Двоє чоловіків почули вістку про смерть свого багатого приятеля, і один з них запитав: «Скільки, цікаво, він залишив?» «Усе», — відповів товариш.
В одній далекій країні правив володар, який понад усе любив насолоджуватися своїм надзвичайним багатством.
Кожного дня він зодягався у вишиті самоцвітами золототкані строї. Коли ранішнє сонце осяювало його обличчя, а шати починали мінитися тисячею райдужних блискіток, він виходив зі свого королівського палацу, щоб прийняти знаки поклоніння від своїх підданих.
Ця процедура наповнювала його радістю. Якось пополудні володар зі своєю свитою вирушив на прогулянку. Сонце світило в спину, і монарх уперше в житті побачив свою тінь. Вона була немов та чорна хмара, що не залишала його ні на мить.
Спересердя він закричав, пришпорив коня і помчав.
Він не міг далі правити державою, у якій його постійно переслідувала нав’язлива тінь, і поїхав шукати таку країну, у якій не було б тіней.
Ми мусимо навчитися жити поруч з тінню своєї смерті.