Білявий хлопчина біг поруч з молодою жінкою, все намагаючись вхопитися за її руку. Та ж тільки обсмикувала її, бурмочучи про себе:
– І де ти тільки взявся на мою голову? Народився, щоб заважати мені жити.
– Мамо, а коли ми повернемося, ти прочитаєш мені казку про коники?
– Бідний хлопчисько, – журилися оточуючі, – не знає, що вона веде його до дитбудинку.
Коли хлопчик підріс і зміг відвідувати матір, він намагався якомога частіше проводити з нею свій час. Нерідко підліток знаходив матір у п’яному стані, викликав швидку, і поки їхали лікарі ніжно гладив її руку і цілував брудну щоку:
– Навіщо ж ти так, мамочко? Потерпи, все буде добре.
– Ненормальна дитина, просто дурник. Ніякої поваги до себе. У матері любові для нього не вистачило, а він бігає, спасає, – дивувалися знайомі.
Швидко пробігли шкільні роки, стрімко промчався студентський час. Юнак отримав диплом з відзнакою і йому пророкували хороше кар’єрне майбутнє. Але на подив усіх, він пішов працювати в школу.
– Не став розумнішим від свого червоного диплома. Простак, погубив власну кар’єру, чужих ледарів пішов виховувати, – обурювалися знайомі.
Померла мати. Дбайливий син не забував дорогу на її могилку. Але тепер вже з дружиною, дівчиною з сусіднього під’їзду.
– Простак, – не втомлювалися пліткувати бабульки, – який красень, стільки дівчат готові були піти за нього. А він вибрав – негарну хромоножку.
Їм не дано було зрозуміти, що головне очима не побачиш. А молоді жили душа в душу. Ось тільки дітей у них не було. Але незабаром сусіди побачили подружжя, як вони гуляли в парку з двома малюками – хлопчиком і дівчинкою. Кимось покинуті діти стали для цієї пари рідними.
– Простак, – не втихали оточуючі, – вона народити не може, а для нього світ клином зійшовся на цій панночці. Нехай ростять тепер чужих нащадків.
Але це абсолютно не турбувало дружну сім’ю. Роки йшли. Діти виросли, отримали гарну освіту, створили свої сім’ї, і не було дня, щоб хтось із них не відвідав батьків.
Якось взимку батько сімейства прогулювався по набережній. Він підійшов до натовпу, яка з цікавістю спостерігала за собакою, що опинилася на крижині. Тварина жалібно скиглила, благаючи розумних істот про допомогу. Але крім інтересу ця обставина не відгукнулася в їх умах і серцях. І тільки літній чоловік, не роздумуючи, кинувся у крижану воду…
Сусіди невтомно обговорювали його вчинок:
– Який же дурень! Після недавнього інфаркту так вчинити. Не було розуму і не додалося.
– Дурнем народився, дурнем і помер…
…А він стояв, чекаючи своєї черги, біля воріт раю.
– Як звуть тебе? – Запитав при вході у нього Ангел.
– Та я й сам забув, як мене звати, – відповів чоловік, – але оточуючі звали Простаком.
– Заходь, ти записаний до Книги Життя. А твоє ім’я – Любов.