Рибалка і лісничий (притча)

Старий рибалка ледве-ледве волік в’язку дров, зібраних у лісі. На мості він стрінувся з лісничим, який давно чекав нагоди відімстити старому за те, що той своїм благочестивим життям вводив його в сором.

Розгніваний лісник забрав у старого хмиз і жбурнув у воду. Рибалка почвалав додому, опустивши голову.

Навесні наступного року ріка вийшла далеко з берегів.

Сталося так, що старий ішов по тому самому містку і помітив схвильованого лісника. У того син упав у воду і течія відносила його чимраз далі. Рибалка кинув в’язку дров, яку ніс, стрибнув у воду і врятував хлопчика.

Лісник так зворушився, що зміг лише вимовити слова:

– Пробач мені.

Хто кого переміг? «Не дозволь, щоб зло перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12.21)

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Рибалка і лісничий (притча)

30 липня Церква згадує св. влкмч. Марини.

“Св. влкмч. Марина”Роман Василик, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святої великомучениці Марини

Тропар, глас 4: Агниця твоя, Ісусе, Марина,* кличе великим голосом,* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царювати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* Її молитвами як милостивий спаси душі наші.

Кондак, глас 3: Благами дівицтва прикрашена, Діво,* нетлінними вінцями вінчалася ти, Марино.* Кров’ю мучеництва обагрена,* просвітилася благочесно чудесами зцілення, мученице,* і прийняла почесть перемоги твого страждання.

Свята Марина постраждала в Антіохії Писидійській під час останнього переслідування за Ліцинія. Вона була дочкою поганського жерця Едезія. Коли її матір померла, Едезій віддав дитину на виховання одній жінці на село, а та посіяла в молодому серці зерна багатьох чеснот:смирення, милосердя до убогих і великого почитання чистоти. Тут Марина прийняла хрещення і цілковито посвятилася небесному Нареченому. Коли їй виповнилося п’ятнадцять років, батько забрав дочку до себе і невдовзі дізнався, що вона християнка. Свята діва навіть не намагалася заперечувати цього, не злякали її погрози розшалілого батька, на які вона спокійно відповідала:“Віри в правдивого Бога ніхто не вирве з мого серця;я готова задля Христа Спасителя кров пролити, а тут, на землі, маю лиш одне бажання, щоб ти, мій батьку, пізнав правду і поклонився правдивому Богу”. Батько, розлючений, оскаржив власну дитину перед старостою Олимврієм. Той, побачивши дівицю, не міг надивуватися її вроді і найлагіднішими словами став її намовляти, щоб принесла жертву богам, а сам він готовий одружитися з нею. Також він сказав їй, що за непослух мав би її жорстоко карати. Але свята діва готова була на муки і навіть на смерть за Христа. Тоді Олимврій велів публічно поставити її перед судом і запитав, чи хоче вона послухати царського наказу, свята, замість відповіді, піднесла в небо свій погляд і стала вголос молитися. Староста наказав покласти її на землю і сікти різками. Кров’ю сплила земля, усе тіло стало суцільною раною, сам староста затуляв собі очі, щоб не дивитися на ті муки, а свята Марина призивала в Бога допомоги і благословила Господа, що дозволив їй задля свого Імени страждати. Потім стали залізними гаками рвати її тіло, та й ці муки вона стійко перенесла. Врештірешт її кинули у темну в’язницю. Уночі, коли свята діва гаряче молила Господа про витривання в доброму, явився їй світлий хрест і рани її зажили, так, що наступного дня багато поган, побачивши її цілком здоровою, не могли цьому надивуватися. Староста наказав припікати її розпеченими бляхами, та терпеливість мучениці була така велика, що багато поган навернулося і голосно прославляли Христа. Тоді Олимврій велів стяти її мечем. Сталося це в кінці третього століття. В ХІ ст., в часі Хрестових походів, почитання святої мучениці Марини, званої також Маргарита (що означає – перла), поширилося також і на Заході, зокрема в Франції, Англії, Німеччині й Італії. А славний поет, єпископ Віда (+1566 р.), написав на честь святої, що була покровителькою міста Кремони, дві прекрасні пісні.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 30 липня Церква згадує св. влкмч. Марини.

Притча: Проповідь для пораненого

Притча: Проповідь для пораненого

Проповідник ішов полем, де нещодавно відбувся запеклий бій. Він помітив пораненого, підійшов до нього і співчутливо спитав:

– Не хочете, щоб я прочитав вам Слово Боже?

Поранений відповів:

– Я втомився і вмираю від спраги. Було б краще, якби ви принесли мені троха води.

Проповідник приніс пораненому троха води. Солдат випив її сказав:

– Дякую. А тепер піднесіть мені голову і покладіть що-небуть під неї.

Проповідник скинув пальто, згорнув його і обережно підклав під голову пораненого.

– Мені холодно, – тремтячи сказав він.

