Парафія св. Димитрія

Я поряд з вами, щоб благословляти вас і допомагати вам. Не вагайтеся у своїх молитвах. Їх буде почуто. Уся влада належить Мені. Нагадуйте це собі часто і безупинно.

Кажіть, поки ваше серце не співатиме Радістю про захист і силу, яку ви дістали.

Кажіть, поки сила слів не віджене і не знищить усі сили зла, що ворожі вам.

Нехай стане це для вас бойовим покликом: «Дана всяка влада Моєму Господеві, дана всяка влада Моєму Приятелеві, дана всяка влада Моєму Спасителеві», – щоб відкрився вам шлях до перемоги.

Потугою своєю Він повік володарює (Псалми 66, 7).

Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»

Житіє святого мученика Кондрата і тих, що з ним

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Маючи бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їхніми молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 4: Терпінням зла умертвив єси гордого ворога, страстотерпче, смерть від меча перетерпів ти з тими, які співстраждали з тобою, Кодрате премудрий, тому чесну пам’ять вашу святкуємо, взиваючи: пом’яніть нас перед Владикою, мученики непереможні.

В пустелі, поблизу міста Коринту, жив відлюдник на ім’я Кондрат. Життя його з наймолодших літ було дуже чудесне:мати його померла в пустелі, де скиталася, переховуючись від мучителів християн. Дитя росло саме-самісіньке, годувалося зелами і втрималося при життю лиш завдяки Божій помочі. Згодом хлопчину знайшли вірні і взяли з собою до Коринту, де хлопець навчався закону Божого, а з часом став славним лікарем. Однак невдовзі повернувся він в пустелю і цілковито посвятився служінню Богові. Тут, в пустелі, відвідували його учні:Кипріян, два Діонисії, Анект, Павло і Крискент.

В часи гонителя християн Деція усіх їх було ув’язнено і поставлено на суд начальника Коринту Ясона. Вони витерпіли найтяжчі муки:їх били палицями, вішали вниз головою, палили вогнем і різали живцем їх тіла. Врешті-решт кинули їх диким звірам, але ті навіть не торкнулися святих. Потім волокли їх вулицями міста, а поганський натовп кидав у них камінням та бив їх палицями. 10 березня близько 250 р. вони прийняли смерть від меча, а на місці, де святі склали свої голови за Христа, в чудесний спосіб стало витікати джерело дуже доброї води.

Невдовзі після їх смерти в Коринті замордували ще Вікторина, Віктора і Никифора, їх поклали в камінну ступу і розторощили. Потім мученицьку смерть прийняли решта святих. Клавдієві відтяли руки й ноги, і він помер у страшних муках;Діодора засудили на спалення живцем, а він сам стрибнув у вогонь;Серафіон помер від меча;Папія і Леоніда втопили в морі. Крім них постраждали невісти-мучениці:Хариїса, Юнехія, Василиса, Ніка, Гала, Галина і Теодора.

Мені, вашому щонайближчому Приятелеві, дано всяку владу. Її дано Мені від Мого Отця, і хіба не мають права Мої близькі друзі просити її?

Ви не можете мати потреби, якої Я не міг би заспокоїти. Квітка і тисяча гривень – одне ніяк не важче від другого.

Ваша потреба – це духовна потреба робити Моє діло. Усяка духовна поміч постає з любови. Квітка і тисяча гривень – одне і друге постає з любови до тих, хто їх потребує. Хіба ви не бачите цього?

Я думаю про вас, про розквітлий пуп’янок, а ви обернули це в підбадьорливе слово для любої людини чи усмішку. І те підбадьорливе слово оздоровило. Добре здоров’я – це праця для Мене, а ця праця – нові душі для Мене.

І так триває далі, це повсякчасна поміч, але тільки в тому разі, якщо потреба духовна.

Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає що його пан робить.

Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого (Йоан 15, 15).

Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»

Святих 40 мучеників, замучених у Севастійському озері

Тропар, глас 1: Страстоносці всечеснії, сорок Христових воїнів, непохитні лицарі,* що перейшли крізь вогонь і воду* і стали співгромадянами ангелів,* з ними моліться Христові за тих, що з вірою вас прославляють:* Слава Тому, що дав вам кріпость,* слава Тому, що вас вінчав,* слава Тому, що через вас подає всім зцілення.

