20 липня:
Ішов дорогою парубок. Зирк – копійка лежить.
– Що ж, – подумав він, – і копійка – гроші.
Підняв її і поклав у гаманець. І став далі думати:
– А що би я зробив, коли знайшов би тисячу карбованців? Купив би подарунки батькові і матері.
Заглянув у гаманець – а там тисяча карбованців.
– Дивна річ, – здивувався парубок, – була копійка, а тепер у гаманці тисяча карбованців. А що би я зробив, якби я знайшов десять тисяч карбованців? Купив би корову і поїв молоком батька з матір’ю. – і притьмом зазирнув у гаманець. А там десять тисяч карбованців.
– Дива! – зрадів молодик, – а що би я зробив, якби сто тисяч карбованців знайшов? Купив би дім, взяв би собі жінку, та поселив би в новому домі батька і матір. – і знову заглянув у гаманець. Справді, лежить сто тисяч карбованців.
Закрив гаманець і тут обсіли голову думи: – «Може не забирати у новий дім батька з матір’ю?, а раптом вони жінці до серця не припадуть? Нехай у старій хаті живуть. І корову тримати клопітно, ліпше козу куплю. І подарунків не стану багацько купувати, мені ж то самому треба одежу справити!» – і чує парубок, що гаманець стає легесенький, легесенький. Хутко розкрив його, зирк, а там лишень одна копійка лежить, одна-однісінька.