Притча: три приятелі та щастя

Три приятелі мріяли про щастя, кожен про своє. Але вони уявляли його по-різному. Перший думав, що щастя – це багатство, другому щастям видався талант, третій вва­жав, що щастя – це сім’я.

Минув час. Перед смертною годиною зібралися друзі, щоб підсумувати своє життя.

Перший приятель зізнався, що здобув багатство, але щастя не відчув. І помирає скнарою і людиноненависником. Інший друг розповів, що знайшов свій талант, але щастя до нього не прийшло, і він іде з життя, змучений самотністю. І тільки третій приятель сказав, що зміг здобути щастя, бо іде з життя, оточений коханими людьми, залишаючи на землі найцінніше – дітей.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Притча: три приятелі та щастя

15 жовтня Церква згадує св. свщмч. Кипріяна. Св. мч. Юстини. Св. Андрея, Христа ради юродивого.

Св. КипріянКость Маркович, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святого священномученика Кипріяна і святої мучениці Юстини

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Фоко, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 1: Від чарівного вміння навернувшись, богомудрий, до пізнання Божественного, явився єси для світу як лікар премудрий, зцілення даруючи тим, які тебе почитають, Кипріане з Юстиною: с якою молися Чоловіколюбцю Владиці, щоб спас душі наші.

Святий Кипріян був родом з Антіохії Писидійської, син багатих батьків. Його батько був жерцем у поганській божниці і сина призначив для цієї служби. Кипріян був дуже, обдарований у науках, він читав книги про звіздарство, а звіздарів тоді всі вважали чарівниками. Він їздив аж до Вавилону, щоб там пізнати всі тайни мантіїв-чарівників, а коли повернувся до Антіохії, то проголосив себе великим чарівником, а забобонні погани вірили в це і боялися його. Вони часто приходили в різних потребах і просили, щоб він допоміг їм своїми чарами.

Поганам нема що дивуватися, але нині християни, відкуплені кров’ю Ісуса Христа, ідуть до чарівників та ворожбитів і добровільно покланяються дияволу! І таких є дуже багато.

Кипріян провадив плюгаве, нечисте життя. Він ненавидів християн і приєднувався до їх гонителів. Дарма, що його шкільний товариш, християнин Євсевій, упоминав його і намагався привести до пізнання правди, однак Кипріян хулив Бога і висміював Христову віру.

В Антіохії був інший поганський жрець, який мав дочку, дівицю надзвичайно вродливу, на ім’я Юстина (“справедлива”). Бог подав їй ласку пізнати святу віру; вона прийняла хрещення, посвятила себе життю в чистоті, а також навернула до правди ще й своїх батьків. Її батько став священиком, а згодом і єпископом. Краса Юстини впала в око одному багатому поганському юнакові на ім’я Аглаїд. Той докладав великих зусиль, щоб звести діву з дороги чесноти, щоб потім одружитися з нею, однак свята Юстина навіть чути не хотіла про нього. Вона ж бо присвятила себе небесному Нареченому і шукала не земних радощів, а Божого миру. Аглаїд звернувся по допомогу до чарівника Кипріяна, пообіцявши йому велику винагороду. І той почав уживати всіх своїх чарів, а уживав їх на те, аби пересвідчитися у своєму безсиллі: бо нічим є сила цілого пекла проти сили святого хреста, яким знаменувала себе Юстина.

Це пересвідчення хоч і вдарило його, мов грім, але водночас відкрило йому очі. Він пізнав, що є слугою диявола, пізнав, скільки лиха накоїв, і зрозумів, що лишень у правдивого Бога може знайти прощення. Однак, тягар його гріхів так його пригнітав, що він став упадати в розпуку. Та милосердя Боже безмежне; Господь привів Кипріяна до одного священика на ім’я Тимотей і той утішив каяника; Кипріян прийняв Христову віру і почав покутувати за всі злочини свого життя. Він спалив усі свої чародійські книги і публічно визнавав усі свої проступки і гріхи. А гріхів тих було так багато, і то таких тяжких, що він, згадуючи їх, роздирав на собі одежу, голову посипав попелом і падав ниць, бо не смів свого погляду піднести до неба. У такі хвилини йому на допомогу спішив приятель його Євсевій, утішав і розповідав про надзвичайну силу святої крови Христової, пролитої за нас, і про безмежне Боже милосердя.

“Повір мені, – говорив він, – повір своєму приятелеві, який напевно тебе не обмане, бо любить тебе як брата у Христі. Я бачив грішників, що каялися і знаходили заспокоєння совісти. Правда, може так бути, що твої гріхи є більші від їхніх гріхів, та вони, без сумніву, не є більші від Божого милосердя. Але я не хочу стримувати твоїх сліз; плач, щоб сльозами змити свої гріхи, але будь при цьому розважливий, пізнай Ісуса Христа, Його безконечну доброту і припади до Його стіп”.