Кондак, глас 6: Все воїнство світу покинувши,* на небесах ви до Владики прилучилися, сорок страстотерпців Господніх:* крізь вогонь бо й воду пройшовши, блаженні,* достойно прийняли ви славу з небес і безліч вінців.

Сталося це в часи мучителя Ліцинія. Оцей безбожник виступив явним ворогом імператора Костянтина Великого. Знаючи, що Костянтин є оборонцем Христової віри, він навмисно став мучити християн, прогнав усіх достойників-християн зі свого двору, багатьох єпископів замучив, заборонив християнам збиратися на богослуження, а згодом почав загальне переслідування вірних. У місті Севастії, в Малій Вірменії, стояв дванадцятий легіон війська, названий “безстрашний”, бо ж ще за правління імператора Марка Аврелія (з того часу минуло вже багато років), вояки цього легіону, а служили в ньому самі християни, під час війни з галами своєю молитвою і відвагою причинилися до славної перемоги римського війська над ворогом.

Командиром легіону, в часи, про які йде мова (320 р.), був поганин Агриколай. А коли наказ Ліцинія, щоб усі покланялися поганським божкам, оголосили у війську, тоді виступило 40 молодих вояків того легіону і прилюдно оголосили, що вони є християнами і не поклоняться ідолам. Їхній славний подвиг і мученицьку смерть описали святі Василій Великий, Григорій Ниський (його брат), Єфрем, Гавдентій;про мучеництво вояків згадує і святий Йоан Золотоустий – усе це є доказом того, як з давніх-давен вселенська Церква почитала цих святих мучеників, і нині почитає їх пам’ять окремою службою.

Коли святі мученики стали перед Агриколаєм і заявили, що жодна сила не відлучить їх від Христа Спасителя, то він наказав цих сповідників віри кинути у в’язницю. Святим явився Христос і пообіцяв свою поміч. Сповнені радости й веселости, стали вони наступного дня на суді та співали псалми, коли залізом рвали їх молоді тіла, і давали свідчення найбільшої відваги й найбільшої любови до свого Спасителя. Їх знову кинули до в’язниці, а там, у гарячій молитві, взивали вони до небесного Отця і просили:“Нехай прийде царство Твоє”, – царство правди, любови і справедливости.

Агриколай закликав на суд князя тих країв Лисія. Коли перед вельможею стало 40 славних, безстрашних воїнів-побідоносців, він не міг надивуватися їхній красі й обіцяв великі багатства та ще більші почесті, аби лиш вони підкорилися волі імператора. Безумний і засліплений! Не знав він, що для воїнів Христових муки і смерть – ніщо, бо муки і смерть – це дорога до найбільшої слави, до найбільшого багатства, до вічної нагороди небесної, дорога до джерела всякої ласки, всякого щастя і любови – до Ісуса Христа. І тоді Лисій видумав для них страшну, нечувану муку. Відбувалося все це взимку, в пору тріскучих морозів, коли в краї панували сильні північні вітри. Мучитель наказав усіх 40 мучеників тримати цілу ніч в озері, поблизу міських купелей, в яких було напалено, щоб цим ще більше спокусити святих воїнів.

Це були страшні і люті страждання, бо, як каже Василій Великий у своїй похвальній бесіді святим 40 мученикам, “на морозі тіло від охолодження крови спочатку синіє, потім його трясе і корчить, зуби починають стукотіти, далі руки і ноги дерев’яніють і замерзають. Біль проймає аж до костей, тепло з рук і ніг відступає досередини тіла і там здається, немов би вогонь усе спалив – і поволі наступає смерть”. А святі мученики радісно зняли з себе одяг, весь до сорочок, стали в ополонки і голосно молилися:“О дякуємо Тобі, Господи, що, знімаючи з себе цю одежу смертного тіла, можемо зняти з нього і наші гріхи! Як зможемо ми віддячити Господеві нашому, який задля нас ходив обдертий і нагий? І хіба то велика річ, що слуга терпить те, що терпів його Пан? Холод нестерпний, але натомість є вічне небо;за одну ніч страшних мук ми осягнемо щасливу вічність. Інші умирають через свої злочини, а ми вмираємо задля справедливости. Не піддаваймося дияволові! Коли ж умирати, то вмирати дочасно так, щоб потім жити вічно”.

