Одного разу авва Віссаріон йшов зі своїм учнем морським берегом.
Учень відчув велику спрагу і сказав авві Віссаріону:
– Отче, мене дуже мучить спрага.
Старець, помолившись, сказав йому:
– Напийся з моря.
Морська вода стала прісною, і учень втамував свою спрагу. Але, напившись, він налив води в посудину з обережності, щоб мати при собі воду, якщо знову почне відчувати спрагу. Старець, побачивши це, запитав:
– Для чого ти зробив це?
Учень відповів:
– Прости мене! Я зробив це з побоювання, що мені знову захочеться пити.
Тоді старець зауважив:
– Як тут – Бог, так і повсюди – Бог.