Таким повинен бути кожен приятель. Не в гріху, не в забавах і злочинах, а в покаянні, на шляху до добра він має підтримувати свого брата. На жаль, таких приятелів світ має мало. Євсевій привів Кипріяна до єпископа, а той узяв його до оглашенних і став навчати правд Христової віри. Кипріян учився зі смиренням, майно роздав убогим, а коли своїм життям довів, що його навернення щире, то був охрещений. Коли свята Юстина про це довідалася, тоді роздала убогим усе, що мала цінного. А Кипріян завдяки молитві, посту і добрим ділам став так зростати у чеснотах, що, за словами святого Григорія Назіянзина, залишив позаду багатьох і навіть випередив тих, що вже десятиліттями простували тою дорогою. І хоча у глибокому смиренні він уважав себе найгіршим чоловіком, та Бог удостоїв його своєю ласкою; він був висвячений на священика, а через шістнадцять років після свого навернення став єпископом Антіохії. Численні навернення поган до Христової віри були доказом його ревної пастирської опіки свого стада. Юстину настановив він дияконисою.

Вінцем їх святого й праведного життя, яке обоє провадили в молитвах, постах і добрих ділах, була мученицька смерть. У 304 р., коли настало жорстоке переслідування християн за імператора Диоклетіяна, їх поставлено було перед судом. Дарма, що кати живцем шматували їх тіла і піддавали найтяжчим мукам, вони явно і сміливо визнавали Христа Спасителя. Тоді мучитель наказав кинути їх у котел з розтопленим оловом та оливою, але, завдяки Божій силі, ця страшна купіль не завдала їм жодної шкоди. Побачивши це, староста Євтоломій відіслав обох до Никомидії, до самого імператора, а той велів вивести їх за місто і стяти мечем над берегом ріки, яка текла поблизу.

Коли їх привели на те місце, де мав бути виконаний присуд, тоді святий Кипріян випросив собі хвилину часу на молитву, бо хотів, щоб свята Юстина прийняла смерть першою, аби не бачила його страти. Так добрий пастир і в останню хвилю життя пам’ятав про своє стадо. А коли голова святої діви впала під мечем, то один християнин на ім’я Теоктист припав до ніг святого Кипріяна і попросив про благословення. За це мученицьку смерть вони прийняла обоє.

Пам’ять святих Кипріяна і Юстини шанували у Церкві з давніх-давен. Святий Григорій Богослов віддав їм шану своєю проповіддю, а Євдокія, жінка імператора Теодосія Молодшого, склала на їх честь прекрасну пісню (близько 425 р.).

__________

У той самий день

Святого блаженного Андрея, Христа ради юродивого

Житіє святого Андрея, Христа ради юродивого, описав його духовний отець, священик Софійського храму в Царгороді Никифор. Як він сам каже: “Описав я чудне і достославне життя благочестивого і святого отця Андрея, зібрав по порядку те, що почасти сам бачив на власні очі, а почасти чув від славного Епіфанія” (приятеля святого Андрея, а згодом Царгородського гіатріярха).

Святий Андрей за походженням був слов’янин. Разом з іншими полоненими його було продано у неволю, а купив його Теогност, царгородський вельможа і начальник війська. Теогносто- ві сподобався красивий і здоровий тілом Андрей, він зробив його своїм прислужником і велів навчати. Таким чином Андрей добре вивчив Святе Письмо. Кожну вільну хвилину він проводив у церкві, а вночі ішов за місто до Влахернської церкви Пресвятої Богородиці і там довгими годинами молився. Одного разу під час молитви вій постановив вибрати найтяжчий спосіб життя і, пішовши за своїм вибором, став юродивим Христа ради. У подертій одежі, босий, він бігав вулицями міста, а всі його штовхали, висміювали, обзивали біснуватим. Його господар, думаючи, що Андрей справді втратив глузд, відпустив його на волю, а слуга Божий жив без даху над головою, спав на гноєвищі, терпів холод і спеку, терпів людські насмішки, а милостиню, яку йому давали, він ділив серед бідних. Усе це святий Андрей терпів для того, щоб осягнути найглибше смирення і щоб міг сміливо напоумити не одного, хто став на дорогу гріха, і привести до покаяння. Бо дурному ніхто не здивується, а слово його, часто не зрозуміле для загалу, зрозуміле для того, до кого було звернене.

Так, зустрівши якось одного чоловіка, сказав йому: “Не роби того, що ти задумав, бо не побачиш більше світла!” А чоловік той задумав вночі розкопати гріб, в якому було поховано дівицю знатного роду, і здерти з її тіла золоте намисто. Та не послухав він перестороги святого Андрея і на місці злочину осліп. Іншого разу прийшов Андрей до одного монаха, який, попри численні чесноти, почав серцем прив’язуватися до грошей, і сказав йому, щоб остерігався того, бо душа його виходить на злу дорогу. Монах послухався, роздав усе, що мав, і дух захланности відступив від нього.