І про одне лиш просили Господа, щоб усі вони здобули перемогу над дияволом, щоб не зменшилося це число сорок, освячене постом Мойсея, Іллі і самого Спасителя. І Бог вислухав їх молитви.

Ніч, темна, люта, свище вітер, тріщить мороз. Поснула сторожа, а там, в озері, святі мученики у нестерпних муках моляться Богу, і щораз тихіше, бо голос їх слабне, бо життя починає поволі відходити, бо людська природа починає відступати перед звірячими муками. Та не слабне дух, хоч і диявол у тих муках не перестає спокушати. І ось отримав перемогу злий дух;один з них, що був уже так близько до неба і нагороди, зрікається Христа, з решту сил вискакує на берег і біжить до теплої купелі, аби на порозі упасти замертво. Бачить те сторож купелі і страх проймає його. Поглянув на озеро, а там світло пречудесне сяє, там Христос Спаситель возноситься видимо, а Його ангели кладуть на голови святих мучеників вінці, як сонце ясні.

“Великий Бог християнський!” – став взивати сторож, збудив воїнів, на їх очах зняв із себе одяг і стрибнув у воду на місце відступника, покараного вже і осудженого. І ось знову їх є повне число, знову їх сорок, бо сорок престолів приготовано там, у небі. Минає ніч. Вранці, за наказом мучителя, святих витягнули, вже майже без життя, молотами добили їх і тіла склали на вози, щоб відвезти їх на спалення. Один зі святих мучеників на ім’я Мелитон, виявляв ще ознаки життя, тож кати його залишили, бо думали, що він, може, очуняє і поклониться божкам. До його бездушного тіла підійшла його мати, взяла на свої руки і гірко заплакала. Плач її не через те, що син перетерпів таку муку, а через те, що не вдостоївся він вічної нагороди, бо вона пожертвувала його Богові;бо друзі його вже щасливі, вже в небі, а він ще тут, на землі страждання. А сльоза матері чудо діє;відкрилися очі Мелитона, усміхнулися уста до матері, як на знак, що душа його вже спішить до Спасителя свого і в її обіймах він помер, а мати слабкими руками кладе його тіло на віз, щоб разом з іншими воно було спалене – а колись возстало на вічну славу. І спалено було їх тіла, щоб сповнилося слово Святого Письма:“…ми перейшли вогонь і воду, але Ти вивів нас на простір” (Пс. 66(65), 12). Кості їх гонитель наказав кинути в озеро, та через три дні святі мученики явилися єпископові Петрові і показали місце, де мають знайти їхні мощі. Вийшов єпископ зі священиками, і ясна зоря вказала їм місце, і зібрали останки і благочестиво поховали. Смерть мученицьку святі мученики прийняли 5 березня, а пам’ять їх вшановуємо сьогодні. За словами святого Григорія Ниського, три дні і три ночі стояли вони у воді;святий Василій, однак, говорить лиш про одну ніч. Частину святих мощей, за словами святого Григорія Ниського, зложила його мати, разом з донькою Макриною, в монастирі, який вони заклали в Понті. Також і Кесарія Кападокійська мала частину мощей. За цариці святої Пульхерії ті мощі переклали в дві срібні домовини, а в Царгороді на честь святих 40 мучеників було збудувано величаву церкву.

Імена святих 40 мучеників такі:1) Киріон, 2) Кандид, 3) Домн, 4) Мелитон, 5) Дометіян, 6) Євноїк, 7) Сисиній, 8) Іраклій, 9) Олександр, 10) Йоан, 11) Клавдій, 12) Атанасій, 13) Валент, 14) Іліян, 15) Екдикій, 16) Акакій, 17) Вавіян, 18) Ілій, 19) Теодул, 20) Кирило, 21) Флавій, 22) Северіян, 23) Валерій, 24) Худіон, 25) Сакердон, 26) Приск, 27) Євтихій, 28) Євтих, 29) Смарагд, 30) Филоктим. 31) Аетій, З2) Миколай, 33) Лизимах, 34) Теофіл, 35) Ксантій, 36) Агій, 37) Ісихій, 38) Гай, 39) Гордіян, 40) Леонтій.

