24 лютого Церква згадує св. свщмч. Власія, єп. Севастійського. Неділя про блудного сина.

Пов’язане зображення

Неділя Блудного Сина

Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея — це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. А де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя.

Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духовного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов.

Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: “Встану та й піду до батька мого” (Лк. 15, 18), — та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: “Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі”.

Важливі події притчі

За приклад до цієї притчі Ісус Христос бере життя багатої родини. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажаннями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна.

За жидівським законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж иншими синами. У родині було тільки двоє синів, тож молодшому припала третина.

Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Необмежена свобода, повна калитка, багато приятелів, — а вони зараз знайдуться там, де гроші — вічні забави робили блудного сина наче п’яним від задоволення і щастя. Та він ще добре не нажився, коли, наче весняний сніг, стопився його маєток, щезли приятелі, померкли бенкети й забави, а він залишився без засобів до життя. А до того ще в тій країні, де перебував, настав великий голод. І так багацька дитина хоч-не-хоч стає пастухом свиней. Жиди вважали свиней за нечистих тварин, тож бути їхнім пастухом уважалося за найбільше приниження.

Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому. Він готовий навіть бути за слугу в домі свого батька. Та добрий батько перший бере його у свої обійми і повертає гідність сина, даючи йому святочний одяг, перстень і сандали.

На Сході дати комусь святочний одяг було ознакою особливого відзначення. Перстень з печаткою був символом влади. Його носили королі й високі достойники. У Біблії читаємо, що коли фараон зробив Йосифа своїм намісником над Єгиптом, то “зняв з руки своєї перстень з печаткою, настромив його Йосифові на руку, одягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг на його шию” (Бут. 41, 42). Сандали свідчили про заможність, бо бідні ходили босоніж.

Блудний син — символ Божого милосердя для грішника

Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи покидає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности щодо Господа Бога, але й символ безграничного Божого милосердя. Сьогоднішній світ роїться від блудних синів і доньок. Тож і сьогодні драма цієї притчі часто-густо повторюється у глибині сердець тисяч і мільйонів душ. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму батькові, або молодшим сином, який щойно через тяжкий і дуже болісний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.

Ось приклад модерного блудного сина чи радше блудної доні. Часописи США з 14 квітня 1974 року подавали таку сенсаційну вістку: відома американська кінозірка і співачка Бетті Гаттон (Betty Hutton), яка в 40-их і 50-тих роках була відомою через свої фільми і пісні, навертається до Католицької Церкви і працює кухаркою в одній католицькій парафії у штаті Род Айленд. Що було причиною її навернення?

Послухаймо історію життя жінки, записану з її уст: “Я прогайнувала ввесь свій маєток і залишилася без засобів до життя. Вісім місяців тому я випадково зустріла католицького священика, який з милосердя прийняв мене за кухарку. Чотири рази я була заміжня, і всі мої шлюби були нещасливі, усі вони закінчилися розлученнями. Мої діти також не принесли мені щастя. Ніщо не давало мені правдивого щастя, аж доки я не пізнала католицьку віру. Я мала гроші, мала славу, але не була щаслива. Ще десять літ тому я заробляла на тиждень 150 тисяч долярів. Я не мала проблем з грошима. Зате любов стала моєю проблемою. Я мусила купувати любов, і так кожного купувала. Щойно коли я прийшла сюди, то зазнала милосердя католицького священика та побачила католицьку віру в практиці, то зрозуміла, що існує правдива любов”.

Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає і приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду — це історія Божого милосердя. “Милосердя Господнє, — каже псалмопівець, — від віку й до віку, над тими, що бояться Його” (Пс. 103, 17).

Дух богослужень неділі блудного сина

Уся богослужба цієї неділі поетично на прикладі марнотратного сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над упадком, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Вітця. Навіть напіви цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі.

Свята Церква, щоб пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, каже цього дня співати найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. Ця тужлива пісня записана у 137-му псалмі. На утрені цієї неділі співають такі стихи згаданого псалма:

“Над вавилонськими ріками, Алилуя, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. Алилуя. Співайте нам пісень сіонських! Алилуя. Як нам співати пісень Господніх на чужій землі? Алилуя. О, дочко вавилонська, окаянна, щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб’є їх об камінь. Алилуя”.

Спів цього псалма має особливий напів. Кожний стих закінчується протяжно-зворушливим співом потрійного “Алилуя”. Цей псалом співається ще в М’ясопусну й Сиропусну неділі.

З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. На великій вечірні неділі Блудного Сина в першій стихирі співаємо:

“Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінивства, і жменями пов’язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя (Ісуса Христа), нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замкнувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене”.

