В одного правителя при дворі жив мудрець. Якось правитель звернувся до нього з питанням, як йому осягти мудрість Божу.
– Складне питання дали ви мені, пане, – відповів мудрець. – Дозвольте мені подумати день-два.
– Гаразд, – згодився той.
Минуло два дні. Прийшов мудрець до правителя і, замість відповіді, попросив подумати ще чотири дні.
Минуло чотири дні, і мудрець попросив про новий термін.
– Дайте, пане, ще вісім днів.
Правитель насупився.
– Ти жартуєш? Мабуть, скоро попросиш шістнадцять днів на роздуми, а згодом і тридцять два. Коли ж ти врешті відповіси мені?
– Вгадали, пане, – спокійно сказав мудрець. – Саме так би і сталося. Щодо відповіді, то ви вже отримали її.
– Як?! – здивувався правитель. – Про мудрість Божу ти не сказав мені нічого, а тільки просив про нові і нові відтермінування.
– Це і є моя відповідь, – сказав мудрець. – Твоє питання, пане, не до снаги нікому. Воно схоже на гору. Як дивишся на неї здалеку, вона виглядає великою, а коли підходиш до неї ближче, вона стає ще вищою, і що більше ти наближаєшся, то вище вона здіймається і стає просто велетенською, а ти почуваєшся малим, нещасним та нікчемним. І якщо гору годі обійняти руками, то як же ти хочеш, пане, розумом обійняти Того, хто сотворив і гору, і людину.
Зрозумів правитель слова мудреця, підніс очі до неба і прошепотів:
– Так, неосяжна для нас мудрість Господня.
О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його! (Послання до Римлян св. ап. Павла 11:33)