20 лютого Церква згадує прп. Партенія, єп. Лампсакійського. Неділя про блудного сина.

“Блудний син”Богдан Зятик, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Неділя Блудного Сина

Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея — це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. А де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя.

Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духовного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов.

Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: “Встану та й піду до батька мого” (Лк. 15, 18), — та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: “Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі”.

Важливі події притчі

За приклад до цієї притчі Ісус Христос бере життя багатої родини. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажаннями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна.

За жидівським законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж иншими синами. У родині було тільки двоє синів, тож молодшому припала третина.

Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Необмежена свобода, повна калитка, багато приятелів, — а вони зараз знайдуться там, де гроші — вічні забави робили блудного сина наче п’яним від задоволення і щастя. Та він ще добре не нажився, коли, наче весняний сніг, стопився його маєток, щезли приятелі, померкли бенкети й забави, а він залишився без засобів до життя. А до того ще в тій країні, де перебував, настав великий голод. І так багацька дитина хоч-не-хоч стає пастухом свиней. Жиди вважали свиней за нечистих тварин, тож бути їхнім пастухом уважалося за найбільше приниження.

Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому. Він готовий навіть бути за слугу в домі свого батька. Та добрий батько перший бере його у свої обійми і повертає гідність сина, даючи йому святочний одяг, перстень і сандали.

На Сході дати комусь святочний одяг було ознакою особливого відзначення. Перстень з печаткою був символом влади. Його носили королі й високі достойники. У Біблії читаємо, що коли фараон зробив Йосифа своїм намісником над Єгиптом, то “зняв з руки своєї перстень з печаткою, настромив його Йосифові на руку, одягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг на його шию” (Бут. 41, 42). Сандали свідчили про заможність, бо бідні ходили босоніж.

Блудний син — символ Божого милосердя для грішника

Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи покидає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности щодо Господа Бога, але й символ безграничного Божого милосердя. Сьогоднішній світ роїться від блудних синів і доньок. Тож і сьогодні драма цієї притчі часто-густо повторюється у глибині сердець тисяч і мільйонів душ. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму батькові, або молодшим сином, який щойно через тяжкий і дуже болісний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.

Ось приклад модерного блудного сина чи радше блудної доні. Часописи США з 14 квітня 1974 року подавали таку сенсаційну вістку: відома американська кінозірка і співачка Бетті Гаттон (Betty Hutton), яка в 40-их і 50-тих роках була відомою через свої фільми і пісні, навертається до Католицької Церкви і працює кухаркою в одній католицькій парафії у штаті Род Айленд. Що було причиною її навернення?

Послухаймо історію життя жінки, записану з її уст: “Я прогайнувала ввесь свій маєток і залишилася без засобів до життя. Вісім місяців тому я випадково зустріла католицького священика, який з милосердя прийняв мене за кухарку. Чотири рази я була заміжня, і всі мої шлюби були нещасливі, усі вони закінчилися розлученнями. Мої діти також не принесли мені щастя. Ніщо не давало мені правдивого щастя, аж доки я не пізнала католицьку віру. Я мала гроші, мала славу, але не була щаслива. Ще десять літ тому я заробляла на тиждень 150 тисяч долярів. Я не мала проблем з грошима. Зате любов стала моєю проблемою. Я мусила купувати любов, і так кожного купувала. Щойно коли я прийшла сюди, то зазнала милосердя католицького священика та побачила католицьку віру в практиці, то зрозуміла, що існує правдива любов”.

Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає і приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду — це історія Божого милосердя. “Милосердя Господнє, — каже псалмопівець, — від віку й до віку, над тими, що бояться Його” (Пс. 103, 17).

Дух богослужень неділі блудного сина

Уся богослужба цієї неділі поетично на прикладі марнотратного сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над упадком, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Вітця. Навіть напіви цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі.

Свята Церква, щоб пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, каже цього дня співати найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. Ця тужлива пісня записана у 137-му псалмі. На утрені цієї неділі співають такі стихи згаданого псалма:

“Над вавилонськими ріками, Алилуя, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. Алилуя. Співайте нам пісень сіонських! Алилуя. Як нам співати пісень Господніх на чужій землі? Алилуя. О, дочко вавилонська, окаянна, щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб’є їх об камінь. Алилуя”.

