесі (431 р.). За свою рішучість в обороні Христової віри перетерпів багато переслідувань з боку єретиків і все переносив мужньо та охоче задля Ісуса. Помер у глибокій старості близько 449 р.

__________

У той самий день

Житіє святого мученика Ядора

Про життя святого знаємо лишень те, що його було замучено близько 250 р., за правління мучителя християн імператора Деція. Ім’я ката – Нумерій. Сотні тисяч загинуло в муках за Христа, і ніхто не знає їх імен. Зате їх слава сяє на небі, там Господь Бог увінчав їх усіх – свідків Його правди, що воліли перетерпіти муки, ніж зректися Христа? Вони змогли послужити Богу, то чого я цього не можу?

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.