17 листопада Церква згадує прп. Йоаникія Великого, св. мч. Никандра, єп. Мирського. Єремея, пресвітера.Неділя 22-га по Зісланні Святого Духа.

Результат пошуку зображень за запитом "прп. Йоаникія Великого"

Преподобного отця нашого Йоаникія Великого

Тропар преподобного, глас 4: Був ти хоробрим, як воїн, супроти ворогів тілесних,* наостанок як старанний посник був ти відважним супроти ворогів духовних,* і їх полки смиренням до кінця переміг,* показавши себе великим переможцем,* дар чудотворіння від Бога прийняв,* Його ж моли Йоаникіє преподобний, щоб спаслися душі наші.

Кондак преподобного, глас 8: Явилася нам зірка пресвітла, що світ просвітлює, і осяює тих, що у мороці страстей перебувають. Явився могутній лікар, що прийняв благодать зацілення. Тим, щоб просять тебе, подай зцілення, бо кличемо: радуйся, отче Йоаникіє.

Преподобний Йоаникій народився у Витинії, в селі Марикати, поблизу міста Аполоніяди. Його батько називався Миритрикій, а мати – Анастасія. Вони були люди побожні, але бідні, звичайні хлібороби. Йоаникій у дитинстві пас стадо. Та Господь Бог вклав у його серце скарб понад усі скарби – духа побожности. Серед лісової гущавини він цілими днями молився до Бога, і часто, як свідчить передання, знаменував стадо знаком хреста, а сам на цілий день відходив на молитву; стадо ж паслося саме, і жодної шкоди йому не було.

Коли Йоаникію виповнилося дев’ятнадцять літ, його взяли до війська, а було це в часи правління безбожного іконоборця Лева IV, сина не менше безбожного Костянтина Копронима. Йоаникій був дуже хоробрим воїном. Але він упав у єресь іконоборства, однак один монах, якого він зустрів біля Олімпійської гори, допоміг йому пізнати свій блуд і навернутися до правди. Кожну вільну хвилину Йоаникій перебував на молитві, умертвляв своє тіло і врешті-решт вирішив цілковито посвятити себе самітницькому життю. Хоч завдяки своїй хоробрості він був у дуже великій пошані і міг досягнути найвищих почестей та розкішного життя, однак Йоаникій усе-таки покинув службу і оселився біля Агавровського монастиря, а згодом при монастирі Утотелас, а потім при Антидієвській обителі. І так постом та молитвою він готувався до довгого пустельного життя. Пізнавши всі подвиги самітницького життя, через два роки він пішов у пустелю Трихалікс, де став провадити незвичайно строге життя. Але й сюди, бувало, приходили люди, тому він переселився на одну, майже недоступну гору і в печері, без даху над головою, прожив три роки в найтяжчій покуті, в безнастанних постах і молитвах, які закінчував словами: “Уповання мені – Отець, прибіжище моє – Син, покровитель мій – Дух Святий – Тройце Пресвятая, слава Тобі!”

Ці слова, за його прикладом, повторювали також інші монахи, і з часом ця молитва увійшла до багатьох церковних молінь. Двадцять літ преподобний Йоаникій прожив у пустелі, а потім пішов у монастир Єристеті, прийняв монашу одежу і в пустельній місцині, поблизу того монастиря, яке називалося Кристама, прикував себе ланцюгом, довжиною шість ліктів, і так прожив аж три роки. Тоді один монах, що заздрив побожності і незвичайним ласкам, якими Господь наділяв святого Йоаникія, подав йому сильної отрути, але святий, за молитвами святого Євстахія, залишився здоровий. З вдячности за це видиме чудо, святий постарався про те, щоб на тому місці побудували церкву і монастир на честь святого великомученика Євстахія.

Так само преподобний Йоаникій постарався про відбудову церкви Пресвятої Богородиці, він, знявши з себе кайдани, сам двигав на будову каміння. Під час тої роботи ядовита гадюка вчепилася йому в руку і вкусила, але святий Йоаникій, як свого часу апостол Павло, стряс змію у вогонь і жодної шкоди вона йому не завдала. Усе наступне життя святого – це суцільна низка чудес, бо Господь на кожному кроці – вже тут, на землі, – уділяв йому незвичайні ласки. Перед слугою Божим корилися біси, а він проганяв їх, оздоровляв розслаблених, в чудесний спосіб оздоровляв в’язнів і провіщав майбутні речі. І при цьому він безнастанно молився, а його ревність у молитві була така, що часто в часі молитви він підносився над землю і так клячав у повітрі. Преподобний Йоаникій молився за Христову Церква, яка вже тривалий час страждала під гнітом іконоборської єресі. Ціла низка царів, один за одним, жорстоко переслідували Христову Церкву, а її вірних дітей кидали у в’язниці та передавали в руки катів. Багатьох єретиків святий Йоаникій навернув до правди; він провістив, що після смерти імператора-єретика Теофіла (+842) на патріяршому престолі в Царгороді сяде святий Методій, і тоді в Церкві Христовій воцариться мир. Провіщення його сповнилося.

Так святий прожив до дуже глибокої старости, а коли йому було близько ста літ, він замкнувся в келії Антидієвського монастиря і став готуватися до останнього подвигу, який чекає кожного християнина, – до смерти. Однак і все його життя – це одне довге приготування до неї; молитвою і добрими ділами він стелив свою дорогу і чекав лишень хвилі, коли Господь покличе його до вічної слави. Перед смертю святого Йоаникія до його келії прибув патріярх Методій разом з численним духовенством, щоб попросити у старця благословення і спільно помолитися, а Йоаникій провістив Методієві його скору кончину.

За одними джерелами, преподобний Йоаникій помер 4 листопада 846 р., за вісім місяців до смерти святого Методія. А інші, на нашу думку, певніші джерела свідчать, що він пережив св. Методія і помер зразу після нього.

У день смерти преподобного Йоаникія монахи Олімпійської гори бачили вогненний стовп, що підносився з землі до неба. Господь прославив мощі святого численними чудами, аби сповнилися слова, що пам’ять праведного буде з похвалами. За великі чесноти і численні чуда преподобного Йоаникія, якими Господь прославив свого слугу, Церква назвала його Великим.

У той самий день

Святого мученика Никандра, єпископа Мирського, і Єрмея, пресвітера

Тропар мучеників, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак мучеників, глас 4: Божественним помазанням святительства істини* і священною кров’ю мучеництва істинно просвічені, славні,* приєдналися до радіючих чинів безтілесних ангелів.* Тому й святкуємо чесну вашу пам’ять,* молячись усім очищення подати,* молитвами вашими, святі.

Святі Никандр і Єрмей були учнями апостола Тита. Тит поставив св. Никандра першим єпископом міста Мир в Ликії. Бог благословив трудам своїх слуг, з кожним днем Христове стадо зростало, все більше поган приймали святу віру і хрещення. Коли ж прийшли часи лютого переслідування вірних, на суд до старости Ливанія привели двох святих слуг Божого престолу Никандра і Єрмея. Мучитель наказав їх жорстоко побити, а потім, прив’язаних до коней, волочити по майдані. З Божою поміччю вони стійко перенесли ту муку, після якої їх кинули до в’язниці.

Та через кілька днів страждальців чекав новий суд і нові муки. Кати шматували їх тіла гострими бритвами, припікали свічками, у голову забивали цвяхи, а під нігті рук – тріски. Під кінець святих мучеників, уже ледь живих, кинули у викопаний гріб і засипали землею, їх чесноти і страждання Господь Бог винагородив славою у своєму царстві небесному.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.