Святого пророка Осії
Тропар, глас 2: Пророка Твого Амоса пам’ять, Господи, святкуємо. * Тому молимо Тебе: Спаси душі наші.
Кондак, глас 2: Правими стежками слідуючи за заповідями Господа Твого, пророче Осіє, сповнився ти Духа Святого і, прийнявши дар пророцтва, провістив єси Ізраїлю Христове пришестя, яке мало статися в останні часи, ти викривав заблуканих з шляху правого людей і наставляв на путь, яка веде в Вишній Єрусалим, де нині предстоячи, молися неустанно за всіх нас.
Святий пророк Осія, син Беері, жив у часи правління юдейського царя Уззїї та ізраїльського царя Сровоама II, вісімсот літ до Різдва Христового. Книга пророцтв св. Осії входить до Святого Письма Старого Завіту і має чотирнадцять глав. Пророк іменем Божим погрожує жидам різними карами, заповідає, що щезнуть царства Юди та Ізраїля і прийде час, коли жиди не матимуть ні царя, ні святині, ні жертовника, ні жертви. Про прихід Месії пророк згадує, що Господь малим покличе Його з Єгипту, і що Месія зітре диявола та смерть. Пророцтво закінчується обітницею, що Господь помилує тих, які покаються і повернуться до Нього. Про самого пророка, про його життя і смерть не знаємо нічого.
__________
У той самий день
Святого преподобномученика Андрея Критського
Тропар, глас 4: Як постиник подвизався на горі, умних ворогів напади зброєю Хреста погубив єси, всеблаженний, відтак же у страдництво мужньо одягся єси, убивши Копроніма мечем віри, і через обидва увінчався єси від Бога, преподобномучениче Андреє, приснопамятний.
Кондак, глас 3: Святкує днесь місто царське свято пресвітле світлоносної Твоєї пам’яті, закликаючи до святкування усі міста і країни. Радується, бо має скарб великий, многостраждальне твоє тіло, Андреє мучениче, Православія світильниче.
Церква багата на двох святих Андреїв Критських: святого Андрея архиєпископа, пам’ять якого обходимо 4 липня, і святого мученика Андрея, світлий подвиг якого вшановуємо сьогодні. Походив він з місцевости Кастр, на острові Крит, і був монахом. Коли за безбожного іконоборця імператора Костянтина свята Церква палала вогнем, а кров вірних плила струмками, коли найліпші сини Церкви Христової гинули в страшних муках, а єпископів і священиків мучили гірше, як останніх душогубців, тоді преподобний Андрей покинув свою тиху обитель і пішов до Царгорода. Там, у церкві святого мученика Маманта, він став перед імператором єретиком і прилюдно запитав його, як сміє він, імператор, називати себе християнином, коли безчестить ікони, що представляють вірним Христа?
Кинулися царські підлабузники на преподобного Андрея, витягнули його з церкви на майдан і стали жорстоко бити. Вийшов сам імператор і запитав його, як посмів він зневажити царське достоїнство? Преподобний сміливо й голосно вказав імператорові на його злобу і пригрозив йому страшним Божим судом.
Розлючений, імператор наказав нещадно побити його, так, що тіло шматками відлітало, а потім поставити перед собою. Та святий Андрей ще сильніше, ще могутніше виступив проти єретичної злоби мучителя, тоді імператор велів бити слугу Божого камінням по вустах, поламати йому щоки і кинути до в’язниці. Через кілька днів імператор вдруге наказав поставити преподобного Андрея перед собою і велів побити його воловими жилами, а потім зачепити мотузкою за ноги і волочити його через місто на те місце, де карали смертю душогубців. Коли єретики з насмішками затягнули преподобного на площу, що звалася “Площа вола,” то враз один з рибаків вискочив із сокирою в руках і відтяв святому Андрею одну ногу. Святий мученик на тому ж місці віддав свою душу Тому, хто його створив.
Тіло святого мученика викинули туди, куди кидали на пожирання псам і крукам тіла злочинців. Пролежало воно там дванадцять днів. Як свідчить передання, кілька біснуватих взяли те тіло і поховали його на місці, що звалося Кризис, за це їх було звільнено від злого духа. Преподобний Андрей постраждав 767 р. У каноні, який через сто років написав на честь святого мученика святий Йосиф Піснеписець, сказано, що мощі преподобного Андрея прославилися численними чудами.
І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
__________
У той самий день
Священномученка Олексія Зарицького, пресвітера
Олексій Зарицький (17.10.1912 – 30.10.1963)
Народився в с. Більче на Львівщині. Священик у Струтині, в 1948р. ув’язнений і вивезений до Караганди, де і помер як мученик за віру в с. Долінка. В 1990 році мощі бл. Олексія перевезено на Україну і перезахоронено біля ц. Петра і Павла, с.Рясне біля Львова.
Впродовж цілого свого життя він ревно працював над тим, щоби його брати і сестри з плоті і крові його рідного народу міцно стояли при вірі, переданій їм їхніми батьками, Господь же увінчав його старання, вчинивши його духовним батьком і наставником іноплеменних, з якими поріднили його недоля й гіркота далекої чужини. Його апостолат злагіднював болі найтяжчих душевних ран – українці, росіяни, поляки, казахи, німці… Скільки їх – тих, для яких його постать – чи то серед українських полів, чи в сибірській тайзі, чи у середньоазійських степах – була знаком примирення і взаємного прощення в утвердженні торжества безграничного Божого милосердя
Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