Від природи я мала схильність до розваг і насолод, але в жодній з них не могла знайти розради, хоч робила зусилля, аби їх мати. Спаситель, що явився мені, скатований бичами, не допускав до цього. Його докори пронизували моє серце. «Хочеш розваг?», – запитував. «А Я ж не знав жодної втіхи, Я випив повну чашу гіркоти з любові до тебе, аби здобути твоє серце Однак ти і досі не наважишся віддати його Мані». Усе це мало великий вплив на мою душу, хоч, щиро кажучи, я мало тоді розуміла, – мій розум ще не був достатньо одухотворений і, якщо чинила щось добре, то лише тому, що на цьому наполягав Господь і я не могла Йому ві
дмовити. Мені й досі соромно, коли про це згадую, і розумію, що заслужила найсуворіші кари, однак пишу про це, аби показати велич Його милосердя. Хоч тоді здавалося мені, що Господь заповзявся дорікати мені, протиставляючи Свою доброту моїй злості, Свою любов моїй невдячності, і я все життя шкодувала, що не вмію бути вдячною моєму Спасителю, який від колиски оточив мене такою ніжною опікою і ніколи мене не покидав.
З книжки «Солодкий» гріх і гіркий біль душі 365 повчань про гріх.