Проповідник мовчки скинув свою теплу сорочку і вкрив нею пораненого.

Поранений глянув проповіднику у вічі і сказав:

– А тепер прочитайте мені Слово Боже.

Часто турбота про ближнього – найкраща проповідь.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча: Проповідь для пораненого

29 липня Церква згадує св. свщмч. Атеногена і десятьох учнів його.

29 липня - святого священномученика Атиногена і десятьох учнів ...

Святого священномученика Атиногена і десяти його учнів

Тропар, глас 8: Священний Богові Антиноген у жертві служитель,* приніс Христові священну жертву учнів своїх,* пастир з духовними вівцями ввійшов у небесну огорожу,* перемігши безбожні народи.* Мучеників Твоїх молитвами, Христе Боже,* спаси стадо Твоє від вовків,* що нападають на нього.

Кондак, глас 4: Пішовши за покликом Владики,* як найкращий пастир поклав ти душу свою за овець Христових,* священномученику Антиногене.* Тому й вихваляємо тебе,* і з тобою десяток твоїх учнів, які постраждали,* наставлені страхом Божим і твоїм ученням.* Тому Владика вінчає вас життєначальною правицею.* Його ж за всіх нас моліте.

Святому Атиногенові приписують створення тієї пречудесної пісні, яку знає кожен з нас, її завжди співають на вечірні – “Світе тихий”. Жив святий Атиноген у селі Пидахтоні, поблизу Севастії, за часів Диоклетіяна. Коли він був єпископом, побудував невеликий монастир і жив там з десятьма учнями. Та прибув до Севастії лютий мучитель Филомарх, він послав відділ війська, аби схопити єпископа й усіх, що жили з ним у монастирі. Святого Атиногена, коли прийшли вояки, не було в обителі, схопили лиш його учнів і в кайданах повели до міста, де кинули їх у в’язницю. Атиноген, довідавшись про це, сам прийшов до Севастії, і тут його схопили й кинули до в’язниці, до його учнів. Цілу ніч вони провели у молитві, а вранці стали перед судом, на якому визнали Христа Спасителя і заявили про свою готовність постраждати за Нього. Филомарх наказав їх жорстоко мучити:бити, шматувати залізом тіло, палити свічками, а під кінець велів їх усіх стяти мечем. Священномученика Атиногена мучитель наказав відпровадити на смерть до його монастиря, де святий з ревною молитвою на вустах нахилив свою голову під меч. Сталося це 16 липня 296 р. (Згідно з Часословом – 288 р.)

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 29 липня Церква згадує св. свщмч. Атеногена і десятьох учнів його.

Притча: Щастя дітей

Притча: Щастя дітей

Якось ішов дорогою мудрець. Милувався красою світу і тішився життям, і ось, стрівся йому чоловік, що, згорбившись, двигав велетенський тягар.

– Навіщо прирікаєш ти себе на такі страждання? – запитав мудрець.

– Я страждаю заради щастя своїх дітей та онуків, – відповів чоловік, – мій прадід все життя страждав заради щастя діда, дід страждав заради щастя мого батька і я буду страждати все життя – тільки щоб діти мої і онуки були щасливі.

– А чи був хтось щасливий у твоїй сім’ї? – запитав мудрець.

– Ні, але мої діти і онуки доконче будуть щасливі, – відказав нещасний чоловік.

– Неписьменний не навчить читати, а кротові не виховати орла, – мовив мудрець, спершу навчися сам бути щасливим, а тоді зрозумієш, як ощасливити своїх дітей та онуків.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча: Щастя дітей

28 липня Церква згадує св. рівноапостольного, великого князя Володимира, у святому хрещенні названого Василієм. Свв. мчч. Кирика і Юліти.

“Володимир Великий”Роман Василик, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святого рівноапостольного великого князя Володимира, у святому хрещенні названого Василієм

Тропар, глас 4: Уподобився ти купцеві, що шукає цінної перли,* славновладний Володимире,* що сидиш на високому престолі матері городів* – богобереженого Києва.* Досліджуючи і посилаючи до царського городу,* щоб пізнати православну віру,* знайшов ти неоціненну перлину – Христа,* що вибрав тебе, як другого Павла,* і отряс сліпоту у святій купелі, разом душевну і тілесну.* Тому празнуємо своє успення ми, люди твої.* Моли, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 8: Подібний великому апостолові Павлові,* у сивизні, всеславний Володимире,* як молодече мудрування,* ти залишив все дбання про ідолів,* як муж дозрілий прикрасив ти себе багряницею хрещення.* І нині, в радості стоячи перед Спасом Христом,* моли, щоб спаслися душі наші.