Де розуміння власної нужди, там і щирий жаль, і каяття, там також і молитва за прощення, і Боже милосердя. Ці почуття передає наступний тропар: “Поспішись розпростерти для мене батьківські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу: “Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою”.

А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, там також щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні:

“Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо блудного сина, що від гріха прибіг до батьківського дому, предобрий батько побачивши цілує, і знову дарує йому розуміння своєї слави та справляє бенкет, незрозумілий для жителів неба, заколюючи годоване теля, щоб і ми разом перебували з чоловіколюбним Отцем, що заколов, і зі славною жертвою, Спасителем душ наших”.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

__________

У той самий день

Житіє святого священномученика Власія, єпископа Севастійського

Тропар, глас 2: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Власіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 8: Священства помазанням і мученицькою кров’ю прикрасився ти, славний Власіє, і сяєш всюди у вишніх ликуючи і нас оглядаєш, які у храм твій прийшли і зовуть безперестанно: «всіх нас збережи».

З давніх-давен у нас є звичай поручати домашню худобу опіці святому Власію. Святий Власій був лікарем, він цілковито посвятив себе служінню Богові. З часом став він єпископом Севастії, міста, що належало до Кападокії, а опісля до Вірменії Малої. В часи переслідування християн за Диоклетіяна єпископ Власій скріплював вірних Христових у святій вірі, а коли майже всі втекли з міста, він також пішов у пустелю і замешкав у печері біля гори Арґеос.

Однак вояки, послані ловити диких звірів, в зубах яких мали гинути християни, його знайшли там, а дізнавшись, що він християнин, закували в кайдани і відвели до мучителя Агриколая (було це вже за імператора Ліцинія).

Святий Власій охоче йшов з ними, бо, як казав напередодні, йому тричі явився Ісус Христос і закликав його принести Йому жертву за звичаєм свого священства. Дорогою горнулися до нього хворі, а він їх оздоровляв – і людей, і домашню скотину. Одна невіста з плачем принесла до нього дитину, яка вдавилася риб’ячою кісткою і вже вмирала. Святий єпископ помолився і дитина стала здорова, а ще Господь наділив слугу свого Власія особливим даром, що всі хворі на горло призивають його і донині, сподіваючись на поміч. Коли святого Власія привели до мучителя, то святий сміливо визнав Христа і переніс усі катування: бичування, палення свічками, здирання шкіри з живого тіла та інші муки. Потім його кинули до в’язниці. За ним ішло семеро побожних невіст, збираючи краплі крови, що стікали з його ран, і помазувалися ними. Коли ж за це їх привели на суд, то вони навіть чути не хотіли про цісарську ласку, не злякалися мук і перетерпіли все, що лишень жорстокі кати могли видумати. Крім інших мук, їх кинули у вогонь, однак він навіть не діткнувся їх одежі. Одна з них мала двох синів, котрі просили, щоб і їх кинули у вогонь, та мучитель наказав замкнути їх у в’язниці, де страждав святий Власій. Усіх сімох жінок лютий поганин наказав убити мечем, так ряди святих мучениць поповнило сім нових вінців вічної слави.

Потім привели святого Власія на нові муки. Кинули його в глибоке озеро, але він сухою ногою ходив по воді і, сівши посеред озера, як на землі, прославляв Господа і взивав до поган, щоб те саме зробили в ім’я своїх божищ. Кинулося за ним до води 68 воїнів – всі до одного пішли на дно і загинули. А святий вийшов на берег, став перед мучителем і сказав: “Покайся і віруй в Ісуса!” Мучитель наказав його стяти мечем, а разом з ним і двох хлопчиків, мати яких, одна з сімох мучениць, випросила в Бога для них побідоносний вінець слави. Було це близько 316 р.

Уже здавна на Київській Русі почитали святого Власія як покровителя домашньої худоби, і коли якась хвороба падає на худобу, то призивають його на допомогу. Звичай той сягає дуже давніх часів, зразу ж після смерти святого мученика. Побожне передання розповідає, що коли святого вели на суд, то якась жінка з плачем прибігла і, припавши до його ніг, жалілася, що вовк украв її останнє порося. Святий Власій утішив її і сказав: “Іди спокійно додому, вовк поверне тобі твоє порося!” І справді, коли жінка прийшла додому, то застала порося здорове коло хати. Довідавшись наступного дня, що святого Власія після катувань кинули до в’язниці, вона те порося заколола і частину м’яса у мисці передала святому мученикові. Він прийняв щиру жертву бідної жінки і попросив, щоб вона кожного року згадувала його пам’ять, а Бог буде їй на худібці благословити. З того часу прийнявся, поширився, а з часом і прийшов на Русь побожний звичай віддавати худібку під опіку св. Власія.

Опубліковано у Дорога віри. Додати до закладок постійне посилання.