Пам’ятайте Мої слова до Моїх учнів. «А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом». Чи можете ви піти дорогою, якою ішов Я? Чи можете ви випити Мою чашу? «Усе гаразд», – кажіть завжди. «Усе гаразд».

Хоча й довго може видаватися дорога, але зайвим не буде жоден крок. Я, ваш Господь, не тільки подорожую з вами, але й замислив і замислюю цю подорож.

Невимовні радості зустрінете ви на своєму шляху. Відвага – відвага – відвага.

Якого ви, не бачивши, любите, в якого, не оглядаючи, віруєте, радіючи радістю невимовною і повною величі (1 Петра 1, 8).

Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»

Житіє преподобного отця нашого ісповідника Теофілакта, єпископа Никомидійського

Тропар, глас 6: Приховано прожив ти, прехвальний, та Христос явив тебе як світило на свічнику мисленнім і вручив тобі скрижалі навчань духовних, якими і нас просвіти.

Кондак, глас 2: Світильником світлим явився єси аж до країв землі, святителю Теофілакте, Єдиносущним бо Отцю і Духові Слово ти проповідував. Божественних отців собори пояснив єси і Тройці угодником явився єси, предстоячи перед Нею, молися безупинно за всіх нас.

Теофілакт – означає “стережений Богом”. Жив цей Христовий ісповідник за часів патріярха Тарасія, який настановив його митрополитом Никомидії. Митрополит Теофілакт цілковито віддавався молитві і добрим ділам. Він закладав шпиталі, притулки для вдів і сиріт, сам прислуговував хворим, ходив з водою і рушником по місті й умивав сліпих і калік. Коли після смерти патріярха Тарасія іконоборська єресь за імператора Лева Вірменина знову стала спинатися на ноги, то святий патріярх Никифор, взявши з собою єпископів Емиліяна з Кизика, Етимія з Сардії, Йосифа з Солуня, Євдоксія з Аморії, Михаїла з Синадії і святого Теофілакта з Никомидії, став перед злобним імператором і застеріг його, щоб зійшов з дороги блуду і єресі та повернувся на дорогу правдивої віри. А святий Теофілакт провістив лютому цареві гнів і кару Божу, що і сповнилося, бо Лева Вірменина на саме Різдво Христове замордували. Однак тоді розлючений імператор відправив патріярха святого Никифора (його пам’ять вшановуємо 2 червня) і тих, що були з ним, на вигнання. Святого Теофілакта заслано до міста Стровул, в Карії, де він мучився близько 30 років, і де сповнений чесноти та Божої благодаті помер близько 845 р. Через два роки його мощі перенесли до Никомидії.

Ваші безглузді дріб’язкові справи безвартні самі собою. Буденна чи позірно велика справа цілком однакова, якщо вчинена з Моєї волі. Просто не дійте інакше, окрім як через Мене.

Я ваш Господь, просто слухайтеся Мене, так, як вірний та запопадливий секретар мав би виконувати ваші вказівки. Просто нехай у вас не буде жодного вибору, крім Мого, і жодної волі, крім Моєї.

Я не залежу від жодного посередника, постачаючи вас. Моя допомога і щедрота може плинути через численні русла.

Чинити Твою волю, Боже мій, я радий, і Твій закон у мене в серці (Псалми 40, 9).

Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»

Житія святих священномучеників Василія, Єфрема, Капітона, Євгенія та інших у Херсоні

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами за лагідністю Твоєю,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їхніми у мирі направ життя наше.

Кондак, глас 2: Світлоносний день настав пастирів – єпископів Херсонських, що постраждали за овець Христових і свято яких оспівуємо. Священномученики, моліть пастироначальника Христа, щоб і нас долучив Він до овець, що по правиці стоять, щоб співали ми вам: Радуйтеся, священні отці, що за Христа кров свою пролили.