На великокняжому престолі в Києві засів Володимир, син Святослава, наймолодший з його синів, онук святої Ольги-Олени. За волею батька дістав він в уділ Новгород;але в крамольній братовбивчій війні загинув його брат Олег, князь Деревлянської землі, убитий був Ярополк, князь Києва, – і тоді всю Русь поєднав у своїх руках Володимир. Він відвоював у Польщі Червону Русь, покарав в’ятичів і радимичів, підкорив ятвягів, взяв данину з ливонців, переміг болгар на берегах Волги і Ками – і сильний, як лев, смілий, як сокіл, повернувся до Києва, приніс жертву поганським ідолам, поклонився Перунові і почав управляти Руссю.

Однак серед безжурного життя, серед бенкетів і двірського гомону йому все одно чогось не вистачало, своїм серцем він відчував, що є якесь інше життя, відмінне, якого не знає. У такі хвилини не раз йому на думку приходили слова бабусі Ольги, яка його виховала;слова, що здавались йому тоді прекрасною билиною про чудесне небо, про рай, повний ангелів, серед яких царствує великий і добрий християнський Бог. Чув князь, що віра, яку сповідує Русь, – не є добра, що нема сили ані в Перуна, ані в Дажбога, ні в інших ідолів;Володимир шукав дороги, та не міг її знайти, бачив, що зійшов на манівці, і нераз вголос казав, що віра руського народу не є добра.

Прийшли болгари з-над Волги і Ками, що визнавали магометанську віру, і почали її прославляти, та не сподобався князеві звичай обрізання. Прийшли німці, але й вони відійшли ні з чим. Наважилися прийти і жиди-хазари, та їх з ганьбою прогнали з княжої палати, бо вони самі визнали, що Бог відкинув їх від себе за гріхи. Усі вони приходили, бо шукали опіки й миру, бо боялися князя, бо пам’ятали силу його батька, великого Святослава, та й самі були свідками перемог Володимира, його славного сина.

Прийшов також грецький філософ. Він показав Володимирові ікону Страшного суду, показав на образі тих, що потрапили на небо, і показав муки тих, що потрапили в пекло, і не бракувало там царів і могутніх князів.

Так само святий апостол слов’ян Методій написав образ Страшного суду в палаті болгарського князя Богориса, і той, подібно, як тепер князь Володимир, глибоко задумався над тим, що буде після смерти. Духом він уже став прихильником християнської віри.

Однак великий князь не хотів накидати народові своєї волі. Був на Русі звичай, що у важливих справах весь народ забирав голос і вирішував, що робити. І тоді, за порадою старшин народу, було вислано десять мудрих, досвідчених мужів у чужі краї, пізнати кожну віру й обряд. Коли ж повернулися, то сказали, що їм сподобалося у греків, що їх богослуження вразило серця посланців, що їм видалося немов це ангели стоять при престолі в церкві в часі богослужіння і радили князеві прийняти віру з Греції. Вони сказали:“Якщо б грецька віра не була добра, то Ольга, прамати твоя, жінка мудріша від всіх людей, не прийняла б її!” Так то порада старшин народу цілком відповіла на бажання князя Володимира – він вирішив прийняти Христову віру східного обряду, що найбільше відповідає руському духові.

Але Русь мала мир з греками, який був укладений у прикру для неї хвилину, після війни, в якій греки взяла гору над геройськими подвигами Святополка. Володимир не вмів коритися і не вмів просити, він пішов походом (988 р.) на Херсон Таврійський (сьогодні Крим), захопив Корсунь, а тодішнім імператорам Василієві II і Костянтинові VIII пригрозив, що піде воювати далі, у грецькі землі, якщо не віддадуть йому своєї сестри Анни за дружину. Анна погодилася на це, але при умові, що Володимир прийме хрещення. І невдовзі вона прибула до Корсуня з величавим двором. Володимир тяжко занедужав на очі, але та хвороба відступила зразу ж після хрещення. У церкві святого апостола Якова, перед цим навчений правд Христової віри, Володимир прийняв хрещення з рук Корсунського єпископа, і водночас нове ім’я – Василій. Сталося це 988 р. Разом з ним охрестилося дуже багато воїнів з його дружини. Після хрещення Володимир-Василій повінчався з Анною, у пам’ять цієї важливої події він наказав побудувати в Корсуні церкву святого Василія, повернув імператорам здобуту землю, взяв зі собою мощі святого папи Климента і його учня святого Фива (які добули з морської глибини святі Кирило і Методій), узяв багатьох священиків і митрополита Михаїла, а крім того ще церковної утварі і святих книг, та вернувся на Русь.

Святий Володимир прийняв Христову віру від греків тоді, коли Церква була єдина, коли ще не було поділів, прийняв, отже, віру з найчистішого джерела, й водночас правдиву верховну владу наступника святого апостола Петра, видимого глави Христової Церкви – папи римського.