Лиш двоє людей знали, що святий Андрей тільки вдає біснуватого, – священик Никифор та Епіфаній. Одного дня на вулиці Андрей почув, як один юнак упоминає двох своїх друзів і заохочує до побожного і безгрішного життя. Андрей підбіг до нього, поцілував і сказав: “Ти – мій приятель, колись ти станеш єпископом великого міста!” Відтоді Епіфаній став приятелем та учнем святого Андрея. Священикові Никифорові Андрей відкрив, що був вознесений (як колись апостол Павло) до третього неба, і описав його невимовну красу. Він також удостоївся бачити у Влахернській церкві Покров Пресвятої Богородиці. Цю подію ми докладно описали на вчорашній день.

Помер святий Андрей близько 940 р., на шістдесят шостому році життя.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 15 жовтня Церква згадує св. свщмч. Кипріяна. Св. мч. Юстини. Св. Андрея, Христа ради юродивого.

Вітаємо Вас з Покровою Пресвятої Богородиці!

Вітаємо зі світлим святом Покрови Пресвятої Богородиці! Бажаємо здоров’я, миру, міцної віри, непохитної мужності та стійкості в будь-яких ситуаціях. Нехай зберігає, оберігає й захищає Богородиця, відводячи лихо й скверну від Вашого життя!

Привітання з Покровою та Днем козацтва - фото 453309
Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Вітаємо Вас з Покровою Пресвятої Богородиці!

Покров Пресв. Богородиці. Св. ап. Ананії, одного з сімдесятьох. Прп. Романа Сладкопівця. {Свщмч. Романа Лиска, пресв.}

“Покров Пресвятої Богородиці”Роман Василик, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Покров Пресвятої Богородиці

Тропар, глас 4: Днесь, благовірні люди, світло святкуємо,* отінювані Твоїм, Богомати, пришестям,* і, спозираючи на Твій пречистий образ, покірно мовимо:* Покрий нас чесним Твоїм покровом* і ізбав нас від усякого зла,* молячи Сина Твого, Христа Бога нашого,* спасти душі наші.

Кондак, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві* і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу.* Ангели з архиєреями поклоняються,* апостоли з пророками ликують,* бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.

Як велика і багатостраждальна Руська земля, так далеко поширюється гаряча, щира й сердечна молитва до Пресвятої Богородиці, якої святий Покров нині прославляємо. І сотні літ тому, в найтяжчу годину для народу, коли люта орда клала трупом руське поле, на попелищах руських міст і сіл катувала синів і дочок нашого бідного народу, забирала в полон на чужину, коли народ мусив муром стояти за свою долю і волю, він завжди з великою надією звертався до святого Твого Покрову, Прене- порочна Діво Маріє. Він плакав, молився і простягав свої руки і сильною була його віра, бо знав, що Ти покриєш його омофором своєї ласки.

Не один порок тяжить на душі нашого народу; грішить він, як і грішив раніше, браком народної згоди і любови. Однак милосердя Господа постійно є над нами, наче б у нагороду за те, що ми з синівською любов’ю щиро, гаряче, не про людське око, а з потреби серця постійно звертаємося до Пресвятої Богородиці. Є народи, які проголосили, що віддають себе під опіку Пречистої, називають Її своєю королевою і золотом прикрашають Її образи. У нас немає золота, у нас небагато красних слів, натомість маємо просте, щире і гаряче серце, віддане Пречистій нашій Матері, багате вірою, багате любов’ю і надією на Її поміч.

І доки сяє сонце, доти не ослабне наша любов до Пресвятої Богородиці. Хай безвірники повного жменею сіють зерно своєї брехливої науки, хай ідуть в народ зі своєю диявольською службою – не треба їх боятися. Віри в Бога і любови до Його Матері вони не зможуть відібрати у народу; скоріше висохнуть всі руські ріки, скоріше вода до каменя змиє Карпати, однак народ залишиться завжди такий самий, завжди правдиво побожний, правдиво відданий Пречистій.

Та одного нам треба боятися. Наші прапрадіди гинули на палях, а в нестерпних муках і з останнім подихом молилися до Пречистої. У поганських тюрмах їх жива плоть відпадала від костей, та не зреклися вони любови до Заступниці християнського роду. Але горе тому, хто наважився злобним словом виступити проти Неї. Як сльоза дитини, така чиста, ціломудра, така нескверна була душа і думка народу; на широкій Русі не знайшлося ніколи нечестивця, який би наважився навіть у найпотаємніших думках образити Ту, яка була захисницею, поміччю і відрадою Руси.

Нині все інакше. Нині часто-густо чути хулу, і хоч віра в народі непохитна, та, однак, нема вже тої ревности, яка на покарання повинна вести кожного, хто сміє її послаблювати, хто сміє видирати в народу любов до Христа Спасителя, любов до Його Пречистої Матері, якої Покрову – як в минулі віки, так і нині та в майбутні віки – ми потребуємо.

Ніхто за нас не заступиться, ніхто нас не спасе, не помилує, ніхто нас не приведе до воскресення і свободи, якщо Пресвята Богородиця нас залишить. Пам’ятаймо, що чим більше слабшає в народі віра, тим більше заникає надія на здобуття волі і долі.