Уже з апостольських часів свята Церква висилала проповідників, які несли світло Христової науки поганам і зверталися до них зі словами:“Покайтесь, бо наблизилося Небесне царство” (Мт. 3, 2). Ні страждання, ані муки, ані люта смерть не лякали тих, які, сповняючи заповідь “Возлюби ближнього”, несли світло, життя і спасіння поганським народам. Було це за часів мучителя Диоклетіяна, коли патріярх Єрусалиму Єрмон близько 300 р. послав єпископів Василія, Єфрема, Євгенія, Агатодора, Елпидія та інших проповідувати Божу науку. Василій і Єфрем пішли в таврійсько-скитські землі і стали проповідувати слово Боже в Херсоні (Корсунь, де в пізніших віках прийняв хрещення апостол Руси святий князь Володимир Великий). Згодом Євфрем вирушив з Херсону і пішов у глибину Скитії, понад Дунай, і погани там його замучили. Святий Василій проповідував і далі в Херсоні, та погани, за намовою жидів, вічних гонителів св. Христової науки, напали на нього, побили і прогнали з міста, а святий осів поблизу в печері і молився там Богові, щоб своєю благодаттю допоміг здолати поганство.

Якось звернулися до нього родичі одного юнака, що вмирав, який перед смертю так до них промовив:“Даремний ваш плач і жертви, які приносите божкам бездушним. Один лиш Бог правдивий – Бог християнський, і лиш Його сила і молитва слуги Його Василія може повернути мені життя”. Святий єпископ з великим смиренням став до молитви – і Бог вислухав його і дав йому силу оздоровити хлопця. Тоді вся родина оздоровленого юнака, він сам і ще багато поган навернулося до Христової віри, а святий Василій повернувся до Херсону і продовжував навчати. Проте погани знову напали на святого і, після страшних мук, убили його. Тіло кати кинули на пожирання диким звірам, але ті не наважилися його навіть доторкнутися, а вночі над ним світила ясна зірка, за світлом якої прийшли християни і чесно поховали тіло мученика.

Єпископи Євгеній, Агатодор і Елпидій проповідували у тому часі Христову віру в Гелеспонті. Один з учнів святого Василія, прибувши сюди, повідомив їх про смерть святого, і вони морем подалися до Херсону, щоб християни не втратили духовної опіки. Тут святі навернули багатьох до Христової віри, а через рік після смерти святого Василія всі троє удостоїлися мученицької смерти, бо жиди і погани напали на них й, убивши, кинули тіла їх за місто, де християни знайшли їх і поховали.

Минуло кілька років. На престолі сів імператор Костянтин Великий і віра Христова знову стала ширитися. Тоді патріярх Єрусалиму вислав до Херсону єпископа Етерія. Той побудував у місті величаву церкву і багатьох навернув до Христової віри, та погани напали на нього і кинули в ріку Дніпро, який там впадав у море. На прохання херсонських християн прибув до них єпископ святий Капітон, і той навернув більшу частину поган до Христової віри. Коли ж погани домагалися чуда, і тоді, як казали, повірять у правдивого Бога, то святий Капітон, за Божим натхненням, велів розкласти великий вогонь, голосно помолився, осінив себе знаком святого хреста і на виголос диякона:“Будьмо уважні”, – у владичих ризах і в омофорі став посеред полум’я. Так простояв він у молитві цілу годину, після чого, набравши в полу одежі жару, вийшов з вогню неушкоджений. Святий Капітон трудився в Херсоні тривалий час і помер там у великій святості 22 грудня.

__________

У той самий день

Житіє преподобного Павла Препростого

В науці, яку читали після житія святого Конона Городника (5 березня), ми зазначили, якою великою чеснотою є послух. Живим прикладом послуху Божій волі і глибокого смирення є життя святого Павла, званого “Препростим” (він бо не мав жодної освіти), яке, з Божою поміччю, тут описуємо. Коли святий Антоній Великий жив у пустелі, прийшов до нього шістдесятилітній чоловік, хлібороб на ім’я Павло, і став просити святого, щоб залишив його при собі, бо він хоче посвятитися пустельному життю. Святий Антоній не хотів навіть чути про це, бо Павло був уже старий та підупалий на силах, і порадив йому вступити до якогось монастиря, після чого пішов на молитву до своєї печери. Коли ж через три дні вийшов з неї, то побачив, що Павло і далі стоїть на тому ж місці. Святий Антоній, зворушений цим, дозволив йому залишитися і став його випробовувати, бо хотів, щоб Павло злякався суворости пустельного життя і пішов до монастиря. Він велів йому стояти на одному місці, доки не дасть йому якоїсь роботи, і Павло простояв так сім днів, без хліба і спочинку.