Повернувшись до Києва, святий Володимир (святим він став не тому, що охрестився, а завдяки своєму справді святому життю після хрещення) приступив до хрещення цілого народу. За наказом князя, ідол Перуна волокли вулицями міста і кинули в Дніпро. В Києві значна частина народу вже сповідувала християнство. Погани охоче прийняли Христову віру, бо “якщо б вона була зла, то князь і бояри її не прийняли б. І прийшов великий день, день спасенний, коли народ, на місці, що й нині називається «Хрещатик», увійшов у Дніпро, щоб прийняти святе хрещення… У той день, – пише літописець, – земля і небо ликувало”. Народ громадами входив у ріку, і кожну громаду при хрещенні віддавали під опіку якогось святого. А святий Володимир на березі голосно молився до Бога:“Господи Боже, Сотворителю неба і землі, пошли своє просвічення на людей своїх і дай їм спізнати Тебе, Бога істинного, й утверди їх у святій вірі, і мені подай допомогу проти видимих та невидимих ворогів, і прослав на Русі Ім’я своє пресвяте!”

Сталося це 1 серпня 988 р. Охрестивши Київ, святий Володимир став поширювати Христову віру і в інших містах – у Переяславі, Чернігові, Білгороді, Володимирі-Волинському, Новгороді, Ростові. Він послав до болгар на Волгу монаха Марка, родом з Македонії, і той навернув чотирьох болгарських князів та одного печенізького – усі вони охрестилися в Києві.

Він усюди закладав школи, а руські матері плакали від радости, коли вели дітей на науку. Будував церкви, зокрема Десятинну на честь Пресвятої Богородиці, на тому місці, де стояв Перун. Для цієї церкви він призначив довічно частину княжих доходів і клятвою на святому

Євангелії затвердив ту грамоту. Де стояв ідол Тура, там звів храм святого апостола Петра;на місці Волоса – церкву святого Власія;а ще звів церкву святого Григорія. У Василеві, або Василькові, поставив церкву святого Василія і Преображенський храм на пам’ять чудесного спасення від печенігів. Також святий Володимир побудував багато Божих храмів на Волині, зокрема у місті Володимирі-Волинському Успенську церкву і храм святого Василія Великого, в Луцьку – церкву святого Димитрія, в Овручі – храм святого Василія Великого та багато інших.

У Десятинну церкву, після її освячення у 996 р., було перенесено з Миколаївського монастиря нетлінні мощі святої Ольги. А сам Володимир став взірцем благочестя. Довгими годинами він читав Святе Письмо, а милосердя його було таке велике, що навіть злочинців не хотів карати, аж поки єпископи не порадили йому дотримуватися закону, згідно з яким злочин мав бути покараний. Уста його постійно промовляли молитву:“Господи, я був як звір:багато зла зробив у поганстві і жив як худоба. Ти смирив мене, слава Тобі, Господи!”

Щодня у княжому двірці ставили довгі столи, за якими князь, “красне сонечко”, як звав його народ, пригощав убогих, а хворим посилав страву до їх домів. Скільки йому довелося пережити прикрощів від своїх синів, які, попри прохання батька, сварилися та ворогували між собою, навіть йому грозили війною, – це належить до історії. Святий Володимир усе жертвував Богу і в молитві шукав розради. Помер князь 15 липня 1015 р. у Берестові. Злобний Святополк, братанич покійного, перевіз його тіло до Десятинної церкви.

Перший київський митрополит-русин Іларіон (1051-1067), муж великої святости, той самий, що не раз молився у печері, яку сам викопав, і в якій згодом замешкав преподобний Антоній Печерський, в одну з річниць смерти святого Володимира, виголошуючи похвальну промову в його честь, сказав такі слова:“Як тебе похвалити, достойний і славний отче наш, премужественний серед земних владик, Василіє? На тобі направду сповнилися слова Господа нашого Ісуса Христа, сказані Томі:«Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йо. 20, 29). Тому і ми, зі смиренням та з певністю, називаємо тебе блаженним. Хто висловить багатство твоїх милостинь і щедрот, які ти вдень і вночі виявляв убогим, сиротам, хворим, обтяженим боргами, вдовам і всім, хто просив милости? Ти читав слова, сказані пророком Даниїлом до царя Навуходоносора:«…царю, нехай моя порада буде тобі довподоби:спокутуй твої гріхи милостинею і твої переступи – милосердям до бідних» (Дан. 4, 24);ти чув ці слова, світлоносний отче, і не задовольнився лиш їх знанням, але й на ділі все це чинив:давав милостиню, одягав, годував голодних, посилав усяку поміч і втіху хворим, звільняв невільників. Твої щедроти й милостині і донині згадує народ, а як добре їх пам’ятає Бог і Його ангели! Якщо всеблагий Господь дає нагороду за навернення одного чоловіка (див. Як. 5, 20), то яке блаженство знайшов ти, Василіє, що не одного чоловіка, не десять міст, а весь свій край привів до правди? Якщо той, хто лишень визнає Христа перед людьми, буде Ним визнаний перед Богом-Отцем, то якої похвали гідний ти, що не тільки ісповідував Христа, але й утвердив віру в Нього по всій своїй землі. Як часто ти скликав владик та з великим смиренням питав їх поради, як серед людей, що недавно пізнали Господа, утвердити Його закон! Ти утвердив віру зі своєю бабцею Ольгою, ти приніс хрест із Царгорода й утвердив його на своїй землі. І за це Бог зробив тебе учасником вічної слави і чести в небі, за благовірність, якою освятив ти своє життя”.