Тому спішімо нині до церкви просити, молити і благати Пречисту Діву про Її Покров. Спішімо з давньою вірою і з давнім упованням. Усі покинули нас, лиш Бог один і Покров Його Матері не покине нас ніколи!

Сталося це за правління імператора Лева Премудрого на початку X ст. Гнів Божий навис над Царгородом, всюди лютувала страшна пошесть, від якої люди падали трупом. Тоді весь народ став у церквах вимолювати Божого помилування, зрошував сльозами підніжжя хреста, призивав допомоги Пресвятої Богородиці. А хто взиває про допомогу до Пречистої, той напевно буде вислуханий, того Вона не позбавить своєї допомоги, як не позбавила й тих, які в Цар- городі простягали до Неї свої руки.

А що сталося далі, те читаємо в житії святого Андрея, Христа ради юродивого (його пам’ять вшановуємо 2 жовтня, тобто завтра): “Однієї ночі, під час всенічного славослов’я в церкві у Влахернах (ми вже згадували про цю церкву, свою назву вона отримала від Влахернської морської протоки, розташованої поблизу), в якій зберігалася риза Богоматері з омофором і частиною пояса, на молитву прийшов святий Андрей. Був там і учень його Епіфаній та один його слуга. Андрей, як зазвичай, пробув у церкві аж до ранку. Вранці, о четвертій годині, Андрей побачив величаву жінку, що йшла від царських воріт у супроводі численних осіб; святі Йоан Предтеча і Йоан Богослов підтримували Її під руки, багато святих у білих одежах ішли перед Нею, а інші за Нею, співаючи гимни і духовні пісні. Коли Вона наблизилася до амвона, то Андрей підійшов до Епіфанія і запитав його:

«Чи бачиш ти Владичицю і Царицю світу?»

«Бачу, отче мій духовний», – відповів Епіфаній.

І стали вони спостерігати далі. Вона ж приклонила коліна і молилася якийсь час, обмиваючи сльозами своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши там молитву, Вона підійшла до престолу і біля нього також молилася за предстоячий народ. Після молитви Богородиця зняла з себе світлий блискучий покров, що вкривав Її голову, й, урочисто тримаючи його своїми пречистими руками, розпростерла над цілим народом. Обидва самовидці, святі Андрей та Епіфаній, тривалий час дивилися на той розпростертий над народом покров. Доки там стояла Пресвята Богородиця, доти було видно і той покров. Щойно Вона відійшла, як він також зник. Та, взявши його зі собою, Богородиця залишила благодать усім, що були там присутні”.

З тої хвилини пошесть у Царгороді припинилася; святі Андрей і Епіфаній розповіли про з’яву, свідками якої удостоїлися бути, і весь народ став величати Покров Пречистої Діви. Видіння святого Андрея було змальоване на великій іконі, яка зберігається у Влахернській церкві. Святий Андрей був слов’янином. Слов’янські народи, а особливо Руська земля, з великим богоміллям почитають Покров Пречистої Богоматері, якому на Русі присвячено дуже багато церков. Пам’ять Покрову Пресвятої Богородиці на Русі почали відзначати у XII ст.

__________

У той самий день

Святого апостола Ананії

Тропар, глас 3: Апостоле святий Ананіє, моли Милостивого Бога, щоб прогрішень відпущення подав душам нашим.

Кондак, глас 2: В молитвах теплий заступниче і тим, які просять вислухання скоре, прийми моління, Ананіє, наше і Христа моли, щоб помилував нас, Єдиного, який у святих спочиває.

Щойно Христова віра стала ширитися, як проти неї виступили юдеї, з усією своєю затятістю. Мало було фарисеям того, що вони розіп’яли Сина Божого на хресті, тепер вони стали переслідувати Його апостолів і всіх вірних. Серед тих гонителів був і Савло, який вибрався до Дамаску, щоб там ув’язнити і доставити до Єрусалиму на суд усіх ісповідників Христової віри, чоловіків і жінок. Однак дороги Божі невідомі; той Савло мав стати вибраною посудиною Божої благодаті. Осліплених! світлом з неба, він упав з коня, і тоді, вже не опираючись Божій ласці, питає: “Хто Ти, Господи?” (Ді. 9, 5)

А Господь до нього: “Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити” (Ді. 9, 6). А далі Діяння апостолів оповідають таке: “А був у Дамаску один учень, на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні: «Ананіє!» Той озвався: «Ось я, Господи». Тоді Господь до нього: «Встань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди Савла, на ім’я Тарсянина: ось він молиться». І бачив (Савло) у видінні чоловіка, на ім’я Ананія, як він увійшов і поклав на нього руки, щоб прозрів знову. Ананія ж відповів: «Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіяв Твоїм святим в Єрусалимі. Та й тут він має владу від архиєреїв в’язати всіх, що прикликають Твоє Ім’я». Але Господь сказав до нього: «Іди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів і синів Ізраїля. Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за моє ім’я». Відійшов Ананія і, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив: «Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом»” (Ді. 9, 10-17).