Спів цього псалма має особливий напів. Кожний стих закінчується протяжно-зворушливим співом потрійного “Алилуя”. Цей псалом співається ще в М’ясопусну й Сиропусну неділі.

З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. На великій вечірні неділі Блудного Сина в першій стихирі співаємо:

“Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінивства, і жменями пов’язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя (Ісуса Христа), нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замкнувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене”.

Де розуміння власної нужди, там і щирий жаль, і каяття, там також і молитва за прощення, і Боже милосердя. Ці почуття передає наступний тропар: “Поспішись розпростерти для мене батьківські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу: “Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою”.

А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, там також щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні:

“Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо блудного сина, що від гріха прибіг до батьківського дому, предобрий батько побачивши цілує, і знову дарує йому розуміння своєї слави та справляє бенкет, незрозумілий для жителів неба, заколюючи годоване теля, щоб і ми разом перебували з чоловіколюбним Отцем, що заколов, і зі славною жертвою, Спасителем душ наших”.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

__________

У той самий день

Житіє преподобного отця нашого Партенія, єпископа Лампсакійського

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше.

Кондак, глас 3: Чудес прийняв ти божественну благодать, богомудрий священний Партеніє, чудотворче богоносний, всіх вірних пристрасті очищаючи, духи лукавства, отче, виганяючи, тому й оспівуємо тебе як великого таїника божої благодаті.

Ім’я Партеній – означає “діючий”. Народився цей святий у місті Мелітополі, на кордоні Витинії і Мисії, в Гелеспонті. Його батько Христодул (або Христофор) був дияконом. Уже з дитинства Партеній посвятився молитві, він не пропускав жодного богослуження. Сім’я його була бідна, то ж Партеній ловив рибу, а що заробив, те роздавав убогим. Його життя мало бути надзвичайно святим, якщо Господь уже в 18 років дав йому ласку творити чуда. За побожним життям юнака спостерігав тодішній єпископ Мелітополя Филет (або Филип) і висвятив його на священика. Але й після цього святий жодним чином не змінив свого життя, а його чуда навертали багатьох до Христової віри. Хворих він оздоровляв молитвою, молитвою також проганяв бісів. Коли одного разу собака якогось вельможі зірвався з ланцюга і кинувся на святого, той зробив знак святого хреста і собака впав неживий біля його ніг.

Архиєпископ міста Кизика Ахсалій (або Ахилій) покликав Партенія до себе і поставив його єпископом міста Лампсак. Тут жили переважно погани, та святий Партеній дуже швидко навернув їх до Христової віри, а сам поїхав до імператора Костянтина Великого з проханням, щоб той дозволив зруйнувати в Лампсаку поганські святині і побудувати Божі церкви. Імператор не тільки дозволив, а ще й дав святому єпископові на це велику суму грошей. Коли в Лампсаку будували церкву, Партеній вибрав один камінь з розваленої поганської божниці, щоб використати його для святого престолу. Оброблений камінь лиш поклали на віз, запряжений волами, як диявол налякав волів, ті враз шарпнулися і віз переїхав візника Євтихіяна, розторощивши йому кості, так, що той зразу ж помер. Святий Партеній, почувши про це, прибіг на місце нещастя, став на коліна і почав гаряче молитися – і покійник враз підвівся та зі словами: “Слава Тобі, Христе Боже, що і мертвих воскресаєш!” – живий та здоровий узяв віжки й поїхав тим самим возом до церкви.

Коли одного разу біснуватий на ім’я Алан, за намовою диявола повісився в притворі церкви, святий Партеній своїми молитвами воскресив його і прогнав з нього злого духа. Зі всіх сторін приводили до нього біснуватих, і він зцілював їх. Чудес таких було дуже багато, і ворог спасіння нашого завжди упокорений мусив утікати перед силою молитви святого Партенія. Якось подався слуга Божий до Тракії відвідати в Іраклії хворого архиєпископа Іпатіяна.