Пам’ять святих Володимира, Ольги, Бориса і Гліба Руська Церква почитала вже за князя Ярослава як “прославленних”. Коли ж 15 липня 1240 р. Олександр Невський, за молитвами святого Володимира, побив тевтонців – то відтоді почали вшановувати його як святого. Службу святому Володимиру встановлено у Новгороді тоді, коли весь Київ, зокрема й Десятинна церква, лежав у руїнах після татарської навали. Петро Могила при обновленні Десятинної церкви знайшов частину мощей святого Володимира. Першу згадку про вшанування Володимира як святого знаходимо в Лаврентійському літописі від 1263 р. У 1853 р. в Києві поблизу Золотоверхого Михайлівського монастиря святому Володимирові було зведено пам’ятник. А в Севастополі, поблизу Херсону, на місці, де, згідно з переданням, святий Володимир прийняв хрещення, у 1891 р. в його честь було побудовано величний храм.

У серці ж кожного русина є нерукотворний пам’ятник вдячности цьому просвітителеві Руської землі, за яку він постійно заступається у своїх молитвах. І доки Русь живе, доки Дніпро несе свої води, доти буде слава і поклоніння рівноапостольному князеві – святому Володимирові.

__________

У той самий день

Святих мучеників Кирика і Юліти

Тропар, глас 8: Як лоза многоплідна, Юліто чесна,* принесла ти плід Цареві всіх Богу,* сина твого Кирика славного,* стражданням його багато прикрасивши* і своєю кров’ю нагородивши.* Тому й дарував тобі Всевишній нагороду на небесах,* де радіючи, пом’яніть і нас,* мученики багатотерпеливі.

Кондак, глас 4: Носивши в обіймах Кирика* мучениця Христова Юліта,* мужньо радіючи у подвигу, взивала:* Христос є мучеників похвала.

У часи гонителя християн Диоклетіяна жила в Іконії молода вдова християнка, споріднена з княжими домами, на ім’я Юліта. Мала вона трирічного сина-сироту Кирика. Коли християни стали втікати від мучителів, то втекла і Юліта зі своїм сином і двома служницями до Селевкії Ісаврійської, а потім до Тарсу, головного міста Киликії. Старостою там був жорстокий мучитель Олександр, який вже засудив на смерть понад 400 мучеників. Його посіпаки схопили Юліту і разом з дитиною привели на суд.

“Як називаєшся, звідки ти родом?” – запитав Олександр.

“Я називаюся християнка, а батьківщина моя – небо”, – відповіла свята мучениця.

“Принеси жертву богам, якщо не хочеш померти у страшних муках”.

“Єдиному лиш Богу можу я принести все:і здоров’я, і тіло, і душу у жертву, та твоїм божкам не поклонюся, бо вони є німим образом диявола”.

“То згинеш!” – сказав мучитель.

“Бог – захисник і поміч моя, на Нього я уповаю”, – відповіла свята Юліта.

Мучитель велів покласти її на землю і немилосердно бити воловими жилами. Хлопчик, побачивши це, почав плакати і простягати до матері руки, а Олександр взяв його на коліна і став заспокоювати. Але хлопчик заплакав ще сильніше, а коли його мати під час мук промовляла лиш одне:“Я – християнка”, – то і хлопчик повторював за нею:“Я – християнин”. Почувши це, Олександр штовхнув його так, що малюк покотився по кам’яних сходах додолу, розбив собі голівку і помер на місці. А свята Юліта, бачивши це, славила Господа, що дозволив вінчати на вічне щастя її дитину, і тепер вона спокійно може померти, бо знає, що син її ніколи не зневажить Господа.

Потім староста наказав прив’язати святу слугиню Божу до стовпа, шматувати залізом її тіло, а рани поливати гарячою смолою, а під кінець велів скарати її на смерть мечем. Сталося це 304 р. Тіла святих мучеників викинули за мури міста на поживу псам, але дві служниці, які прибули з Іконії зі святою Юлітою до Тарсу, взяли мощі мучеників і чесно поховали. А коли імператор Костянтин Великий приніс мир Христовій Церкві, тоді служниці показали місце, де поховали тіла матері і дитини. Тіла, які відкопали, виявилися нетлінні, вони поширювали пречудовий аромат. Святі мощі перенесли до Антіохії, а вірні просили в них допомоги і, за молитвами святих мучеників, спасалися.

