– Ти хто такий?
– Ангел.
– Як ти сюди увійшов?
– Не як, а навіщо? Я – Ангел смерті. І прийшов я за тобою.
– Що, уже? Так рано? Чому?
– Дивне запитання: просто прийшов вже твій час і все.
– Але я не хочу! Я ще так багато не встиг зробити!
– Що саме? – запитав Ангел, сідаючи на крісло.
– Мене чекало підвищення після Нового року! Я хотів купити квартиру, нову машину, хотів поїхати в Індію! У мене було так багато планів!
– Дурниці. Всі ці твої матеріальні мрії не мають жодної ваги та цінності у вічності. Коли твоя душа залишить тіло, ти забудеш про них назавжди.
– Але я все одно не хочу помирати так рано. Можливо, ти зайдеш пізніше?
– Які ви люди дивні. Пішли!
– Ні! Я нікуди не піду! Я, у мене навіть немає сім’ї! У мене навіть немає дітей!
– Правильно. Тому що ти навіть не встиг знайти свою другу половинку.
– У мене просто не було часу.
– А ти намагався це робити, – з посмішкою запитав Ангел?
– Мені Бог її не дав!
– А хіба ти про це Його питав?
– А хіба і про це потрібно Його просити. Я не знав.
– Досить виправдовуватися. Позавчора ти просив у Бога, щоби Він зупинив час, бо ти запізнюєшся на співбесіду. Невже співбесіда важливіша за твою подальшу долю, за твоє сімейне щастя, за любов й щирість дитячих посмішок.
– Яким я був дурнем!. Але я все зможу виправити! Я не можу просто померти ось так, не встигнувши навіть одружитися, народити дітей!
– Як різко помінялися твої цінності! Спочатку була машина, поїздка в Індію, а тепер сім’я, діти, – посміхнувся Ангел.
– Ти ж згідний, що це найважливіше?
– Звичайно, що згідний, – відповів Ангел. Раптом ти не зможеш віднайти своєї половинки, що тоді?
– Знайду Я впевнений! Я буду шукати!
– Я дуже в цьому сумніваюся, адже ти не бачиш дальше за свого носа. Все твоє життя промине в безплідних пошуках. Ти будеш шукати своєї половинки там, де її ніколи не знайдеш. Вкінці ти розчаруєшся в житті, зіп’єшся, від тебе відвернуться друзі, ти захворієш і будеш проклинати той день, коли народився.
– Боже мій! Що ж мені тоді робити?
– Коли людина заблукала, вона завжди повертається назад, до того місця, з якого розпочала свою мандрівку, щоби віднайти правильну дорогу.
– Правильно! Я так і зроблю! Я зрозумів!…
– Невже?!
– Так, я повернуся туди, де був щасливий. Знаєш, а колись і я любив. Ми познайомилися в університеті. У неї були прекрасні карі очі, повні ніжності, любові й мудрості, і пишне темне волосся. Ми часто втікали з лекцій у парк, кафе, бібліотеку, щоби насолодитися спілкуванням один з одним. Тоді мені не бракувало нічого. А коли я зламав руку, вона піклувалася про мене. Це був прекрасний час! Коли у мене були проблеми, я завжди знав, що можу розраховувати на неї. Потім між нами все змінилося, нам не вистачило сил взятися за руки і боротися за своє щастя бути разом. І ми розлучилися. Так по-дитячому розлучилися. Я ж обіцяв любити її завжди, – і що найголовніше, я її і тепер люблю. Ми часто телефонували оди одному, а потім якось все так закрутилося. У мене своє життя, у неї своє. Цікаво, як склалася її доля?
Напевно, вже давно вийшла заміж. Вона ж була такої красивою. Знаєш, я хочу просто подзвонити їй. І дізнатися про її справи, привітати із прийдешнім Новим роком. Почекай, хвилинку, я тільки зателефоную їй і підемо вже.
Але в кімнаті не було нікого. Тільки в другому кінці міста, дивлячись як танцюють сніжинки, плакала дівчина, згадуючи про того, хто обіцяв її щиро й вірно любити.