Тут Господь йому об’явив, що хвороба архиєпископа – це кара за його скупість і жадобу майна. Святий Партеній упімнув архиєпископа, а той наказав занести себе до церкви святої Гликерії, де все своє майно роздав убогим. Бог його за це оздоровив, але Партеній провістив йому, що він не житиме довго, а його спадкоємцем стане архидиякон на ім’я Іпатіян. Провіщення сповнилося і архиєпископ помер свято і по-Божому. В Іраклії Господь прославив святого Партенія багатьма чудами. Невдовзі святий повернувся в Лампсак, де, після довгого життя у святості, помер у глибокій старості 7 лютого 360 р. На його похорон прибуло кілька єпископів і численний наповп людей. Мощі святого поховано в церкві, яку він сам побудував. Вони прославилися численними чудами; тут біснуваті і прокажені повертали своє душевне і тілесне здоров’я!

__________

У той самий день

Житіє преподобного отця нашого Луки Елладського

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше.

Кондак, глас 8: Бог перед сотворенням вибрав тебе у своє благоутробіє, Йому самому відомим промислом. Прийняв тебе від лона матері і освятив і рабом своїм явив тебе, направляючи стопи твої, Луко, як чоловіколюбець, а ти Йому нині у радості предстоїш.

В Елладі, коло Тессалії, в селі Касторія жили убогі хлібороби Стефан і Євфросинія. Вони поселилися в цьому селі, бо на їх батьківщині, на острові Еґіна, через напади агарян не можна було спокійно жити. Бог дав їм сина, котрого вони назвали Лука. Уже з дитинства хлопчик відзначався великою побожністю і пощенням, у середу і п’ятницю до заходу сонця він нічого не їв, а м’яса, солодощів і риби не їв ніколи. Xліб і свою страву давав убогим, а часто й одежину свою з плеча віддавав потребуючим, за що родичі сварили на нього, а бувало й били, та тривалий час не справляли іншої одежі. Якось батько послав Луку сіяти пшеницю, та дорогою хлопець роздав усе насіння бідним, так, що залишилася ледве пригорща зерна. Однак, коли він посіяв ту пригорщу, пшениця зародила на тій ниві так рясно, як ніколи.

Після смерти свого батька він почав пильно читати Святе Письмо, навчався і віддавався побожним розважанням, довгі години клячав на молитві, під час якої в чудесний спосіб не раз був піднесений угору, так, немовби клячав у повітрі. Бачила це його мати Євфросинія і під присягою зізналася перед сусідами. Однак замало було тієї побожности святому Луці, він конче хотів прийняти монашество, щоб на самоті служити Богові. Якось два монахи, йдучи з Риму до Єрусалиму, завернули до села Касторія. Святий Лука став їх просити, щоб узяли його з собою, однак спочатку вони навіть чути не хотіли про це, бо ж йому йшов щойно 17-ий рік. Та, зм’якнувши від його гарячих прохань, пізнали в тому Божу волю і взяли хлопця з собою до міста Атен, де доручили його ігуменові одного монастиря. Той, побачивши велику побожність хлопця, уділив йому малий монаший постриг, а Лука став дивувати всіх своєю ретельністю в дотриманні монаших правил. Тимчасом його мати не могла вгамувати свого жалю за сином. Бог об’явив це ігуменові, і той покликав до себе Луку і велів йому йти додому й утішити матір. Хлопець так і зробив, побув з матір’ю чотири місяці, а потім, з її благословення, пішов на приморську гору, що звалася Йоанова, і там поставив собі маленьку хатину, де цілковито віддався молитві. Він споживав лиш ячмінний хліб і корінці, а для спання викопав собі в хатині гріб, аби вічно пам’ятати про те, що сон – образ смерти. Цілими ночами Лука бив поклони і молився словами: “Господи, помилуй”, – а коли втомлювався, то якийсь час молився, лежачи хрестом на землі, а потім продовжував бити поклони. Коли ж довелося йому терпіти страшні тілесні спокуси, то три дні святий стояв на одному місці непорушно й молився, і так прогнав від себе диявола.