Святі мученики Кирик і Юліта були у великому почитанні на Русі, особливо призивали їх на допомогу хворим дітям.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 28 липня Церква згадує св. рівноапостольного, великого князя Володимира, у святому хрещенні названого Василієм. Свв. мчч. Кирика і Юліти.

Як вибирати друзів (притча)

Як вибирати друзів

Один чоловік вирішив порадитись зі старцем Паїсієм Святогорцем, як позбутися пристасти, що йому дошкуляла. Той чоловік мав пихатих приятелів, які часто лихословили супроти інших. Отож, поки він міркував, як краще запитати про це, хтось приніс старцю в подарунок чудовий кавун.

Паїсій взяв його і звернувся до прочан зі словами:

– Оскільки ви принесли кавун, позичте мені ножа, щоб його розрізати. А потім я відкрию вам таємницю, як зробити, щоб кавуни завжди росли солодкі і смачні.

Старець почав розрізати кавун на дольки, роздаючи кожному по одній. Коли дійшла черга до чоловіка, який чекав відповіді на своє питання, старець поглянув на нього своїм пильним поглядом і сказав з усмішкою:

– Якщо садити разом кавуна і гарбуза, то станеться таке – гарбуз забере всю солодкість від кавуна, кавун стане несмачним і несолодким. А от гарбуз, хай скільки би не відбирав солодкості, все одно останеться гарбузом. Тому, якщо ми хочемо мати солодкі і смачні кавуни, треба садити подалі від гарбузів.

І чоловік зрозумів, що хотів сказати старець:

друзів треба вибирати із ще більшою розсудливістю.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Як вибирати друзів (притча)

27 липня Церква згадує св. ап. Акили. Тиждень 8-ий по Зісланні Святого Духа.

Апостол от 70-ти Аки́ла Гераклейский, епископ

Святого апостола Акили

Тропар, глас 3: Апостоле святий Акило,* моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.

Кондак, глас 4: Маючи тебе, як велике сонце, Акило,* Церква світлістю твого вчення* просвічує тих, які вірно вшановують тебе,* Господній апостоле.

У Діяннях апостолів читаємо:“Після цього Павло вийшов з Атен і прибув до Коринту. Він тут знайшов одного юдея, на ім’я Акила, родом з Понту, що прибув недавно з Італії, і Прискиллу, його жінку, – бо Клавдій був звелів усім юдеям вийти з Риму;– і він пристав до них. А що він був того самого ремесла, то перебував у них і працював, бо ремесло їхнє було – намети виробляти” (Ді. 18, 1-4). Як бачимо, Акила і його жінка Прискилла мусили покинути Рим, де мешкали, бо імператор Клавдій вигнав з міста всіх жидів. Було це 51 р. Вони перебралися до Коринту. Приблизно 52 р. апостол Павло прибув туди і зупинився у цього подружжя, а що були вони одного ремесла, то трудився з ними, а кожної суботи навчав у храмі. Чи Акила і його жінка вже були християнами, чи прийняли хрещення від святого Павла, – невідомо. Через півтора року апостол покинув Коринт і вирушив до Єрусалиму, а з ним Акила і Прискилла, його вірні учні. Він залишив їх в Ефесі (див. Ді. 18, 18-19), а сам подався далі.

Невдовзі до Ефесу прибув учений жид Аполлос, родом з Олександрії. Святе хрещення він прийняв від Йоана. “Він був наставлений на шлях Господній і, палаючи духом, бесідував і навчав точно про Ісуса, дарма, що знав тільки хрещення Йоана. Отож, він сміливо почав говорити в синагозі. А почувши його Прискилла й Акила, взяли його до себе й точніше виклали йому путь Божу. Коли ж він хотів піти в Ахаю, брати заохотили його до того й написали учням, щоб його прийняли” (Ді. 18, 25-27). Як бачимо, Акила і його жінка брали активну участь у розвою християнської громади в Ефесі. Тут вони перебували і тоді, коли апостол Павло писав (близько 57 р.) своє Перше послання до коринтян, в якому він згадує їх:“Вітають вас у Господі сердечно Акила і Прискилла з їхньою домашньою Церквою” (1 Кор. 16, 19). Коли Акила з жінкою повернувся до Риму (58 р.), зразу ж причинилися до поширення Христової віри серед поган. Святий Павло у своєму Посланні до римлян пише так:“Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, які за мою душу шию свою клали, яким не лише я один дякую, але також усі Церкви поган” (Рим. 16, 3-4). Останній раз св. Павло згадує про це святе подружжя в Другому листі до Тимотея, де пише:“Вітай Прискиллу та Акилу” (2 Тим. 4, 19). Згідно з переданням, апостол Павло висвятив святого Акилу на єпископа, а той навчав в Азії, Ахаї, Гераклеї, навернув багатьох до Христової віри, і врешті-решт разом зі святою Прискиллою був стятий мечем.