Далі святий Антоній дав йому плести шнури, а потім наказував розплітати, немовбито робота його була не добра, та Павло кожне зауваження приймав з найбільшою терпеливістю і послухом. Коли Павло якось запитав про щось, що було не на часі, і Антоній наказав йому мовчати, то він не промовив жодного слова доти, доки Антоній не відкликав своєї заборони. Павло був собі чоловік звичайний, невчений, однак засяяв невдовзі багатьма чеснотами, і святий Антоній, навчивши його розважати правди Божі, відвів йому окрему печеру, а Господь Бог наділив святого Павла силою проганяти бісів.

Одного разу до святого Антонія привели біснуватого, а той наказав відвести його до Павла, який, помолившись, сказав:“Вийди, дияволе, бо так наказує тобі отець Антоній!” А коли диявол не підкорявся, тоді святий Павло у найбільшу спеку став на високий камінь і, піднісши вгору руки, став голосити:“Господи, Ісусе Христе! Не вступлюся з цього місця, і не прийму ані страви, ані води, радше умру, хіба що накажеш злому духові вийти з того чоловіка”!

О, який великий доказ любови до ближнього явив тут святий Павло, добровільно приймаючи всяке страждання, аби лиш допомогти своєму братові. Господь вислухав святого і злий дух вийшов з біснуватого.

Не знаємо напевно, коли помер святий Павло, мабуть, близько 340 р. Помер він як вибраний слуга Божий, взірець покори і послуху. А життя його було доказом і є для нас наукою, що не треба великої учености, аби стати угодним Богу. Серце чисте, любов до Бога, дотримання Його законів – найпевніша дорога до неба. Йшов тією дорогою святий Павло “Препростий” – і ми ідімо нею.

Я тут. Не бійтеся. Чи можете ви направду вірити Мені? Я Бог сили і Чоловік любови, людина і Божество водночас.

Просто вірте. Я ніколи не зраджу вас. Усе гаразд.

Будьте відважні.

Багато моляться за вас обох.

Ті колісницями, ці кіньми, а ми ім’ям Господа, Бога нашого – сильні (Псалми 20, 8).

Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»

Неділя Хрестопоклонна

“Хресту Твоєму поклоняємось, Владико,

і святеє Воскресення Твоє славимо”

(Тропар утрені).

Святий Великий піст — це час особливого внутрішнього й зовнішнього вмертвіння і покути. Оскільки ця духовна боротьба триває довгий час, то звичайно буває так, що перші дні чи тижні посту ми практикуємо його ревно й мужньо, але відтак помалу фізично й душевно вичерпуємося, ослаблюємося і знеохочуємося. Свята Церква, знаючи про немічність і нестійкість людської природи, ставить посеред посту перед нашими очима надзвичайно могутню спонуку до витривалої духовної боротьби, якою є святий хрест.

У третю неділю посту, у середпістя, свята Церква для збадьорення і підкріплення нашого духа наказує по-особливому почитати святий Господній хрест. Звідси й назва цієї неділі — Хрестопоклонна.

Святий хрест має пригадати безконечну Божу любов до нас, Христові страждання задля нас і наш обов’язок мужньо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас звертається Ісус Христос:”Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною… Хто не несе хреста свого і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем” (Лк. 9, 23 і 14, 27).

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ

Хрестопоклонна неділя пригадує нам сильну зброю, що її має кожний християнин у боротьбі з ворогами за своє спасення, тією зброєю є святий хрест. І якраз цієї неділі хрест виступає перед нами як знамено сили, знамено спасення та знамено перемоги і тріюмфу.

Синаксар — духовна наука на утрені цієї неділі — добре пояснює нам причини почитання святого хреста в Хрестопоклонну неділю. Тут читаємо таке:”Цієї неділі, третьої в пості, святкуємо почитання чесного й животворного хреста з наступної причини:

