19 березня Церква згадує свв. сорока двох мчч. що в Аморії

Святих мучеників (42-ох), що в Аморії новоявлені:Теодора, Костянтина, Каліста, Теофіла і тих, що з ними

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Маючи бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їхніми молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Новоявлені зорі віри, що за Христа постраждали, вельми похвальними вінцями увінчаймо достойно їх, як стовпів істинних і заборола проводу християнського, бо вони за нас до Христа моляться.

Діялося це близько 840 р. Сарацини, котрих також звали магометанами, перемогли у війні імператора Теофіла, сина Михаїла ІІ, й оточили Аморію, місто у Фриґії. Це було родинне місто імператора Теофіла, якого Бог, можливо, тяжко карав за те, що він підтримував іконоборську єресь. В Аморії було 42 полководці, ревних сповідників християнської віри, вони, як леви, відважно захищали місто. Однак знайшовся зрадник, хоч з імени християнин, Вадитсис, і здав місто поганам саме тоді, коли сарацини вже збиралися зняти облогу. Полилися потоки християнської крови;всі жителі міста впали під ножами завойовників, а 42 полководців, закованих у кайдани, кинули у в’язницю, а згодом їх погнали до Сирії. Були серед них святі Теодор, Костянтин, Каліст, Теофіл, Астій, Вассой і Милисен. Зрадник Вадитсис зрікся Христової віри, став сарацинським достойником і мучителем полонених полководців. Сім літ відсиділи вони у в’язниці, та навіть не хотіли чути про те, щоб зректися Спасителя. А через сім літ, які ув’язнені провели у молитвах, засудив їх сарацинський князь на смерть. Вивели їх над ріку Євфрат, поблизу міста Самари, і тут усі 42 прийняли мученицьку смерть від меча. Тіла їх кинули у воду, однак Господь учинив так, щоб їхні тіла виплили на протилежний берег і християни чесно їх поховали. За переданням, сарацини стяли голову і зрадникові Вадитсисові, бо, мовляв, не можуть вірити чоловікові, який задля земної нагороди зрадив віру і вітчизну.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.