Цього Ананія, який охрестив Савла, свята Церква сьогодні вшановує пам’ять. Він був, імовірно, одним з сімдесяти апостолів, вибраних Ісусом, і поставлений єпископом у Дамаску. З Дамаску він пішов до Єлевтерополя (місто в Юдеї) і там голосив Христову віру юдеям та поганам, за що його було поставлено на суд старости Лукіяна. Той змушував Ананію поклонитися божкам, але мученик став сміливо славити перед ним Христа Спасителя. Мучитель наказав його побити, потім велів шматувати його тіло гаками, а рани припалювати свічками. А коли святий Ананія у тих муках і далі вголос молився до Христа Ісуса, тоді староста видав його в руки народу і велів вивести за місто та каменувати.

Тіло святого мученика вірні перенесли до Дамаску і там чесно поховали.

__________

У той самий день

Преподобного отця Романа Сладкопівця

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Романе, дух твій.

Кондак, глас 8: Божественними чеснотам духа змолоду прикрасився, Романе премудрий, Церкви Христової пречесною окрасою був єси: співом бо прекрасним прикрасив ти її, блаженний. Тому молимо тебе: подай тим, які прагнуть Божественного дару твого, щоб співати тобі: радуйся, отче преблаженний, окрасо церковна.

Преподобний Роман народився в Емесі, в Сирії. З молодих літ він присвятив себе служінню Богові, жив у чистоті і в молитві. Невчений, він не вмів навіть читати, а був паламарем у Вириті. Невдовзі святий пішов до Царгорода і там цілими днями молився і служив при церкві Пресвятої Богородиці в Кирах. Кожного вечора він ішов за місто, до Влахернської церкви, і часто проводив там у молитві цілу ніч. Було це за правління імператора Анастасія І (491-518), а патріярхом тоді був Свтимій (490-504). ІІатріярх поставив Романа паламарем храму святої Софії. А оскільки полюбив благочестивого юнака, то давав йому з церковних доходів таку саму частку, що й клирикам, які співали в клиросі.

Клирики через це вважали себе скривдженими і насміхалися з бідного Романа, який гасив свічки і замітав церкву. Одного разу в навечір’я Різдва Христового, коли у храмі був сам імператор, клирики стали силоміць тягнути Романа до клироса, кажучи, що він бере таку саму частку, як і вони, то нехай і співає разом з ними. Преподобний, публічно осоромлений, упокорився Богу, і коли повернувся додому, упав хрестом на землю і довго-довго молився до Пресвятої Богородиці.

Прийшла ніч. Святий Роман відпочивав на своєму твердому ліжку, а може, і на голій землі. Аж ось уві сні він бачить, як Пресвята Богородиця стала над ним і дає йому шматок паперу, кажучи тихим голосом: “Візьми і з’їж це!”

Послухав Її святий, і видіння зникло. Коли він прокинувся, то почув невимовну душевну радість, бо пізнав, що розуміє всі найглибші тайни святої віри, що Пресвята Богородиця подала йому дар Святого Духа – премудрість. І знову припав він на коліна і молився зі сльозами до Неньки небесної і до Її Сина. Вранці храм наповнився народом; імператор і бідняк, усі спішили поклонитися святому Різдву Христовому. А коли мали співати кондак празника, тоді преподобний Роман, за Божим натхненням, вийшов на амвон (кондак співав завжди один клирик) і чудесним, милозвучним, ангельським голосом заспівав пісню, яку сам у цю ж хвилю уклав і яку нині знає кожен з нас: “Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог”.

І дивувалися всі, чуючи такий чудесний голос і таку красну пісню. А коли патріярх запитав преподобного, хто навчив його такої пісні, то він у смиренні розповів усе, що сталося. Патріярх висвятив Романа на диякона, а той уклав понад тисячу тропарів, кондаків, стихир та інших церковних пісень. За це святого й назвали Сладкопівець. Бо пісні його такі милозвучні, такі зворушливі, що проникають до самих глибин серця.

Преподобний Роман помер близько 556 р. Похований у храмі в Кирах. Його пісні донині співає Христова Церква, прославляючи Господа нашого Ісуса Христа і Преиепорочну Його Матір.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Покров Пресв. Богородиці. Св. ап. Ананії, одного з сімдесятьох. Прп. Романа Сладкопівця. {Свщмч. Романа Лиска, пресв.}

Камінь та скульптор (притча)

В одному відомому і людному парку стояв камінь. Простий собі такий камінь. Нічим не примітний. І ось, одного разу, його побачив скульптор. Він обійшов навколо нього кілька разів. І пішов у задумі.

Через деякий час, скульптор повернувся в парк, прихопивши з собою інструменти.

Він працював молотком та зубилом, стукав по каменю, відбиваючи великі і маленькі шматочки. Поліцейські огородили ділянку, щоб якийсь уламок не потрапив випадково в перехожого.

На подив, скульптор досить швидко закінчив роботу і сказав, що можна прибирати огорожу.