Тому що 40-денним постом якось і ми розпинаємося, занапащені пристрастями стаємося огірчені, і знеможені, то ставиться перед нами чесний і животворний хрест, щоб він нас відсвіжив, покріпив, пригадав нам страсті Господа нашого Ісуса Христа та нас потішив… Подібно, як ті, що, відбуваючи довгу й тяжку дорогу, чуються змучені, і коли знайдуть дерево багате в тінисте листя, трохи там відпочивають і, наче відмолодившись, ідуть у дальшу путь, так і сьогодні, в часі посту й посеред прикрої дороги й подвигу, святі Отці посадили життєдайний хрест, щоб дав нам відпочинок і прохолоду та щоб нас, утомлених, зробив мужніми й легкими до дальшого труду… Або, коли надходить цар, то найперше несуть перед ним його знамена й берло, а відтак він сам приходить, тішиться і радіє, а з ним радіють його піддані, так і Господь наш Ісус Христос, який бажає показати нам свою перемогу над смертю і славне явління у дні Воскресення, посилає наперед своє берло, царське знамено — животворний хрест, що наповнює нас радістю і прохолодою та приготовляє нас, скільки це можливо, прийняти і самого Царя та славити світлого Переможця… Тому що хрест зветься деревом життя і є тим деревом, що було посаджене серед едемського раю. Святі Отці посадили хресне дерево посеред 40-ці, пригадуючи нам і про лакімство Адама, і про його зцілення цим деревом, бо, живлячись ним, уже більше не вмираємо, але ще дужче оживляємося… “.

ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ

Богослуження цієї неділі майже нічого не говорять нам про хрест як символ терпіння, покути чи пониження, а радше величають святий хрест як символ радости, символ перемоги і тріюмфу, що завершує світле Воскресення.

Основний гимн цієї неділі — пісня “Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”. Звідки ця велична пісня? Її взято з молитви “Воскресеніє Христово видівши… ” воскресної утрені Великодня. Цю молитву читають також на кожній недільній утрені. Вона дуже давня, бо її містить уже утреня Пасхи й недільна утреня IX сторіччя. Її мають і найдавніші богослужби атонських монастирів. У тій пасхальній, глибоко догматичній молитві з’являються якраз слова:”Хресту Твоєму… “.

Митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні “Про почитання святого хреста” каже:”Не можна яскравіше й величавіше представити суті почитання хреста, як це представлено у Хрестопоклонну неділю. Наш обряд завжди лучить це почитання з почитанням Воскресення:”Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”. Це християнське поняття хреста. Поза ним християнин бачить славу воскресення і радости вічного блаженства”.

Стихири вечірні й утрені, канон, сідальні цієї неділі — це великий гимн слави на честь Господнього хреста. “Радуйся, життєдайний хресте, — співаємо на великій вечірні, — прегарний раю Церкви, дерево безсмертя, що дало нам насолоду вічної слави, і яким проганяються маси бісів, радуються ангельські хори і збори вірних празнують. Ти непереможна зброє, непорушна кріпосте, перемого царів, славо священиків, дозволь і нам осягнути Христові страсті й велику милість. Радуйся, життєдайний хресте, благочестя непереможна побідо, райська брамо, захороно вірних, Церкви забороло. Тобою тлінність знищилася і пропала, переможене царство смерти, і ми піднеслися від землі до неба. Ти зброя непереможна, бісів побіднику, славо мучеників, справжня окрасо преподобних, пристане спасення, даруй світові велику милість”.

“Сьогодні день торжества, — читаємо в 1-ій пісні канону утрені, — Воскресенням Христовим зникла смерть, засяла зоря життя, Адам устав і торжествує радісно, тож радіймо, співаючи побідну пісню”.

ОБРЯД ПОЧИТАННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА

Урочисте поклоніння святому хресту на утрені цієї неділі відбувається так:

У переддень празника гарно прибраний квітами святий хрест виносять після вечірні з захристії на престол. Наступного дня на утрені в часі великого славословія священик бере святий хрест з престола, кладе його собі на голову, виносить на середину церкви і ставить на тетраподі. Тепер співають тропар “Спаси, Господи… “, після нього співають тричі “Хресту Твоєму… ” і кожного разу усі роблять доземний поклін. Під час співу хресних стихир усі побожно цілують святий хрест.

