Під час легалізації греко-католицької церкви в 1989 р. парохом в м. Куликові був о. Богдан Савчук, завдяки його виваженим і мудрим діям, греко-католицька церква безболісно легалізувалась в місті і не відбулося розколу в церкві.
Як правило, в минулому священики були активними в громадському житті.
Так у 1881 р. заходами та старанням о. Теофіла Децикевича була засновано одна з найперших в Жовківському повіті читальня. Саме весною 1881 року о. Теофіл Дацикевич був обраний до повітової ради. Більшість священиків були національно свідомі. Польська влада їх часто позбавляла роботи. Так 15 листопад 1919 року був звільнений з посади шкільного катехита патріотично налаштований о. Андрій Круцько, який ще до того був активний членом “Просвіти”, завдяки якому 23 грудня 1923 року відновила свою роботу після невеликої перерви “Просвіта”. Він же був і одним з активних керівників “Просвіти”.
У 1961 році церкву Св. влкмч. Димитрія за розпорядженням комуністичної влади було зачинено. Почалася поступова і методична руйнація церкви. Спочатку було заплановано влаштувати в церкві Св. влкмч. Димитрія звичайний склад, а згодом – склад сирої шкіри. Вже були встановлені решітки на вікнах церкви. Завдяки наполегливості та мужності парафіян, а особливо його жінок, перетворення святині на склад було призупинено. Руйнівники храму ніяк не вгамовувались й виношувала різні плани по використанню церковного приміщення. Відразу після закриття церкви були демонтовані світильники-павуки і невідомо кому передані.
З метою збереження храму та захисту його від руйнації та наруги, виконкомом Куликівської селищної Ради народних депутатів у 1983 році був розроблений проект створення Куликівського громадського історико-краєзнавчого музею (голова селищної Ради Іван Породько). Проектом планувалось зберегти весь інтер’єр, іконостас та розписи церкви, тобто, розробниками проекту (одним з співавторів проекту був і автор цих рядків) планувалося зберегти людську працю, красу та історичну пам’ять до кращих часів. Все це мало вдатися… Але районним чиновникам від “культури і духовності” хотілося якнайскоріше зруйнувати святиню і вчинити глум над нею: вимагали зафарбувати стінопис церкви, демонтувати іконостас і бічні вівтарі. Щоб не бути учасником цієї вакханалії і призупинити руйнацію церкви, виконком селищної Ради пригальмував процес створення музею. Невдовзі до створення музею були залучені партійні організації і партійний актив міста. З шкільного музею Агати Турчинської було перевезено частину експонатів, були майже демонтовані бічні вівтарі, знята меморіальна таблиця, встановлена на північній стіні бабинця в районі амвону (казальниці) з нагоди 950-ї річниці Хрещення України – Руси, було замальовано олійними фарбами значну частину стін церкви. В цей же час була викрадена вмонтована під склом в північній стіні церкви Подячна грамота Перемиського владики жертводавцям міста Куликова, чиї кошти спричинилися до побудови в 1901 р. церкви Св. влкмч. Димитрія. Ця грамота мала неабияку історичну і пізнавальну цінність, бо ній були перелічені основні жертводавці та суми, які були пожертвувані кожним з них на будівництво церкви. Напевно, не один з парафіян зміг би вичитати прізвище свого батька, чи діда та прізвища своїх односельців. На превеликий жаль це безповоротно втрачено.
Здавалося, руйнації не призупинити… З волі Божої в бувшому Радянському Союзі почалась відлига і демократизація суспільно-політичного життя – руйнація церкви призупинилася, але багато було безповоротно втраченого назавжди.