__________

У той самий день

Преподобного Онисима

Преподобний Онисим родом був з села Карини, поблизу Кесарії Палестинської. Жив він за імператора Диоклетіяна (приблизно 284-304 рр.). Уже в молодому віці він покинув родину і став відлюдником, а потім вступив до монастиря поблизу Ефесу. Згодом він побудував монастир у Магнезії. Відзначався надзвичайною святістю життя, за що був зачислений до лику святих Божих угодників.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 27 липня Церква згадує св. ап. Акили. Тиждень 8-ий по Зісланні Святого Духа.

Притча: Порада мудреця

Притча: Порада мудреця

Якось до срібловолосого мудреця, обливаючись сльозами, прийшла молода і дуже вродлива дівчина:

– Що мені робити? – крізь сльози скаржилася вона. – Я завжди прагну по-доброму поводитися з людьми, нікого не ображати, допомогти, як тільки можу. І хоча зі всіма я привітна і ласкава, але часто замість вдячності і поваги дістаю гіркі образи і глузування. Я ні в чому не винна, і це так несправедливо й образливо, що аж плач бере. Порадьте – що мені робити?

Мудрець глянув на красуню і з усмішкою промовив:

– Роздягнися і прогуляйся по місту нагою.

– Та ви з’їхали з глузду! – обурилася красуня. – В такому вигляді будь-хто збезчестить мене і ще бозна-що сотворить зі мною.

Тоді мудрець відчинив двері і поставив на стіл дзеркало:

– От бачиш, – відповів він, – з’явитися на людях, оголивши своє красиве тіло, ти боїшся. То чому ходиш світом з оголеною душею? Вона розчинена у тебе як ці двері. Всі, кому тільки охота, приходять у твоє життя. І якщо бачать у доброчинствах твоїх, як у дзеркалі, відображення бридкости своїх пороків, то прагнуть обмовити і принизити тебе. Не кожному вистачає мужності признатися що хтось кращий за нього.

– То що ж мені робити?

– Ходімо, я покажу тобі свій сад, – запропонував старець. – Багато років я поливаю і доглядаю ці прекрасні квіти. Але ще жодного разу не бачив як розпускається пуп’янок, хоча втішаюся красою і ароматом кожної квітки. І ти, наче квітка, розкривай своє серце перед людьми без поспіху, непомітно.

Зважай, хто доглядає і поливає квітку, чинячи тобі добро, а хто обриває пелюстки і топче її ногами.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча: Порада мудреця

Пам’ять Свв. Отців шести Вселенських Соборів. Собор св. архангела Гавриїла Прп. Стефана Савваїта Св. Юліяна, єп. Кеноманійського. Неділя 7-ма по Зісланні Святого Духа.

Святих отців шести Вселенських Соборів

Тропар, глас 8: Препрославлений Ти, Христе Боже наш,* світила на землі – отців наших оснував Ти,* і з ними до істинної віри всіх нас направив Ти.* Багатомилосердний, слава Тобі.

Кондак, глас 6: Ти – із Отця несказанно возсіявший Син* – з жени родився подвійний єством.* Його видячи, не відрікаємося виду зображення,* але Його, благочесно написавши, вірно почитаємо.* І ради того Церква, держачи істинну віру,* цілує ікону вочоловічення Христового.

У тяжкі для Христової Церкви часи, зокрема, коли ширилися єресі, Церква скликала Вселенські Собори;патріярхи, митрополити, єпископи та інші уповноважені ними духовні особи з’їжджалися на наради, за прикладом святих апостолів, які скликали в Єрусалимі нараду, звану також Собором. Якщо такий Собор, скликаний Римським папою, під його або його представників проводом, вирішував щось у справах віри, тоді те рішення називалося догматом, тобто непомильною правдою, що зобов’язує всіх вірних під тяжким гріхом. Це означає, що кожен, хто такий догмат відкидає або піддає сумніву його правдивість, тяжко грішить;а якщо при цьому свою хибну думку проголошує публічно, то підпадає під церковну анатему. Собори, на яких вирішувалися найважливіші церковні справи, називаються “вселенські”, тобто всесвітні. Згідно з навчання Христової Церкви, в нарадах Вселенських Соборів співдіє Святий Дух, як був Він і з апостолами, що зібралися на своєму Соборі. Оголошуючи рішення свого Собору, вони сказали:“Подобалось бо Святому Духові й нам…” (Ді. 15, 28), тобто Святому Духові й апостолам сподобалося саме так, а не інакше вирішити. Рішення Собору завжди мали бути затверджені папою Римським.

Соборами називаємо також і менші зібрання єпископів якогось краю для вирішення питань помісної Церкви;ці собори не мають такої ваги, як Вселенський Собор, і їх рішення не можуть бути догматом. Вони називаються помісні, а їх рішення також мають бути затверджені Римським папою.