Всі бажаючі побігли дивитися на роботу скульптора. Це була чудова скульптура.

Люди вигукнули:

— Це ж треба! Яка краса!!! — говорили одні

— А раніше був просто камінь! — казали інші.

— Ще б! Адже це велика робота талановитого скульптора! — вигукували треті.

Похвала сипалася з усіх боків.

А скульптор скромно сказав:

— Що ви! Я ж не зробив нічого особливого. Ця скульптура завжди була в цьому камені. Ви хіба не бачили? Я просто прибрав зайве.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Камінь та скульптор (притча)

13 жовтня Церква згадує св. свщмч. Григорія, єп. Великої Вірменії.

Св. ГригорійОлег Янковський, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua

Святого священномученика Григорія, єпископа Великої Вірменії

Тропар, глас 4: Днесь незахідного світла світильник, святитель превеликий, і многостраждальний пастир, подвижників і страдників образ, церкви вірменської світла окраса, на красний спів вірних збирає, щоб зійшовшись пам’ять його з любов’ю прославили. І ми ублажім похвалами мученицькою славою прикрашеного Григорія богомудрого.

Кондак, глас 2: Благославного і священноначальника всі, як страдника за істину, днесь вірні в піснях і піснеспівах возхвалімо, чуйного пастиря і учителя Григорія, всесвітнього світильника і поборника, бо він Христу молиться, щоб спастися нам.

Святий Григорій походив із Персії. Його батько Анак був родичем королів Вірменії і Персії. Він брав участь у замаху на короля Вірменії, під час якого і сам загинув, з усієї його родини залишився лиш син Григорій. Приятелі його батька вивезли хлопця до Кесарії Кападокійської, де він прийняв Христову віру, з часом одружився, а коли став удівцем, покинув двох своїх синів, один з яких був священиком, і повернувся до Вірменії, де служив при дворі короля Тиридата, батька якого вбив батько Григорія.

Коли Тиридат довідався, що Григорій християнин, до того ж є сином убивці його батька, то наказав віддати його на найстрашніші муки, а потім кинути до в’язниці, де святий страждав чотирнадцять років.

Так сталося, що до Вірменії утекла від переслідування свята і Богу посвячена діва Рипсимія, а з нею тридцять шість дів монахинь. Трдат, довідавшись про це, велів поставити їх перед собою, а побачивши незвичайну красу святої Рипсимії, запалав до неї нечистою любов’ю. Коли свята діва зганьбила його грішні наміри, то, після тяжких мук, була, разом з іншими святими дівицями, стята мечем. Але Бог покарав злобу Трдата, він з’їхав з глузду і заблукав у горах. І тоді його сестра ві сні почула голос, що короля, її брата, може зцілити св. Григорій, який страждає у в’язниці. І справді, Трдат, за його молитвами, був оздоровлений, і тоді король з усім двором навернувся до Христової віри. За його наказом святий Григорій поїхав до Кесарії, де був висвячений на священика, а потім на єпископа. Після цього, взявши з Кесарії свого сина священика Аристага, повернувся до Вірменії і майже весь край навернув до Христової віри. Трдат спровадив з Греції учених людей, закладав школи, будував церкви і монастирі. На місці, де поховано мощі святих Рипсимії і тридцяти шести дів, святий Григорій звів (поблизу Єревану) славний Ечміядзинський монастир. Святий Григорій проповідував Христову науку серед диких племен Каспійського побережжя і на Кавказі. У Вірменії єпископом замість себе поставив свого сина, який пізніше брав участь у Вселенському соборі в Нікеї (325 р.). Сам святий Григорій решту життя перебував на самоті і помер близько 326 р. 30 вересня пастухи знайшли його тіло, і тому в цей день Церква святкує його пам’ять.

Згідно з вірменським переданням, мощі святого Григорія за імператора Зенона було перенесено до Царгорода, а у Вірменії зосталася лишень його права рука. У

Вірменії донині зберігаються тексти двадцяти трьох проповідей святого Григорія, в яких він пояснював Христову віру королеві і народові.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 13 жовтня Церква згадує св. свщмч. Григорія, єп. Великої Вірменії.

Щаслива родина (притча)

Притча о счастливой семье

В одному маленькому місті живуть по сусідству дві сім’ї. Одні подружжя постійно сваряться, звинувачуючи один одного у всіх бідах і з’ясовуючи, хто з них прав. А інші дружно живуть, ні сварок у них, ні скандалів.

Дивується норовиста господиня щастя сусідки. Заздрить.

Каже чоловікові:

— Піди, глянь, як у них так виходить, щоб усе гладко і тихо.

Прийшов той до сусідського будинку, причаївся під відкритим вікном. Спостерігає. Прислухається.

А господиня якраз порядок в домі наводить. Вазу дорогу від пилу витирає. Раптом задзвонив телефон. Жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу. Але тут її чоловікові щось знадобилося в кімнаті. Зачепив він вазу, та впала і розбилася.

— Ох, що зараз буде! — думає сусід.

