Господи, вимагаю Твоєї помочі.
Так! Вимагайте, вимагайте повсякчас. Буває віра, що чекає довго, і віра, що не терпить жодної загайки – і вона, скоро переконавшись у правильності шляху, переконавшись у Божому проводі, каже з усієї наполегливістю дитини: «Зараз». Не зволікай так довго о мій Господи.
Ви вже не слуги, а приятелі. Приятель може веліти своєму приятелеві, справжньому приятелеві, має право й він. Це не значить жити гулящим життям коштом свого приятеля; радше вимагати в нього допомоги – його ім’я, час – усе, що він має, коли ваша спромога вичерпана.
Дружба – справжня дружба – передбачає право забирати. І в Божому служінні панує цілковита свобода. Спадкоємці Божі, спільно зі Мною ви успадковуєте один спадок. Ми ділимо власність Отця. Ви маєте те саме право використовувати й вимагати, як і Я. Користайтеся своїм. Прошак благає. Син і донька привласнює.
І не дивно, що коли Я бачу як Мої діти сидять перед Моїм Домом, благаючи й чекаючи, то лишаю їх там, поки вони не усвідомлять, як це безглуздо, коли їм просто треба зайти до своєї оселі і взяти.
Така постава не може бути поставою усіх. Спершу мусить з’явитися ясне усвідомлення синівства.
Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, – і буде вам так (Марко 11, 24).
Із книги «Бог кличе тебе. Поради на щодень»