Свята Церква нині святкує пам’ять перших шести Вселенських Соборів. Перший з них був скликаний до Нікеї у 325 р. А оскільки Христова Церква почитає його пам’ять 28 травня окремою службою, то його перебіг ми описали у цей день. На ньому був прийнятий догмат, що Ісус Христос є істинним Богом, й усталено Символ віри аж до науки про походження Святого Духа.

Другий Собор був скликаний до Царгорода 381 р. проти єресі Македонія. Тут доповнено Символ віри. Докладний перебіг цього Собору ми подали 22 травня, бо Церква вшановує його окремою службою у цей день.

Третій Собор відбувся в Ефесі 431 р. проти єресі Несторія. Прийнято догмат про єдність двох природ в Христі – Божої і людської – та визнання Пресвятої Діви Богородицею.

Четвертий Собор (451 р.) в Халкедоні засудив Євтихія. Прийнято догмат, що Ісус Христос є істинний Бог та істинний чоловік;в Ісусі Христі треба визнавати дві природи, які співіснують “незмішано, нероздільно, невіддільно і незмінно”.

П’ятий Собор відбувся в Царгороді 553 р. Він затвердив рішення Халкедонського Собору і засудив монофізитів, прихильників єресі Євтихія, яких підтримували цісарі Зенон і Юстиніян, що хотіли погодити науку Христової Церкви з єретичними блудами і самі впали у великий блуд.

Шостий Вселенський Собор відбувся в Царгороді 680 р. проти єресі монотелитів, які навчали, що Ісус Христос мав лиш одну волю – Божественну – і одне ділання. На Соборі прийнято догмат, що “в Ісусі Христі були дві волі і дві дії (енергії) нероздільні і незмішані, так, що людська воля не противилася Божій волі, але завжди їй корилася”.

Пам’ять цих шести Вселенських Соборів Христова Церква вшановує сьогодні. У них брали участь великі святі і світила Церкви – люди, що багато терпіли за правду, нам і всім вікам на науку, що краще дати вирвати собі з грудей серце, але віру – ніколи.

__________

У той самий день

Собор святого архангела Гавриїла

Тропар, глас 4: Прийдіте, люди, світло оспіваймо* першого воєводу сил небесних,* він бо є другим світлом, посланим від Світла,* щоб просвічувати всіх, які з любов’ю кличуть:* радуйся зі всіма небесними силами,* великий архистритигу Гавриїле.

Кондак, глас 2: На небесах споглядаючи Божу славу,* і на землі з висоти подаючи благодать,* начальнику ангелів, мудрий Гавриїле,* служителю Божої слави, і божественний захиснику світу.* Спасай, оберігай тих, що співають тобі:* Будь нашим помічником, і ніхто не повстане на нас.

Наступного дня після Благовіщення, тобто 26 березня, Христова Церква вшановує пам’ять святого архангела Гавриїла. Цей день випадає в часі Великого посту, тому не має можливости святкувати його так урочисто, як би цього хотіли вірні. У цей же день, 13 липня, греки свою перемогу над агарянами завдячують святому архангелу Гавриїлу. Тому Церква постановила пам’ять святого благовісника Гавриїла урочисто відзначати також і сьогодні.

__________

У той самий день

Преподобного отця нашого Стефана Саваїта

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику,* монахів богонатхненна прикрасо, Стефане премудрий,* ученням твоїм ти все просвітив, сопілко духовна.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 4: Дослідивши глибину премудрості, Стефане,* віднайшов ти єдиний благовгодний скарб,* і дорогоцінні перли розуму,* своїми стражданнями здобув, преблаженний.

Преподобний Стефан спасався у лаврі святого Сави Освященного, що була поблизу Єрусалиму, тому і стали називати його Саваїт. Він народився близько 725 року, його братаничом був преподобний Йоан Дамаскин, під керівництвом якого подвизався в тій лаврі близько п’ятнадцять літ. З часом він досяг такого рівня досконалости в духовному житті, що Бог наділив його даром прозорливости:він бачив те, що мало колись статися або діялися в той самий час в іншому місці. Також він зцілював хворих, прогнав злого духа з одної біснуватої дівчини. Перед смертю ангели, невидимо для інших, оточили преподобного Стефана, а коли до вмираючого прийшли брати, то він благословив їх, а деяких упоминав, щоб виправилися, бо мають блуди і гріхи, про які ніхто не знає. З молитвою на вустах святий віддав Богові свою душу. Сталося це 794 року, на шістдесят дев’ятому році життя. Святого не слід плутати з іншим святим Стефаном Саваїтом, пам’ять якого вшановуємо 28 жовтня.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Пам’ять Свв. Отців шести Вселенських Соборів. Собор св. архангела Гавриїла Прп. Стефана Савваїта Св. Юліяна, єп. Кеноманійського. Неділя 7-ма по Зісланні Святого Духа.