Підійшла дружина, зітхнула з жалем, і каже чоловікові:

— Пробач дорогий. Я винна. Так невдало вазу поставила.

— Що ти, мила? Це я винен. Поспішав і не помітив вазу.

— Що ти? Не винен ти. Це я була неуважна. Ну да, ладно. Як то кажуть – на щастя!

Боляче защеміло серце у сусіда. Прийшов він додому засмучений. Дружина до нього:

— Ну що ти так довго? Подивився?

— Так!

— Ну і як там у них?

— У них-то кожен сам винен. Ось тому і не сваряться. А ось у нас всі і завжди праві

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Щаслива родина (притча)

12 жовтня Церква згадує прп. Киріяка самітника. Тиждень 19-ий по Зісланні Святого Духа.

Преподобного отця нашого Киріяка, самітника

Тропар, гл. 1: Пустинним жителем і в тілі ангелом,* і чудотворцем показав Ти себе, богоносний отче наш Киріяче.* Постом, чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши,* зціляєш недужих і душі, що з вірою прибігають до Тебе.* Слава Тому, що дав Тобі кріпость,* слава Тому, що вінчав Тебе,* слава Тому, що діє тобою всім зцілення.

Кондак, глас 2: Чистотою душевною божественно озброївшись і неустанну молитву, як спис, взявши міцно, посік єси демонські напади, Киріяче, отче наш, молися неустанно за всіх нас.

Преподобний Киріяк був родом з Коринту. Його батько Йоан був священиком, він служив у соборовому храмі. Мати називалася Євдоксією. Єпископ Коринту Петро був їх родичем. Побачивши глибоке благочестя юнака (Киріяк народився при кінці правління Теодосія Молодшого), він поставив його читцем у церкві. Та Киріяк, хоч і був молодий літами, зростав у чеснотах і постійно думав про монаше життя. Одного разу, почувши в церкві слова святого Євангелія: “Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною” (Мр. 8, 34), вийшов з храму й, нікому нічого не сказавши, пішов на пристань, сів на корабель і подався до Єрусалиму поклонитися святим місцям. З Єрусалиму він пішов до лаври святого Євтимія Великого, і той постриг його на монаше життя й послав на Йордан, до Лаври, де ігуменом був святий Герасим.

Святий Герасим пізнав у Киріякові одного з вибраних Богом подвижників і дуже полюбив його, і кожного року в часі Великого посту брав його зі собою в глибоку пустелю. Після смерти преподобних Євтимія і Герасима Киріяк повернувся до євтимієвої лаври, але коли побачив, що там слабшає первісна любов, то перебрався до лаври Сукійської, що її заклав преподобний Харитон (його житіє читали вчора). Тут він від початку пройшов усі етапи монашого життя. Упродовж кількох літ прислуговував братам, доглядав хворих, невдовзі був поставлений дияконом, а на сороковому році життя його висвятили на священика.

Життя, яке він тут провадив, годі описати. Досить лиш навести слова святого, що сонце не бачило, щоб він їв і щоб гнівався. Увечері, аж до півночі, преподобний Киріяк читав псалми, потім служив полуношиицю, і лиш після цього прилягав трішки поспати. Але й таке життя видалося йому занадто розкішним, тому на сімдесятому році життя він узяв зі собою одного учня і поселився в дикій пустелі Натуфа. Кирило, монах лаври святого Євтимія Великого, описуючи життя преподобного Киріяка, каже, що в тій пустелі не було чим прохарчуватися, росло там лиш дуже гірке зілля, до їди непридатне. Однак Киріяк велів учневі варити те зілля і воно ставало добре і солодке. Один благочестивий чоловік з міста Фекуї, довідавшись про побут преподобного в пустелі, привіз йому багато буханців хліба. А наступного дня, коли учень, як звичайно, зварив зілля, і вони стали їсти, то воно виявилося геть гірким. Тоді святий Киріяк поучав його, що Бог тільки в потребі чинить чуда, а їсти варену страву, маючи хліб, було б лакомством. Коли хліб закінчився, тоді вони знову стали варити гірке зілля і воно їм добре смакувало.

Прожив він там чотири роки, але коли люди і тут стали горнутися до нього і просити про молитви та оздоровлення (Бог наділив його силою творити чуда, проганяти бісів і зцілювати хворих), тоді преподобний Киріяк пішов у пустелю Рува, де подвизався п’ять років; а потім він ще сім років мешкав у скелястій місцині, що називалася Сусаким. Після цього святий повернувся до Сукійської лаври й оселився в печері преподобного Харитона, але не затримався тут на довго. Дев’яностодев’ятилітній старець знову подався до Сусакиму і прожив там, у найбільшій глушині, ще сім років. За переданням, він жив в одній печері з левом, який був лагідний, як ягня, і жодному з монахів, що навідували преподобного, не зробив нічого злого.