Ось одна зі стихир, яку співають при почитанні святого хреста:”Прийдіть, вірні, поклонімся животворному дереву, на якім Христос Цар слави, добровільно руки простерши, підніс нас до первісного блаженства, що його перед тим через розкіш був украв ворог і спричинив наше прогнання від Бога. Прийдіть, вірні, поклонімся дереву, яким ми вдостоїлися розтрощити голови невидимих ворогів. Прийдіть, усі країни народів, і Господній хрест піснями звеличаймо:Радуйся, хресте, упавшого Адама совершенне спасення. Тобою величаються наші найвірніші царі, бо Твоєю силою сильно перемагають ізpаїльських людей. Тебе сьогодні ми християни зі страхом цілуємо, на Тобі розп’ятого Бога славимо, кажучи:Господи, розп’ятий на хресті, помилуй нас, бо Ти благий і чоловіколюбець”.

Цього дня, замість “Святий Боже”, співаємо на Літургії “Хресту Твоєму… “. Цю пісню на честь святого хреста співаємо після кожної відправи цілий тиждень аж до п’ятниці і при тому поклоняємося святому хрестові та побожно його цілуємо.

Справді, Хрестопоклонна неділя вчить нас розуміти велике значення святого хреста для нас не тільки в часі посту, але і для нашого цілого життя. Ця неділя показує нам, що де хрест, там сила, там перемога, там спасення і там запевнене воскресення до вічного щасливого життя.

Для більшої заохоти до почитання і любови святого хреста часто пригадуймо собі ті глибокі думки, що вийшли з уст великого почитателя святого хреста святого Єфрема Сирина († 373):”Хрест — воскресення мертвих. Хрест — надія християн. Хрест — жезл кульгавих. Хрест — потіха бідних. Хрест — скинення гордих. Хрест — надія безнадійних. Хрест — кермо для плаваючих. Хрест — пристань для гонених бурею. Хрест — батько для сиріт. Хрест — потіха для терплячих. Хрест — охоронець для юнаків. Хрест — слава для мужчин. Хрест — вінець для старців. Хрест — невинність для дівиць… Хрест — хліб для голодних і джерело для спрагнених… Тож кладімо животворний хрест на чоло, на очі, на уста і на свої груди… Ні на одну годину, ні на один момент не залишаймо хреста та без Нього нічого не робім, але чи спимо чи встаємо, чи працюємо, чи їмо чи п’ємо, чи йдемо в дорогу, чи плаваємо по мор’ю, чи переходимо ріки — усі свої члени ми повинні оздобляти животворним хрестом”.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

__________

У той самий день

Святих мучеників (42-ох), що в Аморії новоявлені:Теодора, Костянтина, Каліста, Теофіла і тих, що з ними

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Маючи бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їхніми молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Новоявлені зорі віри, що за Христа постраждали, вельми похвальними вінцями увінчаймо достойно їх, як стовпів істинних і заборола проводу християнського, бо вони за нас до Христа моляться.

Діялося це близько 840 р. Сарацини, котрих також звали магометанами, перемогли у війні імператора Теофіла, сина Михаїла ІІ, й оточили Аморію, місто у Фриґії. Це було родинне місто імператора Теофіла, якого Бог, можливо, тяжко карав за те, що він підтримував іконоборську єресь. В Аморії було 42 полководці, ревних сповідників християнської віри, вони, як леви, відважно захищали місто. Однак знайшовся зрадник, хоч з імени християнин, Вадитсис, і здав місто поганам саме тоді, коли сарацини вже збиралися зняти облогу. Полилися потоки християнської крови;всі жителі міста впали під ножами завойовників, а 42 полководців, закованих у кайдани, кинули у в’язницю, а згодом їх погнали до Сирії. Були серед них святі Теодор, Костянтин, Каліст, Теофіл, Астій, Вассой і Милисен. Зрадник Вадитсис зрікся Христової віри, став сарацинським достойником і мучителем полонених полководців. Сім літ відсиділи вони у в’язниці, та навіть не хотіли чути про те, щоб зректися Спасителя. А через сім літ, які ув’язнені провели у молитвах, засудив їх сарацинський князь на смерть. Вивели їх над ріку Євфрат, поблизу міста Самари, і тут усі 42 прийняли мученицьку смерть від меча. Тіла їх кинули у воду, однак Господь учинив так, щоб їхні тіла виплили на протилежний берег і християни чесно їх поховали. За переданням, сарацини стяли голову і зрадникові Вадитсисові, бо, мовляв, не можуть вірити чоловікові, який задля земної нагороди зрадив віру і вітчизну.