Одна дівчина вирішила замовити сукню у відомого кравця, тому що шив він гарно і завжди сумлінно. Однак вона вважала, що його сукні надто дорогі. А тому, зайшовши в майстерню, передусім вирішила домовитися про ціну.
– Ви дуже дорого берете за свої сукні, – оголосила вона.
– Хіба? Я так зовсім не вважаю,– заперечив кравець.
– Ще й як дорого! Зважте самі – для пошиття сукні для мене знадобиться не більше двох метрів тканини. Так?
– Так, – згодився той.
– Так от, якщо до вартости матерії додати вартість ниток, голок і навіть ножиць, якими буде викроєно цю сукню, то все одно вийде щонайменше вдвоє дешевше. Тому і платити вам я повинна вдвоє менше.
Кравець помовчав хвилину і відповів:
– Ну що ж, панянко, ви мене майже переконали. Настільки, що я готовий взяти з вас половину первісної вартости. Якщо ви наполягаєте.
– Звісно, наполягаю! – зраділа дівчина.
– Домовилися. Зараз я візьму з вас мірку і за тиждень посланець доставить замовлення просто вам додому.
Цілий тиждень дівчина нахвалялася перед подругами, як дешево дістане вона сукню від відомого кравця. Ті не вірили і захотіли особисто перевірити, що їх не дурять. У призначену годину всі зібралися біля її оселі. Прийшов посланець з коробкою. Дівчина урочисто скинула накривку і витягла звідти… два метри тканини, пару мотків ниток, голки і ножиці.
– Розгнівавшись, вона кинулася до кравця.
– Як ви сміли обдурити мене?! – викрикнула вона, переступивши через поріг.
– Я й не думав дурити вас, – похитав головою кравець. – Я поклав у коробку все, що ви назвали. Якщо ж вам чогось бракує, то, можливо, це сталося тому, що ви забули за це заплатити.
«…Робітник вартий утримання свого» (Мт. 10,10)