За два роки до смерти, зваживши на прохання монахів, святий Киріяк повернувся до Сукійської лаври. І тут на сто дев’ятому році життя (близько 553 р.) з молитвою на вустах закінчив своє святе життя. За описом монаха Кирила, був він міцної статури і високий зростом.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 12 жовтня Церква згадує прп. Киріяка самітника. Тиждень 19-ий по Зісланні Святого Духа.

Кільце царя Соломона (притча)

Притча. Перстень царя Соломона. - Кращі українські притчі

За переказами, цар Соломон володів магічним кільцем, на якому був напис: «Все минає!».

Це кільце вдягнув йому на палець придворний радник. Він рекомендував царю ніколи, ні за яких обставин, не знімати його.

У хвилини горя і важких переживань Соломон дивився на напис і заспокоювався.

Але одного разу сталося таке нещастя, що мудрі слова, замість того щоб утішити, викликали у нього напад люті.

Зірвав він кільце з пальця та кинув його на підлогу.

Коли воно покотилося, Соломон раптом побачив, що на внутрішній стороні кільця теж є якась напис.

Соломон здивувався. Адже він ніколи не бачив внутрішньої сторони кільця.

Зацікавившись, він підняв кільце і прочитав таке: «І це мине».

Гірко засміявшись, Соломон надів кільце і більше з ним не розлучався.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до Кільце царя Соломона (притча)

11 жовтня Церква згадує прп. й ісп. Харитона. Св. В’ячеслава, князя чеського. Собор преподобних отців Печерських, що спочивають у ближніх печерах преп. Антонія. Неділя 18-та по Зісланні Святого Духа.

11 жовтня Церква згадує іспов. Харитона; св. В'ячеслава Чеського |  Патріарша катехитична комісія

Преподобного отця нашого й ісповідника Харитона

Тропар, глас 8: До джерела сліз твоїх потоки ісповідання злучив Ти* і купіль духовну вчинив Ти, Харитоне преподобний,* і в ній умиваєш прогрішення,* і чистими представляєш Владиці Богу всіх тих, що з вірою творять пам’ять твою.* Тому моли Христа Бога,* щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 2: Насолодившись, богомудрий, повздержністю* і плоті Твоєї пожадливість приборкавши,* явився Ти як той, що виростає вірою,* і, як дерево жизні посеред раю, процвів Ти, Харитоне всеблаженний, священніший.

Преподобний Харитон був родом з Іконії, міста, що лежить в Ликаонській стороні. У часи Ліцинія його поставили перед судом, Де він сміливо визнав Христа Спасителя. За це його немилосердно побили, аж тіло відпадало від костей, а потім кинули до в’язниці, де преподобний страждав аж до хвилі, коли було оголошено свободу для християн. Тоді святий Харитон, зі знаками перенесених мук на тілі, вийшов із в’язниці. Щоб подякувати Господу за всі Його ласки, він вирушив на прощу до Єрусалиму. За кілька миль до міста на нього напали розбійники і зв’язаного залишили у своїй печері, а самі пішли шукати ще іншої здобичі. За переказом, до печери заповзла ядовита змія і почала пити з коновки вино. Коли розбійники вернулися до печери і напилися того вина, то в лютих муках усі померли, бо вино було отруєне зміїною отрутою. І так преподобний Харитон врятувався, а що знайшов він у розбійників величезні скарби, то все роздав убогим і церквам, а сам біля печери розбійників побудував лавру, що звалася Фаре, Була вона розміщена від Єрусалиму на шість миль, У самій печері облаштували церкву, яку близько 380 р. посвятив тодішній патріярх Єрусалиму святий Макарій.

У лаврі преподобного Харитона зібралося багато самітників, які проводили час у молитві і праці. Святий Харитон призначив їм ігумена, а сам перебрався до іншої печери, поблизу Єрихону. Однак і сюди дуже скоро стали горнутися монахи, і невдовзі тут постала нова лавра, яку згодом розширив Елпідій, учень преподобного. Тоді святий Харитон пішов глибоко в пустелю в бік міста Фекуї, але й там змушений був заснувати третю лавру, яку названо “Сукійською”, що в перекладі означає “стара лавра”. Не залишився і в ній жити преподобний Харитон, а перебрався на високу гору, де на самоті прожив аж до смерти. Господь Бог не випускав зі своєї опіки вірного слугу, а коли святий старець вже не мав сил ходити по воду, то, за волею Божою, поблизу його печери зі скали потекло джерело здорової води.

Перед смертю святий слуга Божий зібрав у монастирі Фаре монахів з трьох монастирів, які він заснував, дав їм останню науку, благословив і повний чесноти передав свою душу в руки Творця. Свята Церква зачислила до лику мучеників ще одного Харитона, який постраждав за віру Христову в часи імператора Аврелія. Він був убитий мечем.

Опубліковано в категорії: Дорога віри | Коментарі Вимкнено до 11 жовтня Церква згадує прп. й ісп. Харитона. Св. В’ячеслава, князя чеського. Собор преподобних отців Печерських, що спочивають у ближніх печерах преп. Антонія. Неділя 18-та по Зісланні Святого Духа.