Біля своєї хатини він доглядав городець і садок, плоди з якого давав подорожнім і бідним, які часом туди навідувалися. А коли олені наробили йому шкоди, то він Іменем Божим заборонив їм сюди приходити і німе сотворіння послухало слів святого. Якось ядовита гадюка вчепилася йому в ногу. Тоді святий Лука відірвав її від ноги і сказав: “Ми обоє сотворіння Господа і без Його волі одне одному нічого не вдіємо”. І здоровий повернувся до своєї хатини.

Бог дозволив йому прийняти тут образ великого монашого постригу, який йому вділили два мандрівні монахи. Преподобний Лука відвів їх до берега моря, а коли стали біля води, дві риби самі вискочили з моря і впали до ніг монахів. Так Господь допоміг своєму слузі, який журився, що не має чим пригостити дорогих гостей.

І дав йому Господь силу творити чуда, провіщати майбутнє і виявляти те, що люди приховували. Одного разу святий Лука сказав до свого учня: “Ось іде до нас чоловік з великим тягарем”. Після тих слів святий пішов у пустелю і молився там упродовж семи днів. Щойно він відійшов, як появився незнайомець і чекав святого, аж доки той не повернувся. Коли святий Лука повернувся, побачив чужого чоловіка і спитав: “Чого ти прийшов сюди? Чи довго ще приховуватимеш гріх убивства, якого ти допустився?” Чужинець, почувши це, впав до ніг святого і визнав свою страшну вину, бо він справді вбив чоловіка. Молитвами святого зворушилося і розкаялося серце грішника, і преподобний Лука, наказавши йому покутувати усе життя, відіслав його до священика сповідатися.

Через сім років святий Лука покинув свою хатину і поплив кораблем до Коринту, де впродовж 10 літ прислуговував одному стовпникові, що проживав на стовпі у Патрах. Після цього святий Лука повернувся до своєї старої хатини на Йоановій горі. Одного разу у високого імператорського урядника в Коринті вкрали багато золота, яке він віз до царської казни в Царгороді. Урядника замкнули у в’язниці, та, за молитвами святого Луки, з’ясувалася його невинність. Святий Лука сам прибув до Коринту, і там несподівано сказав до одного службовця: “Навіщо ти вкрав і закопав царське золото? Іди й негайно принеси крадене добро, якщо хочеш бути помилуваний!” Злочинець упав до ніг святого і визнав свій гріх, а невинного урядника відпустили на волю.

А коли Господь наділив святого Луку силою зцілювати хворих і зі всіх сторін стали приходити до нього люди, то він знову покинув свою хатину і зі своїм учнем Германом осів у безлюдному місці, що звалося Калавіє. Тут трудом своїх рук вони утримували себе впродовж трьох років. Згодом, коли погани захопили ті околиці, вони перебралися на безводний острів Ампиль, де також прожили близько трьох років. Потім святий Лука подався на місце, що звалося Сотиріє, і там, зібравши біля себе кількох учнів, заснував маленький монастирець, при якому один благочестивий чоловік на ім’я Криніт, побудував церкву. Сім літ святий Лука тут молився, постив, навчав монахів, творив чуда. А по цьому Господь об’явив йому день його смерти. Він, не кажучи про це нікому, відвідав у пустелі всіх братів-монахів, помолився з ними і благословив їх. Коли повернувся до свого монастиря, за тиждень до смерти занедужав.

Він заповів, щоб після смерти його тіло кинули в дебрі на корм диким звірам, але потім, з Божого веління, змінив свою останню волю і сказав поховати себе на тому місці, де вмре. 7 лютого, при заході сонця, святий возніс свої руки вгору і після слів: “В руки Твої, Господи, віддаю дух мій”, – його чиста душа пішла до неба. Сталося це близько 945 р. Над його гробом було побудовано церкву. А Бог прославив мощі святого, бо з них стало текти благовонне миро, яке оздоровляло хворих і прокажених, сліпим повертало зір, а біснуватих звільняло від влади злого духа.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.