Один чоловік завжди відчував себе пригніченим через різні життєві труднощі. І якось він поділився цим із відомим духовним наставником.
– Не можу більше! Життя стало просто нестерпне!
– Учитель узяв у пригорщу попелу і вкинув до склянки, у якій перед тим була кришталево чиста питна вода, і промовив:
– Це твої страждання.
Вода у склянці умить стала брудна й мутна.
Учитель вилив її.
Тоді знову набрав пригорщу попелу і кинув його у море.
Попіл у тій же хвилі розчинився, а вода у морі залишилися така сама чиста, як і до того.
– Бачиш? – спитав учитель. – Кожного дня ти мусиш вибрати, бути тобі склянкою, а чи морем.
Занадто багато серед нас плитких сердець, занадто багато перестрашених душ, занадто багато заморожених чуттів і спаралізованих рамен. Найбільше у наших часах бракує відваги. Не йдеться тут про нерозважне зухвальство чи безоглядність, а про правдиву відвагу, яка дозволяла б кожну проблему зустріти словами: “Напевно, існує якийсь розв’язок, я шукатиму його, а отже, знайду”.
© Бруно Ферреро